Диагностика агрессивности старшеклассников

Коли  з'ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Доллард  і співавтори дійшли висновку, що подібна  поведінка не виявляється в той  же момент фрустрації перш за все із-за загрози покарання. В цьому випадку  відбувається "зсув", в результаті якого агресивні дії прямують на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням.

Таким чином, людина, якої утримує від агресивності проти фрустратора сильний страх  покарання, вдається до зсуву своїх наладок, направляючи на інші мішені - на тих осіб, по відношенню до яких у даного індивідуума не діє стримуючий чинник.

Які ж чинники ослабляють агресивну мотивацію? Відповідь на це питання слід шукати в процесі катарсису, тобто такі акти агресії, які не приносять шкоди, знижують рівень спонукання до агресії (образа, агресивні фантазії, удар по столу кулаком - акти агресії, які знижують рівень спонукання до подальшої сильнішої агресії) [33].

ІV. Теорія соціального навчання (біхевіоральна модель).

На відміну  від інших, ця теорія свідчить, що агресія є засвоєною поведінкою в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальне підкріплення. Тобто йде вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.

Ця теорія була запропонована Балдурою і представлена в роботі у вигляді таблиці 1.1., що пояснює засвоєння, провокацію і регуляцію агресивної поведінки.

 

Таблиця 1.1

Теорія  соціального навчання Балдури [35]

З його точки зору, аналіз агресивної поведінки вимагає урахування трьох моментів:

Способів  засвоєння подібних дій;

Чинників, що провокують їх появу;

Умов, при  яких вони закріплюються.

Тому, суттєве  значення тут приділяється навчанню, впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії і в агресивних батьків звичайно бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій - пряме заохочення такого підведення. Тобто отримання підкріплення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії повторюватимуться і надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягнення успіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобто спостереження заохочення агресії у інших. Соціальне заохочення і покарання відносяться до спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання - моделі відкритої агресії, регульовані заохоченням і покаранням, які людина встановлює для себе сама.

Хочеться  відзначити, що ця теорія залишає значно більше можливостей запобігти і  контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

Згідно  теорії, агресія - набута модель соціальної поведінки. Звідси може бути ослаблена за допомогою процедур (усунення умов).

Соціальне навчання передбачає прояв агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В даний  час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в прогнозі агресивної поведінки, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Таким чином, з вищезазначених теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

Прояв агресії пояснюють біологічні і  соціальні чинники;

Агресивність  може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

Агресивні дії можуть бути послаблені або направлені в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміну умов, сприяючих прояву агресії.

Розглянувши основні теорії що пояснюють природу  агресивності, визначимо основні  поняття.

Р.Берон  і Д.Річардсон вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, є поведінкою, направленою на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, яка має всі підстави уникати подібного поводження з собою. Дане комплексне визначення включає наступні приватні положення:

Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване спричинення шкоди  жертві;

Як агресія  може розглядатися тільки така поведінка, яка має на увазі спричинення  шкоди або збитку живим організмам;

Жертви  повинні володіти мотивацією уникнення  подібного поводження з собою (Р.Берон, Д.Річардсон "Агресія") [7].

Під агресією, згідно Е.Фромму, слід розуміти будь-які дії, які заподіюють або мають намір заподіяти шкоду іншій людині, групі людей або тварині, а також спричинення шкоди взагалі всякому неживому об'єкту.

Агресивність, за Р.С.Немовим, розуміється як ворожість - поведінка людини відносно інших  людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди.

"Психологічний  словник" під редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: Агресія - мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (одушевленим і неживим), приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).

Прояви  агресії вельми різноманітні.

Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

цільова агресія;

інструментальна агресія.

Перша виступає як здійснення агресії в  якості наперед спланованого акту, мета якого - нанесення шкоди або  збитку об'єкту. Друга здійснюється як засіб досягнення деякого результату, який сам по собі не є агресивним актом.

Структуру агресивного прояву запропонували  в своїх роботах Заградова  Й., Осинський А.К., Левітов Н.Д.:

1. За  спрямованості:

агресія, направлена зовні;

аутоагресія - направлена на себе.

2. За  метою:

інтелектуальна  агресія;

ворожа  агресія.

3. За  методом вираження:

фізична агресія;

вербальна агресія.

4. За  ступенем вираженості:

пряма агресія;

непряма агресія.

5. За  наявністю ініціативи:

ініціативна агресія;

оборонна  агресія [33].

Тепер визначимо, що таке агресивна дія  і агресивна поведінка, агресивність, оскільки часто в ці поняття вкладають  один і той же смисл.

Агресивна дія - це прояв агресивності як ситуативної  реакції. Якщо ж агресивні дії  періодично повторюються, то в цьому  випадку слід говорити про агресивну  поведінку.

Сама  ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередньо перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особа  повинна мати певний ступінь агресивності, оскільки агресія є невід'ємною  характеристикою активності й адаптивності людини.

В. Клайн  вважає, що в агресивності є певні здорові риси, які просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам.

Р.С. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості.

Реан  А.А., Бютнер К. та інші розглядають деякі  випадки агресивного прояву як адаптивну  властивість, пов'язану з позбавленням від фрустрації і тривог.

Стан  фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимулюючої потреби, що не знайшла свого задоволення ("Психологічний словник" під редакцією Давидова). Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, відчаєм.

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, яка сприяє виживанню і адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній суті людей.

Так який акт поведінки можна вважати  агресивним?

Румянцева Т.Р. вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Згідно з цією точкою зору, у визначенні поведінки як агресивної вирішальне місце повинно належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації дитини. Звідси поведінку можна назвати агресивною за наявності двох обов'язкових умов:

Коли  мають місце згубні для жертви наслідки.

Коли  порушені норми поведінки [33].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки  грають навчання і виховання. Р.Кратчфілд  і Н.Левінсон визнають, що над агресивними  проявами можливий контроль, пов'язаний з процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролю власних агресивних устремлінь і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші  ж залишаються вельми агресивними, але вчаться проявляти агресію  тонше: через словесні образи, приховані  примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і проявляють свої агресивні імпульси у фізичному  насильстві.

І тут  важливу роль грає ранній досвід виховання  дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції та емоційний фон ставлення батьків до дитини.

На думку  Й. Заграфової податливість до агресивних дій формується в міру накопичення  недоліків у процесі соціалізації. Вона виділяє два ступені соціалізації:

Засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки.

Засвоєння субкультурного досвіду меншого  об'єму, але поведінки, що містить норми, які допускають агресивність.

Таким чином, податливість до агресивних дій  формується при недостатньо збалансованій  соціалізації.

1.3 Агресивна  поведінка сучасної молоді в  контексті соціальної ситуації

Агресивна поведінка молоді - одна з найбільш актуальних соціальних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням. Ученими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації і т.д. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти - конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки людини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей.