Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2013 в 02:24, курсовая работа
Книга – неоцінимий друг кожної людини, та беручи книгу з полички, ми рідко замислюємось, який її шлях, скільки праці вкладено в неї, перш ніж дійшла вона до читача. Скільки людей її створювало, скільки часу та сил було вкладено для її виготовлення. Читаючи книгу, ми навіть не знаємо, скільки деталей містить вона в собі, скільки різноманітних елементів, придуманих майстрами-поліграфістами, знаходиться в ній. Усі вони мають свої назви та своє призначення.
ВСТУП
Розділ і. Історія винаходу та сучасний стан книгодрукування
1.1 винахід книгодрукування. Початок книгодрукування на русі
1.2 сучасна проблема книгодрукування
Розділ іі. Поліграфічний процес
2.1 основні поняття поліграфії
2.2 способи друкування (види друку)
2.3 матеріали для друку
Розділ ііі. Книга – основний вид поліграфічної продукції
3.1 формати видань
3.2 основні деталі книги
3.2.1 зовнішнє оформлення
3.2.2 внутрішня будова
3.3 оформлення книги у відповідності з її призначенням
3.3.1 художні та дитячі книжки
3.3.2 довідкові, навчальні та промислово-інструктивні книги
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ МАТЕРІАЛІВ
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ
Книга як поліграфічне видання
|
ВСТУП
Розділ і. Історія винаходу та сучасний стан книгодрукування 1.1 винахід
книгодрукування. Початок 1.2 сучасна
проблема книгодрукування Розділ іі. Поліграфічний процес 2.1 основні поняття поліграфії 2.2 способи друкування (види друку) 2.3 матеріали для друку Розділ ііі.
Книга – основний вид поліграфічної продукції 3.1 формати видань 3.2 основні деталі книги 3.2.1 зовнішнє оформлення 3.2.2 внутрішня будова 3.3 оформлення
книги у відповідності з її
призначенням 3.3.2 довідкові, навчальні та промислово-інструктивні книги
ВИСНОВКИ ДОДАТКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ МАТЕРІАЛІВ
|
ВСТУП
Історія книги і друкарства має немало захоплюючих сторінок. Про неї розповідають і сьогодні спеціалісти, що досліджують справу поліграфії. На всіх етапах розвитку цивілізованого суспільства книга відігравала важливу роль. Не лише друкована, але й рукописна книга в період, який передує виникненню книгодруку, служила важливим засобом розповсюдження знань, знайомила суспільство з різноманітними науковими та політичними поглядами, була поштовхом до їх формування.
Книга була і залишається скарбницею мудрості. Як вчитель і наставник книга знайомить нас з надбаннями людського розуму, допомагає вирішувати філософські проблеми буття.
Книга – неоцінимий друг кожної людини, та беручи книгу з полички, ми рідко замислюємось, який її шлях, скільки праці вкладено в неї, перш ніж дійшла вона до читача. Скільки людей її створювало, скільки часу та сил було вкладено для її виготовлення. Читаючи книгу, ми навіть не знаємо, скільки деталей містить вона в собі, скільки різноманітних елементів, придуманих майстрами-поліграфістами, знаходиться в ній. Усі вони мають свої назви та своє призначення.
Питання книги як видання поліграфії турбувало людство в усі часи. Оглядаючи джерела з даної теми необхідно зауважити, що дослідники, які вивчають поліграфічну справу більше уваги приділяють саме книзі, бо вона, мабуть, назавжди залишиться основним засобом розповсюдження знань та мудрості. Словацький вчений Думан, російські вчені-педагоги Гордєєв, Іванцов та Прокопов неодноразово піднімали питання дитячої книги та підручників, пропонуючи свої розробки та дослідження поліграфічній та видавничій промисловості. Вчений Словаччини Шульц розробив цілі технології створення обкладинок на різні види книг в залежності від їх призначення. Він переконує нас, що найголовнішу роль у книзі відіграє гарно оформлена обкладинка чи палітурка, яка справляє першорядне враження на читача. Запаско Я.П., який видав у Львові свою дослідницьку працю „Мистецтво книги на Україні”, розкриває проблему видавництв України. Він переконаний, що українська книга не буде користуватися попитом у читача доти, доки в країні не підніметься духовний рівень людей. Доки друкарні не змінять свій напрямок промисловості і замість листівок, рекламних плакатів та етикеток почнуть друкувати справжні художні книжки, яких за радянських часів видавалося значно більше і коштували вони дешевше. Усі ці питання турбують не лише людей, що біль-менш пов’язані з поліграфічною промисловістю, а й нас простих читачів, студентів, учнів та робітників, бо наша країна не забезпечена тією кількістю якісної книжкової продукції, яка має бути у розвинутій, цивілізованій державі.
Сучасна видавничо-поліграфічна форма книги являється результатом довгого історичного розвитку. Її зміни пов’язані із загальним прогресом економіки та культури, удосконаленням книговидавничої справи та книгодрукування, поширенням потреби в книжковій продукції, ростом вимоги до неї зі сторони споживача. На формування видавничо-поліграфічної форми книги впливають і самі види видання, що відрізняються за характером інформації та її цільовим призначенням: наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, літературно-художні і т. д.
Видавничо-поліграфічна форма книги – це система властивостей та якостей, що перетворюють авторський витвір в книжкове видання, яке забезпечує його існування (тиражування) і передачу в часі та просторі.
Метою цієї роботи є розкриття книги як документа з точки зору поліграфії, з усіма її деталями, зовнішнім та внутрішнім оформленням, складовими елементами, які формувалися протягом багатьох років і змінювалися разом з поширенням потреб цієї продукції та вимогами читача.
Об’єктом дослідження даної роботи виступає книга як документ. Предметом роботи, відповідно до об’єкту, виступає книга створена за допомогою поліграфії, поліграфічної техніки за встановленими стандартами та нормами, щодо внутрішнього та зовнішнього оформлення, яке залежить від її призначення.
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ВИНАХОДУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КНИГОДРУКУВАННЯ.
Спроби розмножити текст не рукописним, а механічним способом здійснювалися ще з давніх часів. Так в Ассіро–Вавілонії з`явились глиняні таблички з текстом та малюнками за допомогою випуклих глиняних форм. Печатні штампи для тиснення малюнка та текста були відомі і в інших країнах стародавнього світу.
На початку VIII ст. н.е. в Китаї з’явилася ксилографія ( спосіб друку за допомогою дерев`яних кліше). До цього китайці друкували за допомогою плит з каменю.
У 1392 році, за півстоліття до появи книгодруку в Європі, корейці навчилися відливати шрифт з металу. До нашого часу збереглися стародавні корейські книги, віддруковані металічними (мідними) літерами. Китай являється також батьківщиною паперу, винахід якого мало важливе значення для розвитку книгодруку.
Над винаходом книгодруку працювали одночасно в різних країнах Європи. У 1440-1445 рр. німецький винахідник Йоганн Гутенберг винайшов рухомі металічні літери та друкувальний станок. Але все одно тираж друкованої продукції, як правило, не перевищував 300-400 екземплярів. внаслідок недосконалості техніки та матеріалів для виготовлення друкарських форм та через недостатню кількість шрифтів книги не рідко приходилося друкувати окремими частинами: розбирали використані плити для відтиску перших листів та використовували їх повторно, а це займало чимало часу.
Європейські печатні книги, що вийшли до 1 січня 1500 року, називаються інкунабули – від латинського слова “incunabula”, що означає в переносному смислі “колиска”, - тобто книги, що знаходяться у колисці книгодрукування. Вирізняльними особливостями інкунабул являються їх великий формат, відсутність титульного листа; усі прикраси в інкунабулах робились від руки.
Книгодрукування розповсюдилось в Європі з величезною швидкістю. У 1468 році друкарський станок з`явився у Чехії, в 1469 році – у Нідерландах, в 1470 році – у Франції, в 1476 році – в Англії та Польщі.
Перші друкарні на території нашої країни заснували Іван Федоров і Петро Мстиславець. 1 березня 1564 р., коли Іван Федоров і Петро Мстиславець видали свій славнозвісний “Апостол”, вважається днем народження книгодрукування на Русі. Правда, і до цієї дати в Москві працювала “анонімна” друкарня (збереглись шість книг віддрукованих у ній). Але досі не визначено, хто керував цією друкарнею, коли саме й за яких обставин вона виникла.
Федоров був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він багато знав і вмів. Володів декількома мовами, розумівся на військовій техніці. Неоціненним є і його внесок у розвиток російської і української культури, вітчизняного книгодрукування та видавничої справи.
Нам невідомі ні рік, ні місце його народження. Невідомо також, де він вивчав інженерні науки і друкарське мистецтво. Не розгадані причини, що спонукали його, заснувавши у Москві друкарню й видавши там “Апостола”, переїхати у Литву, а потім на Україну. Але відомо, що до Львова він прибув у зрілому віці досвідченим друкарем. Відомо, що в організації друкарської справи йому допомогли не багаті, а городяни, люди середнього достатку. Тут, у Львівській друкарні, 15 лютого 1574 року, І. Федоров закінчив друкувати “Апостол” тиражем близько тисячі примірників. Цього ж року вийшов і його “Буквар” – перший вітчизняний підручник.
Зі Львова першодрукар переїхав на Волинь, до Острова де видав “Новий завіт” і повторно “Буквар”. Тут вийшла “Біблія”, найбільша за обсягом і найдосконаліша за поліграфічним рівнем його робота, та перше у нашій країні окреме видання поетичного твору “Хронологія”.
На Україні Іван Федоров вперше застосовує оригінальний, невідомий ще в Європі спосіб друкування двома фарбами.
Іван Федоров обезсмертив своє ім’я не тільки тим, що запровадив книгодрукування на Русі. Своєю діяльністю Федоров підвів підсумок у тогочасному розвитку різних ремесел – монетної справи, ливарництва, різьби по дереву, друкування на тканинах. Він дав поштовх новому напрямку застосування цих ремесел.
1.2 Сучасна проблема книгодрукування.
5 червня 1997 року був виданий Закон України „Про видавничу справу”, який визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.
Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності й моралі, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції. У Законі держава заохочує підготовку виготовлення і розповсюдження друкованих видань державною мовою та мовами національних меншин, що проживають в Україні1
Ні для кого не секрет, що останніми роками українська видавнича справа занепала, а замовлення на художню та навчальну літературу надходить Росії. Чому ж така велика держава як Україна змушена друкувати свої книжки за кордоном? Невже ми не в змозі самі себе забезпечити літературою? Адже ми маємо велику кількість видавництв, які за радянських часів випускали велику кількість книжок, велику кількість спеціалістів у галузі поліграфії.
Усім відомо, що нещодавно Президент України та Верховна Рада обговорювали питання щодо внесення зміни до Закону України „Про видавничу справу”, вирішували подальшу долю української книжки. Цю зміну все ж таки внесли до ст. 27 Закону України „Про В. с.”, її викладено у такій редакції: „збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі”. Та чи внесло це рішення щось конкретне у реальне життя? Книжки як замовлялися у Росії так і замовляються, звісно, бо замовлення за кордоном коштує дешевше ніж у рідній країні. Та чи не сором те, що книжку українською мовою друкувала московська друкарня?
Хоч у Законі й сказано про важливість книги, її сприяння національно-культурному розвитку нашого народу, та все одно поки ми не відродимо справжню українське джерело духовності, книгу, доти ми не піднімемо рівень своєї культури.
Проблема книги особлива і актуальна саме зараз, бо цивілізація дала нам нові технології збереження та розповсюдження інформації, що й так знизило рівень використання книг. Незважаючи на це, книги залишаються основним джерелом мудрості та духовності. Час і практика довели людству, що ніщо не приносить такого духовного задоволення та насолоди як книга. Вона була і залишиться універсальним і невичерпним джерелом знань.