Верстка віршованих видань ( верстка віршів та збірок поезії )

Стопою називають повторювальну групу складів і рядків, до якої входить один наголошений склад і один або два ненаголошених. З певної кількості рядків, що римуються в різних поєднаннях, утворюється найбільша ритмічна одиниця — строфа. Строфою називають групу віршованих рядків, що мають логічну закінчену думку і певний рядок римування. Строфи можуть мати від двох і більше рядків. У піснях строфи називають куплетами.

Формат набору віршів залежить від формату видання, варіанта його оформлення і довжини віршованих рядків.

Довжина рядків віршів, як правило, завжди менша від формату видання, тому віршовані тексти розміщують посередині формату полоси книги, колонки, газети, журналу. Оскільки вірші мають рядки різної довжини, їх потрібно розмістити так, щоб текст графічно знаходився посередині полоси з вирівнюванням по лівому краю.

Якщо встановити формат набору вірша за найдовшим рядком, виключивши його посередині формату  полоси, то всі рядки помістяться без переносів, але текст вірша практично буде зміщений вліво від центральної осі. При цьому лівий край полоси буде перевантажений текстом, а правий — буде мати велике поле. Тому формат набору доцільно визначати за рядком середньої довжини. Для цього перед початком набору потрібно визначити відступ від лівого краю полоси до початку рядків вірша. Довжина відступу залежить від розміру вірша.

Залежно від ритмічності віршів і варіантів їх побудови розрізняють два типи віршів: класичні і вільні. Класичні вірші характерні тим, що в них кожен римований рядок поміщається в одному друкарському рядку, а римовані рядки вільного вірша розбиваються на кілька друкарських рядків. У класичних віршах застосовують три основні варіанти побудови, тобто розміщення рядків, які можна поділити на одномірні, двомірні і багатомірні.

До одномірних відносяться  вірші написані одним розміром в яких усі рядки мають однакову кількість стоп і починаються від однієї вертикальної межі:

                     Вишиваночку візьму,

                     Швидко одягнуся.

                     Підійду і обніму Я

                     свою матусю

                                  (В. Крищенко)

 

В одномірних віршах відступ  визначають таким чином: спочатку переглядають весь вірш, знаходять середній рядок  з групи характерних рядків для  даного твору, потім набирають рядок  і виключають його посередині формату. Визначають початковий відступ і тоді задають відступ з лівого краю для всього вірша. Початковий відступ задають цілим числом.

До двомірних відносять  вірші, написані двома розмірами. В  них ритмічно чергуються рядки з  різною, але повторюваною, кількістю стоп, і які починаються від двох вертикальних ліній:

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж, бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає  легенька,

Мрії твої ще у сні.

(Л. Українка)

Усі непарні рядки (довгі) рівняють по лівому краю, а всі парні (короткі) з додатковим відступом. Перший відступ визначають на основі середнього рядка з групи довгих, а другий відступ на основі середнього рядка з групи коротких.

До багатомірних відносять вірші, написані без дотримання суворого чергування розмірності рядків. У них бувають рядки з різною кількістю стоп, і які можуть починатися від трьох і більше вертикальних ліній :

Гриз кістку сірий вовк та нею  й подавився:

• Ой лишенько!.. Ой пропаду!.. —

              На сю біду

Летів від конопель

Носатий журавель Та біля вовка

зупинився.

                                        (Я. Жарко)

Такий варіант побудови віршів характерний для байок. У  багато - мірних віршах можуть бути різні відступи залежно від кількості різних за довжиною рядків.

У багатомірних віршах для  кожного розміру рядків повинен бути свій відступ, який визначається по групах рядків різної довжини. Кожен наступний відступ не повинен відрізнятися від попереднього більше, ніж на одну кегельну. У таких випадках визначають початковий відступ для найдовших і найкоротших рядків, а потім через одну — дві кегельних встановлюють проміжні відступи. При наборі вірша для всіх рядків з однаковою кількістю стоп роблять однакові відступи.

До вільних (або акцентованих,) віршів, які відрізняються від  традиційно побудованих класичних, відносять поезії В. Маяковського, П. Тичини та інших поетів, які ввели в графіку віршованих творів прийоми різних виділень, серед яких графічне акцентування (наголошення) рядків. У вільних віршах найпоширеніші три варіанти, кожен з яких розрахований на різну тривалість пауз між частинами рядків. Це східчасті, прапорні і змішані вірші.

До східчастих відносять  вірші, в яких кожен віршовий рядок  поділяється на декілька частин (тактів). Частини віршового рядка розміщують «східцями» в декількох рядках, залежно від акценту, який надає автор.

При такому варіанті побудови всі віршові рядки починаються  від однієї вертикалі, а кожна  частина (такт) — з нового рядка  і вирівнюється за кінцем попереднього.

О, панно Інно,

          панно Інно!

Я—сам.

     Вікно.

         Сніги...

Сестру

   я Вашу

       так  любив -

                       Дитинно,

                                         злотоцінно.

                                                          (П. Тичина)

Для східчастих віршів початковий відступ визначають по довжині середнього рядка, хоч він і розташований у декількох рядках. Для цього усі відрізки набирають в один рядок без пробілів між ними, виключають у лівий край і величину пробілу, що залишився в рядку вірша, ділять пополам. Початковий відступ задають цілим числом. Наприклад, після набраного тексту в рядку залишилось 43 мм пробілу, то 20 мм задаємо перед текстом вірша, а 23 мм — після.

Розмітку східчастих віршів не роблять, а на першій спусковій сторінці оригіналу вказують, що їх слід набирати вирівнюючи по кінцю попереднього рядка.

У змішаних віршах початковий відступ визначають аналогічно зі східчастими.

До прапорних відносять вірші, аналогічні східчастим, в яких усі рядки і частини (такт) незалежно від довжини починаються від однієї вертикалі:

                       Разом із веснами духом воскреснемо,

А як воскреснем духом, братове,

То заживемо, то не помремо  —

Буде і жито, буде і  слово.

Шлях торуємо не злом,

А добром і ласкою —

Озовися ж, горличко,

Прилітай же, ластівко!

(Вільям Лігостов)

Такий варіант побудови вірша називається прапорним (контури  строфи нагадують форму прапора). Для прапорних віршів початковий відступ визначають так само, як і для звичайних одномірних віршів. При розмітці віршованих текстів в оригіналі вказують формат набору, розмір відступу від лівого краю полоси (для одномірних віршів), розмір першого і другого відступів (для двомірних) і розмір кожного відступу (для багатомірних).

По одній вертикалі виключають також текст білих віршів, що мають різну довжину рядків, які не римуються та не поділяються на строфи. їх часто застосовують у віршованих драматичних творах.

                    Все ж, ця осінь моя,

                    Хоч холодна і мокра,

                    Хоч зриває листочки,

                    Із пожовклих дерев.

                    Все ж, ця осінь моя,

                    Бо чия ж може бути?

                     Осінь зраджених снів й хризантем.

                                                (Р. Сіромський)

У змішаних віршах зустрічаються  і прапорний, і східчастий варіанти побудови:

Літери подібні до зерняток,

                                 Дошка — мов чорнозем за селом,

А сіяч В маленький, смаглюватий  —

Завтрашній поет

                            чи агроном.

              (Е. Огнецвет)

Вірші можна набирати різними гарнітурами шрифту і  різними кеглями (відповідно до розмітки оригіналу), як правило прямим накресленням. Якщо вірш вміщено посеред прозового  тексту, то його набирають на кегль (2 п.) менше від основного тексту. Якщо текст набраний кеглем 11 п., то віршований уривок набирають кеглем 9 п. У цьому випадку вірш відбивають приблизно на кегль основного шрифту видання.

Відділення строф. Вірші, розбиті на строфи, мають різні варіанти розділення строф між собою. Інколи набирають кожну строфу з абзацного відступу (1 чи 1,5 кегельних), але не менше і кегельної.

Записано це на папері,

Печать потвердила той  зміст,

Що син Жидецького Валерій —

Потомственний поліграфіст...

А як на ноги вже зіп’явся І зліз із материних рук,

Опанувати зразу взявся Високий і глибокий друк.

Найчастіше строфи розділяють між собою «білими» рядками, тобто  пробілами на кегль шрифту (Enter), яким набирають вірш :

                 А у дитячому садочку

           Він до друкарства так прилип —

                                            Тихенько сяде у

                                              куточку І конструює

                                             лінотип.

 

У компактних виданнях строфи не відбивають одну від одної, а набирають з втяжкою через строфу. Розмір втяжки має перевищувати абзацний відступ (якщо він є) не менше чим на кегельну і не може бути менше однієї кегельної. Наведено приклад набору з втяжкою других строф на 2 кегельні.

У келіях Ставропігії Пройшов

Валерій перший гарт, Здобув

ази поліграфії І до УПІ  взяв

добрий старт.

           О дні студенства незабутні!

           По них і досі в серці щем.

           Не прикривавсь Він в інституті

                     Відомим батьківським плечем.

                     У навчанні не знав утоми,

До знань дорогу торував,

Тому відразу по дипломі

Викладачем Валерій  став.

Коли вірші набирають  у дві колонки, всі правила  розташування віршів посередині формату  залишаються незмінними, але розрахунок ведуть на ширину одної колонки. Тільки при непарному числі строф останню розташовують по центру обох колонок.

 

У деяких випадках між  строфами ставлять зірочки (одна, дві  чи три в ряд) чи цифри (римські, арабські) — які виключені точно посередині формату і відбиті від рядків тексту. Цифрами виділяють строфи, якщо вони є закінченим мініатюрним твором, наприклад, чотири вірші—рубаї, що набирають з однієї строфи і не мають заголовків.

У поемах поділяють на розділи вірш цифрами (римськими  або арабськими). Коротенькі народні пісні різного змісту, наприклад, частівки, куплети (строфи) і коломийки, переважно відокремлюють зірочками (рідше кружечками або цифрами).

Переноси у віршах допускаються тільки цілими словами  з утворенням нових рядків, причому перенесені слова виключають двояко: з вирівнюванням по правому краю з відповідним відступом справа, що дорівнює початковому відступу, наприклад:

                                 Люлю, люлю, дитиночко

                        в новій колисочці,

                 Спи щаслива, не докучай

                        своїй матіночці.

Або з вирівнюванням  перенесених слів по вибраній лівій  осі, напр.:

                 Ой спи, дитя без повиття, я тебе

                              колишу,

                 А як заснеш, дитиночко, трошки тебе

                               лишу.

При перенесенні слів завжди треба робити смислову розбивку (як це зроблено у першому прикладі) і не допускати переносів слів після прийменників і сполучників. Із двох наведених прикладів перенесення слів кращим слід признати перший, так як набір має акуратніший вигляд, вирівняний і зліва і справа.

У східчастих віршах, щоб  уникнути переносів, можна зменшити відступ зліва для окремих  частин віршового рядка.

В компактних виданнях допускаються в окремих випадках так звані  підрядкові («підвальчики») і надрядкові («горища») переноси. Слова чи частини слів, які не вміщаються у формат, можуть бути перенесені у вільне місце нижнього чи верхнього рядка з квадратною дужкою напочатку, наприклад:

                              І от же: не в чесних вояцьких боях,

                              Де крові без міри лилося [ руках,

Не в лядських лукавих  зрадливих Не в

 герцях з татарами  в чистих Йому умирать 

довелося. [ степах ,

При цьому між основним текстом і перенесеним словом повинна бути відстань не менше кегельної. Квадратна дужка відбивається від перенесеної частини слова на 2 п. Якщо вірш має дуже довгі рядки, які не вміщаються у заданий формат, їх інколи поділяють на два рядки. При цьому другий рядок починається з малої букви. Цей поділ не є акцентованим, а формальним переносом, наприклад:

                   На горі Яворині сплять сини

                   України, їх приспали гранати

                   в сорокових роках.

У віршованих творах заголовки набирають переважно великими буквами «свого» шрифту чи на кегль більше. Рідше заголовки набирають напівжирним рядковим чи прописним шрифтом. Короткі заголовки можна набирати у розрядку від 2 п. до півкегельної залежно від довжини рядка і формату вірша.

У деяких невеликих віршах (часто в сонетах) замість заголовка, ставлять три зірочки. Зірочки можуть мати такі комбінації: V; Л; ***• їх відбивають одну від одної на півкегельну і виключають посередині формату видання (рідше від лівої осі) і розміщують ближче до вірша, до якого вони відносяться.

У збірниках та журналах прізвища авторів зазвичай вміщують над заголовком вірша. Набирають світлим врозрядку чи курсивом (рядковим чи прописним) переважно кеглем основного шрифту, рідше в лівий, чи від лівої осі на рівні заголовка залежно від технічного оформлення видання. Від заголовка прізвище автора відбивають пробілом найчастіше на кегль шрифту, яким набирають вірш. Якщо прізвище автора вміщено під віршем, його виключають у правий край і найчастіше виділяють курсивом, рідше напівжирним чи розрядкою.