Розподіл національного доходу. Крива Лоренца

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва

Наукова робота

з дисципліни “Макроекономіка ” на тему:

“Розподіл національного доходу.

Крива Лоренца ”

Виконала: ст. гр.

Перевірив::

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП___________________________________________________________

РОЗДІЛ 1. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ___________________

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЗРОСТАННЯ І ПЕРЕРОЗПОДІЛУ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ УКРАЇНИ. КРИВА ЛОРЕНЦА ___________

ВИСНОВКИ_____________________________________________________

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ___________________________

ВСТУП

          Розподіл є одним з чинників економічного зростання. При цьому економічне зростання є складовою економічного розвитку — процесу, який охоплює період зростання і занепаду. Економічне зростання — це позитивна складова динаміки виробництва у країні [1].

Розподіл як економічний процес можна розглядати як з боку факторів виробництва, так і з боку результатів виробництва. В першому разі це первинні умови виробництва, за якими матеріальні та трудові ресурси переміщуються з менш прибуткових до прибуткових і продуктивніших галузей економіки з метою досягнення більшої окупності кожного з факторів виробництва[27].

В іншому разі результати виробництва розподіляються через фонд споживання і є доходами за результатами вкладеної праці (заробітна плата), доходами від власності (дивіденди, відсотки за вкладами, рента) і доходами з трансфертних платежів (пенсії, допомога тощо) [22].

Отже, значення відносин розподілу у відтворювальному процесі досить велике. Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого.

Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються  найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання[23].

         Тому, дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

РОЗДІЛ 1. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

           Розподіл можна визначити як процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб’єктів економічної системи чи виробничих факторів. Розподіл здійснюється через ринки виробничих ресурсів і товарів та послуг. Ринок ресурсів розподіляє доходи на фактори виробництва, а також засоби виробництва як частини виробленого продукту. Споживчий ринок розподіляє предмети особистого споживання, визначаючи і частку виробників (фірм) у доходах. Розподіл здійснюється насамперед на ґрунті відносин власності – по власності на виробничі ресурси.  Розрізняють економічні і соціальні функції розподілу. Економічна функція проявляється у впливі розподілу на національну економіку через систему потреб, інтересів, стимулів. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб[4].

          Концепція розподілу класичної англійської школи (А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.С.Міль) тісно пов’язує проблему розподілу з теорією вартості. Сміт вважав, що вартість будь-якого продукту складається із заробітної плати, земельної ренти і прибутку – трьох первинних джерел будь-якого доходу, а загальний річний продукт праці кожної країни повинен розподілятись між її громадянами у формах заробітної плати за працю, прибутку на капітал чи ренти за їх землю. Рікардо поставив проблеми розподілу у центр економічних досліджень, він стверджував: головне завдання теорії – визначити закони, що управляють розподілом. Розподіл, на його думку, визначає частки власників землі і капіталу, а також найманих працівників у продукті суспільного виробництва. Міль намагався сформулювати закони розподілу, ґрунтуючись на рікардіанських уявленнях.

              Марксистська теорія розподілу також опирається на теорію трудової вартості, але доповнюється вченням про додаткову вартість і експлуатацію. Додаткова вартість, створена додатковою працею найманих працівників (необхідна праця відтворює вартість їх робочої сили і втілюється у заробітній платі), привласнюється капіталістами, які виконують різні функції у суспільному виробництві у цілому, і у зв’язку з цим розпадається на прибуток, процент, торговельний прибуток і ренту.

              Маржиналістська концепція розподілу є частиною загальної теорії корисності. Тут використовується 2 основних поняття: граничної продуктив­ності і зумовленості[2].

              Гранична одиниця виробничих факторів або гранична їх продуктивність, - це та одиниця, що виробляє гранично найменшу цінність, тобто має найнижчу граничну корисність. У процесі виробництва використовується певна комбінація усіх факторів виробництва. Зумовленість (імпліцитність) – це прийняття рішень підприємцем, які визначають частку участі окремого фактора у виробництві, змінюють комбінацію використання усіх факторів у сукупності. За конкурентних умов фірма прагне так комбінувати фактори виробництва, щоб оцінка їх граничної продуктивності дорівнювала сумі винагороди, належної кожній окремій одиниці факторів. Ця залежність відображається такою рівністю:

              ціна = граничним витратам = сумі винагороди граничних факторів виробництва = сумі граничних продуктивних вартостей факторів.

              Ціна у ринковій економіці є двигуном розподілу факторів виробництва і гарантією використання цих факторів у найбільш продуктивних галузях через регулювання попиту і пропозиції факторів. Диспути економістів 18-19 століть зосереджувалися навколо проблеми, яку нині називають функціональним розподілом доходу, тобто його розподілом між факторами виробництва.

              Сучасна теорія розподілу включає аналіз так званих соціальних доходів, тобто доходів, наданих економічним суб’єктом незалежно від їх складу у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частку винагород за використання факторів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби. Довгий час теорія розподілу мала лише мікроекономічний аспект, сьогодні вона все більше здобуває макроекономічну спрямованість. Тому в сучасній економічній теорії розрізняються 2 види доходу:

1)       дохід на мікрорівні (від праці по найму, від підприємницької діяльності, від власності);

2)       дохід на макрорівні (національний доход).

Класифікація доходів може відбуватися за різними критеріями. За суб’єктами привласнення виділяють такі доходи: доходи домашніх господарств (населення); доходи фірм; доходи держави; доходи нації (національний доход).

              Сукупність цих доходів визначає максимальний попит в економіці.

              В залежності від величини одержаного доходу розрізняють:

- номінальний дохід (загальна сума одержаний грошей);

              - чистий дохід (залишок після виплати податків);

              - реальний дохід (чистий дохід з поправкою на рівень цін).

              При аналізі доходів підприємництва використовують такі поняття:

         валовий дохід (грошова виручка від реалізації продукту). Він дорівнює ціні продукту (Р), помноженій на кількість реалізованого товару (Q):

R = P · Q

         середній дохід (валовий дохід в розрахунку на одиницю виробленого продукту):                                          AR = R / Q

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.

         граничний дохід (приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці продукту):

                       MR = ∆R / ∆Q.

                 Визначення валового граничного доходу має принципове значення у зв’язку із дією закону спадної дохідності, суть якого полягає у тому, що додаткові витрати одного фактора виробництва за незмінності кількості інших дають все менший обсяг додаткової продукції і, відповідно, валового доходу.

                Втім, за однакового і одночасного зростання усіх виробничих факторів випуск продукції і валовий дохід підприємства зростає у тій же мірі або навіть більшій в порівнянні із зростанням кількості факторів виробництва. Це пояснюється зростанням доходності на основі збільшення масштабів виробництва – так званим ефектом масштабу, який зумовлений спеціалізацією трудових операцій і управлінських функцій, ефективним застосуванням новітньої техніки і технології. Економія на масштабах випуску продукту дозволяє фірмі значно збільшити діапазон доходності виробництва за ринкової ціни Р у довгостроковому періоді.

                Дохід, одержаний підприємством від збуту виробленого продукту розподіляється у визначеній залежності від виробничих факторів. Заробітна плата утворюється в залежності від вкладеної праці, рента (дохід від фактора з нееластичною пропозицією) – від ціни використовуваної ділянки землі, прибуток і процент (дохід на грошовий капітал) – від обсягу застосованого капіталу. Заробітна плата, рента, прибуток і процент – це так звані фактори доходу, які в ринковій економіці виступають цінами факторів виробництва.

           Основним макроекономічним показником, за допомогою якого вимірюється обсяг національного виробництва, є валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, які вироблені у країні протягом певного часу[2].

           При розрахунках ВВП не враховуються проміжні продукти, які використовуються в подальшому виробництві, що дає змогу уникати їх повторного врахування, яке може завищувати масштаби виробництва[4].

          ВВП — це загальний показник соціально-економічного розвитку, динаміки економічного зростання, прийнятий у більшості країн світу[3].

         Валовий внутрішній продукт можна оцінювати двома способами: через суму всіх витрат суспільства на придбання товарів і послуг, вироблених за відповідний період, або через суму грошових доходів, отриманих у результаті реалізації виробленої продукції економікою країни за той самий період. Усі витрати на придбання продуктів повинні дорівнювати доходам виробників цієї продукції. Доходи суспільства складаються з відрахувань на амортизацію, непрямих податків, заробітної плати, рентних платежів, банківського відсотка, доходів від власності та прибутку корпорацій[9].

ВВП — це вартісний показник, який може бути розрахований на основі стабільних незмінних цін або за умови інфляції в країні. Залежно від того, в яких цінах розраховано ВВП, розрізняють номінальний і реальний ВВП. Якщо ВВП розраховується в поточних цінах, то це буде номінальний ВВП, а якщо в цінах базового періоду — реальний ВВП[1].

Для визначення реального ВВП розраховується дефлятор ВВП, який є показником рівня цін усіх вироблених в економіці товарів і послуг[5].:

Дефлятор ВВП = (Номінальний ВВП / Реальний ВВП)* 100%.

Особливого значення в макроекономіці набуває показник національного доходу, що характеризує чистий доход суспільства і дорівнює сумі всіх факторів виробництва[10].

Національний доход покладено в основу валового національного продукту і схематично взаємозв'язок між ВВП і ВНД можна представити у такий спосіб (рис. 1):

Рис. 1. Розрахунок національного доходу

Національний дохід — грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний дохід розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт).

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками факторів виробництва[24].

На рівні мікроекономіки  (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна[19].

Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, — їх безпосередню участь у створенні національного доходу[18].