Политология как наука и научная дисциплина

 

Авторами біологічної  теорії політики є італійські мислителі  ХІХ ст. Ч.Ламбразо та М.Нордау. Ці теорії пояснюють природу політики біологічними даними індивідів. Вони побудовані на синтезі фізіології, генетики і біології індивідів. Представники цієї теорії вважають, що визнання вирішальної ролі у політичній поведінці індивіда його інстинктивних, генетичних та інших якостей є достатньою умовою ефективного функціонування політичної системи суспільства.

 

Формування психологічної  теорії політики припадає на ХVІІІ-ХІХ ст. Її представники - Г.Тард, Г.Лебон, Л.Гумплович, А.Дільтей, Е.Дюркгейм та ін. Основними чинниками, які визначають політичний розвиток суспільства є такі психологічні якості людей, як сміливість, мужність, рішучість, агресивність та ін.

 

Соціальний підхід до політики (соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та інші теорії) є найрозповсюдженішим напрямком у дослідженні політики. Спільним для названих теорій є розгляд політики як результату насамперед соціальних чинників.

 

Соціально-економічні теорії політики пояснюють походженням і розвиток політики визначальним впливом економічних відносин суспільства. Цієї теорії довгий час притримувалися маркисти, які розглядали політику як концентрований вираз економіки.

 

Правові політичні теорії (Р.Моор, Г.Макдональд та ін.) як основний системоутворюючий чинник політики розглядали право. Право забезпечує чітку взаємодію і рівновагу політичних структур та інститутів, сприяє динамічному розвитку політичної системи суспільства.

 

Демократичні або ліберальні теорії політики (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо та ін.) сформувалися в кінці ХVІІ - на початку ХVІІІ ст. Вони проголошували джерелом політики і влади народ. Природа і зміст політики визначається не надприродними силами, а потребами та інтересами людей. Народ добровільно наділяє державу та її структури владними повноваженнями.

 

У культурологічних теоріях як основні детермінанти політики розглядаються духовні якості людини - освіта, професіоналізм, моральність. До культурологічних теорій відноситься, зокрема, й культуро-антропологічна теорія політики, яка вважає головним призначенням політики - розкриття творчого потенціалу кожної людини; головним суб'єктом і джерелом політики є особа, а не народ.

 

3. Структура і функції  політики. У структурі політики  можна виділити такі елементи: політична свідомість, політичні інститути і політичні відносини. Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб'єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної дійсності. Політичні інститути - це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві. Політичні відносини виражають стійкі зв'язки між громадянами і владою, державою та громадянським суспільством; у їх центрі - інтереси та потреби суб'єктів політики.У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров'я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.

 

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні  напрямки діяльності держави щодо регулювання  економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна (зовнішня) політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

 

Найчастіше серед функцій  політики виділяють такі:

 

- функцію управління - розробка  основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

 

- прогностична функція  - визначення перспектив суспільного  розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану економічної, політичної системи тощо;

 

- функція інтеграції полягає  у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

 

- мобілізаційно-організаціна  функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

 

- ідеологічна функція  полягає у розробці певного  суспільного ідеалу, який включає  політичні та соціальні цінності;

 

- виховна функція спрямована  на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;

 

- інноваційна функція  спрямована на творче осмислення  політичної дійсності, способи  і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові - прогресивніші - форми соціальної організації життя.

 

Поняття й суть політичної системи. Структура політичної системи: держава, партії, громадські організації  та рухи. Політичні відносини, політична  ідеологія, політичні й правові  норми. Типи політичних систем. Політичні  режими як характеристики функціонування політичної системи. Політичні режими: тоталітарний, авторитарний, демократичний. Функції політичної системи. Основні  тенденції розвитку політичних систем.

 

 Держава як основний  елемент політичної системи. Генезис  держави, її сутність. Суспільна  зумовленість та ефективність  функціонування держав-ної влади, функції держави.

 

 Форми державного правління: монархія і республіка, парламентська мо-нархія, президентська і парламентська республіки. Президентсько-парламентська республіка. Еволюція і зміна форм правління у країнах Східної Європи. Форми державного устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна.

 

 Політичні партії, громадські  організації й рухи у суспільно-політичному  житті.

 

 Поняття політичної  партії. Генезис і типологія політичних  партій, їх функції в політичних  системах сучасного суспільства. Одно- і багатопартійні політичні системи, особливості їх існування. Сучасна класифікація політичних партій: кадрові, масові партії виборців, партія «нової хвилі» і т.п.

 

 Місце і роль громадських  організацій, рухів у політичній системі, їх типи і функції. Зумовленість появи альтернативних рухів і їх роль у політичній боротьбі.

 

 Місце й роль кооперативних  організацій, творчих спілок, науково-технічних,  культурно-освітніх та інших добровільних  організацій у політичній системі  суспільства.

 

 Специфіка масових  демократичних рухів (економічні, антивоєнні, на захист прав людини  тощо), їх роль у політичному  житті суспільства.

 

Сутність і структура  політичної системи. Розглядаючи це питання необхідно підкреслити, що політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

 

 Політична система  виступає як одна з частин  або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

 

 Вивчаючи політичну  систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти:

 

1) політичні відносини;

2) політичну організацію,  що охоплює сукупність політичних  інститутів та організацій;

3) політичні, правові та  моральні норми, що існують  і діють у вигляді конституцій,  статутів та програм партій, політичних  традицій і процедур регуляції  політичних процесів;

4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного  режиму;

5) політичну культуру, що  виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній  свідомості та політичній поведінці.

 

 Політичні відносини  у суспільстві виникають через  боротьбу, завоювання та здійснення  політичної влади. Це, по-перше,  міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні  та міждержавні відносини. По-друге, це так звані вертикальні відносини, що складаються в процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями, суспільними організаціями тощо). По-третє, це відносини, які складаються між політичними і неполітичними організаціями та установами (адміністрація області й підприємство, інститут, установа культури, партія й трудовий колектив тощо).

 

 До політичної організації  (організаційного компонента політичної  системи) належать держава, політичні  партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні й інші організації  та об’єднання. Всі ці організації  створюються для того, щоб виражати, захищати в політичній системі  багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Все більш активним і самостійним елементом політичної організації стають засоби масової інформації.

 

 Взаємодія політичних  інститутів відбувається на основі певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: конституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання яких накладаються адміністративні санкції. Суттєву роль у здійсненні політичної діяльності відіграють також норми, котрі створюються суспільними організаціями для регулювання відносин всередині них — насамперед статутні норми цих організацій. Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями й традиціями.

 

 Політичне життя регулюється  й етико-моральними нормами. Вважалося,  що «політика — це брудна  справа», і так було віками. Нині дедалі більше усвідомлюється  необхідність моральної поведінки  у сфері політики, відбувається  повернення до таких моральних  рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність  — це насамперед єдність слова  і діла, благородство — толерантність  (терпимість) та повага до чужої  думки (в тому числі до думки  політичних опонентів), висока особиста  відповідальність за свою діяльність.

 

 Функціональним елементом  політичної системи суспільства  є політичний режим — способи  й методи здійснення політичного  владарювання, порядок взаємовідносин  суспільства й політичної влади.  У сучасній політичній теорії  розрізняють такі основні типи  політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні.

 

 У політику люди (суб’єкти  політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації) завжди привносять частку свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичних платформах і програмах, у політичних рішеннях, у політичній поведінці). Політична культура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, оскільки світ політики не існує без людини, яка наділена свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (цілісні орієнтації) вибирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефективність політики, а значить — і життя суспільства в цілому, його прогрес.

 

 Держава в політичній  системі суспільства. При розгляді  цього питання треба звернути  увагу на те, що основним компонентом  політичної системи є держава,  якій належить особливе місце  в політичному житті суспільства.  Саме держава виступає основним  носієм політичної влади та головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб’єктом і одночасно головним об’єктом політичної діяльності і політичних відносин у суспільстві.

 

 Держава як певна  політична структура має надзвичайно  складну будову. Традиційно виділяють  три гілки державної влади  — виконавчу, законодавчу і  судову, які мають у різних країнах різне оформлення й назву. Держава, виступаючи від імені суспільства, регламентує політичну діяльність всіх його організацій, встановлює основні норми цієї діяльності, її методи, умови формування й функціонування недержавних організацій.

 

 Держава існує через  здійснення нею сукупності необхідних  функцій. Такими функціями є:  захист суспільного ладу, запобігання  й усунення соціально небезпечних конфліктів, регулювання економічних та інших суспільних відносин, здійснення загальної для країни внутрішньої політики як системи її конкретних виявів — соціальної, економічної, фінансової, наукової, культурної, освітньої та ін., виконання зовнішньополітичної функції захисту інтересів країни, функції оборони країни тощо.

 

 Методи, за допомогою  яких здійснюються функції держави,  характер встановлених у державі  соціальних та інших відносин дають змогу класифікувати різні види держав і побудувати їх типологію. Така типологія може здійснюватися за різними ознаками.

 

 Досить поширеною є  класифікація держави за формою  державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий (конституційний) статус та субординацію вищих органів, порядок їх діяльності. Як правило, основними сучасними формами правління є парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія.

 

 Не менш поширена  класифікація держави за формою  державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій держави, що включає механізм взаємовідносин між державою та її складовими частинами, центральними й місцевими органами влади, є й формою державного устрою: унітарною чи федеративною.

 

 Сучасні держави можна  типологізувати і за тими функціями,  які вони виконують. За цією ознакою можна виділити військову або поліцейську державу, правову, а також соціальну державу. Військова, або поліцейська держава характеризується гіпертрофованим розвитком і особливо значною роллю структур державного насилля — армії, військово-промислового комплексу, органів охорони порядку та безпеки. На відміну від поліцейської основне призначення правової держави полягає в розвитку структур, що забезпечують захист прав усіх членів суспільства, а також їх підкорення праву як вищій силі, рівноправність усіх громадян (як рядових, так і можновладців) перед законом. Соціальна держава свою діяльність зосереджує на проведенні активної соціальної політики, яка допомагала б пом’якшенню й запобіганню соціальних конфліктів.