Референдум як засіб забезпечення народовладдя

     Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

     НУ  «ЮАУ» імені Ярослава Мудрого 

     Кафедра конституційного  права України 
 

Курсова робота з Конституційного  право України

На  тему: «Референдум як засіб забезпечення народовладдя» 
 
 
 
 

Виконала: студентка   

2курсу  7 групи  9 факультету

Смирнова  Ірина Іванівна

Перевірив: к.ю.н. Ткаченко Є.В. 
 
 
 

Харків - 2011 
Зміст 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

          Згідно з Конституцією України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

     Утвердження в Україні згідно з цим конституційним приписом  міжнародно визнаних принципів  державотворення, організації суспільного життя має особливе значення не тільки для забезпечення гідних умов життя громадян, сталого соціально-економічного, екологічно збалансованого розвитку держави, а й для належного входження нашої держави до міжнародного співтовариства.

     Вирішення цього завдання є особливо актуальним за сучасних умов, які характеризуються досить складними відносинами між органами влади, політичними силами. Саме право, реальне волевиявлення народу мають стати основою попередження та цивілізованого розв’язання будь-яких проблем у суспільстві.

     Звернемося  до поняття "референдум", воно походить від латинського "referendum", що означає "те, що має бути повідомлено". Референдум, прийнято вважати доволі новим видом волевиявлення народу, але мало хто знає, що перший в історії людства  референдум був проведений, ще  в  Швейцарії  у 1439 р.

     Досить неоднозначне розумінням ролі референдумів в управлінні державою, часом абсолютно протилежним ставленням різних політичних діячів, міжнародних організацій до проведення референдумів в Україні, не робить механізм здійснення народовладдя злагодженою системою з прийняття громадянами України найбільш важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Тому метою дослідження є оцінка сучасних проблем здійснення народовладдя в Україні шляхом проведення референдумів та розроблення пропозицій щодо шляхів удосконалення правового регулювання у цій сфері, інституту референдуму в Україні в цілому.

     З метою дослідження було визначено системний аналіз поняття, юридичної суті та природи референдуму, його різновидів та особливостей проведення за різних умов, національного та іноземного законодавства, рішень та висновків Конституційного Суду України, рекомендацій міжнародних організацій, практики проведення референдумів та розроблення пропозицій щодо можливого внесення змін до Конституції України, прийняття законів та внесення змін до чинних законів для надання референдумам належної ролі у здійсненні народовладдя в Україні.

     За  своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя — вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення, тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результатів голосування стверджується або не визнається  на референдумі, як закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.  

      

       

 

1. Конституційні засади народовладдя в Україні

та  основні форми  його здійснення 

     Визначаючи  Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5 Конституції України).

     При цьому передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (статті 69, 73, 74 Основного Закону України).

     Конституція України також визначила, що всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією, а також те, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області (стаття 72).

     Врегульовуючи порядок внесення змін до Конституції  України також передбачено, що законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (стаття 156 Основного Закону України).

     Виходячи  з викладеного, а також беручи до уваги, те, що Конституція України прийнята від імені Українського народу, можна дійти висновку, що основний носій державної влади добровільно передбачив для себе певні обмеження у сфері здійснення народовладдя, виключивши питання податків, бюджету та амністії зі сфери вирішення референдумом. Отже, Основний Закон України не забороняє вирішення в державі будь-яких інших питань шляхом проведення референдумів.  

     Слід  також узяти до уваги, що ще 3 липня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Пізніше, у прийнятій 28 червня 1996 року Конституції України було передбачено, що виключно законом визначаються організація і порядок проведення референдумів (пункт 20 частини першої статті 92).

     Виходячи  із зазначених та інших приписів, зокрема й щодо здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, щодо того, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а також щодо того, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 6 та 19) Основний Закон України сформував конституційні засади здійснення народовладдя, одним з найважливіших механізмів забезпечення якого є референдуми. 

 

2. Референдум в теорії, законодавстві та практиці здійснення народовладдя в Україні 

     Згідно  з Юридичною енциклопедією референдум (від лат. referendum – те, що має бути повідомлене) – це одна з форм безпосередньої демократії, що застосовується для прийняття або затвердження шляхом голосування конституційних актів, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного чи місцевого значення. У ньому беруть участь усі громадяни, які мають виборчі права.

     Найбільш  актуальні наукові та організаційні  проблеми  у цій сфері було обговорено на міжнародній науково-практичній конференції "Вибори і референдуми  в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення" (листопад 2002 року).

     У розвиток теорії референдумів в Україні  зробили значний внесок такі відомі вчені, як Погорілко В.Ф., Тодика Ю.М., Шаповал В.М., Юзьков Л.П. Їх напрацювання й були покладені в основу вже згаданого Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

     Законом, зокрема передбачено, що закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної  Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень Рад, на території яких він проводиться. Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому цим Законом          (стаття 1).

     За  Законом виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних  федеративних і конфедеративних утворень та вихід з них. Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.

     Закон визначив суб’єктів, їх повноваження, врегулював процедуру проведення референдумів, низку інших питань. Наголошуємо й на тому, що при цьому у Законі йдеться й про дорадчі опитування населення, так звані консультативні референдуми, що проводиться з метою визначення волі громадян які при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Дорадче опитування – форма прямого народовладдя, безпосереднього волевиявлення громадян. Порядок проведення регулюється Законом України «Про всеукраїнський та місцевий референдум». Результати якого розглядаються при прийнятті рішень відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування та   проводяться у формах, близьких до референдуму. Однак, результати таких опитувань, юридичної сили не мають і тому ці питання, у разі потреби, слід було б врегулювати у іншому законі.

     Слід  узяти до уваги й те, що важливі норми щодо проведення референдумів містяться у Законі України "Про Центральну виборчу комісію" (2004 року) та інших нормативно-правових актах.

     Для України референдуми мають важливе історичне значення, оскільки здобуття незалежності України ознаменоване саме референдумом 1 грудня 1991 року. Громадяни України проголосували за Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

     Згодом, 16 квітня 2000 року, за народною ініціативою проведено другий всеукраїнський референдум з конституційних питань, присвячених реформі політичної системи. Були винесені такі актуальні питання:

1. Щодо можливості доповнення ст.90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість, або в разі не затвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установчому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України »;
2. «Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилучити у зв’язку з цим частину 3 статті 80 Конституції України: «Народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягненні до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»;
3. «Чи згодні Ви із зменшенням кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов’язану з цим заміною у частині 1 статті 76 Конституції України слів, а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?»;
4. «Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесенням відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?» З усіх цих питань, винесених на всеукраїнський референдум, понад 80% громадян, що взяли учать у голосуванні, відповіли «так».