Потреби та інтереси людей як рушійна сила соціально-економічного прогресу

 

                                                   

де Розп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу;  
С — споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг;  
Пт — традиційні (звичайні) потреби; 

Пн — нові потреби.

         Оскільки виробництво і наука  розвиваються, то створюються умови  для освоєння в перспективі  нових предметів споживання та  засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака “Мрія” означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.  
   Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть. 
   Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.

        Отже, відповідно до закону зростання  потреб відбувається стале і  якісне зростання економічних  потреб. Сфера потреб розширюється  не тільки по вертикалі, але  й по горизонталі: потреби вищого  рівня виникають у все більшої  кількості людей; у міру суспільного  розвитку людина прагне одержувати  блага більш високого рівня.

         До специфічних особливостей  дії закону зростаючих потреб  належить його “незворотність”: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам’ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр — розвиток суспільного виробництва; 

     Пу — створення умов для безперервного розвитку потреб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічні інтереси, їх сутність, суб’єкти та класифікація

 

Економічні інтереси являють собою  об'єктивні, зумовлені відносинами  власності, спонукальні мотиви, стимули  трудової діяльності, спрямовані на задоволення  потреб кожної особи і суспільства  в цілому. У реальному житті  потреби набувають конкретної форми  інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства  утворюють складну та динамічну  систему. їх можна класифікувати  за різними критеріями:

За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.

Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.

У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.

За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.

Матеріальні і духовні потреби  практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою  товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж  стосується потреби в конкретному  товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Скажімо, протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр або  полікувати зуби. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться про  сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно у нас  не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний закон, що діє як на рівні  конкретної особи, так і на рівні  груп людей або інститутів, які  утворюють суспільство. Сутність все  загального економічного закону зростання  потреб відображає внутрішньо необхідні  суттєві та сталі зв язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія розповсюджується як на загальні матеріальні потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.

Задоволення потреб пов'язане з  використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні  об 'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади  вугілля, руди, наявність запасів  нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються  здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком  нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени  суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність  регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу  в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем  сучасної цивілізації.

Виразниками специфічних економічних  інтересів виступають суб'єкти економічних  відносин. Відповідно до цього в  ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення  витрат виробництва і підвищення конкурентно здатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.

Система економічних інтересів  охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві  існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання  економічних інтересів служать  субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників  господарської діяльності залишається  до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває  під вирішальним впливом сутнісних  характеристик кожної з відомих  економічних систем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного процесу

 

У реальному житті єдності інтересів  досягають через реалізацію кожного  з них в процесі їхньої взаємодії  та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і знаходить відбиття у меті виробництва.

Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми  взаємного зв'язку. Потреби та інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних  відносин.

Взаємозв'язок потреб і виробництва  характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає  в тому, що, по-перше, задоволення  потреб характеризує природну спрямованість  виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному  суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і  характеру праці, а досягнення відповідності результату праці потребам людини — визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і  характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Взаємозв'язок змін змісту праці  та потреб

Як вже зазначалося, потреби  є безмежними за своєю суттю. Безмежність  їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби  постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; потретє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю  фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без цієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в  ній відбуваються протягом тривалого  часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм (граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий глід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

В умовах стабільної економіки кожна  людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.

Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.