Ресурсне забезпечення виробничої програми

встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

збільшення випуску продукції  за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів  передбачених планом інновацій;

термін введення в дію  нових потужностей та обладнання;

забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

підвищення серійності (масовості) виробництва;

числа робочих днів в кожному кварталі;

можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення  окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

зняття з виробництва  застарілих видів продукції, які  не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити їх новими;

сезонності і змінності  роботи;

сезонності збуту продукції.

В масовому і багатосерійному  виробництві, коли споживання продукції  не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості  робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з  врахуванням термінів постачання продукції  споживачам.Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича  програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

симплекс-методу лінійного  програмування, при якому вибирається  критерій оптимізації та його математична  форма – цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

метод “гілок і обмежень”, що являє собою спрямований перебір із відсіюванням неефективних розробок плану;

більш простий та доступний  метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності.

 

Планування виробничої програми

При плануванні виробничої програми необхідно  використовувати такі матеріали:

— перспективний план виробництва  продукції і послуг;

— результати вивчення поточного попиту на продукцію;

— державній контракт і держане  замовлення на продукцію підприємства (за умови їх наявності);

— прогноз потреби в продукції  підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;

— договори на виробництво та поставку продукції, то укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді;

— заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;

— заходи щодо збільшення виробничих потужностей  підприємства. Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є

найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми, її важливість визначається тим, що споживачам потрібна продукція  визначених видів, здатна задовольнити наявні потреби. На основі виявлення  цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Розподіл  річних завдань за кварталами або місяцями необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:

— встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

— збільшення випуску продукції за рахунок приросту і поліпшення використання виробничих потужностей, а також  за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

— терміну введення в експлуатацію нових потужностей та обладнання;

— забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

— підвищення серійності (масовості) виробництва;

— числа робочих днів у кожному кварталі;

— можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих  агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

— зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками  сучасному рівню науки і техніки, та таких, що не мають попиту, і заміна їх новими;

— сезонності та змінності роботи;

— сезонності збуту продукції.

Планування  виробничої програми в натуральному виразі передбачає:

— визначення номенклатури та асортименту  продукції, яка випускається;

— розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року;

— обґрунтування планових обсягів  виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби  в ресурсах. Основним методом вирішення  цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба у знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Враховуються також потреби на капітальне будівництво, експорт, створення резервів тощо.На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури та загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі.

Виробнича програма цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного  фонду роботи й завантаження в  машино-годинах. Такі розрахунки дають  змогу виявити "вузькі місця" в  цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорції у завантаженні устаткування.

На  основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва  для допоміжних та обслуговуючих  підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників.

Фінансування  державного контракту проводиться  за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок  власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників і виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами та законодавством України. Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, що забезпечують ефективніше його виконання.

Отже, виробнича програма повинна формуватися  з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Інноваційна складова виробничої програми підприємства

Розглянуто  підхід, згідно з яким інноваційний розвиток підприємства пов’язується з формування його виробничої програми. З метою розв’язання відповідних задач сформовано процес моделювання оптимальної виробничої програми з урахуванням розвитку підприємства.Питання моделювання оптимальної виробничої програми отримали увагу в роботах таких вітчизних та закордонних дослідників як Андрєєва І.Г., Аткинсон Ентоні, Барнгольц С.Б., Горемикін В.А., Ільїн А.І., Ісаєв Е.С., Корнілов Д.О., Савицька Г.В., Селезньова Н.Н. тощо.Метою статті є дослідження сучасних інноваційних складових виробничої програми підприємства.

Процеси інноваційного розвитку тісно пов’язані  з виробничою діяльністю підприємств. Інновації є видом діяльності в умовах невизначеності, коли неоднозначність наслідків рішень керівництва підприємства виражена особливо гостро. Реалізація інвестиційних інноваційних проектів приводить до зміни обсягів тих або інших видів ресурсів, що використовуються під час виготовлення продукції. Тим самим ефективність цих ресурсів змінюється, причому зміни можуть бути різними для окремих видів продукції. Через це в умовах інноваційного розвитку виникає проблема формування та корекції виробничої програми з урахуванням усіх особливостей впровадження інновацій.

В економічних дослідженнях останніх років висвітлюються як процеси інноваційного розвитку, так і питання формування й оптимізації виробничої програми підприємств. Так, оптимізація виробничої програми з урахуванням інновацій традиційно здійснюється за допомогою методів розв’язання повсякденних задач, зокрема математичного програмування, тощо. У статтях зарубіжних та вітчизняних науковців також розглядаються питання врахування наявних у підприємства ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові тощо). Однак поєднання цих двох процесів з врахуванням їх взаємовпливу поки що недостатньо досліджене і не описане в економічній літературі.

Для складання оптимальної виробничої програми з урахуванням інноваційного  розвитку підприємства необхідний такий підхід, в основі якого лежить метод багатокритеріальної оптимізації, що дозволяє використання декількох критеріїв оптимальності. Тому процес моделювання оптимальної виробничої програми є складним і включає наступні етапи: 

1. Моделювання інноваційного розвитку  підприємства. 

2. Визначення якісних та кількісних  змін виробництва у часі. 

3. Вибір та загальна характеристика номенклатури підприємства. 

4. Огляд та аналіз основних показників  виробничої діяльності підприємства з урахуванням інноваційного розвитку. 

5. Вибір та обґрунтування критеріїв оптимальності. 

6. Побудова економіко - математичної моделі формування виробничої програми. 

7. Обґрунтування ефективності вибору  оптимального варіанту виробничої програми.

На  першому етапі необхідно визначити  загальні цілі, форми та методи інноваційного  розвитку підприємства протягом періоду формування виробничої програми, якісну та кількісну оцінку результатів впровадження інновацій на підприємстві з урахуванням параметрів невизначеності та ризиків, що супроводжують інноваційну діяльність.

На  другому етапі результати моделювання  повинні бути зіставлені з прогнозами стану зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства з метою визначення інтегральних якісних та кількісних змін у виробництві.

Вибір та загальна характеристика номенклатури підприємства полягає у відображенні характеристики товарів та послуг, що входять до його номенклатури, на основі яких буде формуватися оптимальна виробнича програма з урахуванням інноваційного розвитку. Також визначаються основні елементи документації, які використовуються при складанні виробничої програми. До них відносять: стратегічний план розвитку, план впровадження інновацій на підприємстві, перспективний прогноз випуску продукції, результати маркетингових досліджень цільового ринку, довгострокові і поточні договори тощо.

Важливим  етапом, пов'язаним із формуванням виробничої програми підприємства, є огляд та аналіз основних показників виробничої діяльності підприємства з урахуванням інноваційного розвитку, на основі яких вибираються та обґрунтовуються критерії оптимальності, які послідовно включаються в економіко - математичну модель задачі. До критеріїв оптимальності виробничої програми підприємства рекомендуємо віднести такі критерії: обсяг валового прибутку, обсяг реалізованої продукції та частку освоєного цільового ринку. До обмежень - обмеження щодо використання певних видів ресурсів (сировини, матеріалів) або загальні витрати, в тому числі витрати на інноваційний розвиток.

Побудова  економіко - математичної моделі формування виробничої програми враховує елементи моделі інноваційного розвитку та має на меті визначення таких параметрів виробничої програми, що максимізують значення обраних критеріїв з урахуванням обмежень.