Сучасне вчення про громадянське суспільство як середовище для демократії

    По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “ бути почутою на горі ” владної піраміди.

    Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

    Громадянське  суспільство є системою, яка складається  з кількох частин. Це, по-перше, громадські організації (інститути), які виконують  соціальні функції; по-друге, механізми  взаємодії між суспільством та державою; по-третє, механізми контролю суспільством владних відносин.

    Поняття „ інститут ” багатозначне. В  сучасній науковій літературі не існує  єдиної думки щодо чітких критеріїв  визначення інституту громадянського суспільства. Тому постійно виникають  дискусії щодо того, відносити до них чи ні політичні партії, органи місцевого самоврядування тощо, оскільки вони перебувають „ на пограниччі ” суспільних, громадських державних відносин і виступають своєрідним посередником між суспільством і державою. Аналіз усталених трактувань поняття „ політичний інститут ” дає змогу визначити цей інститут, з одного боку, як комплекс принципів та норм, формальних і неформальних правил, котрі регулюють процеси у сфері політики, а з іншого – як специфічну форму організації владної діяльності та сталий засіб впорядкованості політичних відносин, що забезпечують стабільне, тривале функціонування політичної організації суспільства як важливого елемента політичної системи. [11; 121]

    Отже, політичні інститути – це явища  і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи, так і процеси їх упорядкованого функціонування. Тобто, інститут громадянського суспільства можна визначити як специфічну форму самоорганізації громадян, котрі регулюють процеси поза сферою діяльності держави, керуючись певними нормами і правилами.

    Інститутами громадянського суспільства є:

      Велике значення для проблеми взаємодії держави і громадянського суспільства має політична участь різних суб'єктів громадянського суспільства, зокрема, політичних партій, громадських об'єднань, груп за інтересами, засобів масової інформації, профспілок, громадсько-політичних рухів, які водночас є суб'єктами політичної діяльності. Вони можуть стояти або в опозиції до державної влади, або чітко висловлювати свою позицію щодо урядової стратегії розвитку. Завдяки цим суб'єктам громадянського суспільства здійснюється постійний зв'язок між суспільством і державою, який має надзвичайно важливе значення для функціонування всієї політичної системи суспільства. Саме громадянські об'єднання, політичні партії та групи за інтересами формулюють і репрезентують перед державою зорганізовані громадські інтереси та забезпечують ефективний діалог з державою щодо їх захисту. Форми політичної взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави можуть набувати різноманітних втілень: консультативних рад і комітетів як галузевого характеру за напрямками діяльності, так і загального спрямування щодо питань взаємодії органів влади; запрошення представників державних органів та органів місцевої влади на заходи, які проводяться на підтримку соціальних програм, громадськими організаціями на замовлення державних органів місцевого самоврядування.

    Особливе  значення серед усіх зазначених суб'єктів у стосунках між демократичною державою і громадянським суспільством посідають політичні партії, які сприяють політичному волевиявленню громадянського суспільства. Партії є тим механізмом, який виконує важливі функції з консолідації держави і громадянського суспільства або пом'якшують конфлікти між ними.

    З цього приводу С. Рябов, наголошуючи  на опосередковуючій ролі партій між громадянським суспільством і демократичною державною владою, зазначає, що партія виникає за наявності відповідної соціальної бази і є політичним голосом окремої суспільної групи, уособленням групового інтересу.

    На  відміну від політичних партій, які  домагаються єдиної мети — завоювання політичної влади та реалізації певного політичного курсу, групи за інтересами чи тиску ставлять своєю метою досягнення впливу на політику. Тому основними функціями груп інтересів, які вони виконують у громадянському суспільстві є: презентація інтересів громадянського суспільства, оцінювання стану тих чи інших проблем, формування політичних еліт через висування до державних органів своїх представників, підтримка певних діячів в урядових та інших структурах, вплив на добір кадрів, які беруть участь у прийнятті державних рішень.

      Групи за інтересами, зазвичай, складають ті, хто захищає специфічні інтереси всіх своїх однодумців і концентрує увагу, як правило, на одній чи кількох проблемах, але вони, як і політичні партії, здатні забезпечити ефективну конкуренцію в політичному процесі. Вони реально впливають на врівноваження дій держави, що стосуються їхніх інтересів, та можуть через окремих своїх впливових індивідів тиснути на політичних лідерів і таким чином брати активну участь в політиці. Найпоширенішим засобом впливу груп за інтересами на курс державно-політичних інститутів та політичних партій є лобізм, тобто діяльність представників недержавних організацій, спрямована на досягнення від влади рішень в інтересах соціальних груп, представлених цими організаціями. Таким чином, лобізм виступає однією з форм взаємодії владних структур демократичної правової держави та інститутів громадського суспільства. В цьому разі лобізм виступає об'єднавчою ланкою, здатною забезпечити цілком легітимний вплив певних суб'єктів громадянського суспільства на державну владу.

    Важливе значення у взаємозв'язку громадянського суспільства і демократичної держави відіграють засоби масової інформації, які виступають одночасно і каналом вираження думки громадянського суспільства, і засобом її формування, й інструментом контролю громадськості над владою та державою. Тому право на інформацію, доступ до неї та забезпечення свободи слова мають життєве значення не тільки для окремих осіб, а й для всього громадянського суспільства.

    Процес  утворення, закріплення та визнання основними політичними акторами політичних норм, процедур, цінностей  та еталонів політичної поведінки, а також засобів контролю за їх дотриманням є інституалізацією. Процес інституціалізації громадянського суспільства відбувається через формування інститутами власної світоглядної, моральної та ціннісної системи; входження до чинної правової системи суспільства; ініціювання нових та вдосконалення діючих законодавчих актів, покликаних забезпечувати функціонування і розвиток інститутів.

    Важливим  моментом становлення інститутів громадянського суспільства є визнання суспільством факту їх існування, а також визнання їх права і спроможності реагувати на процеси, які відбуваються в суспільстві, позитивно впливати на їх перебіг. Отже, механізм розвитку інститутів громадянського суспільства інкорпорує інтерактивні механізми та потребує суспільного визнання і легітимації. Перш за все – з боку державних інституцій, а також з боку інших інститутів громадянського суспільства.

    Механізми взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства науковці розглядають в кількох аспектах. З позиції юридичної науки, громадянське суспільство, як складова держави, є такою моделлю суспільного розвитку, яка пропонує збалансований взаємоконтроль і взаємообмеження державних органів і недержавних утворень (інститутів громадянського суспільства) для того, щоб діяльність державних органів завжди перебувала в полі зору недержавних структур, які, в свою чергу, мають співвідносити власні дії із законами та враховувати об’єктивні потреби держави. З позиції соціології, громадянське суспільство – це особливий тип індивіда, якому притаманні, з одного боку, високий рівень автономії від соціуму взагалі і від держави зокрема, а з іншого – здатність конструктивно спілкуватися з іншими особистостями заради суспільного миру. У політологічних дослідженнях вирізняються три моделі взаємодії держави і громадянського суспільства: конфронтаційна, патерналістська та консенсусна.

    Держава та інститути громадянського суспільства, за всієї різниці між ними, мають  одну мету – консолідувати суспільство. Але механізми консолідації, як і  механізми внутрішньої взаємодії, у них протилежні. Інститути громадянського суспільства об’єднують людей, забезпечуючи їм можливість вільно реалізувати власні інтереси, а держава – як спеціальний інститут – примусом.

    Політизація деяких інститутів громадянського суспільства (церква, ЗМІ) обумовлена тим, що держава не забезпечує умов для їх нормального функціонування. Тому деякі інститути активно вступають у політичний процес. В умовах розвинутого громадянського суспільства та правової держави кожен інститут виконує тільки йому притаманні функції.

    Громадянське  суспільство вкрай необхідне  для утвердження демократичного врядування, бо як пише Джон Кін, там, "де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов'язки в рамках політично-правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, добре функціонування уряду, соціальну справедливість та — перш за все — діє відповідно до принципу, що влада має бути підзвітна суспільству".

    Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами або окремими особами. Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак держави правової. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного безсилля народу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії.Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного розвитку країни.

    Проблема  формування громадянського суспільства  в Україні пов’язана з певними  психологічними проблемами, зокрема, з  неадекватним сприйняттям суспільством цілої низки понять і цінностей політичної системи, таких як: парламентаризм, роль політичних партій як з’єднувальної ланки між громадянином і політичною владою, індивідуалізм, прагматизм, націоналізм тощо.[5; 69]