Розподіл національного доходу. Крива Лоренца

У таблиці показано відносний розподіл доходів у семи країнах. На першому місці в таблиці стоїть Японія, де найбагатша п’ята частина сімей отримує дохід, що лише у 4 рази перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення.  Унизу таблиці перебуває Бразилія, де найбагатша п’ята частина сімей привласнює дохід, який більш як у 30 разів перевищує дохід найбіднішої п’ятої частини населення.

Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц – американський економіст, який побудував цю криву).

По горизонталі тут відкладено кількість населення (сімей) у відсотках, а по вертикалі – розподіл національного доходу групами населення (сімей) у відсотках. Бісектриса (лінія ОС) відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей (повністю зрівняльних розподіл), а лінії ОД-ДС – абсолютну нерівність (дещиця населення одержує увесь дохід націй). Остання ситуація, коли абсолютна більшість населення взагалі не одержує доходів, лише абстрактна, уявна, абсолютна рівність в доходах (у чому дехто вбачає соціальну справедливість) веде до повної деградації нації, адже вбиває будь-який стимул до застосування виробничих факторів.

              Фактичний розподіл доходів показує крива Лоренца, що будується за реальними доходами (зокрема, графік показує, що 40% найбідніших сімей одержують 12,5% доходів – точка А, а 20% найбагатших – 52-53% доходів – точка В). Площа між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренцо (на рисунку за тонована) показує ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більше крива Лоренцо відхиляється від бісектриси (лінії ОС), тим більшу нерівність в доходах вона показує.

              Якщо площу затонованого сегмента позначити через Т, то можна одержати таке співвідношення, яке в економічній теорії одержало назву коефіцієнта Джині (по імені італійського економіста К.Джині):

G = T / ОДС,

де G - показник нерівності в доходах.

              Наближення кривої Лоренца до бісектриси відбиває вирівнювання доходів, проте надмірне вирівнювання матиме негативні наслідки, адже зменшуватиме стимули до виробництва. Водночас надмірна вгнутість “лука Лоренца” (графік кривої нагадує натягнутий лук) вказує на надто виражену нерівність в доходах, що викликає соціальну напругу в суспільстві (критична межа, на думку економістів наступає тоді, коли найбідніші 40% населення починає отримувати лише 12-13% сукупних доходів; саме така ситуація відображена на рисунку).

              Держава через оподаткування доходів багатих і соціальну допомогу найбіднішим може регулювати натяг “лука Лоренца”, тобто розподіл доходів. На рисунку крива ОА1В1С відображає новий натяг “лука Лоренца” після сплати податків (площа між первісною кривою Лоренца і новою кривою ОА1В1С показує обсяг податків). Тепер 40% найбіднішого населення одержує 25% сукупних доходів (точка А1), а доходи 20% найбагатших людей зменшились до 35% (точка В1). Певна нерівність в доходах все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить принципам ринкової економіки, історичний досвід показав його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства. Тому збереження певної нерівності в доходах і є виразом соціальної справедливості.

       Розподіл і перерозподіл доходів закінчується їх споживанням. При цьому утворюються і використовуються (споживаються і нагромаджуються) кінцеві доходи нації.

              На стадії споживання продукт нації використовується на 3 цілі:

1)     заміщення вартості спожитого капіталу (заміна зношених засобів праці і постійного поновлення предметів праці);

2)     особисте споживання населення;

3)     нагромадження для наступного зростання виробництва (використання додаткових виробничих факторів).

Особисте споживання здійснюється через використання індивідуальних доходів населення і соціальної допомоги (у європейських ринкових країнах частка соціальних виплат у споживанні досягає 35-40%, що й утворює кінцеві доходи. Особисте споживання має такі основні джерела: 

1)     трудові доходи (заробітна плата, премії тощо);

2)     доходи від підприємницької діяльності (прибутки, процент);

3)     доходи від підсобного господарства;

4)     доходи від власності (рента, дивіденди);

5)     соціальні доходи (трансферні виплати, виплати по соціальному страхуванню, соціальні фонди споживання, субсидії, дотації і компенсації, допомога по безробіттю тощо).

Крім того, можуть бути і нелегальні доходи.

28

28

              Особисте споживання здійснюється у домашньому господарстві (сім’ї). Величина доходів і обсяг споживання – основний фактор визначення рівня добробуту і рівня бідності населення країни. Про це говорить бюджет сім’ї – баланс її доходів і витрат. Розрізняють певні рівні бідності – бідність країни загалом і бідність окремих її комірок – громадян чи сімей. Країна є бідною, якщо її подушний дохід низький порівняно з іншими країнами. Водночас у такій країні окремі родини можуть привласнювати величезні доходи, нагромаджувати неосяжне особисте майно. Країна є багатою, якщо її подушний національний дохід високий порівняно з іншими країнами. Проте в такій країні значна частина населення може бідувати, ледь зводити кінці з кінцями.

              Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідність не піддається точному визначенню. Однак можна сказати, що людина або окрема сім’я бідує, коли у неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Отже, бідною вважається сім’я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої фундаментальні економічні потреби, що дозволяє виявити коло сімей, що потребують соціальної допомоги.

              Наприклад, у США межу бідності офіційно запровадили ще на початку 60-х років. Її використовують для визначення рівня бідності, котрий показує відсоток населення, сімейний дохід якого опускається нижче межі бідності.

              В Україні межу бідності визначає вищий законодавчий орган – Верховна Рада. На середину 2005 року межа малозабезпеченості у нашій країні становила 73,7 грн. на місяць, або ж 884,4 грн. на рік.

              Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім’ї. Закономірності зміни структури споживання сім’ї і добробуту нації дослідив ще в середині 19 століття німецький економіст і статистик Е.Енгель у законі, який було названо його ім’ям. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім’ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунальні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.

              Отже, чим менша пересічна частка витрат сім’ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім’ю, що знаходиться за межею бідності (зокрема, для США такою межею є 30 і більше відсотків витрат на харчування від доходів сім’ї).

              Середньостатистична частка витрат на харчування дає можливість виявити і бідні країни в цілому (такими є країни, де на продовольчі товари витрачається більше 60% доходів сімей).

              Обчислення національного доходу у розрахунку на душу населення є ще більш надійним показником багатства чи бідності нації. Є країни багаті природними ресурсами, але економічно бідні. Ці ресурси використовуються нераціонально, не в інтересах свого народу.

Держава має так організувати утворення і перерозподіл доходів, щоб зробити його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілення доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві [6].

Висновки

Отже, національний дохід як економічна категорія — це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. Створений протягом певного часу національний дохід — це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства. Утворення та розподіл національного доходу виступають як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між учасниками виробництва. На рівні мікроекономіки  (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента.

Основними каналами перерозподілу національного доходу на рівні держави є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

          Ринкова система являє собою знеособлений, безсторонній механізм, а виникаючий на його основі розподіл доходу може породжувати більшу нерівність, ніж суспільству бажано. Нерівність доходів – це нерівний розподіл сукупного виробленого в країні доходу між окремими особами чи сім’ями. Ринкова система приносить дуже великі доходи тим, чия праця високо оплачується в силу природних здібностей і придбаної освіти і майстерності. Так само і ті, хто володіє значним капіталом і земельними площами, заробленими завзятою працею чи дісталися по спадщині, одержують від них великі доходи. Але інші члени нашого суспільства мають менші здібності і одержали лише скромну освіту і кваліфікацію. Усі ці люди, як правило, не нагромадили чи не успадкували ніяких матеріальних засобів. Отже, їхні доходи дуже малі. Крім того, велика кількість осіб літнього віку, осіб з фізичними і розумовими вадами, незаміжні жінки і вдови з дітьми на утриманні заробляють дуже мало чи, подібно безробітним, зовсім не мають доходи в рамках ринкової системи. Також існує значна дискримінація так званих меншинств. Таким чином можна виділити 4 види дискримінації: 1) дискримінація в оплаті праці – встановлення для негрів (чи інших меншинств) більш низької, ніж для білих, заробітної плати за однакову роботу; 2) дискримінація в сфері людського капіталу – позбавлення негрів (чи інших меншинств) освіти та кваліфікації, що є доступним для білих; 3) дискримінація при виборі професії – довільні обмеження, що перепиняють неграм чи жінкам доступ до більш бажаних і більш високооплачуваних професій; 4) дискримінація при прийомі на роботу . Коротше, ринкова система спричиняє значну нерівність у розподілі грошового доходу, отже, і в розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Цю нерівність можна побачити на кривій Лоренца, суть якої полягає в тому, що сумарний відсоток сімей (отримувачів доходу) вимірюється по вісі Х, а сумарний процент доходів – по вісі Y; і чим більше ця крива відхиляється від бісектриси (рівня абсолютної рівності), тим більша нерівність у доходах. Сам коефіцієнт нерівності доходів розраховується за формулою Джимі, суть якого полягає у відношенні рівня нерівності до всього можливого доходу. Він є дуже зручним у порівнянні нерівності між країнами чи регіонами. Так, в Україні цей коефіцієнт у 2010р. становив 0,57 (в США – 0,42). Взагалі нерівність доходів за останні 10 років зросла у багатьох країнах. За статистичними даними грошові доходи в Україні значно зросли за останні роки (2000 р. – 26498 млн.грн., 2010 р. – 109391 млн.грн.) – більш як у 4 рази; цікаво те, що зарплата зросла за той же період у 3,6 разів, а пенсії, допомоги та стипендії – у 4,36 разів. У структурі грошових доходів населення у 2010 році найбільшу частину займають оплата праці та доходи від підприємницької діяльності – 51,6, а друге місце займають пенсії, допомоги та стипендії – 20,5. Останнє дає нам змогу гадати, що все-таки держава (хоч яка погана вона не була) дещо робить для покращення рівня життя населення і сприяє росту економіки країни. . Таким чином, не дивлячись на позитивну динаміку економічних показників у 2009 р. і в першому півріччі 2010 р., низькі доходи населення та бідність залишаються однією з найбільш гострих соціальних проблем. Зниження середнього рівня грошових доходів населення і зростання нерівності в їх розподілі – два основних економічних фактора, що впливають на рівень бідності на протязі останніх 10 років. Уряд узяв на себе задачу зменшити нерівність доходів у нашому суспільстві. Ця задача знайшла відображення в ряді політичних заходів і програм. По-перше, трансферні платежі забезпечують виплати гостро потребуючим, допомога утриманцям і інвалідам, а безробітним - виплати по безробіттю. У свою чергу, програми соціального забезпечення надають фінансову допомогу хворим пенсіонерам і старим. Усі ці програми здійснюють передачу доходів уряду тим домогосподарствам, що у противному випадку одержували б незначний доход або зовсім його не мали. По-друге, уряд змінює також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом модифікації цін, установлюваних ринковими силами. Гарантування цін фермерам і законодавство про мінімальні ставки заробітної плати – наочні приклади того, як уряд фіксує ціни з метою підвищити доходи певних груп населення. Важливо наголосити на тому, що надмірно активне втручання держави в перерозподільні процеси, вирівнювання доходів веде до зниження ділової активності в суспільстві і скороченню ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до росту диференціації доходів, соціальної напруженості, загостренню соціальних конфліктів і в підсумку до падіння виробництва, зниженню його ефективності. Між країнами теж існує певна диференціація у рівні доходів. Так, приблизно третина всього населення проживає у відсталих країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Обмеженість природних ресурсів і несприятливі кліматичні умови стримують економічне зростання багатьох країн, що розвиваються. Країни, що відстали в економічному розвитку, характеризуються перенаселенням, високим рівнем безробіття, неповним використанням робочої сили і низькою продуктивністю праці. Низька норма заощаджень, втеча капіталу, нерозвинута інфраструктура та відсутність інвесторів обмежують нагромадження капіталу. Соціально-культурні та інституційні чинники нерідко є серйозними перепонами економічному зростанню. Багато описаних рис економічно відсталих країн є водночас і причинами, і наслідками їхньої бідності. Ці країни потрапили у закляте коло бідності. Вони залишаються бідними, бо вони одвіку бідні! Більшість населення світу бідна або дуже бідна. Три досить сильних показника бідності: а) коли половина чи більше індивідуального доходу витрачається на продукти харчування; б) коли середня тривалість життя не перевищує 40 років; в) коли рівень умінь і знань є низьким. За одним із цих показників Україна твердо належить не просто до бідних, а до найбідніших країн світу - набагато більше половини доходу витрачається на харчування . Середня тривалість життя знижується, так само як і вкладення в освіту та науку - країна твердо крокує шляхом бідності й у цій конкуренції посідає, мабуть, найперші позиції. На мою думку, нерівність у розподілі доходів повинна існувати в економіці, так як це призводить до заохочення бідних верств населення працювати і, в свою чергу, отримувати великі прибутки і піднімати економічний рівень країни. Держава своїм втручанням в цей процес і допомагає, і заважає. Допомагає тим, хто дійсно не в змозі працювати і отримувати значні прибутки. Але ж багато виплат держава надає і тим громадянам, хто в змозі це робити, але згідно якихось законів має право на ці виплати: звичайно, краще сидіти вдома і отримувати виплати по безробіттю, ніж іти і працювати на цю ж суму. На щастя, в нашій країні такі виплати з боку держави настільки мізерні, що навіть непрацездатні люди змушені працювати, а то не виживуть з такими доходами. А от що стосується наприклад Німеччини, де соціальні виплати навіть деколи перевищують зарплату, то, звичайно, краще і вдома з дитям посидіти (от у них і чисельність населення зростає з кожним роком, а у нас скоро зійде нанівець, бо всі пішли працювати).

Список використаної літератури

1.      Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти. Навч. посіб. -2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

2.      Базилевич В.Д. Макроекономіка. - К., 1995.

3.      Гриценко О.А., Дарнопих Г.Ю. Економічна теорія. - Х., 1995.

4.      Основи економічної теорії/Ю.В.Ніколенко, А.В. Демківський. В 2-х кн. - К., 1994.

5.      Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. - К.,

6.      Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О. Макроекономіка. - К., 1995.

7.      Тітьонко О.М. Макроекономіка. - К., 1994.

8.      Чухно А.А. Основи економiчної теорії. В 2-х чч. ч. I - К., 1994.

9.      В. Сопко, З. Гудайлюк, М. Щирба, М. Бенько Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студентів спеціальності „Облік і аудит” для вищих навчальних закладів – Тернопіль: Астон, 2005 – 496 с.

10. Панасюк В.М. Витрати виробництва управлінський аспект.- Тернопіль: Астон, 2005 – 288 с.

11. Семенов Г.А., Панкова М.О. Семенов А.Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник: Вид: 2-ге перероб. та доп.- Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 328с.

12. Банківський  менеджмент: Навч. посіб./ За  ред. О.А.Кириченка. – 3-є  вид.,  перероб.  і  доп. – К.,  Знання-Прес,  2002. – 438с..

13. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання –Прес, 2000. – 207 с.

14. Кміть В. М. Організація управління накладними витратами на промислових підприємствах//Фінанси України.-2001.-№9.

15. Банковское  дело:  Стратегическое  руководство / руководитель  проекта  Уильям  Гулд;  Под  ред.  В.Платонова,  М.Хиггинса;  Авт. Бакстер, Норманн   и  др. – М.: Консалтбанкир,  1998. – 432с.

16. Партин Г. О., Загородній А. Г. Управлінський облік: Навч посібник.- Серія «Дистанційне навчання».- №14.- Львів: Національного університету  «Львівська політехніка», 2003.- 194с.

17. .Полфредман  Д.,  Форд  Ф.  Основы  банковского  дела:  Учебник / Пер.  с англ.  А.В.Дорошенко. – М.:  ИНФРА. – М.,  1996. – 622с.

18. Голов С. Ф. Управлінський облік. Підручник.-К.: Лібра, 2003.-704с.

19. Шанк Дж., Говиндараджан В. Стратегическое управление затратами / Пер с англ.- СПб.: ЗАО «Бізнес Микро», 1999.-288с.

20. Мартиков В. В., Моклякова А. М. Бюджетні обмеження діяльності підприємства // Фінанси України.-2004.-№1.- с. 15-20.

21. Партин Г.О. Бюджетування у системі управління витратами підприємства //Фінанси України.-2003.- №5.- с. 50-53.

22. Шандова Н. В. Створення ефективної системи управління витратами підприємства // Фінанси України.-2003.- №7.- с. 97-101.

23. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Теоритичні та прикладні засади менеджменту: Навч посібник.- Львів:Нац. ун-т «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «Інтелект +» ІПО), «Інтелект Захід», 2002.-228с.