Зовнішня політика Пакистану

    За  розрахунками експертів, обсягів видобутку  на власних родовищах недостатньо  для задоволення попиту Пакистану  на енергоресурси. Значну частину енергоресурсів Пакистан в осяжному майбутньому буде змушений імпортувати. У зв'язку з цим стрижнем всієї економічної політики уряду Пакистану закономірно буде налагодження співпраці з країнами Центральної Азії в сфері енергетики.

      Пакистан проявляє зацікавленість  у будівництві «Трансафганського  газопроводу», який також користується політичною підтримкою керівництва Туркменістану, Афганістану, а також ряду впливових міжнародних донорів, таких, як США і Японія.¹⁷ Цільовий грант для підготовки техніко-економічного обгрунтування проекту виділив Азіатський банк розвитку. Техніко-економічне обгрунтування трансафганського газопроводу до теперішнього часу підготовлено, угода між зайнятими в проекті країнами укладено (грудень 2002 р.). Тим часом потенційні інвестори як і раніше сумніваються в життєздатності проекту через нестабільність в Афганістані і несприятливої ​​кон'юнктури геоекономічної, зумовленої одночасним введенням в дію в Центральній Азії та на Кавказі декількох великих експортних трубопроводів і посиленням суперництва в регіоні між провідними державами.

    Одночасно Пакистан нарощує активність в північно-східному напрямку, прагнучи отримати доступ до енергетичного ринку Центральної  Азії через територію дружнього  йому Китаю. У цьому контексті  найбільш перспективним бачиться Пакистану  транспортне сполучення через каракорумского шосе. Зусилля пакистанської дипломатії в даний час зосереджені на введенні в дію положень Чотирьохсторонього угоди між Пакистаном, КНР, Киргизстаном і Казахстаном про транзитні перевезення по використанню каракорумского шосе, підписаного 9 березня 1995 Угода увійшло в силу в травні 2004 р.

    Реалізація  даної угоди забезпечить вирішення  комплексу завдань, що стоять перед  Пакистаном.¹⁸ Транспортний коридор, що формується Пакистаном для західних регіонів Китаю до портів на узбережжі Аравійського моря (Гвадар, Карачі) через Кашгар з відгалуженнями на Киргизстан, Узбекистан, Казахстан і Таджикистан, може служити також транспортним та енергетичним коридором для країн Центральної Азії, а Пакистану відповідно дозволить видобувати вигоди зі своїх транзитних переваг. Крім того, із запуском транспортного коридору Пакистан створить нові робочі місця для своїх громадян. Це сприятиме зниженню соціальної напруженості і надасть імпульсу соціально-економічному розвитку густонаселеної країни.

    Існують плани щодо встановлення залізничного сполучення між країнами через територію Китаю. По завершенні будівництва залізниці до Кашгара вздовж каракорумского шосе Пакистан може сполучатися з Центральною Азією, використовуючи і автодорожню інфраструктуру, і китайську залізничну мережу. Складність, з якою може зіткнутися проект, - можлива економічна конкуренція між Пакистаном і Китаєм, оскільки потенційні статті пакистанського експорту в Центральну Азію практично збігаються з китайськими. На підтвердження цієї тези можна вказати на той факт, що до цих пір однією з причин затримки початку вантажопотоку пакистанських товарів в Центральну Азію була непоступлива позиція з даного питання Китаю.

    Важливим  аспектом співпраці Пакистану з  країнами регіону є поставки електроенергії. Потреби Пакистану в електроенергії оцінюються в 9 млрд кВт / год і збільшуються за різними прогнозами на 6% щорічно. Планується, що електроенергія буде імпортуватися з багатих гідроресурсами Таджикистану і Киргизстану через афганську територію.

    У рамках існуючих домовленостей у  лютому 2006 р. глави енергетичних відомств Таджикистану, Ірану та Афганістану  підписали угоду про будівництво  високовольтної лінії електропередачі (ЛЕП) з Таджикистану через Афганістан в Іран і Пакистан.¹⁹ Крім того, було підписано двосторонню угоду між Таджикистаном і Афганістаном про будівництво ЛЕП в бік Афганістану. Очікується, що через цю ЛЕП після здачі в експлуатацію трьох ГЕС в Таджикистані (Рогунської і Сангтудинська ГЕС-1 і 2) в рік буде експортуватися 300 мВт / год електроенергії в Афганістан і 1000 мВт / год до Пакистану. 7-8 травня 2006 р. в Ісламабаді на зустрічі глав енергетичних відомств було укладено чотиристороння угода на цей раз між Пакистаном, Афганістаном, Таджикистаном і Киргизстаном про будівництво ЛЕП потужністю 1 тис мВт і протяжністю 900 км. Вартість будівництва лінії, яка простягнеться через Кабул і Джелалабад, складе $ 700 млн.

      Відомості про співробітництво  Пакистану з країнами Центральної  Азії за іншими напрямами економічної  взаємодії обмежені. З метою повороту співробітництва у практичну площину Пакистан підписав угоди про заснування спільних міжурядових комісій з усіма республіками регіону. Помітно, що показники торгово-економічних зв'язків досить скромні. За пакистанським даними, експорт Пакистану в 2003-2004 фінансовому році до Казахстану склав близько $ 9 млн, Киргизстан - $ 6,6 млн, збільшившись на 340% ($ 1,5 млн) у порівнянні з попереднім роком, Таджикистан - $ 0,3 млн ($ 0 , 2 млн у попередньому році), Туркменістан - $ 1,3 млн.

    Пакистан  стає великим покупцем узбецької бавовни. До теперішнього часу Пакистан в основному реекспортував дешевий узбецький бавовна з Ірану, що не фіксувалося в статистиці двосторонньої торгівлі. За підсумками засідання пакистано-узбекистанський міжурядової комісії в Ташкенті 29-30 грудня 2005 сторони досягли домовленості про купівлю Пакистаном узбецької бавовни на регулярній основі. Крім того, Пакистан погодився відкрити кредитну лінію для Узбекистану на суму $ 5 млн для закупівлі в Пакистані обладнання для текстильної промисловості.

    У Центральну Азію Пакистан розраховує продавати машинне устаткування, продукцію фармакології, медичне  обладнання, спортивні тренажери, текстиль, готовий одяг, вироби зі шкіри та фрукти.²⁰ Уряд Пакистану висловило намір надати допомогу країнам регіону у навчанні фахівців в галузі телекомунікацій, залізничного транспорту.

    Закладається  основа для співробітництва в  банківській сфері. У Казахстані, Туркменістані, Узбекистані та Киргизстані  відкрив свої філії і представництва Національний Банк Пакистану (НБП), який визнається найбільшим комерційним банком в Пакистані з активами, що перевищують $ 9 млрд. Діяльність структур банку на просторі СНД контролюється регіональним офісом НБП в Алмати.

    Поступово зміцнюються політичне співробітництво  і контакти в сфері безпеки і оборони. Країни Центральної Азії зацікавлені в розвитку діалогу з Пакистаном по широкому спектру афганської проблеми, пов'язаної з питаннями миру та стабільності в цій країні, протидії релігійному екстремізму і тероризму, нелегальному обігу зброї і наркотиків. Серед центральноазіатських держав найбільш насиченими є контакти Пакистану з Узбекистаном і Казахстаном.

      Узбекистан висловлює стурбованість  діяльністю релігійно-екстремістських  угруповань, в першу чергу Ісламського  руху Узбекистану (ІРУ), які, як передбачається, на чолі з їхнім лідером Т. Юлдашевим після розгрому талібів ховаються в зоні племен в пакистанському Вазірістані. Зробивши кроки назустріч Узбекистану, Пакистан в січні 2001 р. підписав з цією країною угода про екстрадицію, взявши на себе зобов'язання надавати підтримку узбецьким властям в затриманні, затримання та видачі членів ІРУ. Досягнута також домовленість про обмін інформацією та розвідданими.²¹ У ході візиту президента П. Мушаррафа в м. Ташкенті 5-6 березня 2005 р. сторони підписали Угоду про співробітництво в боротьбі проти міжнародного тероризму. Крім того, Пакистан виступив з підтримкою позицій Узбекистану після андижанських подій.

      Пакистан запропонував країнам  Центральної Азії сприяння в  галузі освіти і підготовки кадрів, у тому числі офіцерів аооруженних сил у своїх військових навчальних закладах.

      Важливу роль в процесі включення  Пакистану в регіональну політику  Центральної Азії може зіграти  ШОС. Пакистан має статус спостерігача  в Шанхайській організації співпраці, який був йому наданий на саміті ШОС в м. Астані 5 липня 2005 На сучасному етапі Пакистан домагається повноправного членства в цій організації. Це питання було піднято президентом П. Мушаррафом 5-7 березня 2005 р. в Ташкенті в ході візиту президента Пакистану П. Мушаррафа в Узбекистан, а також у лютому 2006 р. під час його зустрічі з китайським керівництвом.²² З усіх центральноазіатських країн позицію Пакистану в цьому питанні повністю підтримав тільки Узбекистан.

    Інтереси  Пакистану щодо ШОС збігаються з  останніми тенденціями розвитку економічного співробітництва в рамках даної організації і з її порядком денним. За підсумками роботи п'ятого засідання Ради глав урядів держав - членів ШОС в Душанбе 15 вересня з. р. прийнято рішення про створення в стислі терміни спеціальної робочої групи, яка займеться вивченням можливостей формування «Енергетичного клубу ШОС», що об'єднує виробників, споживачів і транзитерів енергоресурсів, в діяльності якої Пакистан як країна - спостерігач організації має намір взяти участь. Беручи до уваги готовність Китаю прокредитувати спільні проекти в рамках ШОС, Пакистан домагається надання його національним транспортно-енергетичних проектів по порту Гвадар статусу проекту ШОС. ²³Це питання керівництво Пакистану торкнулося під час саміту ШОС в м. Шанхаї 15 червня 2006 і саміту Наради з взаємодії і заходів довіри в Азії, що проходив в м. Алмати 17 червня 2006.

    В цілому новий рівень взаємодії з  ШОС посилить переговорні позиції  Пакистану у відносинах з США  і Заходом і може підвищити  вагу Пакистану в мусульманському світі. З іншого боку, за заграванням пакистанського керівництва з Росією і Китаєм може ховатися щось більше, ніж союзницьку підігравання інтересам Заходу, а саме курс на диверсифікацію зовнішньополітичних партнерів. Пакистан стурбований останніми діями США, що підривають рівновагу в Південній Азії, а це може негативно позначитися на позиціях Пакистану в регіоні. Очевидно, що ШОС буде використовуватися Пакистаном як додатковий аргумент на американо-індійсько-пакистанському діалозі.

    ВИСНОВОК 

    Таким чином, можна зробити висновок, що Пакистан проводить досить таку активну  зовнішню політику.

    З початку 1960-х років Пакистан відходить  від односторонньої орієнтації на західні  країни, розширює свою співпрацю з  соціалістичними державами та афро-азіатськими країнами. Він почав виступати за надання народу Вєтнаму права самостійно вирішувати свою долю. Також Пакистан обмежує, а потім і припиняє свою діяльність в блоках СЕАТО та СЕНТО. Заключає договір з СРСР та іншими соціалістичними державами серію торговельних угод, за якими в обмін на свої товари отримував необхідні машини та обладнання. Економічне та технічне сприяння соціалістичних країн направлялося на розвиток життєво важливих сфер народного господарства країни. За допомогою СРСР здійснювалося будівництво багатьох великих об’єктів в важливих сферах економіки Пакистану, велась розвідка нафти та газу.

    Пакистан  встановлює різносторонні зв’язки  з Туреччиною та Іраном. Розвивалися  відносини і з країнами західної Європи, Тропічною Африкою та державами арабського світу.

    Однак важливою сферою зовнішньополітичного курсу Пакистану залишались відносини  зі своїми сусідами. В першу чергу  це відносини з Індією, де відбувалась  напруженість, яка і призвела до збройного конфлікту. Вже восени 1965 року почалися збройні сутички. Хоча в кінці вересня вогонь був припинений, але все одно відносини залишались напруженими. 

    Пакистан  визнає правління національного  єдинства Камбоджи, Народну Республіку Анголу, Народну Республіку Бангладеш. Рішуче виступає проти расистської політики в південноафриканської влади, за виведення всіх ізраїльських військ з усіх окупованих арабських територій, на підтримку законних прав арабського палестинського народу, включаючи право на створення самостійної незалежної держави. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 

1. Досье // Внешняя политика  Пакистана. // интернет ресурс -                    http://www.newsru.com/dossier/12827.html.

2. Белокриницкий В.Я. Пакистан: История социально-экономического и      политического развития, - М., 1998. С. 194.

3. История Пакистана. XX век. Белокреницкий В.Я., Москаленко В.Н., ИВ РАН, 2008 С. 573.

4. История  стран Азии и Африки в новейшее  время. Т.2, - М., 1979. С. 413.