Політичний портрет Томаса Пейна

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ КНЕУ ім. В. Гетьмана

Кафедра політології та соціології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча робота

З дисципліни «Політологія»

За  темою:

Політичний  портрет Томаса Пейна

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка

10 групи 2 курсу

Юридичного факультету

Мастило О.М.

 

Перевірив викладач:

Деменко О.Ф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

ЗМІСТ    

           

 

Вступ

 

1. Просвітницька теорія держави у вченні Томаса Пейна.

 

2. Вчення Томаса Пейна про суспільство та етапи його розвитку.

 

3. Внесок Томаса Пейна в історію політичної думки.

 

Висновки

 

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ВСТУП

 

Проблема вивчення суспільства  та держави знакова в контексті  розвитку історії зарубіжних політичних вчень, що, не дивлячись на її важливість та актуальність, вивчена недостатньо.

З настанням буржуазної  епохи  мислителі розпочали розмежовувати  поняття політична держава і  суспільство, правова держава і  громадянське суспільство та розглядати аспекти їх взаємодії. 

Суспільство виникло задовго до  держави і упродовж тривалого  часу обходилось без неї. Об’єктивна потреба в державі виникла із-за ускладнення внутрішньої структури суспільства, загострення в ній протиріч через розбіжність інтересів соціальних груп і збільшення кількості антигромадських елементів. Держава прийшла на зміну родової організації, що відживала свій вік, як нова форма зміненого і ускладненого суспільства.

Світовий досвід історії доводить, що суспільству зі складною структурою притаманна державна організація. А  якщо вона відсутня, то суспільству загрожує саморуйнування. Тобто, держава - організаційна форма структурно складного суспільства, яке виступає як державно  організоване. Держава – соціальний інститут усього суспільства, що виконує багато функцій, які забезпечують життєдіяльність останнього. Основне призначення держави полягає в управлінні соціальними справами, в забезпеченні правопорядку і громадської безпеки. Держава протистоїть антисоціальним, руйнівним силам, а тому сама повинна бути могутньою організованою силою, мати апарат (механізм) управління та примусу. Інакше кажучи, за своєю суттю держава - явище загально соціальне і конструктивне. Цим і обумовлена її велика життєспроможність. Політичною і класовою вона стає  поступово, по мірі розвитку в суспільстві класів, антагоністичних відносин.

З появою держави розпочинається складна  і суперечлива історія її взаємодії  з суспільством. Як форма організації  суспільства і система керування  держава виконує функції в  інтересах усього суспільства, вирішує  виникаючі протиріччя, долає кризові  ситуації.  Разом з тим вона іноді може відігравати і деструктивну роль - возвеличуватись над суспільством, одержавлювати його, тобто проникати  в усі суспільні сфери. Держава  в цілому рухається із суспільством, поступово стає більш сучасною і  цивілізованою, зберігаючи при цьому  відносну самостійність по відношенню до суспільства.

 

 

 

  1. ПРОСВІТНИЦЬКА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ У ВЧЕННІ       ТОМАСА ПЕЙНА

В історію світової політичної думки Томас Пейн увійшов  як революціонер, просвітник та демократ. Цей політичний діяч разом із Дж.Вашингтоном, Т.Джефферсоном, Дж.Адамсом, А.Гамільтоном, Дж.Медісоном, Б.Франкліном та Дж.Джеєм  входить до когорти батьків - засновників  Сполучених Штатів Америки, діячів, які  відіграли ключову роль в американській  революції, проголошенні незалежності Сполучених Штатів Америки, створенні  конституції та інших подіях періоду  становлення американської нації.

Томас Пейн належить до числа найбільш радикальних представників  демократичної політичної та правової ідеології періоду війни за незалежність. Його світогляд формувався під впливом  передових англійських і французьких  мислителів. У своїх творах опирався на творчість Гроція і Спінози, Локка і Сміта, Монтеск’є та Руссо, Вольтера, Тюрго та інших видатних мислителів.

Основними творами  цього активного громадського діяча  є праці “Здоровий глузд” (Common Sense), “Права людини” (Rights of Man), а також робота “Аграрна справедливість ” (Agrarian justice). Твори писались в різний час. Перший - напередодні війни американських колоній за незалежність від англійської корони, другий- під час французької революції, а третій- у період укріплення буржуазного ладу у Франції після революції.

Томас Пейн одним із перших в історії політичної думки розрізнив поняття суспільство і держава. На думку американського історика Філіпа Фонера, ідея розрізнення між суспільством та державою не була оригінальною. Він вважав, що Пейн бачив у державі інститут, який розбестив людину і замінив гармонію конкуренцією і тиском. Дійсно, на думку просвітника, держава не була притаманна людському роду одвічно.  На відміну від мислителів, які змішували поняття “суспільство” і “держава”, цей політичний діяч розумів, що ці два поняття далеко не тотожні. “Ці речі не тільки різні, але й різного походження”. [Пейн Т.Избранные сочинения.М.,1959, стр 21.] Між суспільством та державою існує суттєва різниця, оскільки перше передує другому. Перше – причина, друге – наслідок. Суспільство – це первинний природний стан, в якому перебувають люди, що вимушені в боротьбі за існування шукати  один в одного допомоги та взаємної підтримки. У свою чергу, держава – це похідна, другорядна по відношенню до суспільства. Вона виникає на рівні розвитку громади, коли “почуття обов’язку і прихильності почнуть послаблюватися” [Пейн Т.Избранные сочинения.М.,1959, стр 22].

Держава, за Пейном, виникає внаслідок об’єднання людей  в суспільстві, оскільки об’єднані  люди не здатні самі зберігати справедливість у стосунках між собою. Мислитель  вважає, що держава створюється людьми шляхом укладання суспільного договору, який є єдино можливим способом утворення цього політичного інституту суспільства. За словами Миколи Гольдберга, мислитель, розуміючи історичну неминучість виникнення держави, спирається на концепцію Томаса Гоббса про суспільний договір. Однак, як і Жан – Жак Руссо, він надав йому революційно – демократичного забарвлення, зауваживши, що держава має історичні, а не теоретичні причини [Гольдберг Н.М Пейн,м.1969,с 72-73]. Про це ж  говорив і Анюр Каримський, який доводив, що договірна теорія держави, яка бере свої витоки з теорії природного права, протистояла концепції богоданої влади. Він писав: “Теорія природного права – це певний тип відповіді на питання про джерела держави і писаного права, згідно з яким громадянський устрій базується на вічних та незмінних законах природи, що проявляються у фундаментальних властивостях людини”…. І якщо для Томаса Гоббса це був імператив самозбереження, для Бенедикта Спінози – прагнення до самозбереження та щастя, для Жан – Жака Руссо – поява власності і суспільної нерівності, то Пейн бачив витоки держави у відсутності чеснот.

  Володарем верховної  влади безпосередньо є народ.  Пейн переконаний,  що держава  – це власність усього суспільства,  а не окремо взятої людини  чи сім’ї. Тому суверенітет  як предмет права належить  нації, а не якійсь особі.  Кожен громадянин, на його думку,  причетний до суверенітету і не може визнавати особистісного підкорення, він може підкорятися тільки законам. Люди укладають між собою договори, щоб сформувати суспільство, а державу наділяють владою, щоб вона підтримувала громадський порядок. Функція держави полягає у захисті громадян від посягань на їхню свободу та безпеку.

Виникнення державної  влади Пейн обґрунтовував з ідеалістичних  позицій, визнаючи її джерелами марновірство, силу, загальні інтереси суспільства  та права людини. Влада постає як панування духовенства, завойовників та розуму. Влада не може і не повинна  зазіхати на природні права людини, оскільки “безпека є справжнім призначенням і метою урядової влади”. [Пейн Т.Избранные сочинения.М.,1959, стр 21].

Владу Пейн порівнював з одягом: “Уряд, подібно до одягу, означає втрачену цнотливість: царські  палаци побудовані на руїнах райських альтанок”. У міркуваннях мислителя  лунає думка  про історичну  неминучість виникнення держави, яку  він пояснює тим, що суспільство  змушено мати законодавця, адже, як пише сам Пейн, веління совісті  людей не завжди зрозумілі, визначені  і беззаперечно виконуються внаслідок  «нездатності чеснот керувати світом» [Пейн Т.Избранные сочинения.М.,1959, стр 21 ]. У результаті цього в людей виникає ідея суспільного договору, за допомогою якого люди можуть реалізувати свої громадянські права. Томас Пейн вважав, що не можна ставити наслідок раніше причини, тобто державу- до появи людини. Держава має історичну, а не теологічну природу.

Форми державного правління  Пейн ділив  на два види: 1) правління  на основі виборів та представництва; 2) правління на основі права спадковості. Перше відоме під назвою республіка, друге – монархія та аристократія.

Обидві форми  різні та протилежні, бо засновані  на двох принципах – розумі та неосвіченості. Республіканське правління, згідно Пейну, засновано на принципі народного  представництва. Влада має належати законодавчому органу, який обирається на основі загального виборчого права. Республіканське правління здійснюється на користь суспільних інтересів, як індивідуальних, так і колективних. У нації завжди є невід'ємне право  ліквідувати будь-яку форму правління, яку вона вважає невідповідною, і заснувати таку, що відповідає її інтересам. Оскільки державна діяльність вимагає талант і здібності, а вони не переходять у спадок, то зрозуміло, що тільки республіка у повній мірі базується на розумі.

  Пейн запропонував модель республіки, якою керує парламент.  Члени законодавчого органу повинні обиратися найбільшою кількістю громадян, а в ідеалі – усіма громадянами країни. За часів Томаса Пейна в Англії населення   складало близько шести мільйонів, а право голосу мали лише шість тисяч. При цьому голоси географічно розподілялися несправедливо. Так, в майже безлюдних селищах іноді «обирали» своїх представників до Палати Громад, в той час, як нові міста з десятками тисяч населення, зовсім не брали участь у виборчому процесі. У Сполучених Штатах Америки під час виборів до законодавчих органів у колоніях також були застосовані жорсткі обмеження: і за майновим цензом, і навіть за віросповіданням. На цьому фоні пропозиція Пейна щодо впровадження майже загального виборчого права варто визнати революційною новацією. Мислитель був першим американським публіцистом, який використав вираз “Сполучені Штати Америки” в значенні федерації та союзу великих колоній Англії у Північній Америці. Пейн вбачав необхідність політичної влади, але був проти посилення її авторитету і загрози тиранії з боку цього інституту. Він вважав, що самоврядування окремих штатів - колишніх колоній є необхідною умовою демократичного розвитку країни в цілому. Кожен штат повинен вирішувати питання внутрішнього життя у відповідності з вимогами і характером місцевих умов, з урахуванням особливостей складу населення, економічних, соціальних, політичних та релігійних традицій. Пейн був переконаний, що принципи місцевого самоврядування не суперечать функціям центральної влади, яка захищає інтереси усіх штатів в цілому. Якщо справи кожного штату носять локальний характер і обмежені кордонами, то суверенітет усієї держави, її національна незалежність знаходить своє вираження в союзі штатів чи “сполучених штатах”.

Томас Пейн вважав, що модель управління республікою повинна бути побудована за прикладом окремої колонії. При цьому варто зберегти асамблеї, що збиралися щорічно на основі представництва і повинні були стати більш рівними та ширшими. Посаду губернатора як символ королівської влади ліквідували, замість нього обирався президент, про повноваження якого нічого не відомо. Що стосується кола питань, які могли б знаходитися під юрисдикцією місцевої влади, то на думку мислителя, ці асамблеї повинні підкорюватися владі Континентального конгресу. Це підтверджує що до питань про силу і владу центрального уряду Пейн ставився помірковано. За словами Согріна, дослідник був прибічником сильної держави, адже це “сприяло захисту та впорядкуванню завоювань американської революції”.

 Якщо вести  мову про головний законодавчий  орган майбутньої американської республіки – конгресу, то його представники повинні були обиратися жителями колонії: “Нехай кожна колонія буде розділена на шість, вісім чи десять дистриктів, кожен дистрикт делегує відповідну кількість делегатів до конгресу з тим, щоб кожна колонія надсилала принаймні тридцять”. Така система відображала погляди Пейна на оптимальну модель управління. Вона, як вважав просвітник, могла виникнути в суспільстві, яке змушене оселитися на безлюдному острові: “Якщо колонія продовжує зростати, виникає необхідність збільшити число представників, а щоб інтерес кожної частини колонії був дотриманий, вважатимуть за краще розділити ціле на відповідні частини, кожна з яких буде надсилати відповідну кількість своїх представників ”.

Щодо  повноважень  конгресу, то вони не були чітко прописані, але в якості одного із основних обов’язків до компетенції законодавчого органу входили вибори глави виконавчої влади – президента. “Нехай кожен конгрес засідає і обирає президента  таким чином. Коли зібралися делегати, нехай з усіх тринадцяти колоній за жеребом відбирається одна, після чого конгрес шляхом таємного голосування обере президента з числа делегатів цієї провінції. На наступному конгресі хай в жеребкуванні беруть участь тільки дванадцять колоній, без включення тієї, від якої був обраний президент на минулому конгресі. Так буде тривати до тих пір, поки всі тринадцять не дочекаються своєї черги”. Таке послаблення глави виконавчої влади (коротким терміном повноважень і неможливістю бути переобраним протягом 12 років) було, за словами Согріна, “характерним для всіх американських демократів”. Такий вибір американського просвітника можна пояснити його розумінням природного порядку. За словами Пейна, передбачливість мешканців безлюдного острова вкаже їм на необхідність частих перевиборів, “щоб у виборних ніколи не могли сформуватися інші інтереси, ніж у їхніх виборців”. Тобто, на його думку, “це перманентне чередування встановить спільність інтересів у всіх частин суспільства, люди будуть взаємно і природно підтримувати один одного; і від цього а не від безглуздого імені короля, залежить сила державного управління і щастя керованих”.