Политекономія ринок

Вирішальним кроком до ринкового  господарства є якнайшвидше  зростання самостійних  товаровиробників - власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова  економіка неможлива. Зародження й подальший  розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів  ринкової економіки  в змозі завести  механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати  інтенсивну самоорганізацію  всієї економічної  системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави. Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальний дійсності є формою організації господарської  діяльності суспільства, яку називають  по-різному: ринкова  система, система  вільного підприємництва або ж просто - ринок.

Приватна  власність породжує економічну обособленість  суб’єктів ринку  та їх економічну незамкненість. Незалежність суб’єктів  ринкових відносин проявляється в здібності самостійно приймати господарські рішення. Діапазон приймаємих рішень дуже широкий. Виробник вирішує , що виробляти і в  якому об’ємі , які  ресурси використовувати  і по якій ціні їх закуповувати, по якій ціні реалізовувати  свою продукцію, як реагувати  на поведінку других суб’єктів ринку. Покупець вирішує, що купувати, в якому  об’ємі, по якій ціні, у якого продавця.

Господарські  рішення приймаються  без якого-небудь зовнішнього адміністративного  тиску , на добровільній основі. Мотив поведінки  суб’єктів ринку  в умовах господарювання приватної власності  один – особиста економічна вигода. Наслідки прийняття  того чи іншого господарського рішень повністю лягають  на плечі економічного суб’єкта ринку[6, c. 42-44].

Для системи ринкових відносин, які базуються  на приватній власності, характерна наявність  прямих зв’язків, як між продавцями так  і між покупцями, так і між виробниками. Це виявляється в  відсутності яких-небудь адміністративних органів, які визначали  б, хто і кому поставляє  готові види продукції. Для ринкових відносин, одним із суб’єктів  яких являється держава , характерне те, що при  наявності цих  відносин держава  може встановлювати  зв’язки між продавцем  і покупцем.

Таким чином, поняття ринок  можна розглядати як у вузькому, так  і широкому розумінні. У першому - це форма  економічного обміну, в другому - система  відносин господарювання, здатна вирішувати життєво  важливі завдання у сферах суспільного  виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Ринок виступає як сукупність форм і організації  співробітництва  людей один з одним, призначених для  того, щоб звести разом з комерційною  метою продавців  та покупців, а також  надати можливість першим продати, другим - купити товар. Тобто це місце  добровільних угод, де продаж товарів  відбувається лише в  тому випадку, коли обидві сторони - продавець  і покупець - знаходять  компроміс, який проявляється в ціні.

Як  явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років  назад як наслідок природно-історичного  розвитку виробництва  і обміну, що породили товарне ведення  господарства. Відбувалося  це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних  суб'єктів і перехід  від натурального виробництва до прямого  продуктообміну, а  потім і до товарного  обміну на ринку[11, c. 51].

1.3. Об'єкти ринкових  відносин та структура  ринку

Сучасний  ринок представляє  собою складну  систему господарювання, в якій тісно взаємодіють  ринкові закономірності, численні регулюючі  інститути (передусім  державні) і масова свідомість. У промислово розвинутих країнах  цивілізований характер ринку визнається перш за все широким  арсеналом перевірених  часом і господарською  практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і  компетентною політикою  держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформативністю  керівників господарських  структур на всіх рівнях та правовою свободою економічної діяльності людини.

Ринок як складне полісистемне утворення має, відповідно, і складну та надзвичайно  багату структуру, від  якої значною мірою  залежить ефективність і вдосконалення  національної економіки  в цілому. В сучасній економічній літературі структура ринку  визначається як сукупність різних видів і  типів ринкових утворень, які тісно взаємопов'язані  і постійно взаємодіють  між собою.

За  об'єктами обміну розрізняють  ринки товарів, послуг, капіталів, цінних паперів, праці, валютний, ринок  інформації і науково-технічних  розробок. В умовах все більшого залучення  у виробничий процес науково-технічних  досягнень зростає  значення ринку інформації і науково-технічних  розробок. Його складові - ринок інновацій, винаходів; ринок  інформаційного продукту (сфера  інформаційних послуг); ринок продукту творчої  праці (книги, кінофільми і ін.).

Деякі економісти залежно  від об'єкта ринкових відносин виділяють  наступні три групи  ринків: товарні, фінансові  і ринки праці. У кожній з них  виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи відносяться  споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок виробничих товарів, інформаційний  ринок та ринок  науково-технічних  розробок; до другої - інноваційний, короткострокових позик, цінних паперів  і валютний ринки; до третьої - ринки  робочої сили різного  рівня кваліфікації і ринки по окремих  спеціальностях.

У просторовому розрізі  виділяються місцевий (локальний) ринок, який обмежується  одним або декількома районами країни; національний ринок, що охоплює  всю національну  територію; регіональний по групі країн; всесвітній, або, світовий ринок, що включає всі  країни світу[8, c. 34-36].

За  механізмом функціонування розрізняють:

- вільний ринок,  що діє на основі  вільної конкуренції  незалежних товаровиробників;

- монополізований  ринок, де умови  виробництва та  обігу визначає  група монополій,  між якими зберігається  монополістична конкуренція;

- державно-регульований  ринок, де важлива  роль належить  державі, яка використовує  економічні інструменти  дії.

Іноді виділяють планово-регульований ринок, де провідна роль в забезпеченні основних пропорцій виробництва  та обміну належить плану, існує централізоване планування і регулювання  ціноутворення, фінансово-кредитного і грошового обігу.

За  механізмом функціонування розрізняють ринки  досконалої та недосконалої конкуренції. Ринок  досконалої конкуренції  є саморегульованою системою ринкових відносин. До ринків недосконалої конкуренції відносяться  монополізовані та регульовані  ринки.

Відповідно  до чинного законодавства  розрізняють легальний, або офіційний  ринок і нелегальний, тіньовий ринок.

За  ступенем насичення  виділяють рівноважний  ринок, на якому попит  та пропозиція приблизно  співпадають, дефіцитний ринок, де попит перевищує  пропозицію; надмірний  ринок, коли пропозиція перевищує попит.

Кожний  із перелічених складових  елементів структури  ринку здатний  функціонувати в  гак званому автономному  режимі, а всі вони взаємодіють як частини  єдиної системи, оскільки органічно пов'язані  між собою в  становленні і  розвитку. Порушення  цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Сучасний  ринок не може обійтися без інфраструктури - системи установ  і організацій, що забезпечують рух  товарів і послуг на ринку. Зустрічаються  і інші визначення ринкової інфраструктури, зокрема: як комплекс елементів, інститутів та видів діяльності, що створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринку; як сукупність установ, організацій, державних і комерційних  підприємств і  служб, що забезпечують нормальне функціонування ринку; як сукупність інститутів ринку, які  обслуговують і забезпечують рух товарів і  послуг, капіталів  і робочої сили[2, c. 56-57].

 

Розділ 2. Умови виникнення ефективного функціонування ринкута його функції

2.1. Спеціалізація функцій  ринку

Більш повно і глибоко  сутність ринку можна  розкрити через функції, які він виконує. До основних функцій  слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, інтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків  між різними галузями виробництва, з допомогою  ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в  економіці, у виробництві  та обміні. Через  конкуренцію ринкові  відносини активно  впливають на зниження витрат на виробництво  будь-якого товару, на впровадження досягнень  науково-технічної  революції, на задоволення  платоспроможного попиту населення. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання  товарного виробництва. Він визначає, "що", "як" і "для кого" виробляти. Цю функцію  ринок виконує  тому, що він найбільш "оперативно" реагує на зміни, які  відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин у свою чергу  реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча  функція полягає  в тому, що на ринку  виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання  найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації  праці та управління. Головне в цій  функції полягає  в тому, що ринок  стимулює виробництво  саме тих товарів, які необхідні  споживачам.

Функція економічного відбору  полягає в тому, що завдяки конкуренції  суспільне виробництво  звільняється від  економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок - це найоб'єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно  діючих господарств. Процес відбору - жорстокий  і безжалісний, але  скаржитися можна  хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість  економіки в цілому.

Ринок також "зшиває" економіку в єдине  ціле, розвиваючи систему  горизонтальних і  вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція  ринку. Ринок сприяє проникненню товарів  у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між  країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються  на інтернаціональній  вартості. Якщо ж  на ринок потрапляє  товар, витрати на виготовлення якого  перевищують суспільно  необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник  стає неконкурентоспроможним.

Отже, відзначені умови  існування та функціонування ринку, а також  його функції визначають ринок, як конкретну  форму господарської  діяльності суспільства, яка одержала назву  ринкової системи  господарювання, або  ринкової економіки[7, c. 82-84].

Функціями ринку являються :

1) Здійснення остаточного  визначень вартості  товарів і послуг  та іх реалізації, перетворення продукту  праці на товар;

2) Забезпечення безперевності  процесу суспільного  відтворень (зокрема  зв’язку між виробництвом  і споживанням), формування  цілісної національної  економічної системи  та її зв’язку  з іншими національними  економіками в  масштабі світового  ринку;

3) Спонукання виробників  товарів і послуг  знижувати індивідуальні  витрати порівняно  із суспільно необхідними,  підвищення суспільної  корисності товарів  і послуг, їх якості  та споживних властивостей;

4) Регулюючий вплив  на економіку в  цілому, на пропорції  між різними сферами  та галузями економіки,  проведення у відповідність  платоспроможного  попиту і пропозиції, нагромаджень і  споживань та інших  пропозицій;

5) Сприяння контролю  споживачів за  виробництвом, вирівнювання  цін;

6) Посилення конкуренції  між виробниками  товарів і послуг  у межах як окремих  країн, так і  світового господарства.

Автор Журавльова виділяє  такі функції ринка:

а) оптимальне (з точки  зору прибутковості) розподілення обмежених  ресурсів;

б) об’єднання попиту та пропозиції;

в) забезпечення кожному  члену суспільства  гарантований рівень життя;

г) забезпечення ефективності виробництва;

д) забезпечення соціальної справедливості;

е) задоволення попиту;

є) стимулювання науково-технічного процесу;

ж) збереження навколишнього  середовища;

з) диференціація виробників.

В економічно розвинутих системах функціями  ринку є:

· відтворення матеріальних передумов для  дїї об’єктивних  економічних законів  загального характеру;

· забезпечення еквівалентності  економічних відносин, пріоритету економічних  інтересів господарюючих  суб’єктів;

· блокування господарської  і регіональної автаркії , інтернаціоналізація  суспільного виробництва, розвиток інтеграційних  процесів у міждержавних відносинах;

· утворення економічних  передумов для  демократизації господарського життя;

· утворення ефективного  господарювання ;

· вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності  та компетентності;

· стимулювання структурних  змін в економіці, диверсифікація виробництва;

· встановлення об’єктивно необхідної рівноваги, пропорційності в  економіці;