Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту Україна

Національний  університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології, соціології і права 
 
 

Реферат

на тему:

«Становлення  політичної системи  України» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                   Підготувала:

          студентка УПЕП-32

               Мацько К.І. 

                                                                                      Перевірила:

                                                                                                   Сталовєрова Г.В. 
 
 
 
 

Рівне – 2011

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Становлення політичної системи України……………………………..

РОЗДІЛ 2. Напрями реформування політичної системи………………………….

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     ВСТУП 

     Починаючи з 50-х років XX ст. в політичній науці  широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах політичних явищах.

     Різноманітні  політичні явища, що відбуваються в  суспільстві, взаємаповязані  та становлять самодостатню цінність. Означена властивість політичних явищ  вкладається в поняття „політична система”.

     Завдання  політичної системи суспільства  полягає в забезпеченні неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для здійснення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішенню соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Вивчення політичної системи суспільства надзвичайно важливе для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а надто для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної постоталітарної реальності.

     Предметом дослідження даної роботи є політична система України та процес її становлення.

     Актуальність політичної системи полягає в тому, що останнім часом в Україні все гостріше ставиться питання про реформу політичної системи. Дійсно, проведення такої реформи стає необхідним, оскільки у своєму нинішньому вигляді існуюча політична система все більше демонструє свою неефективність і по суті стала гальмом на шляху демократичної трансформації суспільства. Справа в тому, що дестабілізаційні процеси, які виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи України.

     Дається взнаки недосконалість правової системи, про що свідчить відсутність у державі єдиного правового простору, загального правопорядку і єдиної законності, девальвація ролі законів, нехтування загальних правових принципів і норм, правові колізії і протиріччя між різноманітними нормативними актами, роздробленість, мозаїчність і хаотичність правової регуляції, корпоративний характер різних правомочностей і правових статусів. Замість декларованих у Конституції загальних прав людини і громадянина і на противагу принципу загальної правової рівності в реальному житті домінує дух корпоративізму, діє безліч нормативне встановлених владою прав-привілеїв, спеціальних правових режимів, різного роду правових винятків і пільг на користь окремих груп, професій, соціальних верств, територій тощо. Все це є наслідком того, що „законодавча влада не спромоглася створити цілісну і якісну правову базу економічних та соціальних перетворень, а виконавча — не забезпечила достатньо ефективної реалізації навіть прийнятих законів.

     Не  було створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади  і держави з суспільством, у  якому „законсервувався” ідейний та політичний розкол”.

        Мета роботи полягає у вивченні політичної системи України та процесу її становлення. Основним завданням є теоретичне відображення шляхів вирішення проблем, які є в сучасній політичній системі України та стратегію її розвитку. 

РОЗДІЛ 1. Становлення політичної системи України 

     Політична система суспільства - це система відносин і установ, що включають, по-перше, державу і владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову структуру суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей і верств суб'єктів політичної діяльності; по-третє, політичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і груп - рухомої, динамічної структури політичної системи; по-четверте, виростаюча з політичних відносин політична організація суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні установи суспільства, управлінська частина політичної системи.

     Політична система в Україні є той  необхідний механізм, з допомогою  якого і здійснюється повновладдя  та суверенітет народу.

     Вже двадцять років, як Україна здобула  незалежність. Цей час характеризуються процесом утворення нової політичної системи, який відбувається складно  і суперечливо. Нині всі колишні  соціалістичні країни (Україна не є винятком) переживають перехідний період: ідеться про перехід від  авторитарно-тоталітарного суспільного  устрою з планово-розподільчою економікою, до демократичної правової держави  з вільною ринковою економікою, а  в майбутньому — до громадянського суспільства. При цьому слід мати на увазі, що перехідний період відбувається поетапно. Перший етап — фундаментальна зміна усталених політичних та економічних  структур. Другий — розвиток і закріплення  демократичних процесів, зміцнення  економічних інститутів, підвищення ефективності виробництва. І, нарешті, третій етап — політична консолідація як неодмінна умова економічного піднесення, утвердження принципів  правової держави, становлення інститутів громадянського суспільства. Проте  цей перехідний процес виявляється  значно довшим, ніж очікували.

        Україна завершила початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності та набуття атрибутів держави — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування. Незалежна Україна, пройшовши складний конституційний процес — від Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), укладення Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України (8 червня 1995 р.) до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, — обрала демократичний тип суспільно-політичного ладу. Відповідно до Основного Закону, «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Становлення політичної системи й інститутів громадянського суспільства відбувається непросто, суперечливо. Україна, безумовно, назавжди залишила минуле, й повернення до нього неможливе. Вона набуває контурів сучасної, повноцінної, цивілізованої держави, довершує політичну та економічну визначеність.

       Проте, вступивши в перехідний  період, наша держава лише в  загальних рисах визначила куди  йти, і ще менше — як це  зробити.

     Головною  метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, діючої народної демократії. Для того щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення  й адаптації, необхідно, згідно з  положенням Конституції України, докорінно  відпрацювати механізм представницької  та безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя  елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши справді професійний, кваліфікований парламент. Виконавча  влада повинна бути також висококваліфікованою, а її апарат — невеликим, але здатним ефективно працювати.

     Слід  відзначити, що на початковому етапі  Україна прагнула створити соціально-політичні  інституції за європейським цивілізованим  зразком. Наблизилася до рівня професійного парламенту Верховна Рада України, у  системі державної влади створено такі нові органи, як інститути Президента України, Уповноваженого Верховної  Ради України з прав людини, Конституційний Суд, Вища рада юстиції, обласні, районні  державні адміністрації. 
Як уже зазначалося, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх. За державно-територіальним і адміністративно-територіальним устроєм Україна є унітарною державою: єдина Конституція; єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система; єдина система органів державної влади.

     Україна є президентсько-парламентською республікою. Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають: глава  держави — Президент України; орган законодавчої влади — Верховна Рада України; органи виконавчої влади  — Кабінет міністрів, обласні  та районні державні адміністрації; органи судової влади. Судочинство  відповідно до Основного Закону України  здійснюється Конституційним Судом  та судами загальної юрисдикції. 
 В Україні функціонує політична система — сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Держава виступає ключовим елементом політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, органами громадського порядку, служби безпеки та збройними силами. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основним Законом визнається й гарантується місцеве самоврядування.

           Конституція України  визначає Президента як главу держави, який виступає від її імені. В Україні  посада Президента держави була введена  Законом від 5 липня 1991 р. «Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень у Конституцію (Основний Закон) Української РСР». Перший Президент України був обраний 1 грудня 1991 року. Президент України не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, є найвищою посадовою особою в державі, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина, представляє державу у міжнародних відносинах з іншими країнами.

           Президент України  обирається громадянами держави  на основі загального, рівного й  прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Він має бути громадянином України, жити в Україні до дня  виборів не менше 10 років, мати право  голосу, володіти активним виборчим правом, а також державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом  України більш ніж два строки підряд. Він може бути обраний і  на третій строк, однак тільки після  того, як на цьому посту перебувала інша особа. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної  влади або об'єднаннях громадян, займатися підприємницькою діяльністю. Повноваження обраного Президента починаються  з моменту складення ним присяги  на вірність народові України, до якої його приводить на урочистому засіданні  Верховної Ради Голова Конституційного  Суду.

     Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваження парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; за згодою Верховної Ради України призначає прем'єр-міністра України; припиняє повноваження прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає, за поданням прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки та оборони держави.

     Конституція України передбачає дострокове припинення повноважень Президента України у випадках: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення його з поста в порядку імпічменту. У випадку, якщо повноваження Президента України припиняються достроково, виконання обов'язків Президента України покладається на прем'єр-міністра України. 
 За Конституцією, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, конституційний склад якої — 450 народних депутатів України, які є повноважними представниками українського народу у законодавчому органі держави. Верховна Рада України обирається на чотири роки, працює в режимі чергових і позачергових сесій. 
 Вся організація роботи Верховної Ради здійснюється відповідно до вимог Конституції й прийнятого парламентом регламенту своєї діяльності. 
 Конституція України 1996 року залишила без змін загальну структуру однопалатного парламенту, проте суттєво оновила деякі її інститути. Так, було припинено існування Президії Верховної Ради, натомість було створено Узгоджувальну Раду фракцій; перетворено постійні комісії на парламентські комітети; передбачено створення Рахункової палати, інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; інституту представника Президента України у Верховній Раді та здійснено низку інших нововведень. 
 Основними функціями Верховної Ради є: законодавча, установча та контрольна. 
 Головною функцією Верховної Ради України вважається законодавча (природна) функція, яка полягає у прийнятті парламентом законів, унесенні змін і доповнень до них, визнанні законів такими, що втратили чинність, в скасуванні їх або припиненні їх дії. Пріоритетним напрямом законодавчої діяльності парламенту є внесення змін до Конституції України. 
 До основних напрямів установчої функції Верховної Ради України належить: призначення виборів президента України; надання згоди на призначення президентом України прем'єр-міністра та схвалення Програми діяльності Кабінету міністрів, а також прийняття резолюції недовіри Кабінетові міністрів, що має наслідком відставку уряду; призначення третини складу Конституційного Суду, надання згоди на призначення Президентом Генерального прокурора, призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого з прав людини, голови та членів Рахункової Палати; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного Банку за поданням Президента України. Крім цього, Верховна Рада затверджує загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, вирішує питання адміністративно-територіального устрою України.