Книга як поліграфічне видання

РОЗДІЛ ІІ.  ПОЛІГРАФІЧНИЙ ПРОЦЕС.

2.1 Основні  поняття   поліграфії.

Говорячи  про  сучасну  книгу, перш  за  все,  потрібно  сказати  про промисловість,  яка її створює – це  поліграфія.  Слово поліграфія походить  від  двох  грецьких  слів: “полі” – багато,  “графо” – пишу, тобто  багато писання.

Поліграфія – це окрема  гілка  промисловості  з  різноманітною  технікою, що    призначена  для  випуску  різних  видів  друкованої  продукції, а  саме: газет,  журналів, книжок,  плакатів,  географічних  карт, цінних  паперів  та  багатьох  інших  видів  друкованої  продукції.

Поліграфічна  промисловість  виготовляє  продукцію у  великій  кількості  екземплярів за  оригіналом,  що  надходить  з  видавництва  або  іншої  організації.  Оригіналом  називається  текстовий  або  ілюстрований  матеріал,  призначений  для  поліграфічного  відтворення.

В  основі  поліграфічного  розмноження  зображень  лежить принцип надавлювання,  за  допомогою якого й отримуємо однакові  відбитки.  Віддруковані  листи паперу (відтиски) у багатьох  випадках  не  являються готовою продукцією, а потребують  подальшої обробки.

 

2.2 Способи  друкування (види  друку).

Високий  друк  як  один  із  найбільш  відомих процесів  друкування  з металевих форм  рідко використовується  у наш час (винайдений Гутенбергом). Характеризується цей спосіб тим, що елементи, що дають відбиток знаходяться вище ніж пробіли.  Цей спосіб  інколи  використовують  для видання з великим тиражем,  що  містять лише  текст (наприклад масові  книжки  в обкладинці).

Спосіб  високого  друку  був  поширений  у  поліграфії  до  появи  нових  способів.  Високим  способом  друкувалася  величезна  кількість видань -  книг,  журналів,  бланків,  ілюстрацій і т. п.  Виключна  універсальність цього способу являється одним з позитивних  факторів,  проте цей спосіб  має ряд негативних  факторів – тяжке виготовлення  друкарської форми, а при багато численному  тиражуванні  повторне  виготовлення  цих  форм.

Глибокий  друк – один з основних  способів  друку, що був винайдений у кінці минулого століття чеським художником  Карелом Кличем.  Характеризується  тим, що  елементи, які  дають  відтиск,  заглиблені  по  відношенню  до  недрукованих  елементів. Сучасний  промисловий  спосіб  глибокого  друку  називається  ракельний  глибокий  друк ( ракель – стальний ніж,  який  перед  друкуванням  очищає  фарбу  з  поверхні  друкарської  форми). 

Спосіб цей особливо  добре  підходить для  відтворення  фотографій,  однак  текст  виходить менш чітким,  як при  високому  способі. Тому  глибокий  друк  найчастіше  використовується  для  видань  з  великою  кількістю  фотоілюстрацій  та  порівняно  невеликою кількістю  тексту,  наприклад, альбоми  з  фотографіями, ілюстровані  журнали.

Плоский  друк – один з  видів  друку, особливість  якого  в  тому,  що  друковані  елементи  в  формі  для  друку  лежать  на  одній  поверхні  з  елементами, що  не друкуються. Способами  плоского друку  являються:  літографія,  фототипія,  офсетний  друк.

Літографія вже давно застарілий вид плоского  друку. Друкарська форма для літографії виготовлялася  або з літографського каменю, або  на металевій пластинці. Фототипія  дозволяє відтворювати зображення з різноманітними  відтінками (з переходом від більш слабкіших відтінків до яскравих кольорів). Друкарська форма для фототипії виготовляється на скляній пластині, що вкрита світло чуттєвими  елементами.

 В останні  роки  простежують  інтенсивний  розвиток  способу  офсетного  друку,  що  в  першу  чергу  зв’язано  з  виходом  високо промислових   друкарських  машин,  поліпшенням  рівня  механізації, а також  автоматизації  друкарського  процесу,  створенням  високоякісних  матеріалів  ( папір, фарба та ін.)

Застосування  нових  машин  розширило  область  використання  офсетного (плоского) друку. Стало можливим  друкування  на  різноманітному  папері,  у  тому  числі  на  тканині,  картоні ( для  упаковки). На  даний  момент  цей  спосіб  друку,  безумовно, являється  найуніверсальнішим  для  друкування  в  поліграфічному  процесі.

 

2.3 Матеріали   для  друку.    

Основним  матеріалом,  на якому  відбувається друкування, є папір для друку. Папір представляє собою тонкий  шар  дрібних рослинних волокон,  що переплетені між собою.  У папір також вводять,  так звані,  наповнювачі – тонкі подрібнені мінеральні  речовини.  Наповнювачі вводять для підвищення  властивості паперу:  білизни, щільності, гладкості і т. д.  Для підвищення  вологостійкості  паперу  у  його  масу  додають  клейку  речовину.  Для отримання більшої  гладкості папір  піддають  каландруванню ( тобто  вигладжуванню  за  допомогою  циліндрів під  великим  тиском ).

Папір для друку ділять на декілька видів, що позначені відповідними номерами. Папір №1 найбільш міцний  та білий, на ньому друкують видання, що  призначені  для довгого строку використання (енциклопедії, збірники поезій і т. д.), на папері №2 – значну кількість підручників та інших видань порівняно обмеженого строку використання (вибілений на половину), папір №3 – переважно видання невеликого об’єму, що призначені  для короткого терміну використання, наприклад, відомчі інструкції).

По гладкості папір розрізняють  матовий, крейдяний, каландрований. Чим гладкіший папір, тим, як правило, можна краще віддрукувати на ньому ілюстрації. Тому книжки з ілюстраціями, особливо відтінковими, видавництва друкують на крейдяному папері.

Для поліграфічної  промисловості  папір  випускають  у  вигляді  листів  або  в   рулонах.  Листовий  папір випускають  в чотирьох  основних  форматах:  60х92;  70х92;  70х108  або 84х108 см.

Вибір  необхідного  паперу  для  друку  здійснюється  в  залежності  від  виду  і  характеру  друкованої  продукції. Для  всіх існуючих видів друку ( високий, глибокий, офсетний ) випускаються  різні сорти паперу,  відповідно  до  їх  особливостей.  Для високого  друку – типографський,  для офсетного – офсетний,  для глибокого – папір для глибокого друку.

   Фарби  для офсетного та високого  способу  близькі  за  своїми  властивостями.  Кожному  кольору  фарби  присвоюється  відповідний  номер. Найбільш  широке  розповсюдження мають  чорні  фарби.  Для  цього  кольору  застосовуються  різноманітні  сорти  сажі. Для  виготовлення  кольорових  фарб  застосовують  різноманітні  мінеральні  та  органічні  пігменти. Фарби  для глибокого  друку  містять  у  собі  плівкоутворювач, розріджувач  та  пігмент. [5, с.76]

РОЗДІЛ ІІІ. КНИГА – ОСНОВНИЙ ВИД  ПОЛІГРАФІЧНОЇ  ПРОДУКЦІЇ

3.1 Формати  видань.

Формат книги тісно пов’язаний з друкарським дизайном, оскільки він також впливає на оформлення книги. Формат обов’язково підбирають в залежності від призначення книги.

Для  книжкової  продукції  встановлені  стандарти  форматів.  При підготовці  до  випуску  кожного  виду  продукції  робиться  вибір  стандартних  форматів  паперу  тих,  що  підходять  з  точки  зору  дизайну  й  економності.  У  деяких  випадках  це  призводить  до  відхилення  від  стандартних  форматів.

Формат  видання,  встановлюється   видавництвом  у  залежності  від  типу  видання,  його  характеру  й  значимості,  від  художнього  замислу  оформлення,  а  також  від  промислових  можливостей поліграфічного  обладнання, яке  буде  виготовляти  тираж.

Формат  видання  виражається  форматом  друкарського  паперу в  сантиметрах  і  долях  листа. Формати  книжково-журнальних  видань  встановлені  ГОСТом  5773 – 76, в  якому  передбачені  15 основних  й  7  додаткових  форматів для книг та 8 основних  форматів  для  журналів ( див. додаток № 1). За  допомогою  додаткових  форматів  друкують  на  листових  друкарських  машинах  альбоми,  видання  з  мистецтва,  дитячі  книги  й  окремі  видання,  що  випускають  у кращому,  сувенірному  оформленні.

3.2  Основні  деталі книги.

3.2.1  Зовнішнє оформлення

 Основні  деталі, що  утворюють   книгу – це  друковані  листи.  У кінцевому своєму  вигляді   друкований  лист  утворює   зошит.  Число  сторінок  у   такому  зошиті  залежить  від   обраної  долі  паперового  листа  або,  інакше  кажучи,  від  того,  скільки разів і в якій  послідовності буде  зігнутий  паперовий лист  для отримання зошита.  Такі  зошити  містять у собі   16  або 32,  рідше 8, 12, 24  сторінки.

Книжковий  блок – так  в  поліграфії називають  майже  готовий  екземпляр  видання,  який  залишилось  лише  з’єднати  з  палітуркою  чи  обкладинкою.  Це  комплект  з’єднаних  між  собою зошитів  або  листів,  які  складаються  з  сторінок  та  інших  деталей  майбутнього  видання.

Книжкові   блоки  можуть  відрізнятися  за  способом  комплектування,  за  видом  форзаца,  способом  зшивання,  обробці  корінця,  відсутністю  або  присутністю  капталу, присутністю  або  відсутністю  закладки,  способів  обробки  зрізів. Книжковий  блок  для  палітурки  може  бути  скомплектований  у  залежності  від  об’єму  книги,  підборкою  або  вкладкою.  Останній  вид  використовується  дуже  рідко – для  мало об’ємних  видань

Віддрукована  продукція, тобто  продукція  після  друку,  повинна  пройти оформлення.  В  обкладинку  або  в  палітурку закладаються  листи книги, тобто книжковий блок. Обкладинки  виготовляють  з більш надійного паперу  ніж листи для тексту.  Палітурка більш жорстка та  надійніша за  обкладинку зроблена  з суцільного шмату картону чи  пластмаси,  а також складена,  склеєна  з  двох  частин (з  тканини,  паперу,  пластмаси, рідко – шкіри). Обкладинка  з  книжковим  блоком  з’єднується  дротяними  скобами  або приклеюється  з  допомогою клею по  поверхні  корінця².  Палітурка з’єднується з книжним блоком з допомогою корінця або матеріалу для окантовки і форзаців. Призначення обкладинки  і палітурки – перш за  все закріпити книгу, захистити внутрішні листи від пошкодження,  забруднення та  дати  основні відомості про книгу (її автор, тема,  назва  видання, рік видання).

Книга  має  такий  складовий  елемент  як  каптал.  Він представляє собою міцну шовкову чи  бавовняну стрічку шириною 12-16 мм. З товстим кольоровим  краєм.  Каптал  наклеюють на  корінець  книги біля  нижнього  та верхнього  зрізу.  Призначення  капталу – закріплення  верхніх  та  нижніх  країв  зошитів,  що  складають  книжковий  блок.  У  той  же  час  каптал  слугує  як  прикраса  книжного  блока.

Палітурки,  в  залежності  від  матеріалу,  що  для  них  використовується, діляться  на  декілька  видів.  Згідно  з прийнятою класифікацією їх  дев’ять (див.  додаток № 3).  Найбільше книг  випускається  в палітурках  №5  та №7,  вони  вважаються  найкращими. [12, с. 76-78]

 Край  палітурки,  що  виступає  за  зріз  книжкового  блоку  називається кант.  Палітурка з кантом  на  відміну від зрізаного (тобто без канта )  надійніше захищає блок  від пошкоджень.

Говорячи про палітурку  необхідно  згадати про лист, що закріплює  та з’єднує палітурку з книжковим блоком – це  форзац.  Існує задній і передній форзаци. У  залежності  від  об’єму  видання,  цільового  призначення,  способу  комплектування  книжного  блока  розрізняють наступні  види  форзаців:  приклеєний,  пришивний  та  накидний.

Форзац  потрібен  не  лише  для  скріплення  блока  із  палітуркою,  він  ще  є  засобом  оформлення  книги.  Тому  форзац  може  виготовлятися  з  чистого  паперу (білого  чи  кольорового) ,  на  ньому  може  бути  віддрукований той  чи  інший  малюнок.

3.2.2  Внутрішня будова книги

При виготовленні книги, важливу роль у розміщенні тексту та ілюстрацій відіграє елемент без якого  жодна  книжка не може існувати – це верстка.

Верстка  має  багато  визначень,  по-перше,  верстка – виробничий  процес  монтажу  всіх  елементів  сторінки  видання  в  смугу. По-друге, версткою  називають  також  тип  комплектування  ілюстрацій на  смузі.  Таких  типів  виділяють  декілька:

а) відкрита верстка, при якій  ілюстрація  розміщується  зверху  або  знизу  смуги  або  в  одному  з її  кутів;

б) закрита верстка:  текст  прикриває  ілюстрацію  зверху  і  знизу;

в) смугова  верстка:  ілюстрація  повністю  займає  смугу;

г) глуха  верстка:  ілюстрація  з  усіх  сторін  прикрита  текстом;

д) верстка  з  виходом  ілюстрацій  за  поля так,  що  поля  немає зовсім;

е) верстка  з  ілюстраціями на  полях;

є) комбінована  верстка:  поєднуються  різні  типи верстки ( відкрита верстка  з закритою і т.д.)( ілюстроване  доповнення -  див. додаток №2).

У середині книги, окрім сторінок з  текстом є: авантитул, титул, контртитул, а в деяких випадках шмуцтитул та фронтиспис³. Окрема смуга книги також ділиться на ряд елементів.

  Окрім її основи - текстових рядків  та ілюстрації – на смузі  можуть бути колонцифри, колон лінійки, колонтитули, сигнатура та норма.

Крім  цих елементів, книга може мати ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються  у відповідних місцях книжки (без  урахування спільної нумерації сторінок).

Кожна  старанно  оформлена  книга  має  в  собі  апарат  видання.  Це  своєрідні тексти, що доповнюють  видання,  для допомоги  читачеві  у користуванні  ним (довідково – допоміжний  апарат  видання)  і краще зрозуміти його  зміст (науково – довідковий  апарат  видання).

До  довідково – допоміжного  апарату  відносяться:  зміст,  покажчик,  колонтитули,   анотація,   реферат.

До  науково – довідкового  апарату  входять:  вступна  стаття  ( розповідає  про життя та  творчість автора  або характеризує  твір  та  допомагає читачеві  розібратися у деяких  незрозумілих  йому  фактах),  передмова  автора,  редактора  чи  видавництва  ( розповідає  про джерела чи  інші  особливості створення цього твору),  післямова (коментарі чи  примітки),  бібліографічні  посилання  (опис  творів  друку,  джерела цитат),  книжкові  бібліографічні  списки  та  покажчики  (допомагають читачеві  звернутися  до  літератури,  що  розширить та  поглибить знання  в предметі,  якому присвячене  видання).[3, с. 16-19]