Європейська інтеграція України

В УПС містяться положення, що відображають прагнення сторін створити сприятливий  і стабільний клімат для інвестицій та надання послуг. Зокрема, українським  компаніям, заснованим на території  ЄС, надається не менш сприятливий режим, ніж компаніям будь-якої третьої країни. Компаніям ЄС, утвореним на території України, надається режим не менш сприятливий, ніж українським компаніям або компаніям будь-якої третьої країни, залежно від того, який з них є кращим. У зв'язку з цим передбачається застосування заходів щодо збільшення обсягу послуг, які надаються компаніями ЄС або України. В Угоді також є положення про здійснення поточних платежів і рух інвестиційних капіталів, конкуренцію, умови праці українських громадян і громадян держав — членів ЄС на території сторін. УПС визначає широке коло сфер співробітництва між Україною та ЄС, серед яких: промисловість; заохочення і захист інвестицій; стандарти і оцінка відповідності (сертифікація); наука і техніка; освіта і професійна підготовка; ядерний сектор; енергетика; охорона довкілля; транспорт; дослідження космічного простору; пошта, послуги і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; валютно-грошова політика; регіональний розвиток; соціальна сфера; туризм; мале і середнє підприємництво; інформація та зв'язок; захист прав споживачів; митна справа; статистика; економіка; боротьбаба з незаконним обігом наркотичних речовин; культура [22, с. 135].

Загалом угодою визначено 28 сфер, в  яких ЄС та Україна домовилися збільшити  та розширити взаємне співробітництво [1, с. 15].

Після ратифікації договору зі сторони  Європейського союзу тодішній президент  України Л.Д. Кучма видає указ №148/98  від  24 лютого 1998 року «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та півробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)» [19, с. 534].

Згідно цього указу  в Україні створювалась Українська рада з питань співробітництва між  Україною та ЄС, на Міністерство Закордонних  справ України покладалася відповідальність, що до політичних відносин з країнами-членами ЄС та самим Європейським союзом. 

Це був перший офіційний  указ голови держави, що до тісної співпраці  із ЄС на території та за територією України, що забезпечувало виконання  пункту «Про політичний діалог» договору УПС.

Отже відносини України  та ЄС були закріплені «Угодою про  партнерство та співробітницво» з моменту підписання, якої почався політичний діалог між нашою державою та Європейським союзом. Підписання такого типу угоди не є новітнім для України, ряд схожих угод був підписаний с іншими країнами, які тепер уже стали членами ЄС. Укладання та ратифікація Угод про співробітництво та партнерство – закономірний етап початкову процесу інтеграції держави до Європейського співтовариства.

1.2.Переваги та недоліки УПС за 10 років його функціонування

Першою перевагою є те, що в УПС визначена важливість суверенітету та територіальної цілісності України для забезпечення безпеки в Центральній та Східній Європі. Цей факт вказує на значну зацікавленість ЄС в благополуччі України. А тим паче зараз, коли кордон ЄС безпосередньо межує з нашим кордоном. Це є вагомою причиною поглиблення співпраці між сторонами не тільки в економічній сфері, а в політичній, соціальній, культурній, питаннях безпеки.

За перевагу також можна віднести те, що увага договору зосереджена на економічних питаннях, що дає змогу розвивати стабільні економічні відносини з ЄС сьогодні та в майбутньому, а економіка – диктує політику[4, c.325]. В УПС чітко прописані правила співпраці щодо торгівлі товарами, антидемпінгових заходів, підприємницької діяльності та інвестицій, умов праці, соціального забезпечення, морських та річкових компаній, транскордонних перевезень, оподаткування, конкуренції, захисту інтелектуальної, промислової та комерційної власності, співробітництва в галузі законодавства, гірничої промисловості, співпраці в цивільному ядерному секторі, фінансових послуг, валютно-грошової політики, відмивання грошей  та ін.  

Але УПС, як перший договір між Україною та Європейським союзом має досить багато недоліків, основні з яких, на мою думки, слід визначити.

Першим з таких недоліків  є те, що у засадах угоди сторона ЄС розмежовується двома поняттями: «держави-члени», під яким розуміють 12 країн-засновниць, та «співтовариство», що означає європейське економічне співтовариство на основі Європейського співтовариства по атомній енергії та Європейського співтовариства по вугіллю та сталі [18]. Треба зазначити, що в деяких статтях вживається тільки поняття «держави-члени», в деяких тільки «співтовариство», та обидва поняття. Постає питання чому різні положення потребують вживання то одного, то іншого поняття. В цьому аспекті УПС не вистачає пояснення. До того ж відомо, що в 2004 році до ЄС приєдналися ще 10 країн. Хоча цього ж року був парафований протокол, згідно з яким нові Держави-члени ЄС стають сторонами Угоди про партнерство та співробітництво. А ось 2007 року до Співтовариства приєдналися ще 2 країни. Тому виникає проблема в визначенні суб’єктів відносин зі сторони ЄС, що, звісно, є великим недоліком для України, адже в підписанні, наприклад, великих угод, такий документ мають ратифікувати всі країни-члени ЄС.

До недоліків УПС можна віднести той факт, основи політичного співробітництва  прописані мало та недостатньо чітко. Але прогресом є створення  такого органу парламентського діалогу  як Комітет з парламентського  співробітництва, але через політичну нестабільність останніх років в Україні ( зміна уряду під час 2006 – 2007 років) цей Комітет змінював членів та положення діяльності. Така невизначеність негативно оцінюється з боку ЄС.

       За статтею 36 Україна зобов’язана інформувати Співтовариство про зміни у своєму законодавстві чи зміні правил заснування чи діяльності  дочірніх компаній чи філіалів компаній ЄС [18]. При потребі Україна повинна надати проекти такого законодавства Співтовариству. Але в цій же статті не зазначене зворотнє зобов’язання ЄС перед Україною. Це положення можна розцінити як несправедливе по відношенню до нашої держави, що безумовно є недоліком, як УПС так і взагалі майбутнього процесу інтеграції.

        УПС, як ми побачили має, як переваги так і недоліки, які повинні враховуватися в подальшому розвитку відносин між Україною й ЄС, щоб прискорити процеси інтеграції України до Європейського співтовариства.

Отже можна зробити  такий висновок: УПС містить юридично зобов’язуючі положення й тому стала важливим каталізатором для зусиль України щодо зближення законодавства згідно з нормами єдиного ринку ЄС і правилами Світової організації торгівлі (СОТ). Підписання й ратифікація УПС, стало «стартовим майданчиком» для початку процесу інтеграції України до Європейського союзу, після більше ніж 70 років «залізної завіси», відчуженості від усього іншого світу під час входження до СРСР. Вступ до ЄС, як уже зазначалося, дозволить нашій державі дійти рівня розвитку в складі колишнього Союзу соціалістичних республік, а з часом й перевершити його.

Отже зрозуміло, що недоліки та переваги безперечно існують в будь-якій угоді, головним є співвідношення переваг та недоліків. В УПС присутньо багато переваг і перша з них – це визнання її, як нормативно-правового акту, який закриплює офіційну, більш тісну взаємодію нашої держави та цього об’єднання. УПС має досить широкий зміст та охоплює багато сфер взаємодії, в першу чергу ті, як були найвигідніші для ЄС в той період. Недоліки УПС в першу чергу залежать від того, що це перша угода такого типу, тобто початковий варіант, який розраховувався на більш тісну угоду в майбутньому.

1.3.«План дій Україна-ЄС» як інструмент політики сусідства

У 2004 році  до ЄС приєднались 10 нових  членів, що стало найбільшим розширенням  Союзу за всю його історію. До Європейського  союзу приєдналися такі держави:  Республіка Естонія, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Республіка Мальта, Республіка Польща, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Чеська Республіка [14, с. 14-15]. Отже держави-сусіди  України приєднались до ЄС й наша держава стала безпосередньою сусідкою найбільшого об’єднання Європейсьих держав.

Ця подія створила нові геополітичні умови для країн Східної Європи, а особливо Україні, яка тяжіла до вступу в ЄС близько 10 років.

З 2002 року Європейським Союзом ведуться дискусії щодо майбутньої політики відносин зі своїми сусідами. 16 червня 2003 р. Радою  міністрів ЄС схвалено Комунікацію Європейської Комісії "Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин із східними та південними сусідами", що передбачала визначення на середньострокову перспективу нових рамок відносин (спочатку щодо України, Росії, Молдови та Білорусі, потім середземноморських держав та країн Південного Кавказу).

14 червня 2004 р. Радою міністрів  ЄС ухвалено Європейську політику сусідства, яка розглядається окремо від подальшого розширення ЄС та базується на трьох принципах – диференціації, доданої вартості, спільності у розробленні і впровадженні. Основним її інструментом є плани дій, що укладаються з кожною країною – сусідом.

ЄС укладено плани дій з 10 країнами (Україною, Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Ізраїлем, Йорданією, Молдовою, Марокко, Палестиною, Тунісом), узгоджуються плани  дій з Єгиптом та Ліваном [7, c. 198]. 

План дій Україна – ЄС, підписаний 21 лютого 2005 р., визначав основні завдання Сторін на трирічний період [7, с. 198].

Отже цей план дав Україні  подвійну вигоду: по-перше, його імплементація  сприяла реалізації положень Угоди  про партнерство та співробітництво (УПС); а, по-друге, Україна ввійшла до політики так званого Європейського сусідства, хоча 2-й пункт можна поставити під сумнів, як вигоду.

Хотілося б тепер, більш ретельніше розглянути Європейську політику сусідства. European Neighbourhood Policy, або, як уже зазначалося європейська політика сусідства – це нова політика Європейського союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами [4, c. 253].

Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія [6, с. 422 ].

 План дій – новий етап взаємовідносин України та ЄС, пов’язаний із розширенням Європейського союзу та безпосереднім межування між ним та Україною. Була розроблена нова політика сусідства, а цей договір став її інструментом.

План Дій показав, що процес інтеграції України до ЄС буде довгим і не таким  простим, як заявлялося за перший рік  президенства В. Ющенка. З 217 статей повнюстю було виконано лише 46%, частково – 25%, зовсім не виконано – 29% [4, с. 255].

Отже політичні імплікації Плану дій, не досить зрозумілі. В перспективі

Європейської  інтеграції він не дає ніяких гарантій, хоча ЄС  й наполягала на виконанні  всіх його пунктів, жодних гарантій, щодо вступу ненадавалось. Входження України до Східного парнерства та підписання «Плану дій», вказує на неготовність ЄС прийняти України в свої члени в найближчому майбутньому.

1.4. Результати процесу переговорів укладання «Угоди  про асоціацію»

УПС була підписана строком на 10 років і була, як зазначалося основою  відносин між Україною й Європейським союзом. Угода юридично почала діяти з березня 1998 року до березня 2008 року [9]. В березні 2007 року почалися переговори про можливе подовження  дії Угоди про партнерство та співробітництво, адже за 10 років, багато положень УПС були виконані на лише на папері, або навіть не відмічені документально, тобто не виконані зовсім. План дій Україна-ЄС не дав особливих змін. Перед політичною елітою Європейського співтовариства та Україною постала важке питання, яке полягало в подальшому продовженні УПС чи створенні нового договору.

Переговори стосовно всеосяжної, амбітної та інноваційної «нової посиленої угоди» між Україною та ЄС були розпочаті  у березні 2007 р. З того часу було підготовлено два спільних звіти про прогрес, досягнутий у переговорах. Вони були представлені, відповідно, на самітах  Україна – ЄС у м. Київ 2007 р. та м. Париж 2008 р. Під час Паризького саміту лідери України та ЄС домовились, що нова посилена угода отримає назву Угода про асоціацію (УА) і оновить спільні інституційні рамки Україна – ЄС, сприятиме поглибленню відносин у всіх галузях, а також посилить політичну асоціацію та економічну інтеграцію на основі взаємних прав і обов’язків [9]. 

Загалом було проведено 14 раундів переговорів, щодо підготовки нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:

• з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;
• з юстиції, свободи та безпеки;
• з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

Важливою складовою частиною нової  Угоди з ЄС є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Повна назва угоди - Угода про взаємне визнання Україною та ЄС сертифікатів відповідності на промислову продукцію (Угода АСАА). Інтегральною складовою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС будуть положення Угоди про зону вільної торгівлі (Угода про ЗВТ). Згідно з практикою укладання подібних угод, додатком до положень Угоди про ЗВТ є Угода про взаємне визнання сертифікатів відповідності на промислову продукцію (Угода АСАА). Така угода укладається в формі Протоколу щодо оцінки відповідності та прийнятність промислової продукції (АСАА) [23, с. 17].