Політичний інтерес як вираження природи політики

3. функція інтеграції  полягає в об’єднанні різноманітних  груп суспільства довкола фундаментальних  ідей, інтересів цінностей; 

4. мобілізаційно-інтеграційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

5. ідеологічна  функція полягає у розробці  певного суспільного ідеалу, який  включає політичні та соціальні  цінності;

6. виховна функція  спрямована на соціалізацію індивідів,  тобто їх включення у політичне  життя; 

7. інноваційна  функція спрямована на творче  осмислення політичної дійсності,  вироблення способів і методів  її зміни. Тобто політика має  своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.

ОСНОВИ КЛАСИФІКАЦІЇ ПОЛІТИКИ:

За сферою суспільного життя – економічна, національна, екологічна, військова, соціальна, науково-технічна, культурна. За об’єктом впливу – внутрішня, зовнішня. За суб’єктом політики – державна, партійна, суспільних організацій та рухів. За масштабами – міжнародна, світова, локальна, регіональна. За терміном дії – короткострокова, середньострокова, довгострокова. За метою – політика нейтралітету, національного примирення, політика “відкритих дверей”, політика “великого стрибка”, політика компромісу.

ВИДИ ПОЛІТИКИ. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої  держави поділяється на внутрішню  і зовнішню.

Внутрішня політика – це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.

Основні види внутрішньої політики розрізняються  залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів.

Економічну  політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.

Соціальну політику розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об’єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров’я, освітня політика.

Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства,

її різновидами  є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують  різновиди внутрішньої політики, що певною мірою є проміжними між  її основними видами. Так, податкова  політика проміжна між економічною і соціальною, освітня – між соціальною і культурною.

За повнотою охоплення сфер суспільного життя  та впливом на суспільство можна  виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері  науки.

Державна  політика – виступає найважливішим видом політики.

Залежно від  інституціональних складових держави  вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих  міністерств тощо. Свої особливості  має політика політичних партій та їх різних об’єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій – профспілок, молодіжних, жіночих та інших об’єднань.

Зовнішня  політика, спрямована на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, її поділяють на стратегічну і тактичну, або поточну. Її може проводити лише держава.

Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період.

Тактична, або поточна, політика – це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

ЗАСОБИ ПОЛІТИКИ: Функції політики реалізуються за допомогою  низки засобів. Такими засобами є  право і примус (як найважливіші засоби здійснення влади), а також  мораль, мова, символіка тощо.

Примус, насильство домінували в політиці протягом усієї історії людства. В сучасних демократичних державах у політиці переважають право і мораль. Це зовсім не означає відмови від примусу. Ефективна політика передбачає оптимальне поєднання примусу, права й моралі. В разі відсутності оптимального співвідношення цих засобів політика втрачає свою здатність виражати інтегрований суспільний інтерес.

Співвідношення  в політиці примусу і права  значною мірою залежить від морального стану суспільства. Чим вищий  рівень моральності суспільства, тим більший обсяг правового регулювання суспільних відносин, і навпаки, низький рівень морального стану суспільства потребує використання у збільшеному обсязі примусу.

 

 

Українська православна  церква Московського патріархату хоче змінити Конституцію України і деякі закони України, щоб офіційно дозволити православну освіту.

 УПЦ МП  ініціює зміни до Конституції  України та Закону України  "Про освіту", а також хоче  внести поправки до закону "Про  свободу совісті та релігійні  організації" та низки інших  законодавчих актів, "пов'язаних з життям релігійних організацій і громад".

 Про це "Радіо  Свобода" повідомив голова  синодального інформаційно-просвітницького  відділу УПЦ МП Георгій Коваленко.

 Коваленко  зазначив, що зараз церква досі  не має можливості засновувати навчальні заклади. Тому УПЦ МП хоче ввести в школах православну освіту і відкрити в Києві університет.  У Московському патріархаті такі ініціативи не вважають зміненням Конституції.

"Ми намагаємося  не змінити Конституцію, а привернути  увагу. Частина про відділення школи від держави досі сприймається в радянсько-атеїстичному сенсі", - сказав Коваленко.

 Зазначимо,  що Конституція України відокремлює  релігію від школи. "Церква  і релігійні організації  в   Україні  відокремлені  від  держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути  визнана державою як обов'язкова". - зазначається в 35 статті основного Закону України.

 

На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а  тепер і Десятинної церкви, проглядається  мета прозелітизму залежного від  Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.

Або, на крайній  випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом української  солідарності.

Нам хочуть імперськими муляжами перекрити шлях до духовності, використати духовні скарби народу України йому ж на шкоду.

Примітно, що Київський  патріархат ще у 2004 році заявив про  свій намір отримати право на відродження  Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.

Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.

 

Примітно, що Київський  патріархат ще у 2004 році заявив про  свій намір отримати право на відродження  Десятинної церкви. Тому рішення провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт у серці столиці.

Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.