Політична економія як наука

3 розвитком капіталізму,  у зв'язку з тим, що капітал  із сфери обігу проникає в  сферу виробництва (і фундаментально  там закріплюється), основні положення  меркантилізму починають втрачати актуальність: на порядок денний виходять нові вимоги - свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в гому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Францґі і класичної школи в Англїі. Починається другий етап у розвитку політекономії.

Фізіократи - представники одного з напрямків класичної політекономії, який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на меркантилізм. Вони, на відміну від меркантилістів, джерело багатства вбачали не в сфері обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх заслуга. В той же час фізіократи обмежували виробництво лише землеробством. Промисловість вони вважали непродуктивною галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій сфері належали до "безплідного класу". Визначними представниками Фізіократизму у Франції були: Франсуа Кене (1694-1774 pp.), Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781 pp.), Віктор Мірабо (1715-1789 pp.). Теорії фізіократів розроблялися також в Італії, Великобританії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах.

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Це:Уїльям Петті (1623-1687 pp.), Адам Сміт (1723-1790 pp.) i Давид Рікардо (1772-1823 pp.). Головні наукові досягнення класиків - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів; започаткування трудової теорії вартості; виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців. Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

 

Прагматизм  і марксизм у політекономії

З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичну та пролетарську політекономії (19-20 століття).

Представники прагматичної політекономії, по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх попередників полягає в тому, що представники класичної політекономії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільного ладу, в якому вони жили (капіталізму). Тому А.Сміт і Д.Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження  капіталу із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з еконо¬мічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Прагматизм, враховуючи інтереси пануючого класу капіталістичного суспільства - буржуазії, починаючи з 30-х років 19 ст., став домінуючим напрямом розвитку політекономії. Засновниками його виступили англійські економісти Томас Роберт Мальтус (1766-1834 pp.), Джеймс Мілль (1773-1836 pp.) і француз Жан Батист Сей (1766-1832 pp.). У 20 ст. серед його представників ми бачимо таких відомих економістів, як Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 pp.), Фрідріх Хайек (1899-198 pp.) - Великобританія, Уеслі Клер Міт-челл (1874-1948 pp.), Пол Самуельсон (нар. 1915 p.) - США.

Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви¬никає пролетарська політекономія. Основи її заклали ідеологи робітничого класу Карл Маркс (1818-1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 pp.). На відміну від прагматичної політекономії, прагматизм, розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить, що капіталізм так само закономірно, як він прийшов на зміну феодалізму, повинен поступитися місцем новому, більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму. Розвиток марксистська політекономія отримала в працях В.І.Леніна (1870-1924 pp.), а практичне втілення її ідеї знайшли в побудові першої в світі соціалістичної держави - Радянського Союзу (1922 p.), причини розпаду якого - предмет досліджень майбутніх економістів і політологів.

 

 

Сучасний  етап розвитку політекономії

Межею, що поділяє названі  два напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва. Представники прагматичної політекономії  відстоюють  приватну  форму власності як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробництва. Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм власності, породжуючи досить серйозні соціальні катаклізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми в своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку.

 

Етапи розвитку політекономії

І етап

 

ІІ етап

 

ІІІ етап

ІІІ етап

             

                         ІV етап

 

Таким чином, предмет політичної економії спрямовує економічну науку на з`ясування виробничих відносин як певного суспільного способу виробництва,на виявлення мотивації дій людей та суспільства стосовно використання наявних ресурсів з метою задоволення своїх потреб,на розкриття чинників розвитку певного історичного суспільного способу виробництва та його перетворення на прогресивніший.Економічні закони функціонують у виробничій діяльності людей.Проте дії людей можуть як відповідати,так і не відповідати економічним законам.Економіні закони реалізуються не так чітко,як закони природи,а виступають як панівні тенденції економічного розвитку суспільства,як основний напрям цього розвитку.Яким він буде ,залежить тільки від механізму використання економічних законів та характеру їх дії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Функції політичної економії

 При зв`ясуванні функцій політичної економії необхідно враховувати,що вона належить до двох систем наук:є головною і невід`ємною складовою суспільствознавства,а також складовою системи економічних наук,їх методологічною і теоретичною основою.Як складова системи економічних наук політична економія виконує пізнавальну,практичну і методологічну,а як складова суспільствознавства-світоглядну,виховну та ідеологічну функції.

Пізнавальна функція  політичної економії.Вона безпосередньо пов`язана з її предметом і полягає  у зв`ясуванні сутності,форм організації та вияву виробничих відносин певного суспільного способу виробництва,обгрунтуванні властивих йому економічних законів,з`ясуванні механізмів їх дії та суперечностей.Всебічна реалізація цієї функції є теоретичним підгрунтям практичної функції політекономії.   

 Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки. Віддача від політекономічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії. Вона слугує насамперед виробленню економічної політики держави щодо вирішення конкретних тактичних і стратегічних завдань,які є актуальними для суспільства на конктретних етапах його розвитку.В сучасній Україні практична функція політичної економії спрямована на наукове обгрунтування змісту і структури економічної системи перехадного періоду до соціальної ринкової економіки.Зокрема,трансформації відносин державної власності,реформування основ управління,функціонування і розвитку економіки,пошуку найефективніших форм розв`язання економічних суперечностей,вивчення досвіду світового розвитку з метою впровадження його у національну економіку.  
   Світоглядча функція.Її політекономія виконує,будучи складовою вчення про суспільство.Світоглядна функція є основою і пізнання,і методології дослідження.Це має принципове значення для практичної діяльності.Адже і методологія досліджень,і пізнавальна та практична діяльністьзалежать від світогляду(системи поглядів на світ і місце людини в ньому) дослідника,людини,який за змістом і спрямованістю може бути науковим(відповідати природі речей та явищ) і ненауковим(примарним).Ігнорування і недооцінювання світоглядної функції,яка є вихідною для будь-якої науки,спричиняють теоретичні помилки.

   Виховна функція.Її змістом є формування наукового економічного мислення,відповідної психології людей.Реалізується вона на основі вивчення чинників,які визначають економічну поведінку людей.Важлива роль серед них належить економічному мисленню.

Економічне мислення-інтелектуальна властивість людини,соціальної спільноти усвідомлювати і засвоювати економічні явища у формі понять(категорій) і законів економічної науки та співвідносити їх з реальністю і завдяки цьому цілеспрямовано діяти в економічному житті.

   Політична економія  виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити соціалістичну систему радянського зразка. 
   Цілком очевидно, що цю функцію політична економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення. Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві недоліки чи вади, характерні для неї. 
   Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою. 
   Виникає запитання: чому теоретично-методологічною основою цих економічних наук є саме політична економія? Відповіді на це питання такі: 
   1. Політична економія досліджує явища багатогранної економічної дійсності не в локальному розрізі (фінанси чи мікроекономіка), а в системній цілісності. На відміну від усіх інших економічних наук політична економія вивчає не тільки функціональні зв’язки, на чому спеціалізуються конкретні дисципліни, а й соціальні зв’язки і відносини. Щоб дати визначення грошам, потрібно досліджувати всю економічну систему, всі провідні зв’язки, суперечності, стратегічні тенденції тощо. Це не може зробити жодна економічна наука, крім політичної економії. Ясна річ, що політична економія не відривається зовсім від галузевих чи функціональних економічних наук, які теж розробляють теоретичні положення щодо даних сфер знання. Це стосується тих фактів реальної дійсності, які політекономічна наука повинна узагальнювати і робити відповідні висновки (позитивні чи негативні). 
   2. Політична економія — це така наука, яка досліджує найбільш суттєве, найбільш глибинне в явищах і процесах економічного життя суспільства. Вона акцентує увагу не на одному явищі, а на безлічі, які є загальними або для всіх економічних наук, або для більшості з них. І ці загальні принципи чи закони, теорії чи моделі, що їх розробляє політекономія, стають позитивним надбанням для всього комплексу економічних наук. 
   3. Ніяка галузева чи міжгалузева економічна наука не може замінити політекономію в дослідженні сутності соціально-економічної системи суспільства, закономірностей її розвитку, властивих їй соціально-економічних суперечностей, причин відмирання та заміни її новою системою певного типу. Це безпосередньо є прямою функцією саме політичної економії. 
   Хоча політична економія є наукою, але вона не є точною наукою. Економічні явища, на відміну від фізичних чи біологічних, не можна досліджувати в лабораторних умовах і точно фіксувати кількісні та якісні величини чи зміни. Проте її узагальнення, що спираються на факти реальної дійсності, часто є досить точними. Наприклад, політекономія досить точно зафіксувала появу капіталістичного способу виробництва, фіксує конкретні етапи його розвитку. Точними є висновки про наявність таких законів, як закон первісного нагромадження капіталу, закон конкуренції, закон вартості, основний закон капіталізму, закон зростання потреб та ін. 
   Позитивна політекономія. Вивчаючи політичну економію, треба бути уважним і розрізняти позитивні (або фактичні) дані та нормативні твердження (або оцінні судження). 
   Позитивна політична економія описує факти, наявні процеси і відносини в даній економіці. Чому економіка розвивається циклічно? Що треба зробити, щоб підвищити попит на робочу силу, а безробіття знизити? Які особливості сучасної капіталістичної економіки? Ці питання розв’язуються за допомогою певної сукупності фактів. Питання можуть бути простими або складними, але всі вони належать до сфери позитивної політекономії. 
   Недоліком позитивної політичної економії є те, що вона абстрагується від значного впливу на поведінку людей, їх економічні відносини і виробничу діяльність низки позаекономічних факторів — політичних, релігійних, ідеологічних, національних тощо, чого політекономія як наука не має права ігнорувати, аби пізнати реальну дійсність і закономірності економічного розвитку суспільства. 
   Нормативна політекономія. На противагу позитивній політекономії нормативна політекономія уособлює оцінні судження якихось людей та позаекономічних теорій суспільного життя щодо того, якою повинна бути економіка країни або яку конкретну політичну акцію слід рекомендувати, базуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах. 
   Радянська політекономія в основному була нормативною, а точніше — нормативно-догматичною. Її основні положення розроблялися відповідно до вчення марксизму-ленінізму, рішення компартії були тими чинниками, які замінювали необхідність дослідження фактів реальної дійсності. Замість того, щоб розробляти теоретичні принципи і наукові рекомендації, радянська політекономія виконувала функцію апологетики моделі соціалізму, яка із самого початку містила в собі тенденцію до виродження. Разом з тим треба зазначити, що радянська політекономія мала наукові досягнення у розробці таких теоретичних проблем, як планомірність, економічні функції держави, механізм планового ціноутворення, безпосередньо суспільна праця, господарський розрахунок тощо. Багато з теоретичних розробок радянських економістів-теоретиків було використано в 30-ті та післявоєнні роки західними країнами та економістами-теоретиками. Проте в цілому радянська школа політичної економії не була самостійною і незалежною суспільною наукою (як і всі інші суспільні й конкретні економічні науки) від одержавленої марксистсько-ленінської ідеології. Тому вона зазнала краху разом з Радянським Союзом.  
   Завдання даного посібника з політичної економії полягає в гармонічному поєднанні раціональних елементів і позитивної та нормативної політекономії.  
   Економікс і політекономія. На рубежі ХХ ст. виник іще один напрям у політичній економіці, який одержав назву “економікс” і став популярним у другій половині минулого сторіччя. У чому полягає різниця між політекономією і економікс як суспільними науками? У тому, що економікс є одним з напрямів політичної економії як теоретичної економічної науки в широкому смислі, він спеціалізується на дослідженні функціональних зв’язків у економічній системі. Рідкість виробничих ресурсів і задоволення потреб людей — саме та вісь, навколо якої “крутяться” всі розділи курсу з економікс. 
   “Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини” [4,18] 
   Визначений цими авторами (з джерела 4 ) предмет економікс є дуже важливим, це не викликає заперечень, і цей бік економічного життя політична економія теж традиційно досліджує з початку свого виникнення. Водночас політична економія в дослідженні особливу увагу звертає на пізнання сутності і ролі в економічному житті соціально-економічних відносин та їх системного функціонування — економічного ладу суспільства (капіталістичного, соціалістичного, соціал-ліберального та ін.). Варто зазначити, що пострадянська політична економія в Україні все більше уваги приділяє глибокому вивченню функціональних зв’язків у економічній системі суспільства, орієнтуючись на здобутки в цій сфері сучасної неокласичної політичної економії. 
   Завдання вітчизняної політекономії. З точки зору актуальності можна виокремити основні блоки завдань української політекономії як аналітичної науки і навчальної дисципліни. 
   1. Дослідження проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини, у тому числі й проблем, “що, як, для кого і скільки виробляти?”. 
   2. Розкриття суті і тенденції розвитку соціально-економічних відносин у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. Важливо при цьому розкрити і описати перспективну модель економічної формації України. 
   3. Вивчення системи законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ як у ринковій, так і в інших економічних системах, а також дослідження поведінки індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням продукції. 
   4. Дослідження змісту і стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем в останні століття та на рубежі ХХІ ст. 
   Вивчення цих глобальних проблем вимагає використання в навчальному курсі цивілізаційного методологічного підходу в поєднанні з діалектичним, формаційним і технологічним. Це допомагає більш глибоко і всебічно вивчати закономірності зміни соціально-економічних формацій, пропонувати перспективи розвитку соціально-економічної системи тієї чи іншої країни, групи країн або всього співтовариства.

Отже,з`ясування пізнавальної,практичної,методологічної,світоглядної,

виховної та ідеологічної функцій політичної економії переконує,що працівникові будь-якого фаху життєво  необхідно економічно мислити,а зання цієї науки є складовою гуманітарної культури людини,інтелектуального здоров`я суспільства,прогресу цивілізації.Вивчення політичної економії дає уявлення не лише про сучасні економічні системи,а й про соціальну типологію розвитку людства.Воно цілеспрямовано впливає на гармонійний розвиток людини,сприяє усвідомленню таких загальнолюдських цінностей,як демократія,правовоа держава,громадянське суспільство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Особливості  методу політичної економії.

      3.1.Сутність і особливості формування методу політичної економії.

Кожна наука,зв`ясовуючи свій предмет,послуговується певними методами дослідження.Предмет і метод науки утворюють єдність,у якій певний предмет передбачає певний метод дослідження.

Термін «метод»  означає «шлях до чогось»,»шлях пізнання».У широкому сенсі метод пізнання означає підхід з`ясування явищ дійсності,способи та прийоми їх дослідження та описування.

Метод політичної економії-система теоретичних підходів,способів,засобів,за допомогою яких пізнають виробничі відносини,економічні закони та механізми їх дії,тобто пізнають те,що утворює предмет цієї науки.

Як загальний  підхід ,так і сукупність окремих  прийомів дослідження предмета певної науки не можуть будти довільними,вони повинні узгоджуватися із законмаи розвитку даного предмета.Тому метод дослідження формується на основі певної методології-науки про систему підходів і способів пізнання закономірностей розвитку світу,окремих його складових і властивостей.Вона охоплює,крам власне методу,світоглядний аспект дослідження предмета і місце конкретної науки в загальній системі знань.Тому методологія політиної економії передбачає загальний підхід до вивчення економічних яіищ і процесів,єдине розуміння дійсності,єдину філософську основу.

У методології  як науці склалися такі теоретичні підходи до дослідження:

-діалектико-матеріалістичний,що  поєднує два принципи підходу  до предмета дослідження:діалектичний(вчення  про найзагальніші закони розвитку  природи,суспільства,мислення) і матеріалістичний (напрям у філософії,який виходить з того,що матерією,матеріальним є все те,що існує обєктивно,незалежно від свідомості людей;

-субєктивний  (напрям у філософії,який визначає  первинною не матерію,а свідомість);

-раціоналістичний (напрям у теорії пізнання,що  на противагу емпіризмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум).