Референдум як засіб забезпечення народовладдя

      Через важливість референдуму як інституту  безпосередньої демократії та його безумовну  дієвість проблема референдуму має  бути неодмінно законодавче узгоджена. В Україні існує практика вирішення державних питань тоді, коли проблема набуває найбільшої гостроти. Така ситуація має значний недолік – суб’єктивний характер вирішення питання. Наслідком цього недоліку є прогалини в національному законодавстві, погіршення взаємодії та узгодження між органами державної влади, зниження народної довіри як до органів державної влади, так і віри у майбутнє України як держави. Оскільки референдум є ще й політичним явищем, він вимагає невідкладного усунення законодавчих прогалин.

      Основні завдання щодо удосконалення інституту референдуму та посилення його ролі у здійсненні народовладдя в Україні є підстави пов'язувати з поліпшенням фундаментальних наукових досліджень у цій сфері, широкою роз’яснювальною роботою серед громадян, внесенням відповідних змін до Конституції України та прийняттям нової редакції Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

      Предметом всеукраїнського референдуму є:

• затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін та доповнень;
• прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;
• прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів.

      Дещо  незрозумілим є останнє твердження, оскільки на законодавчому рівні  не визначено, що ж таке «основний зміст» Основного закону держави, а тим більше – законів та підзаконних актів. Широта інтерпретації цього положення не визначена, що є неприпустимим у питаннях про референдум.

      Що  ж до питань, які не можуть виноситися на референдум, все чітко – в національному законодавстві дублюються ті питання, які не виносяться на референдум в більшості європейських держав, а саме: питання податків, бюджету, амністії; віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; помилування; про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян; пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

      Більш детально визначити коло питань, які  можуть бути предметом референдуму, заохочує Висновок Конституційного  Суду України, в якому зазначається, що «Конституція України не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі Верховній Раді або будь-яким конституційним органам державної влади». Таким чином, створюється ситуація, коли незрозуміло, чи можна виносити на референдум питання, які прямо не заборонені Конституцією. Цим нівелюється статус спеціального закону, і постає питання про його доцільність.

      У Конституції України доцільно було б розширити перелік питань, з яких проведення всеукраїнського референдуму не допускається і передбачити, що рішення, прийняте на всеукраїнському референдумі приймається у формі закону і не потребує додаткового схвалення чи прийняття Верховною Радою України або іншим державним органом.

      Крім  того, слід урахувати, що за частиною другою статті 72 Конституції України підписи щодо призначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою збираються не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Таким чином з незрозумілих причин не передбачається збирання підписів у Автономній Республіці Крим, містах Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус. Таким чином порушується фундаментальний конституційний припис, закріплений у статті 24 Основного Закону України, щодо рівності усіх, зокрема незалежно від місця проживання.

        Крім того, питання проведення опитування варто було б винести за рамки законодавства про референдуми враховуючи абсолютно різні процедуру та правові наслідки проведення референдумів та опитування.

      Також не вказано, який орган має остаточно  затверджувати питання, що виносяться на всенародне обговорення. Водночас ця проблема є доволі серйозною, оскільки саме від формулювання залежить імплементація положень, які прийняті в національне законодавство. 
 

Висновки 

      Україна – це держава з перехідною економікою, а тому використання референдуму обмежене економічними ресурсами. Останній референдум став марною тратою коштів з державного бюджету; не було внесено жодних змін до законодавства за наслідками прийнятих рішень. Постає логічне запитання: чи доцільно проведення таких референдумів? Відповідь однозначна: недоцільно. Проте відмовитися від референдуму – це означає відмовитися від демократії. Отже, слід дійти єдиного можливого висновку – слід реформувати інститут референдуму.

      Зволікання  із вирішенням питань, пов’язаних з  законодавчим закріпленням референдуму, – це нехтування інститутом безпосередньої демократії, а отже – порушення ст. 1 Конституції України (Україна є демократичною державою). Відповідальність за це несуть ті державні органи, що мають відношення до законодавчого закріплення поняття референдуму в Україні.

      Сьогодні  Україна потребує не разового підходу до вирішення проблеми референдуму, не розрахунку на суб’єктивний фактор, а виваженого та цивілізованого підходу до визначення та закріплення у законодавстві поняття «всеукраїнський референдум». Лише розраховуючи на об’єктивний фактор (а саме – на узгоджене законодавство), можна побудувати демократичну державу.

      Додаток

  Аналіз конституційного  регулювання 

питань  проведення референдумів в деяких державах світу

Список  використаної літератури 

1. Конституція України / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 160 с.
2. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 33, ст.443.
3. Вибори і референдум в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення. / Гол. Ред.. Рябець М.М. – К.: Нора-друк, 2003. – 504с.
4. Вибори і референдум в Україні: проблеми теорії і практики. / Гол. Ред.. Рябець М.М. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – 360с.
5. Конституции государств Европейского Союза. / Под общей ред. Окунькова Л. А. – М.: Издательская группа ИНФРА – М – НОРМА, 1997. – 816с.
6. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. пос.//М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна,  В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — ст.713.
7. Конституція України: Науково-практичний коментар / Авер’янов В.Б., Батанов О.В., Баулін Ю.В. – Х.: Видавництво «Право», 2003. – 808с.
8. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В4-х томах. Отв. Ред. Страшун Б.А. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 448с.
9. Конституция Российской Федерации. – М.: Омега-Л, 2005. – 40с.
10. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. пос. – К.: Атіка, 2004. - ст. 220.
11. А. Куратов, Ю. Упановский. Референдум – институт демократии //Народный депутат – 1990 - №4.
12. Основи конситуційного ладу України. – Навчальний посібник за ред. А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков, В.В. Медведчук – К., 1997.
13. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. Ред. Сухарёв А.Я. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 840с.
14. И. Сахаров. От вече – к плебесциту; мировой опыт проведения референдумов // Народный депутат – 1990 – № 3.
15. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - ст. 223.
16. Хабриева Т.Я., Чиркин В.Е. Теория современной конституции.  – М.: Норма, 2005. – 320с.
17. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. – К.: Юридична фірма «Салком»; Хрінком Інтер, 2005. – 560с.
18. Юридична енциклопедія. В 6 томах. / Гол. Ред.. Шемшученко Ю.С. – К.: «Українська енциклопедія», 1998.
19. Рішення Конституційного суду (справа про прийняття Конституціі та законів України на референдумі) від 16 квітня 2008 року.
20. Рішення Конституційного суду (справа про проголошення Президентом України всенародного референдуму за народною ініциативою) від 15 жовтня 2008 року.
21. Рішення Конституційного суду (справа про всеукраїнський референдум за народною ініциативою) від 27 березня 2000 року.
22. Рішення Конституційного суду (спарва про здійснення влади народом)

від 5 жовтня 2005 року.