Политекономія ринок

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку.

1.1. Сутність та  особливості ринку.

1.2. Суб’єкти ринкових  відносин.

1.3. Об'єкти ринкових  відносин та структура ринку.

Розділ 2. Умови виникнення ефективного функціонування ринку  та його функції.

2.1. Спеціалізація  функцій ринку.

2.2. Особливості функціонування  ринку та реалізації його основних  функцій.

Розділ 3. Формування системи нових ринкових відносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

Вступ

Актуальність теми. Світовий досвід показує, що найефективнішою  формою організації економічного життя  суспільства є ринкова економіка. Ринок характеризується передусім  тим, що продукт у його умовах створюється  виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через  обмін. В економічній літературі немає єдиного визначення суті ринку. У побуті під ринком розуміють  передусім простір (місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів. Цим простором можуть бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку, територія адміністративного  району, держава або кілька держав, територія світу. З територіальної позиції ринок можна ділити на місцевий, національний, регіональний і світовий.

В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії  «ринок», що виражають ті чи інші сторони  ринкових відносин. У підручнику «Економікс»  ринок розглядається як «...інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів  та послуг» (див.: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. — М.: Республика, 1992. — T.l. — С. 61). В іншому посібнику  ринок визначається як «.. .обмін, який здійснюється за законами товарного  виробництва і обігу» (див.: Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І, Основи економічних  знань: Навч. посібник.— К., 1998. —  С. 157). Одні економісти вважають ринок  механізмом, за допомогою якого «...покупці  і продавці взаємодіють, щоб визначити  ціну і кількість товару» (див.: Семюелсон  П. А., Нордгауз В. Мікроекономіка. —  К., 1998. — С 75), інші — що це «...набір  взаємозв’язків або процес конкурентних торгів» (див.: Хейне Пол. Экономический  образ мышления. — М.: Новости, 1991. — С. 204).

Основна мета цієї роботи—  з'ясувати суть і об'єкт ринку, основні умови його виникнення та ефективного функціонування, найважливіші принципи ринкової економіки. У роботі розглянуто кругопотік ресурсів, продуктів  і доходів. Усі питання теми розглядаються  у тісному зв'язку з процесом формування ринкових відносин в Україні.

Завдання дослідження:

- розкрити сутність  поняття «ринок», визначивши його  природу;

- охарактеризувати  місце ринку, його функції,  суб’єкти та об’єкти;

- проаналізувати  аспекти сучасного ринку.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення  як безперервний процес повторення і  відновлення виробництва включає  в себе виробництво, розподіл, обмін  і споживання. Із цих чотирьох простих  моментів відтворення ринок обмежується  лише одним — обміном.

Предметом роботивиступає ринок, його суть та характеристика. Об’єктом роботи - є розгляд ринкових відносин на Україні.

 

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку

1.1. Сутність  та особливості ринку

Поняття "ринок" сьогодні є чи не найпопулярнішим  в нашому суспільстві. Зумовлено  це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.

У чому полягає зміст  цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринкy. Його визначають як сферу обміну або  місце зустрічі покупців і продавців  товарів і послуг, або сукупність угод купівлі і продажу товарів  тощо. Ці визначення обмежують ринок  виключно сферою обміну, купівлі-продажу, що не відображає його дійсної суті.

Як економічна категорія, поняття "ринок" відображає сутність економічних відносин, що виникають  між суб'єктами економічної системи (виробниками і покупцями) з приводу  обміну результатами і умовами (факторами) виробництва.

Економічні відносини  завжди проявляються як економічні інтереси (усвідомлені людиною потреби, спонукальні  мотиви господарської діяльності). Тому ринок - поняття, яке відображає процес взаємодії економічних інтересів  суб'єктів господарської системи.

Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринкові відносини".

Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальній дійсності є  формою організації господарської  діяльності суспільства, яку називають  по-різному: ринкова система, система  вільного підприємництва або ж просто - ринок.

Таким чином, поняття  ринок можна розглядати як у вузькому, так і широкому розумінні. У першому - це форма економічного обміну, в  другому - система відносин господарювання, здатна вирішувати життєво важливі  завдання у сферах суспільного виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Ринок виступає як сукупність форм і організації співробітництва  людей один з одним, призначених  для того, щоб звести разом з  комерційною метою продавців  та покупців, а також надати можливість першим продати, другим - купити товар. Тобто це місце добровільних угод, де продаж товарів відбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець і покупець - знаходять  компроміс, який проявляється в ціні.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного  розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного  поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб'єктів і перехід  від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім  і до товарного обміну на ринку[4, c. 61-63].

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови - основою  яких є демократизація економіки - пов'язані  з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв'язки, передбачають:

- вільний вибір  форм власності на засоби виробництва  (утвердження права господаря);

- вільне ціноутворення;

- забезпечення та  захист конкуренції;

- вільний вибір  виду діяльності;

- вільний обіг  товару, капіталу, праці;

- оподаткування,  фінансування, кредитування, валютна  політика, які стимулюють підприємницьку  діяльність.

Соціальні умови, які забезпечують гуманність ринкової економіки, охоплюють:

- систему захисту  малозабезпечених  верств населення  (пенсійне забезпечення);

- система соціальної  допомоги дітям,  молоді, безробітним;

- система соціального  захисту від безробіття.

Правові умови включають  систему заходів, пов'язаних з розробкою  правового законодавства  і прийняття економічних  положень з переходу на ринкові методи господарювання.

Соціально-психологічні та соціально-культурні  умови, які забезпечують самореалізацію особи  та повагу до неї, включають:

- забезпечення свободи  розвитку потенціалу  особи - кваліфікаційного, освітнього, творчого, комунікативного,  підприємницького, морального  та ін.;

- свобода політичної  діяльності;

- система соціальної  відповідальності  особи перед трудовим  колективом, суспільством;

- система задоволення  духовних потреб  особи;

- можливість вивчення  культурних надбань  народів України  та світової культури  в цілому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

- доступність для  будь-якого споживача  всіх товарів,  представлених на  ринку (відсутність  фондування, карток, талонів та інших  обмежуючих форм  розподілу);

- необмежена кількість  конкурентів, абсолютно  вільний вхід у  ринок та вихід  з нього;

- повна інформація  учасників конкуренції  щодо пропозиції, попиту, цін, норм  прибутку та ін.;

- свобода реалізації  товарів і послуг, вибору товарів  споживачем та  прийняття рішень;

- пануючий диктат  споживача[9, c. 28-31].

1.2. Суб’єкти ринкових  відносин

Суб'єктами ринкової економіки  можуть бути: практично  кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом  у правосуб’єктності  та дієздатності; групи  громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні  особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова  практика нагромадила  значну кількість  різних форм господарювання, які водночас є  господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться  про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова  діяльність;

державні  підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

На  ринку, як правило, виступають дві головні діючі  особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продав і покупців трьох  головних суб’єктів  економіки – державу, підприємства (фірми) і населення у  вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові  відносини через  ринок, на якому вони виступають і в  ролі продавця, і  в ролі покупця.

Кожний  з трьох суб’єктів  товарно-грошових відносин постає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені  ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони реалізують також  споживчі товари і  послуги, якими користується переважно населення[14, c. 52-53].

Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні  ресурси, що є у  її розпорядженні, а  також надає державні платні послуги (оренда землю тощо) і державне майно (під час  аукціонів у процесі  приватизації).

Головний  товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила. Водночас населення  може торгувати на ринку різними  товарами, які йому належать.

Усі три суб’єкти ринкових відносин можуть продавати  цінні папери у  вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і  населення використовують на ринку гроші  як засіб оплати за куплені товари і  отримують їх у  вигляді платежу  за реалізований товар. Різниця полягає  лише в тому, які  це розрахунки: готівкові  чи безготівкові.

Держава як покупець придбаває  на ринку в населення  робочу силу для використання на державній службі. У підприємств  вона купує замовлені  товари і послуги, потрібні для задоволення  загальнодержавних  потреб.

Найпоширенішими є три основні  форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для  всіх цих форм є  поняття фірми, тобто  всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття  суттєво змінилася  роль певних суб'єктів  господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві  значно зменшили можливості й переваги великосерійного  виробництва, гігантських  підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих  підприємств, суттєво  зросла. В результаті в країнах з  розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької  діяльності стрімко  зростає.

У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих  фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких  організацій. Частка малого бізнесу у  ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній  чисельності найманої робочої сили - 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

· незалежність дій, самостійність  і свобода при  виборі та здійсненні господарського маневру;

· індивідуалізована  мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

· чітко персоніфікована  відповідальність за свої рішення, дії  та результати роботи;

· гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;

· більш низькі управлінські витрати;

· націленість у  завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою  фірми.

Це  не означає, що малий  бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак  у цих формах постать  власника, підприємця нероздільно пов'язана  з функціями виробника.

Звідси  його працелюбство, діловитість, турбота  про завтрашній день[1, c. 74-76].

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки  та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними  доходами, а й їх майновою власністю  товаровиробників.

Вони  повинні мати свободу  для господарського маневру, включаючи  право займатися  на свій ризик і  під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати  виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати  ціни, виходячи з  кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після  сплати податків і  внесення інших обов'язкових  платежів, наймати  і звільняти працівників  відповідно до чинного  законодавства, визначати  форми та розміри  заробітної плати  понад прожитковий  мінімум, встановлювати  винагороди та матеріальні  стимули до ефективної праці.