Феномен кохання та вибір шлюбного партнера : психологічний аспект

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

Кафедра прикладної психології

 

Герман Ганна Володимирівна

 

ФЕНОМЕН КОХАННЯ  ТА ВИБІР ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА : ПСИХОЛОГІЧНИЙ  АСПЕКТ

 

Курсова робота

спеціальність 6.010100 – практична психологія

 

 

 

 

 

 

    Науковий керівник:

старший викладач

кафедри прикладної психології

Герман Наталія Іванівна

 

 

 

 

 

Черкаси – 2013р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА…………………………………………..5

1.1. Кохання в контексті психологічних теорій……………………………....5

1.2. Психоаналіз почуття кохання ……………………………………………..8

1.3. Психологічний аналіз традиційних підстав вибору шлюбного партнера…………………………………………………………..……………..9

1.4. Вплив любові в сім’ї на задоволеність шлюбом………………………..10

Розділ 2. Дослідження  ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРУ…………………………………………………....11

2.1. Теорії шлюбного вибору ………………………………………..............11

2.2. Дослідження психологічної  готовності до шлюбу……………………….15

Висновки……………………………………………………………….……23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………......25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Кохання – виключно складний об’єкт як для  психологічного, так і для будь-якого  іншого аналізу. Про кохання сказано  багато – частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів. При цьому все сказане є правильним хоча б для кого-небудь. Крім того, кохання ще менше, ніж якийсь інший аcпект реальності може бути з достатньою повнотою описана у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, літературознавства, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін [9].

Кохання як стійке прагнення, потяг одного індивідуума до іншого, який має протилежну з ним стать, не є чимось сталим і незмінним. Кохання – це “замкнення” багатьох потреб однієї особистості на іншій. У коханні між чоловіком і жінкою протягом довготривалого часу провідна роль належить статевому інстинкту.

Психолого-педагогічна наука  в значній мірі розкрила поняття "підготовка" і "підготовленість  до шлюбу", у якої кожен із авторів  вклав своє розуміння. Проте, останнім часом все частіше зустрічається  поняття "психологічна готовність до шлюбу". Досить різнобічними підходами  характеризується воно в психолого-педагогічних дослідженнях. З нашого погляду, характеристики, що склалися не дають повної картини  суті психологічної готовності до подружнього  життя. А це означає, що дане питання  розроблене в психології недостатньо.

Для глибокого розкриття  поняття "психологічна готовність до шлюбу" слід виходити із суті подружнього  життя, як діяльності, обумовленої функціями  сім'ї, і поняття готовності, як стану  і якості особистості.

Об’єкт дослідження – феномен кохання та вибір шлюбного партнера.

Предмет дослідження – психологічні аспекти феномену кохання та вибір шлюбного парнеру.

Мета роботи – визначити психологічні умови виникнення шлюбу внаслідок кохання.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що чим вищий рівень кохання в подружніх стосунках, тим більша задоволеність шлюбом.

Виходячи з актуальності, мети та предмету дослідження завданнями є:

1. Проаналізувати наукову  та методичну літературу щодо  досліджуваної теми.

2. Виявити психологічні  особливості феномену кохання.

3. Визначити основні критерії якими керуються при виборі шлюбного партнера.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези було використано загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення).

Теоретичне та практичне значення полягає у тому, що теоретичний аналіз наукової літератури і проведене дослідження можуть бути використані психологами-практиками, які працюють у сфері сімейного консультування та сфері освіти.

Мета та завдання обумовили  структуру роботи, яка складається  зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ  ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА

 

1.1.Кохання  в контексті психологічних теорій

Визначень кохання та різноманітних  поглядів на нього існує величезна  кількість. Якщо давньогрецький філософ  Емпедокл (близько 490 - близько 430 до н. е.) вбачав у коханні безособове начало поєднання, яке пронизує собою всі стихії буття, а китайський мудрець Моцзи (V ст. до н. е ) – принцип загальної злагоди й взаємного добротворення, що його відкриває людям саме небо, то сучасні мислителі здебільшого пов'язують його саме з граничним проявом людської особистості: “Кохання є відповідальність Я за Ти” (М. Бубер). Для романтиків кохання асоціюється передусім з чимось неповторним, виключним, невловимим, таким, що не вкладається у рамки жодних загальних норм і розпорядків. Згаданий символічний образ висвітлює сенс кохання загалом як пошук й віднайдення людиною жаданої цілісності – тілесної, духовної чи тілесно-духовною – цілісності, до котрої вона прагне й котру, проте, як і показує їй власний досвід, не може здобути у своєму внутрішньому бутті, таку цілісність може дати тільки і сутнісне спілкування з іншим, неповторним, наче спеціально для неї “призначеним” суб'єктом – зі  своєю міфологічною “половинкою”, якщо йти за легендою про андрогінів.    

Досить довго у психології була популярна думка про те, що схильність до кохання повинна бути пов’язана з виразним патопсихологічним  почуттям. Проте факти спростували  такі уявлення. Так, ні рівень закоханості, ні романтичні установки не корелюють  у своїх середніх значеннях з  патологічними рисами особистості [13]. Кінцеві значення цих характеристик, наприклад, значна кількість романів або ж повна їх відсутність, як виявилося, пов’язані з недостатнім рівнем емоційної зрілості. Наявність такого взаємозв’язку між інтенсивністю романтичної поведінки, з одного боку, та рівнем емоційної зрілості, з іншого, дозволяє зробити висновок, що іноді кохання дійсно виконує захисну функцію – про це свідчить поєднання максимальної інтенсивності романтичного синдрому та низької емоційної зрілості. Проте, якщо відсутність досвіду в коханні дорослої людини також супроводжується низькою емоційною зрілістю, то припустимо, що кохання є не перешкодою, а необхідною умовою високого особистісного розвитку. Також схильність до переживання почуття кохання виявилося пов’язаним з такими рисами, як рівень романтизму та локус контроль, а екстернальному локусові відповідає більше значення романтичної поведінки. Виявилися інші залежності, так, висока самооцінка поєднується з високо інтенсивною романтичною поведінкою у чоловіків і з низько інтенсивною – у жінок. Це можна пояснити тим, що нормативний образ «дійсного чоловіка» вимагає значно більшої романтичної активності, ніж певний стереотип «дійсної жінки». Можна також припустити, що зв’язок між схильністю до кохання та особистісними характеристиками опосередковується уявленнями людей про осіб, бажаних і відповідних їх статі, віку, іншим параметрам [1].   

Окремо необхідно розглянути питання про особистісний нахил  до сильних і глибоких любовних переживань. Тут наука психологія ще має над  чим працювати, фактичних даних  досить мало. Загальноприйнятою є  думка про те, що високий рівень самооцінки забезпечує можливість кохання  до іншої людини. Як писав З. Фрейд, «лібідо, чи лібідо «Я» здаються нам  великим резервуаром, з якого  посилаються прихильності до об’єктів і до якого вони знов повертаються» [32]. Саме у ставленні до самого себе відточується те мистецтво кохання, про яке казав Е. Фромм. Ще мало знань про те, які ж саме якості грають вирішальну роль не у короткочасних, а у тривалих стосунках. Є підстави для тверджень, що головними детермінантами тут виступають не лише окремі особистісні особливості об’єкту, а його інтегральні характеристики, такі, як рівень психічного здоров’я, самосприйняття, компетентність тощо. Така залежність, до речі, примушує припустити наявність однієї закономірності, яка, на жаль, важко піддається експериментальній перевірці. Суб’єкт з добре розвиненими емоційними якостями отримує підтвердження своєї самооцінки, і загальний рівень його самооцінки підвищується. Це робить суб’єкта в очах інших людей більш привабливим як партнера у взаєминах. Проте сам він до встановлення нових зв’язків ще не готовий.

Е.Фромм дає таке визначення: “Кохання – це активна сила в людині, сила, що валить стіни, що відокремлює людину від її ближніх; яка поєднує її з іншими; кохання допомагає їй перебороти почуття ізоляції і самотності; при цьому дозволяє їй залишатися самій собою, зберігати свою цілісність” [22; 23].

Як зазначав О.Макаренко, кохання не може бути вирощеним з  надр статевого потягу. Дійсні сили  кохання можуть бути лише у досвіді  поза статевої симпатії. За Макаренко, молода людина ніколи не буде любити свою наречену і жінку, якщо він не любив своїх батьків, товаришів і друзів. Тобто, хоча об’єкти кохання змінюються, сам принцип – пояснення собі свого стану як коханняі, а не як корисливої зацікавленості, залишається незмінним. Якщо людина у дитинстві навчилася такої інтерпретації, вона буде використовувати її в принципово різних ситуаціях. Отже, з виявленням ролі моменту самоінтерпретації у ґенезі почуття кохання стає більш зрозумілою близькість різноманітних видів кохання між собою та їх взаємна зумовленість[10].

К. Хорні, що теж досліджувала цю проблему, вважала залежність у коханні патологічно підвищеною нормальну психологічну потребу особистості в емоційній прихильності і позитивній оцінці з боку оточуючих, що проявляється в завищеній сензитивності до думок оточення про себе та в низькій стресостійкості в ситуації фрустрації потреби в емоційному прийнятті. Розвиток залежності, на її думку, відбувається на основі загального невротичного розвитку особистості. При цьому каталізаторами появи та розвитку неврозу є незадоволення базових психологічних потреб батьками в дитинстві [24]. Ці незадоволені потреби утворюють „болючі точки”, „фрустраційні шрами”, що залишаються у людини назавжди. Тому в дорослому житті невротик вимагає від партнера постійних доказів кохання. І розрив з партнером, який дає відчуття кохання та емоційного затишку, або навіть сумніви щодо цього, викликає сильний психологічний стрес.

 

1.2.Психоаналіз почуття кохання

З переживаннями  кохання пов’язані певні відчуття, приналежність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їхніх носіїв. Так, до описів респондентів своїх відчуттів, які входять до набору таких переживань, можна віднести ейфорію, депресивні почуття, нахили до фантазії, порушення сну, загальне збудження і труднощі у концентрації уваги.

Існують і чіткі поведінкові кореляти кохання, не характерні для типів  почувань і стосунків [30].

Цікаво, що любовні переживання і пов’язані  з ними поведінка визначаються відомою  статевою специфікою, причому напрямок розбіжностей далеко не завжди співвідноситься  традиційним уявленням про психологічні особливості чоловіків та жінок. Так, всупереч стереотипам, що давно вже склалися, чоловіки у цілому характеризуються більшим рівнем романтизму, ніж жінки, легше й швидше закохуються, у більшості - підтримують романтичні уявлення про кохання. Бажання закохатися для чоловіків більш серйозна причина для взаємостосунків, ніж для жінок. Жіноча любов минає швидше, ніж у чоловіків, перші частіше ініціюють розрив та легше його переживають. Водночас у період уже сталих любовних стосунків жінки схильні до більшого саморозкриття та схильні переоцінювати свого партнера. Стосунки кохання для жінок більш специфічні, ніж чим для чоловіків, - кореляції між оцінками любові та симпатії у других значно нижче. Ця розбіжність є результатом статевої специфіки в онтогенезі. Необхідно зазначити, що проблема статевих розбіжностей у коханні не може вирішуватися поза часовим та соціальним контекстом. Мішель Фуко, якого вважають класиком сучасної психології, наполягав на тому, що, “прояв історично окремих форм сексуальної поведінки відбувався у зв’язку з появою різних механізмів репресії, яку застосовували щодо сексуальності в тому чи іншому суспільстві” [7]. Так, змінюються самі уявлення про статеві розбіжності, ці ж уявлення у значній мірі ці розбіжності й підтримують, оскільки люди намагаються відповідати стереотипу, що склався. Очевидно, що термін “любов” використовують на позначення якісно різних стосунків. Так називають і почуття матері до дитини, і стосунки людей до чогось безособового, наприклад, до своєї справи.

Кохання як стійке внутрішнє переживання  необхідно відокремлювати від безпосереднього переживання, від емоцій любові, через які вона проявляється. У коханні можуть бути поєднані найрізноманітніші почуття: страждання і насолода, радість та печаль, страх і сміливість, гнів та ненависть. Але є також і більш специфічні переживання кохання – особливі емоції, які теж називають це почуття – потяг, захоплення, ніжність, багато інших складових відтінків емоції.

У психології існує багато спроб виділення  якісно специфічних типів кохання. Найбільш відомою з таких типологій є класифікація, запропонована Е. Фромом [4, 24]. Він виділяє п’ять типів любові: братерська, материнська, еротична, любов до самого себе і любов до бога.

Більшість філософських та психологічних типологій любові мають апріорний характер. Механізм виділення у них тих чи інших типів практично не проглядається, а належність різних типів до одного класу любовних переживань найчастіше не враховується. Тим більше зацікавлення представляють ті типології, в яких логіка виділення варіантів любові експлікована і піддається хоча б теоретичній перевірці.

 

1.3. Психологічний аналіз традиційних підстав вибору шлюбного партнера

Проблема вибору шлюбного партнера розглядається в роботах різних дослідників (Гребенников І.В., ГолодС.І., Ковальов С.В., Харчев А.Г., Мацковский М.С. та ін.) В основному це дослідження 80-90 рр.. Багато дослідників вивчали мотиви вибору шлюбного партнера, опитуючи людей з різним сімейним стажем, різного віку, різних професій, в тому числі і студентів [14].

Найсерйозніші помилки допускаються молодими людьми ще до моменту укладення шлюбу, в період залицяння. Рішення про вступ у шлюб багато молодих людей беруть найчастіше необдумано, виділяючи в майбутній дружині ті характерологічні риси іособистісні особливості, які в сімейному житті відіграють несуттєву, другорядну, а іноді і негативну роль.

Перші проблеми молодої сім'ї починаються з проблем вибору майбутнього чоловіка. Згідно з дослідженнями, однією знайбільш поширених причин порушення відносин між молодими чоловікамиє розчарування в шлюбному партнері, так як в період дошлюбного спілкуваннявін не зміг отримати якомога більш повну інформацію про майбутнього супутника життя.

У теж час, в юнацькому віці (на який і випадає переважна більшість вступів в перший шлюб) найбільш важливим є процес формування его-ідентичності (поява почуття ідентичності, індивідуальності, несхожості на інших, нормуванням самосвідомості, появою психосексуальних інтересів). Згідно Дж. Марсіа, можна назвати два основних критерії для виділення статусів его-ідентичності: криза і пошук ідентичності. На основі цих критеріїв здійснюється вибір в певних сферах. Він виділив чотири основні варіанти або стани формування ідентичності (статуси ідентичності): вирішеним (передчасна ідентичність), дифузія (розмита ідентичність), мораторій і досягнення ідентичності (зріла ідентичність).