Нові медіа у формуванні іміджу суб’єктів владних повноважень

Більшість технологій, визначених як «нові медіа», є цифровими, часто мають характеристики зманіпюльованості, передбачають роботу в мережі, щільні, і інтерактивні. Окремими прикладами можуть слугувати Інтернет, веб-сайти, комп'ютерні мультимедіа, відео-ігри, компакт-диски та DVD-диски. Нові медіа не включають в себе телевізійні програми, художні фільми, журнали, книги, або паперові виданнях – якщо вони не містять технології, які дозволяють цифрової інтерактивності [2] Wikipedia (онлайн-енциклопедія) - є прикладом, що демонструє поєднання цифрового інтернет тексту, зображень, відео з веб-посиланнями, творчою участю дописувача, інтерактивним зворотнім зв'язком користувачів та формування учасником спільноти редакторів і донорів на користь не-читачів спільноти. Facebook є прикладом моделі соціального середовища, в якій більшість користувачів є також учасниками.

Об’єктивна характеристика нових медіа неможлива без означення основних їх складових, які подав у своїй статті дослідник Лев Манович. Вчений виокремив наступні ключові позиції:

• Нові медіа як елемент кіберкультури: кіберкультура - це різні соціальні явища, які пов'язані з інтернетом і мережею комунікацій (блоги, онлайн багатокористувацькі ігри), в той час як нові медіа переймаються більше культурними об'єктами та парадигмами (цифрового аналогового телебачення, iPhone's).
• Нові медіа як комп'ютерні технології, що використовуюся в якості платформи розповсюдження: нові медіа є культурними об'єктами, які використовують цифрові комп'ютерні технології для поширення і оприлюднення, принаймні зараз Інтернету, веб-сайтів, комп'ютерних мультимедіа і т.д. Проблема полягає в тому, що визначення повинне переглядатися кожні кілька років. Термін «нові медіа» не буде більше «новим» оскільки  більшість форм культури буде поширюватися через комп'ютери.
• Нові медіа як цифрові дані контролююся програмним забезпеченням – мова нових медіа заснована на припущенні, що, по суті, всі культурні об'єкти, які покладаються на цифрове відтворення та базуються на комп’ютерному забезпеченні мають цілий ряд загальних якостей. Нові медіа зводяться до цифрових даних, якими можна маніпулювати за допомогою програмного забезпечення як і будь-якими іншими даними. Зараз медіа операції можуть створити декілька версій одного і того ж об'єкта. Прикладом є зображення, що зберігається у вигляді матриці даних, яка може управлятись і змінювати відповідно до додаткових алгоритмів.
• Нові медіа як суміш між існуючою культурною конвенцією та конвенцією програмного забезпечення – нові медіа сьогодні можна розуміти як з'єднання між старою культурною конвенціє для представлення даних, доступу та маніпуляцій і нових конвенцій представлення даних, доступу та маніпуляцій. «Старі» дані відтворюють візуальну реальність та людський досвід, а «нові» дані -  числові дані. Комп'ютер, так би мовити, відсторонюється від «творчих» рішень, і йому делегують виключно «технічну посаду».
• Нові медіа як естетика, яка супроводжує ранні стадії кожного нового сучасного засобу масової інформації та комунікаційних технологій. Поруч з тим як ідеологічні напрямки з’являються з очевидною регулярністю, багато естетичних стратегій можуть виникнути всього два або три рази. Для того, щоб певний підхід міг бути дійсно застосовуваним, не достатньо назвати його просто стратегією, або напрямком. Потрібно проводити його всеосяжний аналіз, метою якого є співвідношення історії техніки з соціальними, політичний та економічний передумовами або сучасними реаліями.
• Нові медіа як швидша реалізація алгоритмів, що  раніше виконувались вручну або за допомогою інших технологій. Комп'ютери є величезним прискоренням донедавніх ручних технологій, методів (наприклад калькуляторів). Значне прискорення процесів виконання робить можливим існування зображувальної техніки, а також багатьох нових форм медіа-мистецтва, таких як інтерактивні мультимедіа та відео-ігри [2].

Поруч з цим варто актуалізувати  і той факт, що сучасну траєкторію розвитку нових медіа відображає створена на початку 2000-х парадигма  Web 2.0. Її соціально-культурне значення зумовлене поширенням масових креативних практик і радикальною зміною ролі масового Інтернет користувача: від споживача до реального «співучасника» культурного виробництва і генератора культурного й інформаційного продукту (споживача, який став виробником). Нині кожна людина, володіючи мінімальним технічним оснащенням, здатна створити власне медіа видання в будь якій формі: текстовій, аудіальній, візуальній. Таким чином нові медіа змінюють модель комунікацій в суспільстві і спосіб, за допомогою якого ми спілкуємось один з одним. Він Кросбі у праці «Що таке нові медіа?» виділяє три типи комунікації у медіа. Згідно з його словами, між персональні медіа – це тип «один до одного», мас медіа – «один з багатьох», і нарешті, нові медіа – тип комунікації «багатьох з багатьма» [8].

Нині до нових медіа  фахівці зараховують різноманітні засоби масової комунікації, поширювані головним чином через інтернет:

1) iнтернет-плеєр теле- і  радіоканалів;

2)CatchUpTV – інтернет-сервіси, що дають змогу переглядати телепрограми в записі:  Virgin Media, WorldTVpc, LiveInternetTV;

3) відеосервіси: Hulu, YouTube;

4) соціальні мережі: MySpace, Facebook, Hyves, FriendFeed, Google+,Vkontakte;

5) блоги;

6) мережі міні-блогів: Twitter, Tumblr;

7) онлайн-медіаплеєри: Boxee;

8) портали громадянської  журналістики: Digg;

9) інтернет-радіо-сервіси: Pandora;

10) фотосервіси: Flickr, Picasa;

11) компанії онлайн-прокату  відео: Netflix.

Традиційний підхід, що надає  інтерактивним електронним ЗМІ  право називатися новими акцентує перш за все увагу на середовище та спрямування  комунікацій, не торкаючись при цьому  питання адресації. Проте саме можливість персоналізувати інформацію відрізняє нові ЗМІ від традиційних. Тому що телебачення, особливо цифрове – це також електронний спосіб комунікації, а телефонний дзвінок, за допомогою якого можна взяти участь в якій-небудь телепрограмі – приклад інтерактивності. Або та ж глобальна мережа Інтернет. Статичний портал навряд чи можна назвати «новим медіа», оскільки незважаючи на електронну мережу комунікацій і певну інтерактивність, процес блукання розділами сайту принципово не відрізняється від гортання сторінок паперового журналу.

Ще однією ознакою, яка  відрізняє нові медіа від традиційних  і є пов’язаною з інтерактивністю  і персоналізованістю перших, можна  вважати їх публічність. Нові медіа  не лише задовольняють потребу в  інформації, а й бажання в публічному визнанні і «контексті». Очевидно, що інтерес людини до медіа змінювався із насиченням інформацією. Спочатку читача цікавила будь-яка суспільна інформація, потім – «цікава» інформація, і, нарешті, інформація адресна. Споживач інформації став вимагати не просто інформацію, а й увагу. Наступний рівень запитів  перенасиченого споживача медіа  контенту – бажання особистого відгуку  і можливості не тільки слухати, а  повідомляти свою думку у вигляді публічного відгуку. Це набагато вищий ступінь соціалізації, ніж раніше, коли особистість була пасивним і безправним споживачем інформації [8]. Окрім цього, як зазначає дослідник Г.Г.Почепцов, швидкісне інформаційне поле, де працює швидкий прямий і зворотній зв'язок і якого вимагає глобалізація, працює на те, щоб людина не відчувала себе ізгоєм ані у власній країні, ані в усьому світі [13, с.27]. 

З вищеописаного ми можемо зробити висновок, що виникнення нових  медіа є незворотнім процесом технічного прогресу комунікацій і  на сьогодні конструюють нову парадигму  соціальної взаємодії, інформаційного простору. Створення Web 2.0 породило низку комунікативного продукту, який не лише дозволяє вертикально споживати інформацію, а й вільно продукувати власний медіа продукт.  Саме в нових медіа відносини стали не просто масовими, а й персоналізованими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Нові медіа  у постіндустріальному суспільстві

Суспільства змінюються через  конфлікт і управляються політикою. Оскільки Інтернет стає важливим засобом  спілкування та організації в  усіх сферах діяльності, очевидно, що соціальні  рухи та політика використовують і  дедалі більше будуть використовувати  його, роблячи привілейованим засобом  для дії, інформування, набору кадрів, організації, планування та протидії пануванню.

Інтернет є тканиною нашого життя. Якщо інформація – це сьогоднішній еквівалент електрики в індустріальну  епоху, то Інтернет у наші часи можна  порівняти як з електричною мережею, так і з електричною машиною  завдяки спроможності поширювати силу інформації всією цариною людської активності.

Навіть більше – як нові технології виробництва й передачі енергії зробили можливими фабрики  й великі корпорації як організаційні  засади індустріального суспільства, так і Інтернет є технологічною  засадою організаційної форми Інформаційної  Епохи: мережі [6, с.183].

Також Інтернет приніс зменшення  рівня контролю за інформаційними потоками. Г.Г. Почепцов наводить наступні характеристики Інтернету, які впливають на розвиток суспільства:

• Зменшення рівня контролю призвело до збільшення автури та розширення контенту;
• Пришвидшення комунікацій прямо чи опосередковано веде до соціальних змін;
• У відповідь на це контроль Інтернету з боку влади приймає нові форми.

Як зазначалось у попередньому розділі, розвиток Інтернету породив  нову конструкцію комунікації –  через використання нових медіа в постіндустріальних суспільствах старі низхідні потоки інформації дедалі частіше замінюються горизонтальною, мережевою комунікацією «від багатьох до багатьох». Загалом постіндустріальне, інформаційне суспільство визначається сучасними дослідниками як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи». Інформація в такому суспільстві є не лише джерелом і механізмом збагаченням, а й ключовим інструментом влади [15].

Проте, на думку Г.Г.Почепцова, нові медіа-феномени є такими, що безпосередньо виходять на масову свідомість, бо вона ще не виробила захисних фільтрів проти них. Ніхто не може проти них втриматись ще й тому, що вони привабливі настільки, що створюють черги. Ми всі втягнуті в любов до них. Ми всі хочемо бути з ними, бо наше минуле «я» виявляється втраченим. Сформована нова ідентичність, яка підштовхує нас до нових медіа [13, с.80].

Констатуючи виключно реалії сьогодення, можна стверджувати що нові медіа уже є ключовими  елементами соціальної взаємодії, зокрема  і суб’єктів владних повноважень  з населенням у окремих країнах Північної та Південної Америки, Європи, Азії, де є високі показники розвитку і інформаційної інфраструктури.  

Виокремивши з решти інституцій нових медіа Facebook, охарактеризуємо наступні чинники його впливу. За словами одного із засновників Facebook  М.Цукенберга, Facebook створює необхідний рівень прозорості для подарункового типу економіки. «За умови відкритості стосунків і можливості кожного висловити власну думку, будь-яка економіка починає перетворюватися на подарункову. Компанії та організації, отже, мусять ставати кращими й надійнішими». Відкритість, поділ і віддача, на його думку, закорінені глибоко в історії суспільства. «І це справді може змінити роботу урядів. Прозорим світом краще керувати, він справедливі ший»[7, с. 392].

У царині політичного активізму  Facebook пропонує фундаментально нове середовище. Після подій у Єгипті і факту в Індонезії (коли внаслідок створення групи обурення проти дій державних службовців у несправедливому арешті однієї жінки, її випустили) на Facebook громадяни ідуть висловлювати протест, громадську активність чи незгоду. Такі кампанії тут добре діють бо завдяки вірусній природі повідомлень люди швидко знаходять одне одного й організовуються. Джарен Коен, працівник держдепартаменту США називає такі прояви новою цифровою демократіє: «Facebook – одне з найзручніших знарядь просування демократії в світі» [7, с.395]. Заступник держсекретаря з публічної дипломатії Джеймс Глассмен дає своє розуміння важливості Facebook: «Це публічна дипломатія 2.0. Нові технології дають США суттєву перевагу над терористами. Колись я казав, що Аль-Каїда «їсть наш сніданок в Інтернеті». Це вже не актуально. Аль-Каїда зав’язла у Web 1.0. Зараз завдання Інтернету – інтерактивність та спілкування. Сам Інтернет стає середовищем громадянського суспільства 2.0» [7, с.396].

Соціальні медіа також  дедалі активніше використовуються політиками у виборчих кампаніями, найуспішнішим зразком чого є  виборча кампанія Б.Обами, який мав  велику сторінку Facebook, яку вподобали уже більш ніж 35 млн. осіб (https://www.facebook.com/barackobama). Але крім цього, регіональні куратори кампанії Б.Обами запрошували прибічників додаватись до власних Facebook-груп і так мобілізували велику кількість людей. У багатьох урядах уже зрозуміли, що Facebook – вдалий спосіб спілкування з громадянами та працівниками в різних ситуаціях та на різних рівнях. Коли нью-йоркський міський департамент охорони здоров’я хотів пропагувати використання презервативів, щоб запобігти ВІЛ, він запустив сторінку на Facebook і програму, яка дозволяла надсилати одне одному малюнки так званих е-кондомів. Командувач Берегової охорони США оновлює статус у Facebook з мобільного телефона під час подорожей, а головнокомандувач американських військ у Іраку веде сторінку, де відповідає на питання про дії американської армії. Білий дім передає конференції Барака Обами на Facebook, щоб користувачі змогли в реальному часі залишити коментарій спілкуватися на дану тему. Навіть міністр інформаційного забезпечення Саудівської Аравії створив собі акант на Facebook, - він додає друзів журналістів, відповідає на прохання дати інтерв’ю й ділиться інформацією.

І це лише короткий опис того як окремий інструмент нових медіа  застосовується суб’єктами владних  повноважень, щоб залишатись актуальними  у сьогоденні, а також формувати  позитивний імідж. Проте таких інструментів є досить багато. В минулому році в США було навіть виокремлено 14 найкращих ініціатив органів  влади з використанням засобів  нових медіа [1].

Сьогодні ми також спостерігаємо, що користувачі соціальних мереж долучаються до створення новин, у деяких випадках стають основним джерелом інформації або контекстуалізують події за допомогою кураторських інструментів, як-от Storify (дозволяє шукати інформацію у блогах, фото- та відеохостингах, поєднувати відомості в загальну історію й додавати власні коментарі).

Іншою тенденцією є те, що зі збільшенням переходів користувачів за посиланнями з соціальних мереж до новинних сайтів фокус поступово перейде від забезпечення можливості пошуку інформації до соціального компоненту – можливості оперативного обговорення та обміну новинами між користувачами. Процес забезпечення новинами матиме значну інтерактивну складову, повідомлення призначатимуться не для безликої маси, а для конкретної особи, яка зможе оперативно на них відреагувати, соціальні сервіси впливатимуть також і на інститут журналістики.

Отже, з сьогоднішньої перспективи, найбільш ефективною суспільною моделлю являється створення на основі соціальних мереж платформ для активних колективних дій. Коли люди будуть не просто спілкуватися через соціальні мережі, в тому числі вертикально-орієнтовані і будь-яким чином сегментовані, а приймають активну участь в побудові чогось більшого.

Розділ 3. Можливості застосування нових медіа в діяльності суб’єктів владних повноважень  України.

Інформаційний простір України  не є ізольованим від зовнішніх  процесів, зокрема і в аспекті  прогресуючої кількості Інтернет-користувачів. Дослідження консалтингових фірм дають  нам таку картинку інформатизації України:

• За даними Аналізу інтернет-аудиторії України в березні 2012 доступ до інтернету мало 48% мешканців України віком 15 років і старше. Користуються інтернетом: 42% (16,9 млн) раз на місяць і частіше; 39% (15,7 млн) раз на тиждень і частіше; 31% (12,4 млн) щодня, або майже щодня. Кількість абонентів Інтернет в Україні в другому кварталі 2012 року в порівнянні з 2-м кварталом 2011 року збільшилась на 30% і склала 4,64 млн. осіб, при цьому понад 4,2 млн. з них склали домашні абоненти.
• За даними компанії Alexa.com найпопулярнішими ресурсами в Україні є: Google.com.ua, Google, ВКонтакті, YouTube, Яндекс Україна, Mail.ru, Facebook, yandex.ru, Odnoklassniki.ru, Вікіпедія.
• На середину 2012 року Україна входить до першої десятки країн Європи за кількістю інтернет-користувачів – доступ до всесвітньої павутини мають до 15 млн. українців [5].