Місце Арістотеля у становленні політичної науки

        Жити так як кому заманеться ,- таке розуміння свободи Арістотель вважав притаманним варварам; він засуджує демократію за те, що в ній, на його думку, переважає подібне розуміння свободи.  В дусі античного світогляду на державу Арістотель визнає за державою право керувати індивідами. Держава, яка бажає бути справжньою державою, а не тільки так називатися, повинна піклуватися про доброчесність громадян. Мабуть, правильно буде сказати разом з англійським коментатором Арістотеля Bradley, що сама держава у греків, в тому числі у Арістотеля, являється як би моральна норма. Без доброчесності неможливе блаженне життя. Саме тому керівники держави, які прагнуть забезпечити громадянам блаженство, повинні поставити перед собою найширші виховні цілі. Мета політики – надати громадянам добрі якості та зробити їх людьми, що роблять прекрасні речі. «Справжня державна людина, більш за все піклується про доброчесність, тому що вона бажає зробити громадян хорошими людьми, які підкорюються закону.» Доброчесна держава – це така держава, громадяни якої є доброчесними. Звідси величезне значення, яке Аристотель надає політиці, називаючи її наймогутнішою та архітектонічною наукою.  При цьому громадяни, що ведуть блаженне та самодостатнє життя не повинні ставити метою свого життя одні лише розваги. Арістотель засуджував людей, які вважали найвищим благом відпочинок та насолоду. Необхідною умовою бездоганного життя є дії, діяльність. Це, повинна бути діяльність душі, але така, що не заперечує доброчесність, в першу чергу, діяльність розуму – розумна душевна енергія. Якщо блаженне життя неможливе без доброчесності, а держава повинна забезпечити блаженне життя, то на державу неминуче покладається виховне завдання.   

          Грецький поліс повинен був виховати в дусі солідарності та відданості державі усіх своїх громадян. Тому грецьке визначення свободи ніколи не було і не могло бути тим формальним та заперечуючи визначенням, яким стало визначення свободи в буржуазному суспільстві. Грецьке визначення свободи передбачує позитивну співпрацю повноправним громадянам з боку колективу вільних – поліса.

        Залишаючись на рівні  античного, грецького розуміння завдань держави, Арістотель надає зовсім нове його тлумачення. Заперечуючи традиційним релігійним уявленням про сутність держави, він заперечує також уявлення про державу як про продукт творчості людей. Він шукає природний фундамент, природні фактори, що обумовлюють появу держави. Арістотель одним з перших починає, кажучи словами Маркса, що правда які він казав по відношенню до інших мислителів, «...рассматривать государство человеческими глазами».

        Вся традиційна міфологія  розглядається ним виключно як засіб  викликати довіру народу та закріпити  закони. Такий погляд, розвивав і Платон, який рекомендував запевнювати маси про уявлення щодо божественного походження класових відмінностей. Арістотель заперечує спроби софістів пояснити державу як результат добровільної згоди людей. Держава, пише він, виникає не заради укладення військового союзу, не з метою передбачення можливості взаємних кривд та не заради взаємного торгівельного обміну та обслуговування; в іншому випадку етруски та карфагеняни і взагалі всі народи, що об’єднані між собою торгівельними договорами, повинні були б вважатися громадянами однієї держави. Арістотель оспорює вчення софістів про те, що законом є договір, при цьому він посилається на софіста Лікофрона, який казав, що законом є гарантія взаємних прав, зробити ж громадян чесними та справедливими він не може. За Арістотелем, державою є природна форма співжиття, та людина за своєю природою – істота політична. Людина за своєю природою створена для співжиття з іншими. Той, хто стоїть поза державою ,- або звір, або Бог. Залишаючись поза законом та справедливістю, людина стає найгіршим із всіх живих створінь. Ця істота безправна, нічим не зв’язана. Або можливо інше: це – істота, яка не має ні в чому потреби внаслідок самодостатності, Бог. Отже, поза державою знаходяться або звірі, або Боги. Бажання спілкування з іншими людьми призводить перш за все до утворення родини, з родини утворюються поселення, з поселень – держава.

        Перш за все жінка  поєднується з чоловіком, оскільки в людині існує природне бажання  залишити після себе нащадків. Надалі, володарюючий та підвладний також природно поєднуються між собою в інтересах їх власного благополуччя. Таким чином, в силу природних умов із поєднання чоловіка та жінки, пана та раба, з’являється перша форма співжиття – родина. Наступна форма співжиття – поселення. Воно складається з кількох родин та виникає, за Арістотелем, в результаті розмноження та розселення родин.  

        Нарешті, бездоганною  формою співжиття, що складається з  багатьох поселень, є держава –  така форма в якій досягається  самодостатність, тобто створюються  всі умови для бездоганного, блаженного життя. Держава, таким чином виникає із природних потреб, але існує вона заради досягнення найвищих цілей блаженного життя. Держава задовольняє не тільки фізичні, але і всі інші потреби людини. Люди поєднуються в ціле заради користі, пропонуючи один одному необхідне для життя. Здається, що і державне спілкування утворилось і існує заради користі. Але, об’єднавшись в силу природних потреб, держава стає най бездоганнішим союзом, всебічно охоплюючи життя людини та виховую чим її до доброчесності та блаженного життя. Саме в цьому розумінні держава існує раніше за родину та поселення, держава існує раніше індивіда, бо ціле за своєю сутністю передує своїй частині, а людина є частиною держави. 

        Без держави і  людина не може реалізувати повністю свою природу, тобто стати не звіром, а істинно людиною. В цьому  розумінні держава передує і  родині, і індивіду, тому, що і родина стає дійсно родиною і людина людиною  лише в державі. Але генетично, в  розумінні процесу виникнення, становлення, родина, навпаки, передує державі. Будучи найвищою формою співіснування, держава не тільки кількісно, але і якісно відрізняється від інших форм співіснування. Справа зовсім не в кількості осіб, що підкорюються владі керівника цього співіснування, а в самому характері та меті спілкування. Влада голови родин над її членами або влада пана над рабами суттєво відрізняється від влади політичної. При цьому ж держава виникає не неопосередкованою з родини і тому не є формою спілкування, що виростає прямо з родини: між родиною та державою лежить іще одна форма спілкування – поселення.  
Держава, таким чином, для Арістотеля є дещо, що існує завжди. Це співжиття, без якого люди ніколи і ні за яких умов не зможуть жити. 

        Державне спілкування засноване на природному тяжінні людей: людина є істота політична. Вже в силу цього держава отримує у Арістотеля значення необхідної та вічної форми співіснування. Хоча Арістотель нерідко в своїх роздумах геніально передбачає класовий характер держави, проте в своєму визначенні держави як союзу рівних, переслідуючи мету блаженного життя, він надає ідеалістичне уявлення про сутність держави. Його союз – є союзом тільки вільних, виключаючи рабів з державного спілкування. Разом з тим його визначення підкреслює формальну рівність усіх вільних, ігноруючи статкову різницю багатих та бідних в межах союзу «рівних». В цьому визначенні відображається уявлення про колектив рабовласників, разом пануючих над рабами та організованих в силу цього в державу – місто, грецький поліс. Стосовно Арістотелевої характеристики людини як політичної істоти, Маркс каже: «Арстотелевское определение утверждает, строго говоря, что человек по самой своей природе есть гражданин городской республики. Для классической древности это столь же характерно, как для века янки определение Франклина, что человек есть созидатель орудий». Арістотель надає грецькому полісу значення абсолютної та вічної форми співіснування. При цьому, ігноруючи гострі протиріччя, що розривали держави-міста, Арістотель, як ми бачили, визначає державу як союз рівних та приховує мету класового панування невизначеними, абстрактними формулами на зразок  «загального блага», «доброчесного» життя. В цьому приховується вся дуалістиснісь Арістотеля в його тенденції реалістично розглядати державу і всі протиріччя його вчення про державу.

        2.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

        Головна задача політичної теорії за Арістотелем – вказати засоби стійкості державного устрою. Демократія більш стійка аніж олігархія, олігархія більш стійка за тиранію. Політія (про неї нижче) – найбільш стійка з усіх форм державного устрою. Але будь-яку форму можна зробити стійкішою та надати їй більш прийнятну позицію. Аристотель ставить питання про найбільш стійку форму організації кожної форми державного устрою. «Для кожної форми державного устрою визначити притаманний їй та найбільш корисний спосіб організації.» Стійкість держави, фундаментом якого є величезна маса безправних рабів ,- такою є одна з основних проблем «Політики» Арістотеля.

        Як же вона вирішується  Арістотелем? Вирішується вона вказівкою заходів , які повинні, на думку Арістотеля, позбутися боротьби серед вільних. Головною серед цих засобів – правильний розподіл майна серед громадян. Державний устрій починає втрачати стійкість...в тому разі, коли здаватиметься, що протилежні частини в державі, наприклад, багатії та звичайні люди зрівнюються один з одним, а людей середнього статку не існуватиме взагалі. Навпаки, « стійким державним устроєм може бути лише такий, при якому здійснюється рівноправність, та при якому кожний зберігає те, що йому належить.»

        Розподіл майна  – основне в державі. Розподілом майна визначається розподіл влади, а розподілом влади визначається форма державного устрою. Дві форми  державного устрою являються, за Арістотелем, головними : демократія та олігархія. За демократії влада знаходиться в руках усіх вільних, руках незаможних; при олігархії вона належить багатіям. 

        Бідні та багаті –  суттєві елементи держави. В залежності від переваги одного чи іншого з  цих елементів встановлюється відповідна форма державного устрою. Демократією можна вважати таким устроєм, при якому народжені вільними та незаможні, складаючи більшість, будуть зосереджувати верховну владу в своїх руках, а олігархією – такий устрій, при якому влада знаходиться в руках осіб заможних та таких, що відрізняються благородним походженням, утворюючих меншість. Заможних буває меншість, а незаможних – більшість, тому олігархія є також правлінням небагатьох, а демократія – правління більшості. Аля ця остання ознака є випадковою. «Справжньою ознакою відмінності олігархії від демократії слугує багатство та бідність; ось чому там, де заснована влада – не важливо у меншості або більшості – на багатстві, ми маємо справу з олігархією, а там , де керують незаможні, перед нами демократія. Та ознака, що в першому випадку ми маємо справу з меншістю, а в другому – з більшістю, повторюю, є ознакою випадковою». Різниця в походженні, за доброчесністю та за іншими перевагами, приєднується до різниці обумовленої багатством, але головним є співвідношення заможних та незаможних. Саме тому Арістотель відрізняє дві основні форми державного устрою – демократію та олігархію. А інші форми являються відхиленням від цих двох, подібно тому „як кажуть головним чином про два вітри – північному та південному, а на інші дивляться як на відхилення двох перших”.

        Існування багатьох форм державного устрою пояснюється  тим, що будь-яка держава складається з багатьох частин”. Одні родини – заможні, другі – незаможні, треті мають середній статок. Співвідношення суспільних груп відрізняється в різних державах. Звідси різновиди форм держави ,- такою є думка Арістотеля. В якості прикладу Арістотель посилається на зміцнення демократії в Афінах після греко-персидських війн. «Корабельная чернь», як винуватиця Соломінської перемоги і винуватиця утворення, в результаті цієї перемоги, гегемонії Афін на морі сприяла закріпленню демократії.  Напевно, боячись цього посилення «корабельної черні», Арістотель при описі ідеальної держави висловлюється проти того, щоб «в державах було багаточисельне населення, що складається з натовпу матросів та, в будь-якому разі, - каже він,- ці останні не повинні мати державних прав». Арістотель намагається перерахувати ті елементи держави, множинність яких обумовлює множинність форм державного устрою. Держава складається з багатьох складових частин. Сюди відносяться перш за все землеробці, за цим ремісники, торговці, наймані робітники, п’ята складова частина – військова спільнота, шоста частина – жреці (тут пропуск в Арістотелевому тексті, який, скоріш за все, відновлюється); сьому частину держави складають ті, хто слугує державі своїм майном і кого ми взагалі називаємо багатіями і, нарешті, восьму – ті, хто слугує народу, точніше займають державні посади. Зробив це перерахування, Арістотель, однак, підкреслює знову, що основними елементами держави слід вважати бідних та багатих. В іншому місці Арістотель відрізняє чотири суспільні групи, співвідношення яких в державі визначає форму правління. Це – землеробці, ремісники, торговці та поденщики-фети. В своїй класифікації державних форм Арістотель виходить, таким чином, із розподілу майна, з співвідношення заможних та незаможних в державі. Форма держави визначається, як вказує в іншому місці Арістотель, формою рівності або нерівності, характеризуючи майнові відносини. Демократія пропонує принцип абсолютної рівності, рівності в усьому. Олігархія заснована на нерівності в усьому. Політія, призначена, за Арістотелем, об’єднати погляди заможних та незаможних, заснована на «рівності за гідністю». Різноманітні форми нерівності впливають на форми державного устрою. «Олігархи міркують так: якщо вони в будь-якому відношенні, наприклад, у відношенні рухомого майна, не рівні , це означає, що вони взагалі не є рівними;демократи вважають так: якщо вони в будь-якому відношенні рівні, хоча б по відношенню до свободи, то вони і взагалі рівні». Співвідношення заможних та незаможних в спільноті впливає на форму державного устрою, - таким є висновок Арістотеля. Характер сучасної йому держави як організації не рівних був безсумнівно зрозумілим великому стагириту. «Держава не може складатися виключно з людей незаможних або з одних рабів». «З однакових держава не утворюється», - пише Арістотель в своїй «Політиці».