Верстка віршованих видань ( верстка віршів та збірок поезії )

 

Коли прізвища автора і перекладача вміщено під  віршем, прізвище автора виключають вправо, а прізвище перекладача — вліво. Інколи під віршем поміщають дату і місяць написання. Ці відомості виключають у лівий край і виділяють курсивом, розрядкою чи меншим кеглем, відбиваючи на кегль шрифту від основного тексту:

                     Розплелася густа коса Аж

   до подса,

                         Розкрилися персЛ-гори,

                               Хвилі серед моря;

                         Засіяли карі очі,

Зорі середі ночі,

                         Білі руки простяглися —

                               Так би й обвилися

                Кругом стану. І в подушку

                Холодну впилися»

                         Та й заклякли, тай замерзли,

З плачем рознялися.

                        18 мая 1844, С-Патербург

                                              (Тарас Шевченко)

Акровірш (акростих) — вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово чи речення. Найчастіше це ім’я або прізвище особи, якій цей вірш присвячено, або ж тема вірша чи відповідь на загадку, запитання, поставлене у творі, просто жарт.

Такі вірші набирають  від лівої осі, світлим прямим шрифтом, а початкові букви рядків виділяють напівжирним шрифтом:

 

                   У всіх людей одна святиня,

                   Куди не глянь, де не спитай,

                   Рідніша їм своя пустиня,

                   Аніж земний в чужині рай.

                   їм красить все їх рідний край.

                   Нема без кореня рослини,

                   А нас, людей, без батьківщини.

                                             (М. Чернявський)

 

Набір пісень. Більшість  пісень складається з кількох  куплетів (строф) і приспіву, який повторюється після кожного куплета. Приспівом також можуть бути рядки, які повторюються у кінці куплетів.

Куплети пісень переважно  складаються з двох або чотирьох рядків, які між собою римуються. Якщо в куплеті пісні приспівом  є останній рядок (який повторюється), то в кінці нього з відбивною на півкегля набирають у крутих дужках цифру 2, що означає «двічі». Цифру від дужок не відбивають і набирають тим самим шрифтом та кешем, що й текст пісні:

                                        Коли поїзд у даль загуркоче,

                          Пригадаються знову мені

                          Дзвін гітари і місячні ночі,

                          Поцілунки гарячі твої.          (2)

Якщо в куплеті пісні  приспівом служать два останніх рядки, що повторюються, то в кінці  їх з відбивкою на півкегельну ставлять фігурну дужку на розмір двох рядків вушками до тексту. Після дужки з відбивкою на 2 п. набирають світлим курсивом слово «Двічі», яке виключають посередині дужки.

                           Повіяв вітер степовий,

                           Трава ся похилила,

                           Впав в бою січовий стрілець, і . .

                           Дівчина затужила. [Двічі]

У компактних виданнях пісні  набирають шрифтом кегля 8-9 п., в академічних та інших виданнях — кеглем 10-11 п.

Рядки пісні набирають від лівої осі, як в одномірних віршах. Куплети відділяють пробілом на кегль шрифту.

Заголовки у піснях набирають  своїм прямим прописним світлим  чи напівжирним шрифтом цієї ж  гарнітури, що й основний текст, але  на кегель менше.

Технічні правила набору віршів :

• 1). Кожен рядок у віршах класичного типу зазвичай набирають з великої букви незалежно від того, чи закінчене речення в попередньому рядку. Перший рядок віршованого твору і перші рядки строф набирають без абзацного відступу (якщо немає спеціальних вказівок в оригіналі).
• 2). Пробіли між словами повинні дорівнювати півкегельній (ставлять звичайні з клавіатури). Збільшення чи зменшення пробілів допускається лише тоді, коли потрібно ліквідувати «коридор» чи вмістити рядок у заданий формат. Зміна розміру пробілів між словами допускається в межах, передбачених загальними правилами.
• 3). У віршах не допускаються скорочення, крім тих, які зроблені автором і є складовою частиною тексту. Якщо у віршах є числівники, то їх у віршах набирають словами, а не цифрами. Між рядками заголовків, що набрані прописними літерами, інтерліньяж має бути збільшений на 2 п. Якщо вірш складається більше чим з одного куплета, їх відбивають пустими рядками чи встановлюють задані інтервали.
• 4). Лапки, тире, три крапки не рекомендується виносити за ліву лінію тексту вірша (якщо немає спеціальних вказівок в оригіналі).

• 5). Якщо рядки віршованого тексту набирають з відступами різних розмірів, різниця в ширині відступів має бути не менше кегельної. Якщо за вказівкою в оригіналі групи рядків віршованого твору розміщують «східцями», то перші рядки груп набирають від однієї вертикалі, а в межах групи кожний наступний рядок виключають від тієї вертикалі, на якій закінчився попередній рядок.
• 6). Переноси у віршах допускаються лише тоді, коли навіть при зменшенні пробілів між словами рядок не вміщується у заданий формат. При цьому переносять тільки цілі слова разом зі сполучниками, прийменниками і частками не, ні, які виключають окремим рядком у правий край (якщо немає інших вказівок в оригіналі).
• 7). Якщо віршований текст має великий обсяг і до нього додають коментарі та примітки, то вірші нумерують. Зазвичай номер проставляють над кожним п’ятим віршем. Утім, нумерацію віршів можна вести і з врахуванням кожного вірша, наприклад, у творах давньої літератури.
• 8). Цифру набирають дрібним кеглем. Після неї крапку не ставлять. При одноколонковому наборі цифру виключають вліво, а при двоколон- ковому вліво виключають над лівою колонкою, а вправо — над правою. Аналогічно до нумерації віршів набирають і нумерацію строф.

                

• 9). Пряму мову, що стоїть усередині віршорядка, переносять у наступний рядок. А якщо пряма мова стоїть на початку віршорядка, то тоді, з наступного рядка набирають слова автора.

                                       Що на світі наймиліше? —

Раз мати спитала.

                                        Ви, дорога наша мамо,—

Діточки сказали.

    (Олена Грицай)

• 10). Частину діалогу, що складає один віршорядок, набирають одним із способів: або в одному рядку, або другу частину репліки переносять у наступний рядок. Між частинами обов’язково ставлять тире.

                                    -    Весна, весна — днем красна,

                            Що ти нам, весно, принесла?

                                                    -    Я вам принесла літечко

                        Ще й зеленеє житечко...

 

3. Набір драматичних творів :

Драматичними творами  називають тексти, написані у формі  діалогу, тобто розмови між двома  чи декількома особами, а також монологу — мови актора, зверненої до себе чи до глядачів.

До драматичних творів можна віднести не тільки п’єси (драми, комедії, трагедії, водевілі, скетчі, сценарії), — твори будь-якого жанру, написані для вистави на сцені, але й  стенографічні звіти, будь-які діалоги  з позначенням дійових осіб перед початком кожного висловлювання, інтерв’ю (розмови журналістів з політичними діячами, працівниками науки, мистецтва).

Драматичні твори можуть бути прозовими чи віршованими, що, відповідно, впливає на характер оформлення видання і порядок його набору.

Загалом можна сказати, що при наборі драматичних творів, написаних прозою, слід дотримуватись усіх правил набору ускладненого тексту з виділеннями, а для віршованих — усіх правил віршів. Однак є цілий ряд особливостей набору драматичних творів — досить складна система рубрикації; розбивка всього тексту на окремі висловлювання; особливі типи допоміжних текстів.

Текст драматичного твору  поділяється на дії чи акти, —  найбільші частини п’єси. Кожна  дія може включати в себе одну чи декілька картин чи сцен — частин п’єси, що виконуються на сцені, або яв — найменших частин п’єси, де змінюється тільки склад дійових осіб.

Драматичні  твори складаються з таких  частин:

• переліку дійових осіб;
• рубрик — заголовків, які вказують на номер дії, яви, картини, сцени;
• імен дійових осіб;
• реплік — тексту, який висловлюють дійові особи;
• ремарок — пояснень автора до тексту п’єси.

Перелік дійових осіб. На початку п’єси чи дії вміщують перелік дійових осіб. Зазвичай перелік вміщують на окремій полосі, але залежно від загального плану оформлення й обсягу видання він може знаходитись на звороті титульного аркуша чи шмуцтитулу. Перелік дійових осіб можна набирати двома способами:

• в одну колонку посередині полоси, якщо перелік дійових осіб супроводжується їхньою докладною характеристикою :

                                                    дійові особи

Мина Мазайло — дрібний міщанин, що виступає проти всього українського, зрікся свого прізвища, й обрав інше — Мазєнін. Мазайлиха — Килина, — дружина Мини.

Р и н а — Мокрина Мазайло, — дочка Мини.

М о к і й — син Мини, який горнеться до українства, і тому став ворогом у своїй родині Уля Розсоха — подругаРини.

Тьотя Мотя — Мотрона  Розторгуєва — рідна сестра

Килини, — велико-державна шовіністка.

• у дві колонки, якщо дійових осіб у п’єсі багато і їхня характеристика коротка чи зовсім відсутня.

                                                      ДІЙОВІ ОСОБИ

 

 

Рубрику «Дійові особи» набирають шрифтом на кегль менше  від основного тексту зазвичай світлим  прописним (у розрядку чи без неї), рідше — прописним курсивом, який виключають посередині формату і після заголовка двокрапку не ставлять.

У загальний перелік  поміщають також колективні дійові особи («Селяни», «Робітники», «Депутати» тощо), якщо вони мають репліки у  тексті. Колективних дійових осіб — статистів, які виконують другорядні ролі без слів, поміщають під переліком упідбір на повний формат без абзацу; останній короткий рядок виключають посередині формату чи в лівий край. їх виділяють частіше розрядкою.

Рубрики в драматичних творах, що позначають дії, картини, сцени та яви, нумерують словесно чи графічно. У творах літературної класики нумераційні заголовки не уніфікують — залишають авторськими. Як і у всіх рубриках, ніякі скорочення не роблять і після заголовків крапку не ставлять. Нумерація дій і яв має бути уніфікованою, наприклад:

Номер дії чи акту набирають, зазвичай, словом чи римською цифрою. Нумерація  картин буває наскрізно через  всі дії або в кожній дії  окремо, номери також набирають словами, римськими чи арабськими цифрами. Яви і сцени нумерують для кожної картини (дії) окремо і номери їх набирають словами чи цифрами.

Підпорядкування заголовків зазвичай виражається пониженням кегля, чи інколи з переходом прописного на рядковий у розрядку.

ДІЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША

Ява перша

Рубрики, що вміщують слово  «Дія» чи «Акт», набирають шрифтом того ж кегля, що й основний текст, чи на кегль більше світлим прописним прямим чи курсивом або напівжирним прописним.

ДІЯ ПЕРША

ПЕРША ДІЯ АКТ І

ПЕРШИЙ АКТ

Підзаголовки, що вміщують слово «Картина», «Сцена», «Ява», набирають на кегль менше за основний текст.

Імена дійових осіб. У прозових драматичних творах імена дійових осіб набирають, як правило, упідбір до тексту реплік, шрифтом світлим рядковим у розрядку, світлим прописним, напівжирним рядковим чи прописним. Після імені дійової особи перед реплікою ставлять крапку.

Відповідно до тексту реплік імена дійових осіб у прозових драматичних творах можна набирати двома способами:

• упідбір до тексту реплік з абзацного відступу, а наступні рядки — у край формату;
• упідбір до тексту реплік без абзацного відступу, а наступні рядки — з втяжкою не менше однієї кегельної.

Перший спосіб найпоширеніший, оскільки він економічний, особливо коли репліки вміщують багато рядків тексту. Другий спосіб застосовують коли в п’єсі є багато коротких рядків.

У віршованих драматичних творах імена дійових осіб виділяють такими ж шрифтами, як і в прозових, але частіше світлим прописним чи напівжирним рядковим. Виділяти розрядкою не бажано, оскільки вона губиться серед рядків віршованого тексту. Імена дійових осіб виключають окремими рядками переважно посередині формату без крапок на кінці та відбивають зверху і знизу в межах кегля основного шрифту. Відбивка зверху має бути більшою, ніж знизу.

 

Якщо поряд з іменем дійової особи стоїть ремарка, то виключку

на середину здійснюють відповідно до загальної довжини  рядка.

Імена дійових осіб іноді  виключають окремими рядками в лівий  край полоси без крапок, що дає змогу  краще сприймати віршований текст. Такий варіант економічніший, оскільки імена дійових осіб можна зовсім не відбивати чи давати незначну відбивку.

 Репліки — слова, які вимовляють дійові особи, є основним текстом драматичного твору. Найчастіше репліку набирають з абзацу. Якщо в п’єсі є багато коротких реплік, то всі репліки виключають від лівої вертикалі з втяжкою наступних рядків. Репліки набирають шрифтом прямого світлого накреслення переважно основним кешем. Кожній репліці передує ім’я дійової особи.

У тексті реплік цифри  набирають словами, абревіатури — так, як їх вимовляють (ем-те-ес [МТС], те-о-ве [ТОВ], ен-де-пе [НДП]). Скорочувати слова у репліках не дозволяється.

    Якщо репліка у прозовому драматичному творі розривається режисерською ремаркою, то продовження репліки після ремарки набирають від лівого краю (якщо ім’я дійової особи починалось з абзацу):