Нові медіа у формуванні іміджу суб’єктів владних повноважень

 

Зміст

Вступ            3

Розділ 1. Концептуальні підходи до визначення понять «іміджу» і «нових медіа»

1. Актуальні характеристики формування іміджу суб’єктів владних повноважень            4
2. Становлення і визначення механізму нових медіа в сучасному світі 9

Розділ 2. Нові медіа у  постіндустріальному суспільстві    15

Розділ 3.Можливості застосування нових медіа в діяльності суб’єктів владних повноважень України          19

Висновки            23

Список літератури          24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Суспільні комунікації прямопропорційно залежать від стану технічного розвитку держави. Доба інтенсивного розвитку комп’ютерних технологій кардинально змінила світовий інформаційних простір, пришвидшила перебіг його процесів. Нові тенденції в Інтернеті, такі як застосування Web 2.0, значно вплинули на характер традиційних комунікацій. Адже попри інноваційність, попередня версія світової павутини більше нагадувала звичну модель низхідної комунікації. Нові медіа, їх активне застосування і велика популярність серед населення за останні 10 років засвідчили нову громадянську культуру комунікацій і самоорганізації.

У світовій площині суб’єкти владних повноважень намагаються якомога привабливіше вималювати себе у новій площині комунікації, формуючи там  необхідний імідж. Проте залишається нерозуміння урядів багатьох країн потреб глобалізованого світу і прогресуючих демократичних вимог громадян власної держави. Попри намагання окремих держав контролювати процеси поширення нових медіа, їх вплив, вона наразі є великим простором свободи.

Об’єкт дослідження: нові медіа.

Предмет дослідження: нові медіа як сучасні механізми комунікації суб’єктів владних повноважень з громадянами і формування їхнього іміджу.

Мета роботи: дослідити процеси актуалізації нових медіа у владно-громадських комунікаціях.

Дана мета реалізується шляхом виконання таких науково-дослідних завдань:

• З’ясувати концептуальне значення іміджу та особливостей його формування у органів державної влади та місцевого самоврядування;
• Визначити особливості та можливості застосування нових медіа в сучасному світі;
• Дослідити передумови застосування нових медіа суб’єктами владних повноважень, зокрема і у формуванні власного іміджу.

Розділ 1. Концептуальні  підходи до визначення понять «іміджу» і «нових медіа»

1.1. Актуальні характеристики формування іміджу суб’єктів владних повноважень.

 

Відправною точкою системи  взаємодії суб’єктів владних  повноважень з громадянами є  налагодження комунікативних процесів. Комунікативні технології сформувались в процесі цілеспрямованої політико-інженерної діяльності і є головним практичним засобом впливу різних політичних суб’єктів на ринок влади, що утворився, суспільну думку, політичних опонентів і інші  елементи сформованої політичної кон'юнктури. До різновиду комунікативних технологій відносять і побудову іміджу суб’єктів владних повноважень.

Поняття «імідж» походить від лат. imago (зображення, відображення, видимість), пов´язаного з латинським словом imitare, що означає «імітувати». Згідно з тлумачним словником Вебстера, імідж – це імітація, тобто подання зовнішньої форми якогось об´єкта чи особи. Також імідж – це відображення предметів і явищ у світосприйнятті людини, тобто - відчуття, уявлення, поняття, які на основі цього формуються, і висновки, що робляться. Виходячи з цього, можна стверджувати, що кожному об'єкту притаманний певний імідж, «забарвленість», «упізнаваність». Навіть те, що його немає, вважає професор Г.Г. Почепцов, – теж імідж [14, с.22]. Поняття «політичний імідж» варто розуміти як образ особи, організації або явища, що формується з метою впливу на окрему соціальну групу. Або ж як образ організації (лідера) в уявленні індивідів – представників різних соціальних груп (не тільки електорату, а й маргиналів)[11].  Отож поняття іміджу може стосуватися як окремої людини, так і конкретної організації, установи, органу влади, товару і у цілому є комплексним поняттям.

До проблем політичного  іміджу в сучасному його розумінні у відкритих дослідженнях та літературі почали активно звертатися порівняно недавно: на Заході – з 1960-х років, у країнах колишнього соціалістичного табору стосовно власної політичної практики – з кінця 1980-х – початку 1990-х років. До цього часу особливості розробки, впровадження та функціонування послуг в органах державної влади та органах місцевого самоврядування знаходяться у працях таких відомих дослідників як В.Авер’янов, С.Андрєєв, О.Бакуменко, В.Бебик, І.Коліушко, М.Лесечко, В.Мамонова, П.Надолішній, О.Рибалко, В.Тимощук, А.Чемерис, О.Яцунської та ін. Аспекти проблеми, що стосуються формування іміджу органів влади, розкрито у наукових працях В.Бебика, Г.Почепцова, С.Серьогіна, які заклали основу для подальших досліджень проблематики формування образів державного управління, державного службовця в Україні.

Досліджено, що встановлення довіри між громадянами та владою і консолідація суспільства є однією з найгостріших проблем у сфері управління, а відтак і в процесі формування іміджу влади та її носіїв. У процесі формування іміджу суб’єктів політики і владних відносин слід виходити з того, що імідж має бути спрямованим як на подолання недовіри до них, так і на й руйнування відчуження суспільства від суб’єктів влади. Постаючи в кінцевому вигляді як створений, штучний образ, імідж має певні ознаки, які йому здебільшого цілеспрямовано надаються. Для того щоб бути сприйнятим, він має відповідати певним конкретним потребам. У зв’язку з цим теоретичні й методологічні засади створення політичних іміджів набувають особливого значення в умовах демократичної політичної системи як на етапі виборів влади, так і в процесі здійснення нею владних повноважень [10].

Цю проблему добре розуміють  ті дослідники державного управління, які в центрі своїх наукових пошуків  поставили проблему формування позитивного  іміджу державного і муніципального службовця. Зокрема, С.Сєрьогін зазначає, що поняття «імідж держави», «імідж державної влади» є корпоративним  уявленням громадян, яка формується в громадській думці творами  мистецтва, засобами масової інформації та PR-технологій і інтегрується як з окремих образів державних осіб, так і з оцінок діяльності гілок і органів влади, стану загальнодержавної політики та рівня її соціальної спрямованості. Таким чином, говорячи про імідж, ми маємо враховувати можливості і наслідки досить відчутного зовнішнього впливу, конструктивної складової, в якій має бути зацікавлена, перш за все, сама влада. У такому випадку імідж влади має бути підкріпленим позитивними образами державних службовців» [16].

Отже, одним з критеріїв  ефективності діяльності державної  установи є високий рівень професіоналізму  її працівників та дотримання ними меж компетенції. Професіоналізація  державної служби підвищує якість надання  послуг населенню, відповідальність за прийняті рішення, їх швидку реалізацію, що, в свою чергу, сприяє підвищенню рівня довіри до державних органів  влади.

Наскрізною ця думка є і у статті І.Артим, яка виокремлює такі фактори, що впливають на ефективність державного управління: компетентність та спеціальна професійна підготовка керівника і державних службовців, мотиваційні чинники, взаємодія місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування, організаційний клімат, зв'язки з громадськістю [4, с. 72].

Головними методологічними засадами побудови іміджу дослідники визначають:

• визначення основних потреб аудиторії, а в разі потреби - окремих її сегментів, і на цій основі - побудова «каркаса» політичного іміджу.
• доповнення «каркасу» політичного іміджу необхідними характеристиками з урахуванням потреб масової суспільної свідомості в бажаному образі й можливостей суб’єкта політики їх демонструвати «природно».
• перекладення основних характеристик іміджу на різні канали комунікації у зрозумілих, доступних для масової аудиторії формах [16].

Окрім того, виділяють і такі функціональні завдання іміджу державної установи: полегшити аудиторії сприйняття інформації про державну службу; забезпечити режим найбільшого сприяння при сприйнятті особистості держслужбовця; підготувати ґрунт для формування установок щодо позитивного ставлення до державного службовця .

Важливою ознакою демократичного політичного режиму, а отже, й держави, є відкритість і прозорість влади. Рівень відкритості влади – провідний критерій демократичності державної влади. Процес формування позитивного іміджу органів державної влади і влади як такої повинен здійснюватися поступово, цілеспрямовано, постійно. Позитивних характеристик іміджу органів влади може надати їх «презентація» суспільству як компетентних структур, укомплектованих професіоналами, людьми знаючими, інноваційно мислячими, такими, що мають досвід практичної ефективної діяльності у сферах, пов’язаних або близьких до того чи іншого державного органу.

Влада та її установи для  сприйняттям суспільством повинні поставати відкритими, прозорими, доступними для дискусій, пропозицій, співпраці. З точки зору відносин з громадянами органи державної влади мають демонструвати доступність, уникати бюрократичних методів роботи, показуючи натомість демократичний стиль діяльності державних служб.  Довіра до органів державної влади може бути досягнута лише за тих умов, якщо остання доводить свою стратегічну спрямованість надавати об'єктивну інформацію громадськості про свої рішення, декларуючи тим самим відкритість та прозорість своїх дій.

У взаємодії з громадськістю  важливими є наступні складові діяльності, які безпосередньо формують ставлення громадськості до влади:

• первинний контакт (привітність, стиль управління), що формує уявлення про діяльність організації;
• ефективність послуг (вказує на те, що влада діє заради обслуговування інтересів громадян);
• узгодженість дій влади та громадянина (влада є своєю для громадянина, заради чого вона зобов'язана діяти так, як того від неї вимагає громадськість);
• результативність влади (конкретні кроки на шляху до покращення умов життя громадян) [14].

Важливою складовою успішності іміджу чиновника є його здатність самопрезентації: як він себе подає громадськості і наскільки він хоча б зовні може поступитись своїми інтересами заради інтересів громадськості. Простіше кажучи наскільки він вміє «грати» та діяти за інтересами громадськості, в протилежному випадку його шанси досягнути позитивного сприйняття лишаються мінімальними.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити такі висновки.

По-перше, зважаючи на те, що імідж установи певною мірою є  персоніфікованим, вона має подаватись як «особистість», застосовуючи техніку позиціонування та висвітлюючи внутрішні параметри організації.

По-друге, організація повинна  створювати сприятливі умови щодо підвищення довіри та авторитету як важливих умов позитивного ставлення до неї з боку суспільства.

По-третє, для підтримки  власної репутації необхідно  дотримуватись єдиної інформаційної політики, надаючи перевагу простим, доступним повідомленням.

По-четверте, імідж суб’єкту владних повноважень має розглядатись не відокремлено, а в контексті комплексу взаємопов'язаних іміджових систем, а саме: іміджу службовця, іміджу держави та іміджу відповідної сфери, тобто державного управління.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Становлення і визначення  механізму нових медіа в сучасному  світі.

 

Розвиток комунікацій  однозначно можна розглядати виключно через динаміку технологічного середовища. За останні сто років технології комунікації зазнали суттєвих метаморфоз, але цьому передували не менш значущі  події в історії людства. Загалом  можна виділити п’ять історичних «революцій» у розвитку технічних  засобів комунікації. Перша з  них – виникнення людської мови (приблизно 40 тис. років тому), другою став винахід писемності (приблизно 4000 р. до н.е.), третя – виготовлення друкованого верстата (1440 н.е.), четверта – впровадження аналогових електронних  носіїв інформації (з кінця ХІХ  ст.), п’ята, остання, - поява цифрових носіїв, глобальних мереж (з 80-х рр. ХХ ст.). Якщо говорити про аналогові медіа – то його продукт уже не обмежений у просторі, як друковані медіа, але має обмеження в часі. Продукт же цифрових медіа не має таких обмежень. Користувач може звертатись до нього в будь-який час та  в будь якій послідовності.

Термін New Media або «нові медіа», з'явився в нашому обігу відносно недавно, але його пояснення стало для експертів таким же важливим, як і витлумачення поняття «Web 2.0». Незважаючи на те, що всі фахівці погоджуються, що під цю дефініцію потрапляють Інтернет, мобільний зв'язок, інтерактивна зовнішня реклама і т.д., саме визначення до цих пір залишається досить розмитим і нечітким. Традиційно під «новими медіа» прийнято розуміти інтерактивні електронні ЗМІ.

Нові медіа задовольняють вимогу населення доступу до контенту в будь-який час, в будь-якому місці, на будь-якому цифровому пристрої, а також інтерактивний зворотній зв'язок з користувачами, творчу участь і громадські формування на всьому медіа-контенті. Іншим важливим аспектом, «суспільною обіцянкою», нових засобів масової інформації є «демократизація» створення, публікації, розповсюдження та споживання медіа-контенту. Також рисою нового ЗМІ в режимі реального часу є генерації нового, нерегульованого наповнення [3].