Європейська інтеграція України

Майбутня Угода про асоціацію  має визначити формат двосторонніх відносин у середньостроковій перспективі. Головна ідея розробки ПДА полягала у заміні Плану дій Україна-ЄС новим практичним інструментом взаємодії, спрямованим на закріплення нової якості співпраці, ще до набуття чинності Угодою про асоціацію.

Отже зараз перед Україною постав другий етап євроінтеграції, підписання більш тісної та ширшої угоди з  ЄС. Слід зазначити, що Україна в  цьому плані значно відстає від  сусідів-членів ЄС, які значно швидше, ніж за 13-14 років дійшли до підписання нових великих угод зі Співтовариством. Це вказує в першу чергу на неефективну політику євроінтеграції з боку української влади та неможливість ЄС прийняти до себе Україну в даний час.

 

1.5.Нова  ініціатива ЄС – Східне партнерство

 

 

Ініціатива щодо підготовки пропозицій до посилення відносин Європейського  Союзу із східними сусідами була виголошена прем’єр-міністром Республіки Польща Д. Туском на засіданні Європейської Ради у березні 2008 року [9]. 26 травня 2008 р. міністри закордонних справ Республіки Польща та Королівства Швеція передали на розгляд глав зовнішньополітичних відомств держав-членів ЄС спільний позиційний документ щодо концепції «Східного партнерства» [2, с. 8].

Польсько-шведські пропозиції були підтримані державами-членами на засіданні  Європейської Ради 20 червня 2008 р., на виконання  рішень якого Європейська Комісія 3 грудня 2008 р. представила Комунікацію «Східне партнерство».

Країнами-партнерами у рамках ініціативи «Східне партнерство» було визначено Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну [2, с. 8]. Було передбачено залучення третіх сторін до реалізації окремих проектів «Східного партнерства».

Згідно Декларації Європейської Ради (19-20 березня 2009 р.) схвалено зазначену  Комунікацію та затверджено зовнішньополітичну ініціативу «Східне партнерство».

7 травня 2009 р. відбувся установчий Саміт нової ініціативи ЄС «Східне партнерство», за результатами якого було прийнято Спільну заяву. Згідно зі Спільною заявою, «Східне партнерство» є доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з країн-партнерів (вихідна позиція України).

Серед положень Комунікації «Східне  партнерство» можна виділити:

- оновлення договірно-правової  бази відносин ЄС зі східними  сусідами через заміну чинних  Угод про партнерство та співробітництво  на посилені угоди нового формату  (п. 3.1);

- створення спеціальної програми  допомоги для зміцнення адміністративної  спроможності країн-партнерів (п. 3.1 );

- створення поглиблених зон  вільної торгівлі, що, залежатиме  від готовності економік країн-партнерів (пп. 3.2 та 4.2).

У рамках ініціативи передбачено багатосторонній діалог на чотирьох рівнях з різних питань.

У червні 2009 р. проведено перші установчі засідання всіх тематичних платформ, під час яких схвалено загальні принципи і привила процедури їх діяльності.

За підсумками установчих засідань Європейська Комісія має намір  підготувати проект основних цілей  діяльності кожної з платформ, який буде винесено на розгляд наступних  засідань (у травні 2011) [9]. Крім того, Єврокомісія доопрацює концепції майбутніх проектів в рамках «Східного партнерства» і представить їх на розгляд Української Сторони.

Отже можна зробити висновок, що політичні імплікації цього документа  для України, гадаємо, не досить очевидні: Україна входить до партнертсва на однакових правах з іншими учасниками, а це означає, що ЄС ще неготовий надати Україні чіткі перспетиви членства. «Східне партнерство», як і «Політика сусідства» не євроінтеграційні виміри політики ЄС. Ці програми мають на меті збалансувати економічну та політичну ситуацію біля кордонів ЄС, але ні як не прийняти  до Союзу нових членів.

Таким чином в період незалежності Україна підписала ряд важливих угод, що вказує на зацікавленість ЄС в  Україні, як партнері. Першою важливою угодою є УПС, яка зараз діє, як основний документ на якому базуються відносини нашої держави та ЄС. Однак до с 1998 по 2004 роки спостерігається стагнація в підписанні нових угод з Україною. Це пов’язано з внутрішніми проблемами ЄС, насамперед приготуваннями до найбільшого його розширення в 2004 році, також на такий пропуск вплинула внутрішня нестабільная ситуація в Україні.

Однак розширення ЄС призвело до перегляду  відносин ЄС до його сусідніх країн. З 2004 року Європейський союз активізує ряд угод й проголошує політику сусідства. Ряд таких угод отримав назву «План дій», який було заключено й з Україною. Ця угода складалась з ряду статей, які мали консультативний характер, але їх виконання мало поглибити відносини України та ЄС. Але реальної користі від «Плану дій» для України було досить мало й він не заповнив  всі прогалини в УПС. Ще один мінус Плануц дій, він не стосується політики євроінтеграції, можна сказати, що цей документ, просто намагання ЄС покращити економічну й політичну ситуацію біля своїх кордонів на час  вирішення своїх внутрішніх проблем пов’язаних з розширенням в 2004 і 2007 роках.

Загалом нормативно-інституційний  аспект відносин України та ЄС залишається  поки що на першому етапі євроінтеграції, ситуацію може змінити лише підписання нової поглибленої угоди на заміну УПС – «Угоди про асоціацію».

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ТА КРИТЕРІЇ ВСТУПУ ДО ЄС З ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

 

2.1.«Копенгагенські критерії» як  основні вимоги до членства  в ЄС

 

 

7 лютого 1992 року сталася подія,  яка вплинула на подальший  розвиток усієї Європи, або навіть  усього світу - Маастрихтський договір, договір про створення Європейського Союзу. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 року и ЄС був офіційно створеним [12, с. 53].

Уже в червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгаґені визнала право кожної європейської країни яка визнає положення статті 6 пункт 1 Угоди про утворення Європейського Союзу вступати до Європейського Союзу після виконання ними низки вимог за трьома критеріями:

• політичного: стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин;
• економічного: дійова ринкова економіка;
• «членського»: зобов'язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема визнання його політичних, економічних та монетарних цілей.

Так звані «копенгаґенські критерії»  або критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на Мадридському засіданні  Європейської Ради, яка підкреслила, крім того, значення перебудови адміністративних структур країни-заявника і створення  умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС [12, с. 54].

Втім ЄС лишає за собою право  визначати момент, коли він буде готовий прийняти нових членів.

Крім того, існують п’ять так  званих критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Вони стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок [12, с. 55].  

До нових країн-кандидатів вимоги виконання критеріїв вступу значно жорсткіші, ніж це було в межах попередніх етапів розширення. Перелік основних критеріїв також може доповнюватися Європейським Союзом у ході переговорів з країнами-кандидатами.

Тепер слід більш ретельніше розглянути 3 основних критерії.

Політичні критерії. Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Статтею 6 Договору про Європейський Союз закріплено, що Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права [5, с. 20]. 

Країни, які бажають стати членами  ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права  у своїх конституціях, але й  втілювати їх у повсякденне життя. Конституції країн-заявників мають  гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу  слова і свободу совісті. Вони встановлюють демократичні інститути  та незалежні органи правосуддя, органи конституційної юрисдикції, що створює  умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних  і справедливих виборів, періодичної  зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.  

Економічні критерії. Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки  полягають «у наявності як дієвої ринкової економіки, так і здатності  витримувати конкурентний тиск і  дію ринкових сил у рамках ЄС» [7, с. 45]. 

Наявність дієвої ринкової економіки  характеризується наступними елементами:

- рівновага між попитом і  пропозицією як результат вільної  взаємодії ринкових сил;

- лібералізація цін і торгівлі;

- відсутність перешкод для доступу  на ринок і виходу з нього;

- наявність достатньої правової  бази, включаючи регулювання права  власності, виконання законів  і контрактів; 

- досягнення макроекономічної  стабільності, включаючи цінову  рівновагу, стабільність державного  фінансування та платіжного балансу; 

- суспільний консенсус щодо  найважливіших питань економічної  політики;

- достатня розвиненість фінансового  сектору для спрямування збережень  на інвестування виробництва.

Критерій здатності витримувати  конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС передбачає:

- наявність дієвої ринкової  економіки з достатнім рівнем  макроекономічної стабільності, що  дає змогу суб’єктам ринку  приймати рішення в атмосфері  стабільності й передбачуваності; 

- достатня кількість людських  і матеріальних ресурсів, включаючи  інфраструктуру (енергопостачання, телекомунікації,  транспорт і ін.), рівень освіти і дослідницької діяльності.   

Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати  мають бути здатними взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті  відповідності цілям Договору про  Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.

Отже одним із головних факторів вступу будь-якої країни до ЄС я виконання критеріїв, хоча б частково, однак навіть стовідсоткове виконання критеріїв не гарантує вступу до ЄС. Головний чинник вступу – внутрішня стабільність в Європейському союзі та узгодженість всіх його членів, щодо подальшого розширення.

2.2.Відповідність України основним  європейським стандартам

 

За період з 1991 року Україна виконала ряд копенгагенських критеріїв .

Як уже  казалось вище активне виконання  критеріїв почалося лише с 2005 року, але всже за 6 років зроблено досить значний крок у виконанні умов до вступу в ЄС, незважаючи на довгий час нестабільну політичну ситуацію ( часта зміна керівників уряду,  дострокові парламентські вибори) та економічну кризу, яка почалася у 2008 році.

Серед політичних критеріїв вважаємо за необхідне взяти найголовніші з них, які були виконані в період до 2011 року.

     Одним із найголовніших виконаних політичних критеріїв є прийняття в Україні  Конституції в 1996 році. В якій були перераховані основні права і свободи всіх громадян нашої держави. Хоча  в виконанні цього критерію можна виділити такий негативний фактор, як відміна поправок до Конституції, які були скасовані Конституційним судом України 1 жовтня 2010 року, такі дії були негативно оцінені Венеціанською комісією [15].

Важливим кроком у виконані копенгагенських  критеріїв для України була ратифікація  Конвеції про захист прав і основних свобод  людини та відповідні проколи  до неї.

Важливим для Євросоюзу є процес демократичного волеявилення людей у представницькій демократії, тобто у виборах президента, парламенту і т.д. Парламентські вибори 2006 року ( а також  позачергові 2007 року та місцеві 2010 року) , які за оцінкою  Міжнародної  місії зі спостереженнями за виборами  під керівництвом ОБСЄ/БДІПЛ , до якої входили спостерігачи  від Європейського Парламенту , були проведені відповідно до забов’язань України в рамках ОБСЄ та Ради Європи , а також інших міжнародних стандартів  з проведення демократичних виборів.

Україна скасувала візи для в’їзду в Україну громадянам держав ЄС; ратифіковано Європейську конвенцію про громадянство.

Наша держава приєдналася до Групи країн проти корупції Ради Європи (GRECO) після набрання чинності з 1 січня 2006 року  Цивільної конвенції  про боротьбу з корупцією.

Було ухвалено Закон України  «Про боротьбу з тероризмом» , в якому  визначено  принципи, поняття, організаційні  та координантні механізми боротьби з тероризмом, механізми створення  організаційно-правових засад у  сфері боротьби з тероризмом,  запобігання цьому явищу.