Формування самосвідомості дошкільника

Курсова робота

 

на тему:

 

Формування самосвідомості дошкільника

 

 

 

Зміст

 

Вступ. С. 3 – 4

 

1. Розвиток самосвідомості в  онтогенезі. С. 5 – 7

 

2. Особистісне зростання в ранньому  віці. С. 8 – 17

 

3. Формування самосвідомості в  дошкільному віці. С. 18 – 32

 

4. Роль сім’ї у формуванні  самосвідомості дитини. С. 33 – 40

 

5. Діагностика сформованості самосвідомості. С. 41 - 42

 

6. Методичні рекомендації для  батьків та педагогів. С. 43 - 48

 

Висновки. С. 49 - 51

 

Список використаних джерел. С. 52 - 53

 

Додатки. С. 54 - 74

 

 

 

Вступ.

 

Суспільство без якісної освіти не має майбутнього. Відтворення

інтелектуального потенціалу народу, піднесення науки і техніки на

світовий рівень є необхідною умовою розбудови України як цивілізованої

держави. Здійснити це неможливо  без удосконалення системи освіти, яка є

основою національного відродження.

 

Раннє дитинство – період, коли закладаються основи всіх психічних

функцій та властивостей особистості, формуються пізнавальні процеси,

інтенсивно розвиваються різні  види діяльності, створюються передумови

для різнобічного та гармонійного розвитку. Важлива роль у цьому процесі

належить батькам, вихователям, практичним психологам.

 

У сучасній літературі з’являється  дедалі більше статей з проблеми

соціального розвитку малят, формування самосвідомості дошкільника,

виховання вольових якостей, самостійності  тощо.

 

Вивченням даної проблеми займаються наукові співробітники лабораторії

психології дошкільного інституту  психології імені Г. С. Костюка АПН

України: С. Є. Кулачківська, Т. О. Піроженко, Л. Г. Подоляк, С. О.

Ладивір, доктор психологічних наук, професор, заступник директора

Інституту проблем виховання АПН  України Кононко О. та її колеги і  багато

інших науковців і педагогів - практиків.

 

Об’єктом нашої наукової роботи є: розвиток „Я” – концепції дошкільника.

 

Предмет дослідження: формування самосвідомості дитини шляхом

цілеспрямованого впливу сім’ї  та дошкільного навчального закладу.

 

Мета дослідження: вивчити особливості  особистісного зростання в

дошкільному віці і механізми стимулювання цього процесу.

 

Завдання:

 

Ознайомитися з працями вітчизняних  та зарубіжних вчених з проблеми

формування самосвідомості дошкільника.

 

Вивчити головні підходи до організації  навчально – виховного процесу,

який би сприяв всебічному і гармонійному розвитку дитини.

 

З’ясувати позитивні та негативні  фактори сімейного виховання, що

впливають на розвиток самосвідомості малюка.

 

Розробити методичні рекомендації для батьків і педагогів.

 

1. Розвиток самосвідомості в  онтогенезі.

 

На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти утверджуються цінності

гуманістичної педагогіки. Суттєво  змінюється методологія та теорія

дошкільної освіти: традиційний  функціональний підхід, на якому

ґрунтувалася радянська педагогічна  наука, поступається місцем

особистісно орієнтованим технологіям навчання та виховання. Це у свою

чергу зумовлює перетворення дошкільного  навчального закладу на

особистісно орієнтований навчальний заклад, потребує організації

навчально - виховного процесу, спрямованого на розвиток особистості

дитини, здатної до реалізації своїх здібностей, до свідомого й

відповідального вибору в різноманітних  життєвих ситуаціях, спроможної

успішно адаптуватися до життєдіяльності  в сучасному суспільстві.

 

Пріоритетною складовою педагогічного  процесу в дошкільному навчальному

закладі стає особистісно орієнтована взаємодія педагога з дитиною, за

якої кожна дитина має право  на своє «Я», на повноцінне проживання

кожного вікового етапу розвитку.

 

Дорослі створюють навколо дитини особливий світ, сповнений любові, тепла

й поваги. Саме за таких життєвих обставин поступово розквітає дитяча

особистість, для якої довірчі взаємини, тепло сильної руки так само

значущі, як вода, їжа, повітря для  організму. Такими людьми спочатку

стають батьки, потім вихователі, дорослі, наділені почуттям

відповідальності за долю кожної дитини, які розуміють її внутрішній

світ, уміють розділити з малюком  його прикрощі й радощі, успіхи й

тривоги, завжди допоможуть, усе пояснять.

 

Щоб особистість була неповторною, треба навчити дитину розуміти своє Я,

інших людей, навколишній світ. Проблема самопізнання завжди турбувала

людину і сьогодні вона є найважливішою  та найактуальнішою.

 

Процес пізнання дитиною образу «Я» досить складний і тривалий. Пізнаючи

навколишній світ, дитина робить перші  кроки в пізнанні самої себе, а

отже, і в розвитку самосвідомості.

 

Самосвідомість являє собою  складний психічний процес, суть якого  полягає

у сприйнятті особистістю численних  образів самої себе в різних ситуаціях

діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в

поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у

поняття свого власного „Я” як суб’єкта, що відрізняється від  інших

суб’єктів [16,131].

 

Самоусвідомлення — це процес, за допомогою якого людина пізнає себе та

ставиться до самої себе. Свідомість характеризується своїм продуктом

(«Я») і є формою переживання  людиною своєї особистості як  цінності й

водночас є об'єктом самосвідомості [11,16].

 

«Я» має кілька аспектів — фізичне  «Я», духовне «Я», соціальне «Я». «Я» -

образ — це суб'єктивна система  уявлень і понять людини про саму себе,

свою зовнішність, здібності та можливості, риси характеру, особистісні

якості, уміння, звички й навички, світоглядні  цінності, своє місце в

суспільстві, характер взаємин з  іншими тощо [11,16].

 

Формування самосвідомості пов’язане з віковими етапами психічного

розвитку людини. Умовно в розвитку самосвідомості дошкільника можна

виділити такі стадії: від народження до одного року; від одного до трьох

років; від трьох років до 7 років.

 

Розвиток самосвідомості починається  на найбільш ранніх етапах онтогенезу

з вирізнення дитиною себе із світу  предметів та інших людей. Перші  ігри

дитини – спочатку з частинами  свого тіла (ручками, ніжками), а потім  і з

предметами зовнішнього світу  – засвідчують наявність первинної

диференціації активної і пасивної її ролі в руховій діяльності. Саме

завдяки маніпулюванню предметами та у взаємовідносинах з дорослими

дитина починає поступово усвідомлювати  своє фізичне „Я” [16,152].

 

Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в дитини здатності до

пересування у просторі. Цей факт започатковує нові форми взаємин  з

дорослими, що відкриває нові шляхи  і джерела пізнання власних

можливостей. Розширює межі пізнання себе як самостійного суб’єкта.

 

Особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення й розвиток

мовлення, що на якісно новому рівні  включає дитину в сферу взаємин  з

дорослими та іншими дітьми.

 

Подальший розвиток дитячої самосвідомості пов’язаний з виокремленням

спонук до виконуваних дій, регулюванням їх у часі. Спонуки виражаються

головним чином у бажаннях дитини. Усвідомлення бажання, віднесення його

до самої себе, усвідомлення дії  як засобу реалізації цього бажання

пов’язані з формулюванням дитиною  мети свого вчинку, здатністю зберегти

цю мету й практично реалізувати  її.

 

Третій рік життя – період інтенсивного психічного розвитку. Дитина

вступає в той період, коли потреба  в утвердженні та завоюванні своєї

самостійності призводить до цілої  низки конфліктів. Найчастіше малюк  не

має на меті нічого поганого – він  лише бажає випробувати власну

незалежність та її межі. Це період, коли в психічному світі особистості

закладаються моральні норми і  комплекси, які в подальшому можуть перейти

в стійкі особливості особистості [16,153]. На цьому етапі вирішального

значення набуває характер взаємин  дитини з батьками. Оскільки в малюка

ще не має адекватного знання про себе й ставлення до себе, він стихійно

приймає ставлення до себе батьків.

 

Розвиток самосвідомості після  трьох років відбувається в напрямку дедалі

більшого самоствердження особистості  дитини, відбувається подальше

накопичення пізнавального, афективного  та вольового досвіду, що

відбивається на диференціації  самооцінок і зростанні їхньої адекватності

[16,154].

 

 Отже, проблема пізнання дитиною  власного «Я» була й залишається  однією

з найважливіших і найактуальніших, особливо в період оновлення

дошкільної освіти на засадах педоцентризму.

 

2. Особистісне зростання в ранньому  віці.

 

Особистістю називають дитину, яка  вміє відповідально самовизначатися,

зрозуміло, в межах вікових можливостей. Відповідальність засвідчує

вміння малюка орієнтуватися в  своїх правах (свободі робити те, що йому

хочеться) та обов'язках (правилах, які  обмежують його свободу,

визначають межі соціально прийнятної та схвалюваної поведінки,

знайомлять з тим, що "можна", "не можна", "необхідно"). Коли педагог

упевнений, що конкретна дитина здебільшого  знає, чого хоче й водночас

орієнтується в правилах доцільної  поведінки, він може вважати, що

розвиток особистості відбувається нормально. Тривогу може викликати, з

одного боку, відсутність у малюка власних бажань, повна залежність його

поведінки та діяльності від волі та вибору дорослих; з другого —

ігнорування будь-яких правил та норм, намагання добитися свого за

будь-яку ціну.

 

Самовизначитися — означає з  власної ініціативи та відповідно до своїх

можливостей та інтересів обирати  вид діяльності, характер поведінки,

предмет симпатії, рід занять, приймати самостійні рішення. Варто

поспостерігати, як маленька дитина поводиться в ситуації невизначеності,

дефіциту інформації, браку знань та досвіду. Якщо вона мобілізується,

намагається подолати труднощі, виявляє  наполегливість і кмітливість,

звертається по допомогу до дорослого  лише в разі необхідності, є

підстави для задоволення: маля робить упевнені кроки на шляху свого

особистісного зростання. Якщо ж воно розгублюється, невпевнене в собі,

вередує, плаче, дратується, наполягає  на тому, щоб дорослий замість

нього впорався зі складною ситуацією  або допоміг визначитися з  вибором,

є підстави вважати, що його особистісний розвиток уже йде небажаним

шляхом, потребує серйозної уваги  батьків і педагогів [7,3].

 

Буває, що дво - трирічна дитина по-різному  поводиться в різних життєвих

ситуаціях. У такому разі важливо  з'ясувати, чому в одних випадках вона

свідомо регулює спою поведінку, орієнтується на моральні правила, прагне

заслужити схвалення дорослого, а  в інших — "наче з прив'язі  зривається":

не реагує на заборони, не відгукується на ласку й умовляння, поводиться

войовничо, агресивно, безсоромно. Дорослі  в таких випадках часто

розгублюються, нервують, вдаються до фізичних покарань. А це, як відомо,

лише підсилює негативний ефект, "піддає у вогонь жару".

 

Щоб обрати правильну стратегію  поведінки у складних ситуаціях, дорослі

мають розуміти основні причини, що зумовлюють негативні прояви поведінки

дитини раннього віку. Основні з  них:

 

? вікова криза, суть якої полягає  в усвідомленні дитиною своїх  зрослих

можливостей, появі бажання урівняти себе в правах із дорослими,

звільнитися від надмірної опіки, демонстрація близьким дорослим (більше

нікому!) своєї незалежності від них; поява негативізму та впертості як

механізмів захисту "Я", способів апробації та утвердження своєї  самості;

 

* неврахування дорослими того, що дитина подорослішала, багато  чого

навчилася і вже здатна робити щось самостійно; поводження з нею, як з

маленькою: надмірна опіка, контроль, повчання, докори; обмеження;

жорстке регламентування життя, поведінки, діяльності, прийнятих нею

рішень викликають у неї протест [7,3].

 

Період кризи рідко в кого з дітей проходить непомітно, тож варто

набратися терпіння (попереду ще чимало кризових періодів!), переглянути

своє ставлення до маляти, відмовитися  від сприймання його як нетямущої

істоти, внести корективи у свої взаємини з ним. Якщо хочемо, щоб  малюк

був самостійним, — слід надавати йому можливість вправлятися в

автономності та незалежності, дозволяти  робити власні помилки й шукати

шляхи їх ви правлення. Спочатку за допомогою  та підтримкою дорослого, а

з часом — і без них.

 

Чи так уже важливо дбати  про особистісне становлення  дитини в ранньому

дитинстві? Що таке "особистісне  зростання"? Чи не досить того, щоб  малюк

просто був здоровим, умілим, розумним? Які ж якості особистості слід

вважати базовими -- основними, сутнісними, найважливішими для його

життєвого успіху в майбутньому? Спробуємо  поміркувати разом.

спіху в майбутньому? Спробуємо  поміркувати разом.

 

Особистісне зростання — активний процес становлення, в якому дитина бере

на себе посильну відповідальність за свої вчинки, діяльність, поведінку.