Політичний портрет Томаса Пейна

 Можна погодитись з тим, що звучить цілком логічно, але, здається, такий порядок не  зовсім відповідав інтересам сучасної для Пейна Америки. Соціальні розрізнення в ній були надто чіткими (наприклад, протистояння Північ - Південь), щоб їх можна було усунути лише частими перевиборами влади. Скоріше навпаки. Така зміна фігур у керма влади могла бути пагубною, бо означала  постійну зміну курсу, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Більш того, один рік - надто короткий термін, щоб протягом нього очікувати будь-яких результатів навіть від самого талановитого керівника. Таким чином, усі міри виконавчої влади були б незакінчені та суперечливі. Проте Пейн, здогадуючись про багато невирішених суперечностей в американському суспільстві, передбачив деякий компроміс: обраний кандидат повинен відповідати інтересам трьох п’ятих конгресу – “щоб силу закону отримувало лише те, що цілком справедливо, більшість повинна складатись не менше, ніж з трьох п’ятих конгресу”.

  Щодо судової влади, то у памфлеті “Здоровий глузд” про неї нічого не сказано. Громаков пояснював це тим, що Пейн взагалі виступав проти поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, вважаючи, що в дійсності можуть існувати лише перші дві, і в якості вищого суду буде достатньо того, що законодавча влада контролює виконавчу. Просвітник вірив у гармонійне та щасливе суспільство, тому, мабуть, його не дуже хвилювала необхідність суду.

Безперечно, що для  впровадження та функціонування органів  державної влади потрібна була конституція  чи, як пише Пейн, Континентальна Хартія чи Хартія Об’єднаних колоній, що “визначить кількість та порядок обрання членів конгресу, членів асамблеї, а також терміни засідання”. На думку мислителя, цю “хартію варто розглядати як урочистий обов’язок, що бере на себе суспільство для захисту кожної окремої частини, в її правах чи віросповіданні, свободі вибору занять чи власності”..

Слід зазначити, що  дослідники одноголосно визнавали, що Пейн був прихильником концепції  народного суверенітету, вважаючи саме народ головним володарем влади. На думку Каримського, це природним  чином виходило  з демократичної  версії суспільного договору. Согрін визнав  мислителя прибічником народного суверенітету, однак окреслив різницю між Пейном та Руссо. Для останнього народний суверенітет був не відчуженим та неділимим, а значить, його можна вважати прихильником прямої демократії, у той час, як американець вважав, що у великих державах могла існувати лише представницька форма влади.

Слід зазначити, що Пейн відводив конституційній хартії важливу роль; він навіть пропонував, “щоб нам не бракувало земних шанувань, хай буде урочисто визначений день для проголошення хартії; нехай вона буде встановлена на божественному законі, на слові Божому; нехай на неї покладуть корону, за якою світ міг би пізнати, наскільки ми схвалюємо монархію; королем в Америці є закон”. Але, враховуючи його відношення до монархії, він додавав, - “щоб потім не виникло яких - небудь зловживань, нехай наприкінці церемонії, корона буде розбита вщент і розвіяна серед народу, якому вона належить по праву”.

Слід зауважити, що конституцію Пейн розглядав скоріше  як силу, що може вберегти від влади народу. Він вважав народ недостатньо розумним і здатним підтримати будь - якого хитрого тирана. Він писав, що потрібно “створити власну конституцію, поки це у нашій компетенції, ніж довірити таку вагому справу часу і випадку”. Виходячи з цього, Пейн вважав, що чим скоріше відбудеться “законне волевиявлення народу в конгресі”, тим краще, інакше незалежність може здійснитися “шляхом військової сили і виступів черні ”, тоді як не завжди наші солдати можуть бути громадянами, а натовп – зібранням розумних людей. Пейн писав, що, зберігаючи порожнє місце для влади, ви відчиняєте двері вічній тиранії. Але він не був би просвітником, якби при всьому своєму песимізмі щодо відносин природи людини, не вірив в те, що її можна навчити добру. Більш того, за словами Фонера, Пейн вірив у здатність людини керуватися розумом, а не особистими інтересами. Він розвивав характерний для XVIII ст. погляд на історію як на постійний прогрес людської душі.     

 За Томасом Пейном правове забезпечення республіканського правління полягає у скасуванні майнового цензу, рівноправності жінок, державному соціальному страхуванні та інших пропозицій, включаючи і скасування рабства. Йому належить положення про те, що кращим урядом є той, який менше урядує.

Томас Пейн у праці «Здоровий глузд» першим у просвітницьку епоху виступив проти самого принципу монархічного правління. На його думку, всяка монархія – це ніщо інше, як “шкода і приниження” для людей. Свою критику монархії мислитель почав від її витоків, аргументовано розвінчуючи міф про богоданість королівської влади. Таким чином, він брав до уваги текст Святого Писання, заявляючи, що “всі антимонархічні частини Писання перетлумачувалися в монархічних державах”. Як приклад він наводив відому фразу: “Віддати кесарю кесареве”, пояснюючи при цьому, що “це Писання для судочинства, а зовсім не підтримка монархічного образу правління, так як в іудеїв у цей час не було царя, і вони перебували у стані римських васалів”. Одним із аргументованих доказів безглуздості прав престолонаслідування Пейн бачить у тому, що ці права не схвалює природа, оскільки вона так часто не перетворювала б їх в насмішку, підносячи людству осла замість лева. Томас Пейн справедливо нарікав на інше зло, яке викликає престолонаслідування, а саме: “трон може успадкувати неповнолітній будь - якого віку; протягом цього часу регентство, прикриваючись ім’ям короля, має можливість і спокусу обманювати його довіру. Таке ж національне лихо настає, коли старий і немічний король досягає останньої стадії людської слабкості”. У пафлеті “Здоровий глузд”, у розділі “Про монархію та престолонаслідування”, мислитель писав, що зло монархії доповнили злом престолонаслідування, і якщо перше є збитком та приниженням для нас, то друге, возведене в закон, є образою. Люди за своїм походженням є рівні. Ніхто не володіє природженим правом надати своїй сім’ї переваги перед усіма іншими, і хоча сама людина  може заслужити шану від своїх сучасників, однак її згодом  зовсім можуть не наслідувати.

Під час американської  війни за незалежність Томас Пейн неодноразового говорив про те, що одна чесна людина важливіша для  суспільства, ніж усі короновані негідники, які коли - небудь жили на цій землі.

Варто зазначити, що всі дослідники творчості просвітника  вважали його одним із найкращих  критиків монархічного порядку свого  часу. Так Гольдберг писав: “Пейн був рішучим та послідовним противником монархії та прибічником республіки. У цьому відношенні йому поступалися Вольтер, Монтеск’є і навіть Дідро”. Согрін називав його виступ на захист республіки “ідейним подвигом” , враховуючи те, що в умовах XVIII ст. ця форма правління вважалася утопічною навіть в Америці, де монархічна база була набагато вужчою, ніж в Європі.  

У монархічному устрої є дещо кумедне, стверджує Пейн.  Спочатку воно позбавляє людину джерел інформації, а згодом уповноважує  її діяти у тих випадках, коли  потрібно вище розуміння. Становище  короля відсторонює його від світу, а його обов’язки  вимагають від нього знати їх досконало. Для тих скептиків, які вже давно відкинули Святе Писання як основне джерело інформації, Пейн наводив висновки, що грунтувалися на здоровому глузді. Розмірковуючи над тим, як з’явилися перші королі, він переконується у тому, що це “питання допускає лише одну із трьох відповідей, а саме: або шляхом жеребкування, або за вибором, або за узурпацією”. Однак перші два способи, що були найбільш достойними, Пейн відразу відкидав; вибір короля за жеребом чи шляхом голосування, на його думку, одразу став би прецедентом для того, щоб так вчиняли в подальшому.

 Пейн прагнув переконати мирно налаштованих американців у перевазі республіканської форми правління. “У ранні епохи існування світу, згідно хронології Святого Писання, королів не було; внаслідок цього не було воєн… Там, де немає відмінностей, не можуть існувати переваги; досконала рівність не допускає спокуси. Усі республіки Європи знаходяться у мирі. Голландія та Швейцарія живуть без війн, як зовнішніх, так і громадянських. Монархічні уряди ніколи довго не залишаються у спокої; сама корона є спокусою для заповзятливих негідників усередині країни, а крайня міра пихатості і зарозумілості, що супроводжує королівську владу, доводить до розриву відносин з іноземними державами у тих випадках, коли республіканські уряди, ґрунтуючись на природних принципах, змогли б мирно владнати непорозуміння. Монархії – ось що втягує людство у міжусобиці”.

Пейн також робив  висновок щодо оптимальної форми  правління: “Так, як безпека є справжнім призначенням і метою урядової влади, стає зрозумілим, що якою б не була її  форма,  оптимальною буде та, що забезпечить нам безпеку з найменшими витратами і з найбільшою користю”. До того ж Пейн зазначав, що його “ідеї про форми правління засновані на законі природи, який ніяка витонченість не у змозі змінити, а саме - чим простіша річ, тим важче її зіпсувати і тим легше її виправити, коли вона зіпсована”.                   

2. ВЧЕННЯ ТОМАСА ПЕЙНА ПРО СУСПІЛЬСТВО ТА ЕТАПИ    ЙОГО РОЗВИТКУ

У памфлеті “Здоровий глузд” американський мислитель пояснює виникнення суспільства тим, що людині важко жити на самоті, зважаючи не лише на матеріальні умови, а й на особливості психіки. У праці “Права людини” Пейн пише, що взаємна залежність людини від людини та всіх частин цивілізованого суспільства створюють той великий сполучний ланцюг, який тримає їх разом.

Суспільство, на думку  Пейна, створюється нашими потребами. У будь-якому випадку воно є благом. Пейн пояснює причини існування суспільства і  доходить до необґрунтованого твердження про властиву  людині від природи «систему соціальних схильностей», яка  спонукає її до об’єднання в суспільство. Природа “не тільки змушує людей об’єднуватися у суспільство через різноманітні потреби, які можуть задовольнятися шляхом взаємодопомоги один одному, але й надавати людині систему соціальних схильностей, які хоча  не є необхідними для існування, а й важливі для його щастя”. Мета існування суспільства полягає не в обмеженні прав особистості, а в кращому забезпеченні цих прав.

Згідно з вченням Томаса Пейна, людське суспільство існує у двох станах: природному (суспільному) та громадянському (цивілізованому). Останнє відрізняється від першого наявністю держави. Під природним станом мислитель мав на увазі первіснообщинний лад, вказуючи на сучасний йому приклад: “природний та примітивний стан людини… ми зустрічаємо у індіанців Північної Америки”. За концепцією Томаса Пейна, суспільству притаманний історичний прогрес. Він стверджував, що повернення в минуле неможливе. “Перейти від первісного стану до цивілізованого можна завжди, але ніколи не можна перейти від цивілізованого стану до природного”. Пейн ввжав, що розвиток суспільства відбувається завдяки обробці землі, ремеслу та наукам. Перевага розвинутого, цивілізованого суспільства у порівнянні з природним станом виникає з сільського господарства, ремесел, науки та промисловості. Прогрес суспільства полягає у його прагненні до вигоди. Дослідник був переконаний, що закони ремесла і торгівлі є законами взаємного інтересу. Їх дотримуються через природний інтерес, а не під примусом ухвалених урядом феодальних законів.

Томас Пейн був свідком  існуючої соціальної прірви між багатими та бідними. Він активно виступав проти злиднів та став противником  такого порядку цивілізації, який “несправедливий за своєю суттю та страшний за своїми наслідками”. Мислитель пропонує покращити стан бідноти шляхом впровадження справедливого оподаткування та використання надходжень від податків в інтересах знедолених. Соціальна програма боротьби з бідністю передбачала встановлення пенсій старим та хворим, надання освіти, виховання дітей.

На думку політичного  діяча, багатство та бідність – не вічні явища. Вони - порушення природного права людей. Пейн виступає проти нерівності та розповсюдження багатств. Він неодноразово повторював, що добивається не милості, а права, не щедрості, а справедливості.

Людина, що вступає у суспільство, зберігає свої природні права, але вона не завжди в змозі скористатися тими правами, які стосуються її безпеки та захисту. Пейн стверджував, що природні права не зберігаються,а їх здійснення не підвладне людині, хоча саме право притаманне йому від природи. Вона просто не може ними скористатися. Наприклад, людина наділена природним правом бути суддею у своїй приватній справі. І оскільки мова йде про право духу, вона ніколи ним не поступиться; але що їй за користь судити, якщо у неї немає сили виправити це. З цієї причини людина віддає своє право суспільству, до якого входить. Суспільство нічого не дарує їй. Кожна людина – власник у своєму суспільстві.

Пейн стверджував, що без суспільства сучасні люди не могли б існувати. Він наводить приклад про можливе поселення  невеликої кількості людей в  якомусь відокремленому куточку  землі, що не пов’язаний  зі світом; тоді ці люди будуть першими мешканцями якоїсь держави. У цьому стані природної свободи вони перш за все поміркують над суспільством. До цього їх спонукатимуть тисячі причин. Людина буде шукати допомоги та підтримки з боку іншого індивіда. Учотирьох або вп’ятьох можна спорудити житло в диких місцях, поодинці можна трудитися протягом усього життя, але нічого не досягти. Зрубавши дерево, людина не змогла б сама посунути його або підняти; голод тим часом відігнав би її від цієї роботи. Хвороба і звичайна невдача була б для неї смертю. Хоча й та, і інша може сама по собі не бути смертельною, вона все-таки буде позбавлена засобів існування і буде в такому стані, коли про неї можна буде сказати, що людина гине, а не просто вмирає.

Пейн робить висновок, що боротьба за існування, необхідність колективної трудової діяльності примушують людей вступати в соціальні зв’язки. Але економічна необхідність виявляється у нього лише однією з багатьох причин, що породили суспільство. Він бачить іншу причину в психіці людини, в непристосованості її свідомості до самотності. Зрештою, розум здається людині рушійною силою суспільного життя. Мислитель заявляє, що держава створена суспільством для захисту громадян і тому тільки та держава відповідає договору, яка турбується про своїх громадян і не ображає їх. Якщо держава не виконує своїх обов’язків, вона повинна бути зміненою.

   Роздуми Пейна цікаві тим, що порівняно невелика група людей змогла б виконувати державні функції без будь - яких спеціальних владних установ. Але як зі зростанням кількості населення буде збільшуватися і кількість суспільних справ, а далека відстань зробить незручними зустрічі громадян, то з необхідністю виникає ідея доручити законодавчу владу вибраним особам. Потім виникає виконавча влада, утворюється держава з притаманними їй функціями.