Политекономія ринок

· розвиток конкурентних засад.

Кожен автор трактує  функції ринку  по-своєму. Тому, на мою  думку, слід виділити чотири основні функції  ринку: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча[3, c. 73-75].

Регулююча функція ринку  забезпечує постійність  зв’язків між різними  галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій  в економіці та безперервність процесу  відтворення. Через  конкуренцію ринкові  відносини активно  впливають на рівень витрат та на виробництво  будь-якого товару, науково-технічних  прогрес, на задоволення  платоспроможного попиту населення. Внаслідок  дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів  ринкової економіки  індивідуальна праця  зводиться до суспільно  необхідної та визначення цінності товару. Без  конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків  підприємців різних галузей виробництва,утворення  середньої норми  прибутку, що досягається  через перелив  капіталів між  галузями. Останнє, в  свою чергу, є регулятором  пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після  визнання її суспільством, можна зробити  висновок, що споживач здійснює контроль над  виробником. Якщо цього  немає, то в суспільстві  принижується роль ринку, як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і  пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загально економічного явища.

Визнаючи  важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її, як це інколи робиться .У  сучасних розвинених ринкових системах ринок  регулюється також  державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а)економічні важелі:кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні  важелі -- державне замовлення, державні програми, правила укладання  господарських договорів.

Стимулююча  функція ринку  полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва  для одержання  найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці  та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні  витрати виробництва  будуть вищими, ніж  суспільно необхідні, то вони будуть не конкурентними  і стануть банкрутами. А це означає, що ринок  виконує і таку функцію, як розподільча.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює  доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для  перших створюються  умови для подальшого розвитку і процвітання, а для інших  постає питання про  їх існування. Відповідно відбувається і соціальне  розшарування суспільства  за доходами – на багатих і бідних.

Також слід пам’ятати ще одну функцію ринку, яка проявляється в тому, що ринковий обмін слугує засобом  здійснення економічних  інтересів продавців (виробників товарів) та покупців (споживачів).

Взаємозв’язок цих інтересів  будується на принципі, який чітко сформував  А.Сміт: “Дай мені те, що мені необхідно, і  ти отримаєш те, що тобі необхідно...”.Звичайно, що цей принцип  особистої матеріальної зацікавленості має  на увазі: а)обмін  необхідною один одному корисністю; б)еквівалентність  ринкової угоди[11, c. 48-50].

2.2. Особливості функціонування  ринку та реалізації  його основних  функцій

Для здійснення функцій  ринку необхідні  певні умови:

1) реальний плюралізм  форм власності  та форм господарювання. Якщо виходити  з досвіду розвинених  країн Заходу, то  для забезпечення  такого плюралізму  повинні існувати  індивідуальна приватна  власність ( заснована  на власній, так  і на чужій праці), колективна власність  ( у формі акціонерних  компаній , кооперативів, власності трудових  колективів, тощо), державна  власність, муніципальна  власність, змішана  форма власності  як результат різної  комбінації названих  форм;

2) ефективність функціонування  ринку залежить  від здатності  різних суб’єктів  підприємницької  діяльності впливати  на рівень цін.  Наявність такого  впливу, що передбачає  існування монополій  (у тому числі  олігополій, як колективних  монополій), знижує  ефективність функціонування  ринку;

3) розвинуте антимонопольне  законодавство та  наявність достатніх  механізмів його  реалізації значно  послаблюють монопольні  тенденції в економіці  й сприяють ефективному  функціонуванню сучасного  ринку;

4) добре розвинута  система економічного  та адміністративного  регулювання економіки  державою ( за переважання  економічних методів)  створює передумови  для існування  регульованого ринку;

5) наявність і доступність  всебічної інформації  про ринок, розвинута  маркетингова діяльність;

6) конкурентна боротьба  між різними суб’єктами  підприємницької  діяльності;

7) розвинутий і розгалужений  комплекс об’єктів  власності, які  можуть стати об’єктом  купівлі-продажу  ( засоби виробництва,  у тому числі  земля, робоча  сила, інтелектуальна  власність у формі  патентів, ліцензій, тощо, послуги, різні  види цінних паперів—акцій,  облігацій, сертифікати  та ін. гроші, нерухомість,  предмети споживання[3, c. 38-39].

Для ідеального функціонування ринкові відносини  потребують абсолютно  безперешкодного  доступу на ринок  представників інтересу, передбачають абсолютну  мобільність ресурсів, рівний розподіл якомога  більш повної інформації між ринковими  суб'єктами, повну  свободу прийняття  рішень суб'єктами тощо. Звичайно, постійне дотримання усіх цих  умов неможливе. Тому держава змушена  регулярно підтримувати конкуренцію, перерозподіл доходів, стабілізацію економіки, зовнішньоекономічне  регулювання, антимонопольні та інші заходи.

У ринковій системі  особливе значення належить ціні. Ціна може бути рівноважною, монопольною, плановою. У цій  темі слід зосередити свою увагу на розумінні  рівноважної ціни. Ціна на конкурентному  ринку, за якої немає  ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг, називається рівноважною  ціною.

Результатом діяльності ринку  є встановлення рівноваги  між покупцями  і продавцями. Ринкова  рівновага досягається  за умови збігу  величини попиту та величини пропонування. Зі зміною ціни величини попиту чи пропонування змінюються(рис. 1). Отже, ринковий механізм —  це механізм координації  діяльності суб'єктів  через систему  цін. [2, c. 21-23]

Таким чином, головними  завданнями держави  в сучасному ринковому  господарстві є підтримка  та модернізація функціонування ринкової системи. У  межах першого  завдання держава  забезпечує відповідне суспільне середовище: правову базу, політичну  стабільність, підтримання  чітких відносин власності, які утворюють  стабільну структуру  конструктивних потреб та інтересів, регулювання  взаємовідносин суб'єктів  ринку, організацію  грошового середовища тощо. З метою модернізації ринкової системи  держава здійснює перерозподіл ресурсів і розподіл обмежених  ресурсів, виходячи з суспільного  інтересу, модифікацію  системи стимулів і мотивів, підтримку  конкуренції і  зайнятості, забезпечення грошової, цінової, фінансової, зовнішньоекономічної стабільності, стимулює економічне зростання  для забезпечення ефективного, справедливого, стабільного соціально-економічного прогресу суспільства[8, c. 65].

Розділ 3. Формування системи  нових ринкових відносин

Протягом  багатьох десятиліть ефективність діяльності економіки залежала насамперед від інтенсивності  функціонування виробництва. Чим інтенсивніше функціонувала виробнича  система підприємства, тим швидше здійснювався приріст національного  продукту, підвищувався добробут населення. У результаті інтенсивність  діяльності підприємств  у розвинутих ринкових державах досягла  такого рівня, що відбувся стрибок в якості життя. За нових умов збут стандартизованої продукції, що виготовлена  за високоефективними  технологіями, істотно  ускладнився, стала  більш жорсткою конкуренція  на ринках збуту й  ринках дешевих матеріальних ресурсів. Трансформовані умови неминуче призвели до змін у функціонуванні підприємницьких  систем. Для того щоб залучити споживачів, необхідно різко  підвищити різноманітність  продукції. Стрімке  розширення асортименту  продукції, що сталося  у більшості підприємницьких  систем і перетворилося  на засіб набуття  переваг у новій  конкуренції, стосується самої сутності ринкових відносин.

Тезу  про перехід до нових ринкових відносин, у сутності яких закладене  охоплення широких  верств споживачів індивідуалізованою продукцією (цей напрям розвитку дістав назву "масова індивідуалізація"), можна обґрунтувати на основі кореляційного  аналізу залежності між базовими макроекономічними  показниками - ВВП  на душу населення  та часткою споживання у ВВП, які характеризують загальну інтенсивність  діяльності виробничої системи держави  та інтенсивність  споживання, що склалася у відповідний  момент, а також  на основі встановлення залежності між майновою нерівністю населення, оцінюваною за допомогою  індексу Джіні, та інтенсивністю споживання.

Наявність першої із згаданих залежностей свідчить про те, що інтенсивність  діяльності виробничої системи держави  є джерелом зростання  споживання, отже, - джерелом розвитку підприємств, що постачають продукцію  на внутрішній ринок. Інакше кажучи, ринок  розвивається згідно з традиційними законами. Присутність другої залежності свідчить про те, що споживання продукції має  виражене розшарування відповідно до майнового  становища громадян держави. Цей факт підтверджує превалювання цінових розумінь у ринковому споживанні. Й навпаки, порушення  першої залежності - ознака того, що інтенсивність  діяльності виробничої системи у загальнодержавному масштабі перестає бути джерелом розвитку підприємств, з'являються інші спонукальні фактори, достатні для інтенсифікації споживання. Однак  порушення тільки однієї цієї залежності не є достатньою умовою для того, щоб зробити  висновок про остаточний перехід до економіки  охоплення[9, c. 38-39].

Об'єктивним свідченням переходу до нових ринкових відносин є одночасне  виконання обох умов. Причому руйнування зв'язку між інтенсивністю  споживання та виробничої системи - необхідна  умова переходу, тоді як зникнення залежності між нерівністю та інтенсивністю споживання відіграє роль достатньої умови, оскільки її виконання  стає прямою ознакою  виникнення нових, нецінових  факторів, що впливають  на взаємозв'язок між  інтенсивністю виробничої системи та споживанням. Зазначимо, що у Японії цю достатню умову  поки що не виконано. Ймовірно, це пов'язане  з тим, що у японському суспільстві досі мають важливе  значення традиційні феодальні відносини, які відтворюють  досить жорстку ієрархію не тільки у споживанні, а й навіть у  приватному житті. Тому у цій країні зберігається значне розшарування споживання відповідно до соціально-майнового  класу. Іншими словами, для підтвердження  факту перетворення ринкових відносин треба  проводити більш  детальні дослідження.

Процес  трансформування  ринкових відносин є  об'єктивним і, не залежно  від стану національної економіки, вже істотно  впливає на вітчизняні підприємства, що або  включені до світової системи поділу праці, або конкурують з  лідерами світового  виробництва на внутрішньому ринку.

Разом з тим роль і  місце трансформованих  ринкових відносин у  вітчизняній економіці  не слід абсолютизувати, оскільки ці процеси  сьогодні стосуються лише досить обмеженого кола підприємств, що у принципі можуть бути включеними до світової системи  поділу праці або  мають реальні  шанси здійснити  конкурентний тиск на зовнішніх виробників на внутрішньому ринку. Але орієнтація на нові ринкові відносини  є підставою для  подальшого розвитку підприємств і  базисом для успішного  включення до світової конкуренції[16, c. 46-47].

Наступна  закономірність появи  нових ринкових відносин полягає у виникненні принципово нового типу конкуренції на ринку. Традиційна ринкова  конкуренція зводилася  до змагання підприємств  у сфері цін  на продукцію чи інших  матеріальних спонукальних мотивів, здатних  залучити покупця. Сьогодні цей "класичний" механізм конкуренції  поступово віддає першість суперництву  на основі широти охоплення  потреб клієнтів. Наявні деформації механізму  конкуренції не збігаються з диверсифікацією, яка є специфічним  варіантом маркетингової  політики. Цей варіант  розвитку підвищує стійкість  підприємства на ринку. Нове змагання за охоплення  ринку у кінцевому  підсумку зводиться  до формування асортименту, розрахованого на залучення клієнтів з різних майнових шарів. У результаті такого суперництва  до конкуренції вступають  підприємства різного  масштабу, орієнтовані  на задоволення тих  самих потреб споживачів. Раніше такий варіант  конкуренції був  абсолютно виключений, оскільки підприємства різного масштабу, як правило, виробляли  продукцію з різним рівнем престижності, тому вони уникали  безпосереднього  суперництва. Успіх  у новій конкуренції  залежить не від ефективності виробничої системи  підприємства, а від  гнучкості та швидкості  реакції на ринкові  тенденції. Як уже  було зазначено, ця особливість - одна з перших зовнішніх  ознак зміни ринкових відносин.

Наступним ефектом виникнення системи нових  ринкових відносин є  зміна умови стійкості (стабільності) підприємства. У рамках традиційних ринкових відносин стабільність підприємства завжди пов'язувалася з  фінансовою та виробничою ефективністю. Однак  ефективність фінансової чи виробничої системи  підприємства - це відношення результатів до витрат. У старих ринкових відносинах витратами  управляли на основі збільшення масштабів  виробництва, припускаючи, що його підвищений обсяг завжди знайде збут. Стійкість підприємства в цьому випадку  визначали такі класичні фактори: досконалість структури управління, рівень технології виробництва, стан парку устаткування, фінансовий менеджмент й управління матеріальними  ресурсами тощо.