Особливості політичної культури України

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний технічний  університет України

«Київський Політехнічний  Інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Політологія»

На тему: «Особливості політичної культури України»

 

 

 

 

 

Виконав:

студент ІІ курсу, групи УЗ-91

Факультет менеджменту та маркетингу

  Кулаченко Євгеній  Вадимович.

 

Перевірила:

Смірнова Валентина Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 5

1.1. Сутність та структура політичної культури 5

1.2. Основні функції політичної культури 13

РОЗДІЛ 2: ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ 16

2.1. Особливості політичної культури України 16

2.2. Агенти формування політичної культури в Україні 18

Висновок 20

Список використаних джерел 21

 

 

Вступ

Процеси формування і розвитку політичної культури в сучасній Україні пов’язані, передусім, з особливостями державного розвитку, типу соціально-політичних, економічних стосунків і політичного  досвіду, тобто вони носять конкретно-історичний характер. Становлення української  політичної культури прийнято розглядати як складову процесу національно-визвольної боротьби українського народу проти  різних форм економічного і політичного  тиску з боку держав, до складу яких входили в різний час різні  частини України.

На сучасному етапі ці процеси  пов'язані, передусім, з відновленням і розвитком демократичних традицій політичного життя в політичній культурі України і з подоланням залишків тоталітарної свідомості, яка  з точки зору ряду дослідників  була властиво усім народам, що мешкають на території колишнього Радянського  Союзу. Така свідомість і культура характеризувалися  за твердженням авторитету партійно-державних  структур і масованим, іноді необмеженим, ідеологічним і політичним насильством. Сучасна демократична держава, якою прагне стати Україна, неможлива  без елементів політичної культури, тому першочерговим завданням, що стоїть на шляху змін в українському суспільстві  являється формування активної громадянської  позиції. Процес становлення політичної культури ‒ складова національного  відродження України, це системний  складний процес, який демонструє зв'язок між зростанням національної, історичної свідомості та політичною культурою.

Розвиток політичної культури ‒  природно-історичний процес, який перебуває  під впливом різних історичних, соціальних, економічних, політичних чинників, деякі  з них носять стихійний характер і тому особливо важливо виділити цілі і завдання, які ставить перед  собою українське суспільство, а  саме загальний національний ідеал  ‒ демократична правова соціальна  держава і є тією дороговказною  зіркою, яка забезпечує процеси подолання  фрагментарності в українській  політичній свідомості і українській  політичній культурі.

Агентами формування і розвитку політичної культури в демократичній  державі окрім самої держави  повинні виступати ЗМІ, система  освіти, громадські і політичні організації, церква. Саме ці інститути забезпечують трансформації в українській політичній культурі, які ускладнюються специфікою геополітичного положення України, ‒ між Заходом і Сходом, і труднощами історичних доль українського народу.

У сучасній Україні відбувається процес переплавки елементів різної політичної роз'єднаної регіональної субкультури  в єдину одиницю ‒ політичну  культуру українського народу, яка  повинна характеризуватися саме як цивільна політична культура, тому що саме вона забезпечить стабільний розвиток українського соціуму на шляху  затвердження демократії і створення  правової соціальної держави з розвиненим громадянським суспільством. Питання  державного розвитку в Україні сьогодні безпосередньо залежать від рівня  політичної культури різних верств населення, суспільства в цілому.

Формування політичної свідомості, заснованої на науковому знанні, придбання  масами досвіду політичної поведінки  і політичної участі, на основі демократичних  цінностей призведуть до поступового  подолання фрагментарності політичної свідомості і політичної культури та дозволять позбавитися від негативних елементів патріархальної політичної культури.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

1.1. Сутність  та структура політичної культури

Зрозуміти менталітет та духовність пріоритету будь-якого етносу неможливо  без глибокого знання його політичної культури. Політична культура є складовою  частиною загальної культури людства  й відіграє інтегруючу роль у формуванні соціальних цінностей.

Аналізуючи значення культури в  життєдіяльності суспільства і  людини, дослідники звертають увагу  на її суттєвий вплив. Культура віддзеркалює багатогранність людського досвіду, зберігає й передає новим поколінням знання, традиції, матеріальні й  духовні цінності.

Термін «культура» (від лат. cultura — обробляння, вирощування) спочатку вживався у значенні набування знань і досвіду, а в процесі дальшого історичного розвитку поряд з духовним аспектом почав включати в себе ще й практичний, і його почали використовувати для характеристики процесу олюднювання суспільних відносин. Культура — це особлива об'єктивна дійсність, яка, на відміну від природної дійсності, безпосередньо пов'язана з діяльністю людини. Серед всіляких підходів до означення поняття «культура» діяльнісний підхід є найконструктивнішим, який дає змогу відтворювати розмаїття проявів діяльності людини в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Отже, культура — це спосіб і результат  людської діяльності, який відтворює  особисте й суспільне буття в  усіх його проявах. Відповідно до сфери  життєдіяльності суспільства можна  виділити основні види культури, зокрема  економічну, соціальну, духовну і  політичну культуру, яка є особливим  об'єктом нашого аналізу.

Політична культура є своєрідним синтезом політики й культури. Вона розкривається в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, економічних, соціальних та духовних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому характеризують процес формування того чи іншого типу політичної культури і впливають на нього.

За змістом політична культура — це специфічний, історично і  класово зумовлений продукт життєдіяльності  людей, їхньої політичної творчості, що виражає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільнотами  та індивідами політичних відносин [1, c. 69-83]. Завдяки відтворенню, передаванню  з покоління в покоління та засвоєнню попереднього політичного  досвіду, політична культура розглядається  в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для  реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура —  це культура політичного мислення й  політичної діяльності, міра цивілізованості  характеру та способів функціонування політичних інститутів, організації  всього політичного життя в суспільстві.

Політична культура впливає на способи  реалізації влади, а її особистий  розвиток залежить від політичних перетворень. Так, наприклад, політика за умов тоталітарного  суспільства спроможна серйозно деформувати зміст і функціонування всіх сфер культури, а за умов демократії — сприяти їх розвитку. З основних каналів впливу культури на політику треба назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному  житті, створення та введення системи  цінностей, формування еталонів поведінки, моделей інститутів і соціальних систем. Одночасно органічна єдність  та взаємодія сфер вияву політики і культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються  за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в піднесенні й перетворенні влади, суть культури — в розвитку й перетворенні особистості [2, с. 16-26].

У суспільному житті політична  культура є важливим засобом взаємодії  особистості й політичної влади. Головне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяльність людей у суспільстві  не обмежується лише сферою матеріального  виробництва, а охоплює і сферу  духовного виробництва, і процеси  вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — теж  специфічні види виробництва.

Ось чому в процесі політичної діяльності засновуються і відтворюються:

• інституційні політичні структури (держава, політичні партії, політичні норми

і т. п.);

• функціональні структури (способи політичної діяльності);
• ідеологічні й соціально-психологічні структури (політичні ідеали, теорії,

доктрини, історичний досвід, традиції, що позначаються на свідомості).

Дані суспільні структури збирають і накопичують потрібну інформацію про політичні відносини та історичний досвід, використання якого допомагає  класам, націям, соціальним групам та певним верствам населення реалізувати  свої інтереси.

Поняття «політична культура» уперше увів у науку відомий мислитель  епохи Просвітництва І. Г. Гердер [3, с. 333,368], але предметне дослідження й концептуальне осмислення цього поняття розпочалося лише в 50-ті рр. ХХ ст. У західній політології радикальну розробку як самого поняття, так і концепції політичної культури зв’язано з іменами американських політологів Г. Алмонда та С. Верби. сформульоване ними визначення вважається класичним. Політична культура, на їхню думку, є сукупністю особистих позицій і орієнтацій учасників даної системи, суб’єктивною сферою, яка лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення [4, с. 122 – 134].

Термін «політична культура» має  чимало інших тлумачень:

• система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядку і значущості

політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі (Л. Пай);

• система переконань про моделі політичної поведінки та політичні інститути

(С. Верба);

• модель орієнтації і поведінки в політиці (В. Розенбаум);
• «сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що стосуються

взаємовідносин влади і громадян» (Є. Вятр) [5, с. 259];

«ідеологічне явище, особливий  різновид культури, якість, спосіб (форми, рівні і т. д.) духовно-практичної діяльності й відносин, що забезпечують відображення, закріплення та реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів» (Н. Кейзеров) [6, с. 14] тощо.

Польський політолог К. Опалек зробив спробу класифікувати численні дефініції політичної культури, згрупувавши їх за чотирма основними напрямками: 1)    «суб’єктивні» або «психологічні», до яких належать визначення політичної культури, названі Алмондом та його послідовниками;

2)    «об’єктивні», які розглядають політичну культуру як систему владних зразків, «стандартів» поведінки суб’єктів політичної системи, відхилення від яких призводить до втручання органів влади;

3)     «евристичні», які визначають політичну культуру як вибір певних зразків політичних орієнтацій, які (за їхнього домінування) сприяють стабільності або правильному функціонуванню політичної системи;

4)      «всеохоплюючі», тобто такі, що визначають цю культуру через самий тільки перелік її об’єктів та елементів без узагальнюючих характеристик з причини надзвичайної складності даного соціального феномену [7, с. 128].

Отже, у дослідженнях змісту поняття  політичної культури можна виділити два основні підходи. Перший —  розглядає політичну культуру як сукупність (систему) політичних знань, переконань, духовних цінностей, принципів  і способів політичної діяльності, політичного досвіду та традицій, а також політичних інститутів. Другий — спеціально наголошує на узагальненій характеристиці людини, на мірі її політичної розвинутості й активності, умінні використовувати політичні знання на практиці. Прихильники цього, другого, підходу вбачають у політичній культурі процес, спосіб, форму реалізації сутнісних  сил людини, її знань і суспільно-політичних переконань.

Слід підкреслити, що нині багато дослідників  намагаються поєднати ці два

підходи. Це дає можливість, характеризуючи поняття політичної культури, ураховувати  всі сторони цього суспільного  явища. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій  і політичної поведінки індивідів або суспільних груп. Політична культура розкривається через діяльність держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, у системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.