Политология как наука и научная дисциплина

 

 Роль і місце політичних партій та громадсько-політичних об’єднань у політичній системі. Вивчаючи це питання, слід зауважити, що у політичній сфері як носії політичної діяльності та політичних відносин виступають організації, і насамперед політичні партії. Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.

 

 Політичні партії, як  правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов’язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя.

 

 Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. В основу такої класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічна спрямованість, принципи організації та ряд інших. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (наприклад, буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).

 

 З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.

 

 За принципами організації  розрізняють: 1) кадрові партії, що  об’єднують у своїх лавах невелику  кількість професійних політиків  та спираються на фінансову  підтримку привілейованих верств суспільства; 2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5) парламентські партії.

 

 До основних функцій  політичних партій у суспільстві  належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо.

 

 Надзвичайно важливою  проблемою сьогоднішнього життя  всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, функціонує відстала економіка, наявний низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія знаходиться у зародковому стані.

 

 Ось чому в сучасному  світі у більшості держав функціонують багатопартійні політичні системи, бо саме вони є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних гуртів та спільнот, що виявляються в політичній сфері.

 

 Існування та функціонування  суспільно-політичних об’єднань  — характерна ознака будь-якого  демократичного суспільства. Діяльність суспільних організацій і рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації та рухи не мають жодних владних повноважень. Вони відрізняються і від політичних партій, бо не мають на меті оволодіти державною владою, хоча їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру. Виходячи з цієї різниці, суспільні рухи й організації можна класифікувати як масові добровільні об’єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів. У демократичному суспільстві держава не втручається в їхню діяльність, хоча й регулює її згідно з чинним законодавством.

 

 Головні засади діяльності  суспільних об’єднань — це  добровільність, поєднання особистих  і суспільних інтересів, самоврядування, рівність усіх членів, законність та гласність.

 

 Важливою проблемою  політології є критерії класифікації  суспільних організацій. За найбільш  важливий звичайно беруть характер  взаємозв’язків членів організації  або вид їхньої діяльності. В  основу типології суспільних  організацій можна також покласти  поставлені цілі: або захист громадянських,  політичних, економічних та культурних  прав і свобод громадян (наприклад,  професійні спілки, союз підприємців, товариство споживачів і т.п.), або задоволення професійних чи аматорських інтересів (союзи журналістів, письменників, художників і т.п.), або участь у добродійній діяльності (товариство милосердя, фонд миру).

 

 Різні цілі дають можливість здійснювати типологію і за видами їх діяльності. За цим показником можна виділити економічні, релігійні, науково-технічні товариства, товариства у сфері освіти й культури, спортивні й туристичні, охорони здоров’я тощо.

 

 Зрозуміло, що основою  для типології суспільних організацій  можуть бути й інші критерії: класові та національні ознаки, демографічні чинники, масштаби  діяльності, методи й способи  дій та ін.

 

 Політичні партії та  суспільно-політичні об’єднання  в Україні. Сьогодні у політичному  житті України умовно можна  виділити п’ять основних напрямків  диференціації діяльності політичних  об’єднань, виходячи з їхнього  ставлення до: 1) ідеї державної  незалежності; 2) історичного періоду  перебування України у складі Росії та СРСР; 3) нинішньої Росії та СНД; 4) форми державного устрою, організації влади й політичного режиму; 5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ. Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-центристський, ліберальний та соціал-комуністичний.

 

 Аналіз програмних  положень партій, організацій і  рухів свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Декларації одних — це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших — антикомуністичні маніфести, третіх — повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, а то й до відновлення сталінізму, четвертих — це екстремістські, націоналістичні та шовіністичні заклики. Така розбіжність політичних поглядів не може не хвилювати, особливо за умов поглиблення кризи в усіх сферах суспільства.

 

 Проте логіка розвитку названого процесу є невблаганною: відсутність конструктивного діалогу між політичними партіями, громадськими організаціями і рухами може призвести до того, що на хвилі зростаючого обурення голодного і зубожілого народу виникне альянс рухів і партій, які досі перебувають у тіні. Цей альянс змете всіх — правих і лівих, консерваторів і демократів.

 

 Порівняння програм  і платформ дозволяє зробити  висновок, що багато світоглядних позицій громадсько-політичних рухів ніколи не зблизяться і завжди існуватимуть передумови до ідейного суперництва з широкого кола проблем. Однак ідеї громадянського миру й ненасильства, побудова правової та незалежної держави, забезпечення прав людини, захист навколишнього середовища, інші демократичні цілі та цінності можуть і мусять бути покладені в основу зближення різних позицій, досягнення розумних компромісів з метою виведення суспільства з кризи. Розширенню бази для співробітництва має сприяти спільна робота з утвердження державного суверенітету і незалежності України, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме з цих базових цілей мають виходити політичні партії та громадські організації, визначаючи можливість співпраці між собою.

 

 Важливим елементом  розвитку політичних процесів  в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про об’єднання громадян» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, — Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.

 

Плани семінарських занять

 

1. Політична система суспільства:  структура, сутність. Особливості  політичної системи сучасної  України.

2. Роль держави в суспільстві,  її типи та форми.

3. Партії, громадські організації  та рухи в політичному житті.  Будова партійної системи в  Україні.