Формування творчих здібностей у молодших школярів

    Найвищий  щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

    Геніальність  відрізняється від талановитості  суспільною значущістю тих завдань, які людина розв'язує. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу.

    Індивідуальні особливості здібностей виявляються  в різнобічності чи однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності  мали М. Ломоносов, Д. Менделєєв, М. Бородін, Т. Шевченко та ін.

    Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є результатом її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні умови, активність особистості в діяльності.

    Велику  роль у розвитку і формуванні здібностей відіграє праця. П. Чайковський писав, що натхнення не любить ... лінькуватих. По 16 годин на добу працював Т. Едісон, який на запитання про причину його геніальності відповідав, що вона є результатом 99 відсотків поту та 1 відсотка таланту. 
 

РОЗДІЛ  ІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ  ФОРМУВАННЯ ЗДІБНОСТЕЙ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ  В НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ

           Розвиток творчих здібностей російський педагог І.Лернер розглядає у плані передачі учням досвіду творчої діяльності, виділяючи такі процесуальні риси, як самостійне перенесення раніше засвоєних знань та вмінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми у знайомих, стандартних умовах; бачення нової функції знайомого об'єкта; усвідомлення структури об'єкта; пошук альтернативи рішення, або способу розв'язання; комбінування раніше відомих способів розв'язання проблемних завдань у новий спосіб.

    Існує й інший підхід до виділення компонентного  складу здібностей. Так, російський учений О.Лук поділяє творчі здібності  на три групи: здібності, пов'язані  з мотивацією (інтереси та нахили); здібності, пов'язані з темпераментом (емоційність); розумові здібності. Він також виділяє такі складові творчої обдарованості: спосіб кодування інформації; здатність до згортання розумових операцій; здатність до перенесення; побічне мислення; цілісність сприймання; готовність пам'яті; наближення понять; гнучкість мислення; гнучкість інтелекту; здатність оціночно характеризувати; здатність до «зчеплення»; легкість генерування ідей; швидкість мови; здатність доводити до кінця.

    Учений  відзначає важливість мотиваційного  компоненту. На його думку,  здібності самі по собі не перетворюються у творчі звершення. Щоб отримати результат, досягти творчих звершень, необхідні бажання, воля та мотиваційна основа. [13, 33-35].

    Знаний  український дослідник психології творчості В.Моляко серед компонентів творчих здібностей називає такі: оригінальність у рішеннях; пошуки нового; наполегливість у досягненні мети; самокритичність та критичність; гнучкість мислення; сміливість та міцність; енергійність. [18, 56-57].

    Деякі зарубіжні вчені виділяють наступні основні компоненти творчих здібностей: інтелектуальні — багатство ідей; здатність мислити нетрадиційно; логічне мислення; здатність розпізнавати та ставити проблеми; гнучкість розуму; хороша пам'ять; критичність; логічні властивості; усвідомленість; почуття відповідальності; здатність переносити конфлікти; допитливість; ініціативність; здатність та готовність до досягнень; здатність самостійно та оперативно приймати рішення; бути взірцем для наслідування.

    Відрізняються повнотою аналізу компонентного складу творчих здібностей роботи російських вчених В.Андреєва та О.Яковлєва. Творчі здібності, вважають вони, — це якості і властивості особистості, які виявляються у синтезі мотиваційної, інтелектуальної, організаційної, комунікативної сторін творчої діяльності, від яких залежить можливість та рівень її успіху.

    Вони  виділяють такі компоненти творчих  здібностей:

    • мотиваційно-творча активність (допитливість, творчий інтерес, почуття захопленості, емоційний сплеск, радість відкриття; прагнення до творчих досягнень; прагнення до лідерства; прагнення до отримання високої оцінки; почуття обов'язку, відповідальності; особиста значущість творчої діяльності; прагнення до самоосвіти, самовиховання);

    • інтелектуально-логічні здібності (здібність аналізувати, порівнювати; здібність виділяти головне, відкидати другорядне; здібність описувати явища, процеси; здібність давати визначення; здібність пояснювати; здібність доводити, обґрунтовувати; здібність систематизувати та класифікувати);

    • інтелектуально-евристичні здібності (здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези; здібність фантазувати; асоціативність мислення; здібність бачити суперечність; здібність переносити знання та вміння у нові ситуації; здібність відмовитись од нав'язливої ідеї, подолати інертність мислення; незалежність суджень; критичність мислення, здібність оціночно характеризувати);

    • самоорганізаційні здібності (здібність  бачити мету в побічній меті, планувати  діяльність і раціонально використовувати  час; здібність до самоконтролю; здібність  до об'єктивного самооцінювання; старанність; здібність до рефлексії та корекції; здібність до вольових зусиль);

    • комунікативні здібності (здібність  акумулювати та використовувати  творчий досвід інших; здібність до співпраці; здібність організувати колективну навчально-творчу діяльність; здібність відстоювати свою думку та переконувати інших; здібність уникати конфліктів та успішно розв'язувати їх).

    Звичайно, кожен із зазначених компонентів  творчих здібностей відіграє певну  роль у процесі творчої діяльності. Однак більшість авторів у своїх дослідженнях як основу творчих здібностей виділяють інтелектуальний компонент. Інтелектуально-евристичні здібності називають творчими, у вузькому значенні слова креативними. Саме вияв цих властивостей характеризує діяльність як творчу. [17, 45-47].

2.1. Творчість у навчальній  діяльності

Творча діяльність, як правило, «починається із проблеми або запитання, із подиву, здивування, із суперечності». Усвідомлення суперечностей викликає проблемні ситуації, у результаті аналізу яких формулюється проблема.

    Суперечності, що породжують проблему і проблемні  ситуації, називають інформаційно-пізнавальними. Вони виникають у процесі пізнання, коли до наявної системи знань учнів додається інформація, на перший погляд, не сумісна («я вважав, думав, знав, що так, а це виявляється не зовсім так»). Це суперечності між раніше отриманими, уже засвоєними знаннями, і новими фактами; між одними й тими самими за ґатунком знаннями, але нижчого й вищого рівнів; між науковими знаннями і життєвими, практичними.

    У результаті усвідомлення пізнавальної суперечності виникає проблемна ситуація, якій властивий емоційний стан—подив, зацікавленість, бажання подолати труднощі. Створення проблемної ситуації завершується її аналізом, у процесі якого усвідомлюється проблема.

    Як  же характеризується поняття проблема.  У перекладі з грецької мови слово  проблема означає запитання, задачу, завдання, які потребують розв'язку, це форма розвитку знань, логічна форма відображення навчально-пізнавальної суперечності. Однак поняття «проблема» не вичерпується лише визначенням його генезису — суперечності. [14, 58-61].

    Навчальна проблема — явище динамічне: відображаючи суперечність пізнання, проблема зароджується як «знання про незнання», як відображення певної невідповідності в них. Усвідомлення учнями подібної невідповідності, суперечності породжує проблемну ситуацію, і якийсь час проблема існує як складова частина проблемної ситуації (щось не те, щось не так; а як же домогтися відповідності тощо). Під час дослідження проблемної ситуації проблема викристалізовується і формулюється як задача або запитання.

    Учителі досить часто створюють у навчанні проблемну ситуацію, виявляючи суперечності.

    У процесі вирішення проблеми на уроці дуже часто слово вчителя органічно поєднується із бесідою, демонстраційним та фронтальним експериментом, самостійною роботою учнів тощо. Інколи вважається, що створена вчителем проблемна ситуація, активізуючи розумову діяльність учнів, автоматично веде до усвідомлення учнями проблеми, на вирішення якої спрямовується навчально-пізнавальна діяльність.

    Насправді це не зовсім так, позаяк саме постановка проблеми є актом мислення, який потребує часто великої і складної розумової роботи... Перша ознака мислячої людини — це вміння бачити проблеми там, де вони є.

    Тож учні у процесі вивчення проблемної ситуації й постановки проблеми мають:

    • з'ясувати пізнавальну суперечність. Для цього усвідомлюють подані факти, беруть участь у бесіді, спостерігають демонстраційний експеримент, проводять експеримент, розв'язують задачі, сприймають парадокси;

    • аналізувати проблемну ситуацію, формулювати проблему, відображати її письмово (графічно, схематично).

    Діяльність  з усвідомлення проблеми не підлягає будь-якому універсальному правилу: пошукові прийоми, способи діяльності комбінуються відповідно до певних педагогічних умов. [13, 45-47]. 

    2.2 Загальні  підходи  до розвитку творчих   здібностей у молодших школярів 

    Розвиток  творчих здібностей учнів потребує дотримання певних принципів у організації навчання. Розглянемо їх.

    Принцип інформованості полягає в особистій  значущості для учня інформації, її генералізації та дозуванням уведення у предмети елементів історії  розвитку науки, історії винаходів, портретів учених тощо.

    Генералізація інформації потребує дотримання таких правил:

    1) Логіка навчально-творчої діяльності  залежить від змісту навчального матеріалу, інформації, що отримує учень; стану її введення, вікових та індивідуальних особливостей учнів.

    2) Застосування такої інформації, яка спирається на головне, основне, те, що зумовлює систему знань.

    3) Оволодіння знаннями має бути  системним, складеним із наукових  понять, законів, теорій тощо.

    4) Особлива увага звертається на  інформацію, що має пошуковий  характер.

    Принцип діалектичної єдності та оптимальності теорії і практики.

    Принцип саморозвитку.

    Завжди  пам'ятати про необхідність самопізнання.

    Принцип релаксації та аутотренінгу. Релаксація допомагає зняти фізичне, інтелектуальне та емоційне напруження, яке виникає, коли учні не у змозі розв'язати складну задачу або завдання.

    Принцип оптимального поєднання індивідуальної та колективної форм навчально-творчої  діяльності. У реалізації цього принципу потрібно: постійно враховувати і співвідносити мету, зміст, рівні проблемності, труднощі різних видів роботи, методи й форми й організації з особливостями розвитку творчих здібностей учнів.

    Принцип віри в сили можливості дитини. Цей  принцип реалізується, коли у процесі керування навчально-творчою діяльністю дотримується демократичний стиль спілкування, який дає учневі змогу сповна реалізувати себе.

    Запропонована система принципів є відкритою  і може бути доповненою й удосконаленою. Утілюються ці принципи в різних творчих ситуаціях, засобах і способах навчання. [12, 87-89].

    Однією  з основних умов розвитку творчої особистості є взаємодія між зовнішніми і внутрішніми чинниками, між генетичною зумовленістю творчої обдарованості й умовами, які пропонує середовище індивідуума. Тобто, за відповідних умов кожна особистість, незалежно від вихідного рівня своїх творчих можливостей, піднімається на вищий рівень. Отож школа має створити умови, щоб кожна особистість змогла посилити свій творчий потенціал, підвищити рівень розвитку своїх творчих здібностей.

    Розвиток  творчих здібностей може бути ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховувати сукупність взаємопов'язаних між собою чинників:

    • можливості змісту навчальних предметів  у творчому розвиткові особистості;

    • наявність системи творчих завдань, яка відповідає специфічним особливостям певних предметів та враховує вікові особливості учнів;

    • специфічна організація навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає використання творчих завдань на різних етапах навчального пізнання;

    • створення специфічних взаємовідносин між учасниками творчого процесу на основі творчої співпраці. [23, 98-101].