Виробництво та споживання:механізм взіємодії

1.2 Зміст споживання, його  види і функції

Споживання означає використання людьми матеріальних благ для задоволення своїх потреб. Корисні речі зникають у процесі споживання, у силу чого їх потрібно відтворювати.

Іншими словами, виробництво  і при натуральному господарстві і при розвинутій системі поділу праці відбувається не заради виробництва, а заради споживання. Тільки в споживанні продукт виробництва стає дійсним  продуктом. Споживання, знищуючи продукт, тим самим підтверджує суспільну  необхідність витрат, зроблених при  створенні спожитого продукту. Таким  чином, тільки в споживанні підтверджується  корисність продукту, і , отже, доцільність  зроблених витрат. Але споживанню продукту передує вибір. Споживач, відповідно до своїх потреб, вибирає собі той  або інший продукт.

Слід зауважити, що споживання буває двох видів. Особисте – споживання життєвих благ, і виробниче, що по суті є складовою частиною виробництва. На підприємствах витрачаються насамперед професійні спроможності людини, її життєві сили. Використовуються також сировина, паливо, машини й інші речовинні ресурси, які необхідні для випуску продукції, тобто відбувається продуктивне споживання.

Настільки ж близько безпосереднє виробництво пов’язане із розподілом. Перед тим, як виробляти щось, потрібно розподілити робітників і знаряддя праці за різноманітними процесами  і видами господарської діяльності. Мова йде про поділ суспільного виробництва на все різноманіття його галузей. Якщо на початку ХХ ст.. у промисловості нараховувалося тільки біля 2-х десятків галузей, то нині в розвинутих країнах більш 500 галузей, підгалузей і видів індустрії. Відповідно до цього ускладнився розподіл засобів виробництва і робітників по всіх підрозділах народного господарства.

Виробництво нерозривно пов’язане  і з обміном. Адже виробництво  являє собою по суті процес обміну діяльністю і спроможностями людей. Поділ праці змушує робітників удосконалювати свої професійні можливості в неоднакових  напрямках. Через це виникає необхідність обмінюватися їхніми різноманітними спроможностями і настільки ж різноманітними продуктами праці. Такі процеси особливо наочні на будь-якому великому підприємстві. Скажімо, щоб створити трактор, на заводі повинні обмінюватися своєю діяльністю і її результатами.

Про співвідношення відзначених  вище фаз суспільного виробництва  К.Маркс вказував на таке: «…Виробництво, розподіл, обмін і споживання –  усі вони утворюють собою частини  цілого, розподіл усередині єдності. Виробництво панує над іншими моментами. З цього щоразу починається  процес знову. Те, що обмін і споживання не можуть мати пануючого значення – це ясно само собою. Те ж саме відноситься  до розподілу продукту. Певне виробництво  зумовлю, таким чином,  відповідне споживання, розподіл, обмін і обумовлені відносини цих різноманітних  моментів один з одним»

Підкреслюючи первинність  виробництва, і насамперед з позицій  того незаперечного факту, що перед  тим, як розподіляти, обмінювати і споживати  блага їх необхідно виробити, адже пряме призначення виробництва – служити споживанню. Без нього виробництво було безцільним. У цьому зв’язку відома теза А.Сміта  про те, що споживання є єдиною ціллю усякого виробництва, і інтереси виробника заслуговують на увагу лише настільки, наскільки вони можуть служити інтересам споживача. Положення це настільки самоочевидне, що було б безглуздо навіть намагатися доказувати його.

Описаний тут послідовний  рух продуктів стосується до тих  форм виробництва, у яких частина  або вся продукція виробляється в якості товарів. В натуральному господарстві, наприклад у підсобних  господарствах населення, їхні власники спочатку виробляють продукцію, частину  її залишають для себе і своєї  сім’ї, а решту продають на ринку. Тут на виручені гроші вони купують інші потрібні їм продукти – життєві блага або засоби виробництва. У товарному господарстві вся створена продукція реалізується на ринку. Власне розподіляються отримані доходи якщо продукція реалізується на ринку. Власне розподіляються отримані доходи якщо продукція створювалася не одним працівником. А потім вони або він придбають різноманітні товари [7, ст. 138-140].

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і  має такий вигляд: C = a + b ( (Y – T),

Де: а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Фактори споживання:

- багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

- податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

- рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

- відрахування  на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

- очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

- споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

- відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому [8, ст. 246].

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА І ДИНАМІКА СВІТОВОГО ВИРОБНИЦТВА ТА  СПОЖИВАННЯ

2.1 Зміна  обсягів споживання та його  структура

Споживання – дуже широке поняття,отже розглянемо структуру  та динаміку споживання у світі на прикладі паливно-енергетичного комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) відіграє найважливішу роль у  світовій економіці, тому що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і  вугільна промисловості, енергетика.

Нафта (див. додаток А). Нафта — найважливіше джерело рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо. Нафта займає провідне місце в світовому паливно-енергетичному господарстві. Її частка в загальному споживанні енергоресурсів безперервно зростає: 3 % в 1900 р., 5 % перед Першою світовою війною 1914—1918 рр., 17,5 % напередодні Другої світової війни 1939—1945 рр., 24 % у 1950 р., 41,5 % у 1972 р., 48 % в 2004 р. У перспективі ця частка буде меншати внаслідок зростання застосування атомної і інших видів енергії, а також збільшення вартості видобутку [9, ст. 1].

Природний газ (див. додаток Б). У споживанні природного газу першість тримає Євразія – у 2009 році (36%). Така ситуація складається через зосередження в Російській Федерації величезних запасів даного ресурсу, і саме РФ є найбільшим експортером природного газу в Європу. Особливо нарощуються обсяги використання газу в розвинутих країнах для вироблення електроенергії. Це зумовлено тим, що газ, у порівнянні з нафтою, вимагає значно менших витрат на видобуток і транспортування, а також відзначається великими розвіданими запасами, зручністю використання і відносною екологічністю цього виду палива.

Вугілля (див. додаток В). Вугілля було першим з видів викопного палива, які використовувались людиною. Воно дозволило зробити промислову революцію, яка, у свою чергу, сприяла розвитку вугільної промисловості, забезпечивши її сучаснішою технологією. Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, РФ, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії. Найбільшу в світі кількість вугілля споживає Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Це зумовлено тим, що рентабельним на даний час є видобуток вугілля відкритим способом, а це можливо в Австралії та Японії. Близько 65% видобутого вугілля витрачається на виробництво електроенергії, а інша частина переважно використовується в металургії. На експорт щорічно надходить близько 10% видобутого вугілля [10, ст. 1].

Електроенергія (див. додаток Г). Світове споживання первинних енергоресурсів збільшилося з 1 млрд. т у 1900 р. до понад 14 млрд. т умовного палива у 2005 р. Електроенергія виробляється майже у всіх країнах світу, але річний виробіток, який перевищує 100 млрд. КВт/рік, є у 21 країнах, серед яких США, Китай, Японія, Росія, Канада, Німеччина, Індія та інші. Лідерами у споживанні електроенергії є Азіатсько-Тихоокеанський регіон, і це пов’язано, насамперед, з високою густотою населення у цій частині світу.

У 2009 році як і економічний  спад, зниження споживання енергії  було зосереджено у країнах Організації  економічної співпраці та розвитку і на території колишнього Радянського  Союзу. Споживання нафти, природного газу та ядерної енергії знизилася, а  споживання вугілля було практично  рівним, і тільки виробництво ГЕС  та інших відновлюваних видів  енергії збільшилася в 2009 році. Ці дані свідчать про зниження глобальних викидів CO2 в результаті використання енергії вперше з 1998 року.

2.2 Структура та комплекс  світового виробництва

Розглянемо світове виробництво  на тому ж прикладі з паливно-енергетичним комплексом.

Нафта (див. додаток Д). Провідну роль у міжнародній торгівлі нафтою відіграє ОПЕК (57% світового експорту). На країни-члени ОПЕК припадає понад 40% світового видобутку нафти. Особливо багатий на неї Близький і Середній Схід, передусім, басейн Перської затоки, де розташовані найбільші у світі нафтові родовища. Глобальний видобуток нафти скоротився ще більш швидкими темпами, ніж споживання, падіння на 2 млн. б/д, або на 2,6% – це найбільше падіння, знову ж таки, з 1982 року. Видобуток нафти за межами ОПЕК виросла на 0,9% або 450000 б/д. Виробництво в США збільшилось на 460000 б/д, або на 7%, що є найбільшим зростанням в світі минулого року і найбільше у США відсоткове збільшення [9, ст. 1].

Природний газ (див. додаток Е). Світовий видобуток газу суттєво скоротився. Виробництво різко впало в Росії (-12,1%) і Туркменістані (-44,8%), що було обумовлено зниженням споживання в Росії, і великій частині решти Європи, а наявністю в Європі зрідженого природного газу за конкурентоспроможними цінами. Подальше розширення нетрадиційних поставок дозволило США побити рекорд по найбільшому зростанню третій рік поспіль, випереджаючи Росію як найбільший в світі виробник. Виробництво на Близькому Сході та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні також збільшилося, обумовлене зростанням видобутку в Ірані, Катарі, Індії та Китаї.

Вугілля (див. додаток Ж). Вугілля видобувається зараз у 60 країнах світу. До найбільших вуглевидобувних країн належать – Китай (понад 1100 млн. т), США (понад 900 млн. т), Німеччина (більше як 260 млн. т), Росія та Індія (понад 240 млн. т). Виробництво вугілля в 2009 році зросло в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на 8,6% та на Ближньому сході на 0,3%.

Електроенергія (див. додаток З). Хоча всіх видів поновлюваних джерел енергії залишається невелика частка в світовому енергетичному балансі, вона продовжує швидко зростати. Довгострокова підтримка уряду, в тому числі цільові бюджетних стимули у багатьох країнах, сприяла зміцненню позицій вітрових і сонячних генераторів енергії на 31% і 47% відповідно. Вітряна енергія зростає в Китаї і США, на частку яких припадає комбінованих 62,4% загального зростання [11, ст. 1-2].

РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА І СТРУКТІРА ВИРОБНИЦТВА ТА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

         3.1. Україна і світове господарство

Входження України у світове  господарство. Україна як молода суверенна  держава не має достатнього досвіду  налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється  передусім тим, що вона не мала змоги  набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує також достатньої  кількості  органів, кадрів, які б могли проводити  самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну  політику. Крім того, на проведення такої  політики деструктивно впливають окремі міжнародні фінансово-кредитні організації.

Світові економічні зв’язки  необхідні Україні для стабільного  і швидкого розвитку продуктивних сил  і зростання на цій основі життєвого  рівня населення. Як уже зазначалося, країна, яка не проводить зовнішню торгівлю, не має господарських зв’язків з іншими державами світу, змушена  збільшувати витрати виробництва  приблизно у півтора-два рази.

У минулому Україна мала економічні зв’язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймались у Москві. Те саме стосувалося  зовнішньоекономічної діяльності майже 1400 її підприємств.