Розподіл національного доходу. Крива Лоренца

Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи[23].

Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи[16].

Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо. Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо) [27].

           У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва — праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання[13].

          Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва. Вертикальний розподіл доходів показує. як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами , незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств. Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей[28].

Незважаючи на те, що ці два підходи ґрунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо.  Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні[27].

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу — його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства[28].

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності. Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження [1].

З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності[2].

Отже, залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне. Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення[4].

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЗРОСТАННЯ І ПЕРЕРОЗПОДІЛУ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ УКРАЇНИ. КРИВА ЛОРЕНЦА

Процеси зростання, розподілу та перерозподілу національного доходу відбивають складні умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку та підприємництва. Колишня система розподілу передбачала зрівняльний підхід до використання необхідного продукту та жорстку централізацію додаткового продукту через державний бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного трудівника, а навпаки, породжувало утриманські настрої, апатію, безініціативність і безгосподарність[6].

Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим. За оновленими статистичними даними, ВНП у розрахунку на душу населення в 2010р. в Україні становив лише 57% від рівня США, а частка ВНП, яка використовувалася на споживання населення, становила 64%. Характерно, що споживчі витрати в розрахунку на душу населення становили в Україні 46% від рівня США, в той час як валові нагромадження на душу населення — 102%.

Важливе значення для аналізу процесу розподілу має індивідуальний розподіл, під яким розуміють визначення доходів окремих осіб, сімей, домашніх господарств, а також факторів, що визначають їх рівень.

              На макрорівні індивідуальний розподіл означає розподіл національного доходу (річної суми сукупних заробітної плати, ренти, прибутку і процента в усій національній економіці) серед окремих осіб, що розриває джерела особистих доходів приватних осіб чи домашніх господарств. Валовий дохід домашніх господарств включає:

-         чисту заробітну плату, субсидії та інші виплати по соціальному забезпеченню;

-         проценти, дивіденди, орендну плату;

-         підприємницький дохід;

-         доходи від особистого підсобного господарства, оренди житла;

-         компенсації і страхові відшкодування збитків та інше.

При визначенні доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва, які не одержують домашні господарства (наприклад, нерозподілені прибутки комерційних організацій), внески на соціальне страхування (які відраховуються із національного доходу) і трансферти (які доповнюють національний дохід).

Розрізняють такі трансферти (незароблені доходи):

-         державні (пенсії, проценти по державному боргу);

-         соціальні (виплати із фондів соціального страхування і сімейна допомога);

-         міжфірмові (одні фірми одержують дивіденди від інших);

-         некомерційні (спонсорська допомога).

Одними із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність розподілу доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи. У чому ж полягають її причини?

У ринковій економці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є ринковий механізм. Проте існують і інші, конкретніші причини. Серед них можна назвати відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талан, зв’язки, дискримінація тощо. Нерівність доходів не є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).

Величина національного доходу країни, також впливає на його розподіл. Якщо країна багата, це сприяє зростанню подушного рівня доходу, а відтак зменшується ступінь нерівності в розподілі доходів. Проте ця закономірність не стійка.

Надмірну нерівність в доходах засуджували завжди. На цьому грунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямований на досягнення соціальної справедливості (втім, соціальну справедливість розуміють по-різному: від переділу власності порівну до закріплення становища, коли кожен одержує за вкладом у виробництво належних йому факторів). Сьогодні можна виділити 3 напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:

         соціалістичне вчення, яке виступає проти приватної власності “незароблених” доходів і права спадщини;

         індивідуалістичні доктрини, що стверджують гідність особи і право усіх людей на соціальних “мінімум”;

         кейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.

              Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:

1)     через державну податкову систему і державний бюджет;

2)     через соціальне страхування;

3)     через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;

4)     через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

Суспільство може впливати на нерівність розподілу особистого доходу, зменшуючи її через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання – це такі ж темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних.

Сучасне суспільство має шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки. Якщо воно надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівномірності, коли держава не втручається у розподіл національного доходу (його регулюють виключно ринкові сили), породжує низку складних проблем. Головна серед них – це зубожіння частини населення і казкове збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну і політичну нестабільність.

Перерозподіл доходів – необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дозволяє існувати державі за апаратом управління і функціями, утримувати непрацездатних, долати надмірну майнову нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.

В економіці використовують кілька методик для аналізу індивідуального розподілу доходу. Найчастіше для виявлення ступеня рівномірності розподілу доходу загальна кількість сімей (100%) ділять на 5 рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення. Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік. Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний особистий дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім’ями України. Тоді кожна їхня п’ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей – 40% доходу і т.д. Таку ситуацію графічно зображують бісектрисою.

Інший крайній випадом спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла. Реальна економіка звичайно перебуває між цими двома крайніми випадками.

Таблиця 1

Розподіл доходу в окремих країнах , %