Правова держава та громадянське суспільство

Ці питання були предметом  дослідження українських і російських учених О. Ф. Кістяківського, Є. В. Васьковського, М. І. Палієнка, Ф. В. Тарановського, М. П. Драгоманова, М. С. Грушевського та ін.

Наприклад, О. Ф. Кістяківський обґрунтовував необхідність забезпечення незалежності суду від втручання адміністративної влади і запропонував для цього систему організаційно-правових заходів.

Є. В. Васьковський висвітлив основну роль і призначення адвокатури в механізмі захисту прав і свобод особистості. Він також наполягав на необхідності поширення прокурорського нагляду за судовою діяльністю.

М. І. Палієнко розглядав проблему суверенітету як одну з властивостей правової держави, що проявляється у спроможності держави мати власну конституцію, самостійно вирішувати питання економіки, політики, в тому числі й зовнішньої.

На думку В. М. Гессена, громадянин у взаємовідносинах з підзаконною урядовою владою повинен виступати як суб'єкт права, а не як об'єкт влади, її підданий, як це відбувається в умовах абсолютної монархії.

3. Співвідношення  громадянського суспільства і  правової держави

Держава, здійснюючи політичну  владу в громадянському суспільстві, підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству, забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму та милосердя, не втручається в особисте життя людини й громадянина, регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою і суспільством має бути певна дистанція – такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму недопустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Гегелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно до громадянського суспільства й пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього, сил громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок.

Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він в  такий спосіб підкреслював об'єктивну  необхідність держави для громадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа перетворилася на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку. Щоправда, етатизм Гегеля відрізняється від теорій тоталітаризму, в яких держава і право змальовуються ворогами і чітко проглядається прагнення підмінити закон нормативно- та індивідуально-наказовими актами.

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами: системою потреб, відправленням правосуддя, діяльністю поліції та корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях, свободи, й недоторканності особи  стояв на позиціях, формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще «не проявили» себе у всесвітній історії.

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику «шокової терапії», лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна карбованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов'язане з усвідомленням аксіології їхнього взаємозв'язку. Саме ціннісний підхід до розуміння взаємозв'язку і взаємодії права і держави, правової держави і громадянського суспільства можуть дати нам усвідомлення місця й ролі правової держави у громадянському суспільстві.

Відповідно, громадянське суспільство  і правова держава можуть співвідноситись  як необхідні одна одній та взаємодоповнювальні системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність. Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною проблемою.

 

 

 

4. Основні напрямки  формування громадянського суспільства  і правової держави в Україні

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Концепція правової держави  в сучасних умовах це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Правова держава нині розглядається  як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридичних законів. Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Основні риси правової держави:

1) зверхність і панування  правового закону;

2) постійне утвердження  суверенітету народу як єдиного  джерела державної влади;

3) здійснення поділу влади  на законодавчу, виконавчу та  судову;

4) забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і  громадянина, виконання ними своїх  обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

5) врегулювання взаємовідносин  між особою та державою на  засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам – тільки те, що прямо дозволено законом;

6) взаємну відповідальність  між особою та державою, відповідальність  держави перед особою і громадянським  суспільством за свою діяльність;

7) ефективну організацію  контролю й нагляду за здійсненням  законів і режиму законності.

Конституція та закони, як відомо, – це нормативні акти вищої юридичної сили. Але таке визначення законів є формальним. Дуже важливе значення має зміст законів, який повинен бути демократичним, тобто захищати права і свободи людини, оскільки в противному разі законність як така може виявитися притаманною антидемократичним режимам.

Демократизм змісту законів  і утвердження суверенітету народу як єдиного джерела влади знаходить  відображення в концепції зверхності парламенту. Тільки парламент як представницький  орган, обраний народом, має право  приймати закони й контролювати їх виконання, а також є єдиним державним органом, що має право виступати й діяти від імені всього народу.

Важливе значення для утвердження  правової держави має принцип  поділу влади. Чітке розмежування законодавчих і виконавчих функцій в Україні  здійснюється на основі чинної Конституції України (ст. 6). Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, тобто в Україні діє принцип верховенства правового закону (ст. 8). Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утвердження прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок арештів і тримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом (ст. 29). Людині забезпечується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, коштом цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в установленому законом порядку (ст. 57). У разі невідповідності будь-якого закону, указу Президента чи постанови Кабінету Міністрів України Конституційний Суд України зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили. Отже, спираючись на норми, закріплені в Конституції України, можна зробити висновок, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних і самоврядних органів і посадових осіб тільки те, що передбачається їхньою компетенцією? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни. Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:

1) необхідність зв'язати  правом (загальносоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

2) формування правового  механізму, з допомогою якого  можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;

3) чітку роботу законодавчої  влади на основі Конституції  України і конституційних законів;

4) створення системи незалежних  загальних і арбітражних судів  та інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному обсязі не створено судової системи, передбаченої Конституцією України;

5) формування у людей  (народу України) нового правового  мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.

Ось чому дуже важливо визначити  принципові заходи з формування громадянського суспільства в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як основи суспільства. Ще в середині XIX ст. М. І. Костомаров писав у своїй праці «Дві руські народності», що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І. П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина є душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Щодо знаного російського філософа В. С. Соловйова, то він взагалі підкреслював, що, згідно із загальноприйнятим філософським визначенням, власність це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

1) забезпечення свободи  та ініціативності людини, що  спрямовані на задоволення її  розумних потреб і не шкодять  загальним інтересам;

2) такий розвиток суспільних  відносин, за якого людина розглядається  як мета, а не як засіб;

3) ліквідація відчуженості  людини від соціально-економічних  структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

4) забезпечення прав і  свобод людини і громадянина  державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

5) багатоманітність різних  форм власності, серед яких  приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

6) здійснення справедливого  твердження, що лише у і власності  особа виступає як розум і  тільки володіючи власністю людина  може бути справді вільною  та ініціативною в усіх її починаннях;

7) реалізація багатоманітності  духовного життя суспільства,  в основі якого – визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

8) наявність “середнього класу” як соціальної бази громадянського суспільства;

9) відсутність жорсткої  регламентації з боку держави  приватного життя членів суспільства;

10) існування розвиненої  соціальної структури, яка гарантує  задоволення інтересів різних  груп і верств населення;

11) активна участь у  суспільному житті недержавних  самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об'єднання людей);

12) визнання і матеріалізація  ідей зверхності права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

13) рівний правовий статус  у цивільних відносинах, поєднання  інтересів державних, громадських структур і громадянина;

14) детальне регулювання  різноманітних видів відносин  у сфері підприємництва, ринкового  господарювання;

15) розвиток орієнтованих  на регулювання підприємницької  діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного та ін.).

Висновки

Правова держава  це така держава, в якій досягнуто пріоритет  прав людини; яка зв'язана саме цим  правом і підкоряється йому; де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства у повсякденній діяльності.

Сучасна українська ситуація уже не має всіх класичних ознак, властивих політичній системі Радянського Союзу. Сьогодні в Україні уже існують незалежні громадські організації, які беруть на себе ті чи інші захисні функції. Однак вони все ще занадто кволі, щоб “зламати” ситуацію на свою користь. Майбутнє покаже, який шлях самоочищення обере наша система. При цьому треба лише усвідомити, що коли ми хочемо справді цивілізованої суспільної системи, яка здатна до самоочищення, то повинні не тільки чітко збалансувати між собою усі три гілки влади, щоб кожна з них могла діяти ефективно, а й розвинути повноцінне громадянське суспільство, зокрема незалежну пресу й незалежні громадські організації.