Європейська інтеграція України

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………с.3

 

 

РОЗДІЛ  1. ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З ЄС: НОРМАТИВНО-IНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ

1. Зміст та пріоритети «Угода про партнерство та співробітництво»(УПС)………………………………….......................с.6
2. Переваги та недоліки УПС за 10 років функціонування……………..с.9
3. «План дій Україна-ЄС» як інструмент політики сусідства…………с.11
4. Результати процесу переговорів укладання «Угоди  про асоціацію»……………………………………………………………
5. Нова ініціатива ЄС – Східне партнерство……………………………с.17

 

 

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ТА КРИТЕРІЇ ВСТУПУ ДО ЄС З  ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

2.1.«Копенгагенські критерії» як основні вимоги до членства в ЄС….с.19

2.2.Відповідність України основним  європейським стандартам………с.25

 

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………с.27

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………...с.31

 

ВCТУП

 

 

Ми живемо в епоху колосальних  змін. Становлення глобальної господарської  системи, що руйнує кордони національних господарств, пов'язаних міцними торго-вельними, фінансовими, політичними, соціальними  і культурними відносинами, - найбільш значущий процес, який визначив обличчя  світу на межі ХХ-ХХІ століть. Механізм глобалізації є об'єктом грунтовних досліджень, дискусій та суперечок  серед економістів і політиків [25, с. 31].

Інтеграція і глобалізація –  найчастіше обговорювані теми як у  політичних колах, так і серед  фахівців-вчених і громадськості. Процеси  глобалізації істотно впливають  на зміст і темпи формування нових  типів відносин у сучасному суспільстві  і фахівців нового покоління.

Не обійшли ці процеси й нашу державу, хоча вона досить нещодавно  стала незалежною, поцеси глобалізації впливають на Україну так же як і на інші держави світу.

Одним із найважливіших процесів глобалізації на териториторії сучасної Європи є  процес так званої європейської інтеграції, формування об’єднаної Європи, тобто процес входження європейських держав у наднаціональне об’єднання – Європейський союз.

Проблема входження України  до ЄС є чи ненайважливішою на сьогодні. Україна за майже 70 років перебування в СРСР та в соціалітичному таборі, після розпаду соціалістичного блоку опинилася посеред «роздоріжжя» подальшого розвитку. Були втрачені старі економічні та політичні зв’язки, які тепер потрібно було заново будувати.

Одним із шляхів для майбутнього  розвитку нашої держави є саме входження до ЄС. Серед великої  кількості плюсів входження до ЄС можна визначити такі:

• збільшення рівня добробуту населення України;
• отримання дотацій у найбільш відсталі галузі промисловості та сільське господарство;
• широкі можливості пересування наших громадян по країнам ЄС на основі безвізового режиму.

Незважаючи на досить значну кількість  публікацій, багато аспектів зазначеної проблематики залишаються невирішеними через недостатню наукову досліджуваність  питань пошуку, вибору та визначення шляхів. Саме внаслідок цього сьогодні в  державі і виникають суперечності та неузгодженості щодо того яким курсом та, відповідно, шляхом має здійснюватись  інтеграційна політика України до ЄС.

Отже немає сумнівів, що тема європейської інтеграції, а саме її політики проводимої українською владою є на сьогодні актуальною.Також слід зазначити, що дослідження нормативно-інституційних відносин України-ЄС, в основних масштабних виданнях присвячених цій темі, таких як «Політика європейської інтеграції»  Воронкової В.Г., уже значно застаріли и потребують оновлення, що є також актуальним на сьогодні.

Процеси європейської інтеграції серед українських вчених досліджували Валерій Копійка та Тетяна Шинкаренко, вони також визначили поняття європейської інтеграції в сучасному контексті [13, c. 420]. Формуванням об’єднаної Європи також займається український учений Юрій Вілков, який розглядаючи феномен політичної інтеграції, вважає її сукупністю політичних процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, економічних структур або етносів в рамках однієї держави або кількох держав з метою протидії деструктивним внутрішнім та зовнішнім чинникам [16, с. 236-238].

Конкретні шляхи інтеграції України  до ЄС досліджували такі українські науковці та дослідники, як Т. Березовець, К. Біла, О. Бодрук, В. Вдовенко, Ю. Гончар, Г. Перепелиця, О. Семенюк, І. Храбан.

Серед дослідження процесів європейської інтеграції зарубіжних вчених можна виділити колективну монографію «Європеїзація і вирішення конфліктів: конкретні дослідження європейської периферії» дослідники М. Валь, М. Емерсон, Т. Ковзірідзе, Б. Коппітерс, Г. Нутчева, Н. Точчі, М. Хьойссен надали власне бачення сутності вищезгаданого процесу [10].

Джерельна база курсової роботи представлена:

• законодавчими актами України та Євросоюзу, щодо політики європейської інтеграції, зокрема «Угодою про партнерство та спіробітництво»[18], « Планом дій Украйна-ЄС»[ 17, с. 224-227], «Порядком денним асоціації»[21];
• даними соціологічних опитувань експертів з політики інтеграції проведеними центром Разумкова, щодо виконання «Плану дій Україна - ЄС» з питань розвитку громадського суспільства, свободи ЗМІ, свободи та прав людини [24, с. 32-35];

Об’єктом вивчення в даній курсовій роботі виступає політика європейської інтеграції, як система заходів української влади від підписання угод з ЄС до виконання копенгагенських критеріїв.

Предметом дослідження є інституційний та практичний рівні політики європейської інтеграції України.

Метою курсової роботи є дослідження процесу європейської інтеграції України, а саме: аналізу основних угод між Україною та ЄС, аналізу політики української влади, щодо процесу вступу до Європейського співтовариства, також визначення перспектив відносин Україна-ЄС у майбутньому.

Відповідно до визначеної мети структура  дослідження передбачає розробку комплексу  таких завдань:

• визначити нормативно-інституційний аспект відносин України та ЄС в період за 1991-2011 роки;
• на основі соціологічних опитувань експертів визначити рівень виконаня копенгагенських критеріїв та «Плану дій» в Україні;
• охарактеризувати періоди взаємовідносин Україна-ЄС;
• охарактеризувати євроінтеграційні процеси в Україні;
• визначити відповідність України критеріям ЄС;
• визначити можливі перспективи для відносин Україна-ЄС в майбутньому.

Методи дослідження – при здійснені дослідженя автор дотримуався комплексного підхіду в оцінці процесу євроінтеграції України та особливостей цього явища на сучасному етапі та принципів історизму й наукової об'єктивності.

- метод системного аналізу використовувався при аналізі науково-практичної літератури, нормативно-правових актів;

- порівняльний метод був задіяний для аналізу взятої з різних джерел інформації, виявлення особливостей процесу європейської інтеграції України;

-  описовий метод був задіяний для викладення основних хронологічних періодів взаємодії України та ЄС.

Наукова новизна одержаних  результатів. Матеріали даної курсової роботи можуть бути використані в практиці навчального процесу в середній школі, у вищому навчальному закладі, для проведення круглих столів, диспутів, науково-популярних читань. А сама проблема може стати об'єктом нових досліджень фахівців в області політики і права.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, сьоми підрозділів  і висновків. В першому розділі  розглядаються основні угоди, нормативно-правові акти між Україною в період незалежності та ЄС, другий присвячений критеріям вступу до ЄС, стану виконаності критеріїв в Україні та перспективам України до входження в ЄС.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ  З ЄС:НОРМАТИВНО-ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ

 

1.1.Зміст та пріоритети «Угода про партнерство та співробітництво» (УПС)

 

 

Після проголошення незалежності України  почався рух нашої держави  до Європи в першу чергу, через  поновлення  економічних  відносин на  законодавчому рівні з різними міжнародними організаціями. І, як наслідок, у жовтні 1993 р. в Києві відкрито Представництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні. Саме на цьому тлі розвивалися відносини між Євросоюзом і Україною в період підписання та ратифікації нової Угоди про партнерство та співробітництво в 1991 – 1998 рр. Прагнення розвивати відносини з Україною паралельно з розвитком відносин з іншими пострадянськими державами простежувалось в усіх документах Європейського Союзу того періоду. 11 лютого 1992 р. був підписаний протокол угоди між ЄС та СНД стосовно виконання програми ТАСІС в Україні. Програма ТАСІС – це ініціатива ЄС для ЦСЄ та Монголії, що прискорює розвиток гармонійних і міцних політичних та економічних зв'язків між Євросоюзом і країнами-партнерами [3, с. 5]. Метою програми є сприяння розвитку в країнах-партнерах політичних та економічних інститутів на підтримку відкритого ринкового і громадянського суспільства, що засноване на політичних свободах та економічному розквітові. ТАСІС впроваджує цю мету, надаючи фінансування для підтримки процесу переходу до ринкової економіки та демократичного ладу. В квітні 1992 р. Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність переговорів з Україною, Білоруссю, Росією та Казахстаном щодо підписання угод про співробітництво. У жовтні 1992 р. Європейська Рада видала директиву, якою передбачався початок обговорення угод про партнерство та співробітництво з цими країнами.

Уже в березні 1993 р. розпочались офіційні переговори з Україною й після 2-х років після розпаду СРСР,  коли ще не були прийняті багато нинішніх законопроектів, не затверджено нову Конституцію, була підписана перша угода між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами з одного боку та Україною з іншого боку ( Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною; УПС, англ. Partnership and co-operation agreement between the European communities and their member states, and Ukraine ). Ця подія сталася  16 липня 1994 року, а був ратифікований даний договір законом України №237/94-ВР 10 листопада 1994 року. До речі, це був перший такого роду договір із країнами  СНД [5, с. 430]. Отже можна дійти висновку, що ЄС із самого початку створення нашої країни бачив у ній стратегічного партнера, а, можливо, і майбутнього члена.

Однак, оскільки УПС стосується справ  Співтовариства, питань як виключної, так і спільної компетенції держав - членів ЄС, вона з боку Європейського  союзу повинна була бути ратифікована не лише (трьома) Європейськими Співтовариствами, але також і всіма країнами-учасницями.

Тому  цей процес затягнувся до 1 березня 1998 року, саме тоді цей документ був  остаточно ратифікований зі сторони  Європейського Союзу й набув  чинності [11, с. 400].

Безумовно підписання УПС стало  найголовнішим «стартовим майданчиком» України в процесі майбутньої інтеграції до Європейського співтовариства.

УПС складається з преамбули  і 10 розділів: «Основні принципи», «Політичний  діалог», «Торгівля товарами», «Положення, що впливають на підприємницьку діяльність та інвестиції», «Поточні платежі та капітал», «Конкуренція, захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності  та співробітництво у галузі законодавства», «Економічне співробітництво», «Співробітництво в галузі культури», «Фінансове співробітництво», «Інституційні, загальні та заключні положення». Невід'ємною частиною УПС є також Додатки І, II, III, IV і V, доповнення до Додатку V, Протокол про надання адміністративними органами взаємної допомоги у вирішенні митних питань [18].

Угодою встановлено, що сторони надають одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Жодна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт інші сторони, вищі митні податки чи збори, ніж ті, що встановлюються для будь-якої іншої країни. УПС забороняє застосування квот (кількісних обмежень) на імпорт. Проте Україні, як виняток, надано право тимчасово вводити кількісні обмеження на імпорт, щоб захистити ті галузі своєї промисловості, які перебувають на початкових стадіях розвитку або переживають серйозні труднощі, що можуть призвести до виникнення соціальних проблем. ЄС дозволяється застосовувати квоти на імпорт товарів металургійної промисловості. Угода закріплює принцип свободи транзиту товарів, які походять з митних територій сторін або призначені для них. Кожна сторона звільняє другу сторону від податків на імпорт та від мита на товари, які ввозяться тимчасово. Окремо зазначається, що УПС підтверджує заборони та обмеження щодо імпорту, експорту або транзиту товарів, введені з мотивів: громадянської моралі, державної політики або державної безпеки; захисту здоров'я або життя людей, тварин, рослин; захисту природних ресурсів, національних багатств художнього, історичного або археологічного значення, інтелектуальної власності; забезпечення виконання правил стосовно золота та срібла [22, с. 134].