Політологія

План:

1. Вступ
2. Поняття демократії. Витоки, зміст та основні форми
3. Сучасні концепції демократії
4. Висновки
5. Список використаної літератури

 

     Вступ  

    Історія людства знає різні типи політичних режимів. Найбільш цивілізований і розвинутий – демократія. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняли і свідомо підтримали демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це – по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По-суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, висока ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів. 

 

Поняття демократії. Витоки, зміст та основні форми  демократії 

    Історична ґенеза демократії довга і суперечлива. Народжена в Античній Греції, ідея демократії не знайшла там палких прихильників серед філософів. Концепції найяскравіших представників того часу Платона і Аристотеля базувались на протиставленні “правильних” та “викривлених” форм державного устрою і влади. Демократію вони відносили до “викривленої” форми. В наступні століття також панувало скептичне ставлення до демократії. Після Французької буржуазної революції стало зрозумілим, що саме демократія є засобом більш розумної політичної та соціальної організації суспільства, держави, влади. В ХІХ ст. у демократії були свої злети та падіння, але, в цілому, до неї було негативне ставлення. Після виходу в світ книги Алексиса Токвіля (1805-1859) “Демократія в Америці” почало формуватися позитивне ставлення до демократії. На початку ХХ ст. практично не залишається політичних доктрин, включаючи і більшовизм, і фашизм, які в основу своїх ідеологічних конструкцій не закладали б побудову демократії різного роду. Після революції 1917 р. в Росії диктатура пролетаріату була проголошена як вищий тип пролетарської демократії.

    Велике  значення в утвердженні сучасних норм демократії відіграли “Декларація  прав людини”, прийнята ООН (1948 р.), Хельсинська  нарада (1975 р.), правозахисний рух в постсоціалістичних країнах, Паризька нарада глав урядів європейських країн й прийнята нею “Паризька хартія для нової Європи” (1990 р.).

    Необхідно мати на увазі коло методологічних підходів до аналізу демократії.

    В політології термін “демократія” вживається в чотирьох значеннях:

    ·- як влада народу (від грец. demos – народ + kratos – влада = народовладдя);

    ·- як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю (партійна, профсоюзна, молодіжна тощо);

    ·- як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;

    ·- як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).

    Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. При оцінці демократії та її важливого принципу – суверенітету народу вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку ХХ ст. ні одна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні ( для чоловіків) демократії.

    Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

    Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються  джерелом влади і мають право  ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади. Достатньо влучно сказав про суть представницької демократії німецький політолог Ральф Дарендорф. Він вважає, що демократія – це не правління народу, якого просто не буває. Демократія – це уряд, обраний народом, а якщо необхідно, то й народом скасований; крім того, демократія – це уряд зі своїм особистим курсом.

    Наголосимо, що ні одна з цих форм у “чистому вигляді” не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і  представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії. При цьому першорядні у міжнародному праві визначаються такі політичні права і свободи, як свобода слова, переконань, віросповідання для всіх людей, незалежно від їх раси, статі, мови і релігії. У демократичному суспільстві гарантується недоторканість особи, її житла, забороняється обмеження у виборі місце проживання громадян, забезпечується право на виїзд і в`їзд у свою країну.

    Демократія  передбачає вільну діяльність всіх політичних партій, суспільно-політичних об`єднань, організацій, рухів, які діють в  рамках закону. Для демократичної  форми правління характерна багатопартійність.

    Важливий  атрибут демократії – принцип  поділу влади у системі державної влади. Згідно цьому принципу законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної. Проте, вони постійно взаємодіють між собою, врівноважують одна одну.

    Обов`язковою  умовою демократії є гласність про  всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства.[2]

    У демократичному суспільстві значна роль у системі державного устрою відводиться місцевим органам самоуправління, здійснюється раціональний поділ компетенції і повноважень різних рівнів влади. Саме місцева влада найбільш близька до народу і від її дій залежить повсякденне життя громадян. Тому ступінь демократичності суспільства виявляється тим, який статус і обсяг повноважень місцевих органів влади, а також рівень її доступності для людей.

 

    

    Політичні принципи і інститути  демократії  

    Принципи  демократії — незаперечні вихідні  вимоги, які ставляться до всіх учасників  політичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.

    Визнання  міжнародною спільнотою основних принципів  демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну  політику.

    Основні принципи демократії:

    1) політична свобода — свобода  вибору суспільного ладу і  форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;

    2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

    3) виборність органів держави і  постійний контакт із ними  населення — допускає формування  органів влади і місцевого  самоврядування шляхом народного  волевиявлення, забезпечує їх  змінюваність, підконтрольність і  взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

    4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності:

    5) прийняття рішень за волею  більшості при обов'язковому дотриманні  прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;

    6) плюралізм — означає багатоманітність  суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.

    Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

    Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою  легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

    За  вихідним призначенням у вирішенні  завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

    Структурні:

• сесії парламентів
• депутатські комісії
• народні контролери тощо.

    Функціональні

    - депутатські запити

    - накази виборців

    - громадська думка тощо.

    За  юридичною значущістю прийнятих  рішень відрізняють інститути демократії:

    Імперативні - мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

• референдум конституційний та законодавчий;
• вибори;
• накази виборців та ін.

    Консультативні  -  мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

    - референдум консультативний;

    - всенародне обговорення законопроектів;

    - мітинги;

    - анкетування та ін.

    У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

    Вибори  — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

    Громадяни демократичної держави мають  право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і  органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.