Кримінальне право україни

Зміст

Вступ

З виникненням приватної  власності, розділенням суспільства  на класи і появою держави і судової системи встановлюються кримінально-правові заборони за здійснення особливо небезпечних діянь. Біблейські заповіді «не убий», «не вкради» ґрунтуються на тому, що вбивство і крадіжка були самими древніми видами суспільно небезпечних діянь, від здійснення яких застерігав цей якнайдавніший релігійний пам'ятник. Перші кримінально-правові заборони виникли із звичаїв кровної помсти і були направлені на підпорядкування інтересів індивіда інтересам суспільства. Кримінальне право розвивалося повільно, зберігаючи такі форми самозахисту окремих пологів, сімей і людей, як кровна помста, таліон, композиція. Ще не існувало чіткої відмінності між злочином і цивільним правопорушенням. Поступово кровна помста, таліон і композиція витіснялися заходами кримінального покарання. Законодавчі пам'ятники різних древніх народів, що дійшли до нас: Індії (Закони Ману - 1200 р. до н.е.); закони Ассірії (близько 1500 р. до н.е.); Судебник вавілонського царя Хаммурапі (1914 р. до н.е.); закони Древньої Греції (Закони Дракона - 621 р. до н.е. і Закони Солона - 409 р. до н.е.); Закони Древнього Риму (Закон XII таблиць - 450 р. до н.е.) і ін. свідчать про те, що кримінальне право древніх держав було направлене перш за все на захист держави, релігії, власності, особи і носило класовий характер.

Кримінальне право є  розташованою в строгій логічній послідовності системою загальнообов'язкових  норм, що встановлюють, які суспільно  небезпечні діяння (дії або бездіяльність) визнаються злочинними і яке покарання  застосовується за їх здійснення.

Кримінальне право з  моменту свого виникнення було покликане  охороняти суспільство від посягань, загрозливих основам існування  людини.

1. Система кримінального  права України

1.1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання

Поняття «кримінальне право» прийнято розглядати у двох його значеннях:

1. позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України (далі – КК);
2. кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав.

Позитивне право України має такі характерні ознаки:

• його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України;
• воно знаходить свій вияв у законах;
• метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони.

Позитивне кримінальне  право України це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили¹.

Кримінальне право України поділяється  на дві частини – Загальну і Особливу.

Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини.

Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть).

Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між  собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливо  лише на основі положень, що містяться  у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини.

Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними  органами та судом. У результаті дії  кримінально-правової норми  виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин².

Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини  між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних  чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.

Кримінально-правовий метод  застосовується лише у тому разі, коли:

• вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину;
• особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню³.

В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити  виконання призначеного  ним кримінального  покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).

Основне завдання (функція) кримінального права – охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, – разом є виявами охоронного завдання кримінального закону⁴.

1.2. Система кримінального права України

Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України.

Загальна частина КК складається з 5 глав:

І. Загальні положення;

ІІ. Межі чинності КК;

ІІІ. Про злочин;

ІV. Про покарання;

V. Про призначення покарання і про звільнення від покарання.

У першій главі містяться статті про завдання КК і про підстави кримінальної відповідальності. Глава друга включає статті, які стосуються чинності КК щодо діянь, вчинених на території України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава третя містить статті, в яких тлумачаться поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну оборону  і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах на злочин, добровільну відмову від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосовувати примусові заходи медичного характеру до осіб, які винили суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. У главі четвертій міститься ряд статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення конкретного виду покарання. У главі п‘ятій чимало статей про загальні начала призначення покарання, обставин, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, призначення покарання за кількома вироками, призначення більш м‘якого покарання, ніж передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким, про давність притягнення до відповідальності, давність виконання вироку, погашення судимості тощо⁵.

В основу системи науки кримінального права (її Загальної частини) покладена система Загальної частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав тощо.

1.3. Наука кримінального права, її зміст та завдання

Від кримінального  права як галузі права слід відрізняти науку кримінального права, яка  є часткою юридичної науки. Наука кримінального права є системою знання про злочин і покарання. Предмет науки кримінального права ширший за предмет кримінального права. Наука кримінального права вивчає закономірності виникнення, розвитку і функціонування кримінального законодавства, а також механізм кримінально-правової охорони і кримінально-правового регулювання. Крім того, в предмет науки кримінального права входять: а) історія розвитку кримінального законодавства; б) кримінальне законодавство зарубіжних держав; в) історія науки кримінального права.

Методологічною  основою науки кримінального  права є загальнофілософські закони і категорії. У науці кримінального права широко використовується логічна форма пізнання, виступаюча у вигляді спеціально-юридичних (формально-логічних) методів і прийомів пізнання, що складає серцевину методології в будь-якій сфері наукового пізнання. Характерною межею формально-догматичного (логічного) методу є юридична розробка права, що діє, лише в рамках певних кордонів і зводиться до систематизації норм права, що діють, шляхом їх класифікаційного опису, що проводиться з погляду їх внутрішніх техніко-юридичних зв'язків і відмінностей. Проте цей метод поєднується з прийомами діалектичного методу, як то: сходження від одиничного до спільного; індукція і дедукція; аналіз і синтез; єдність історичну і логічну; сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного і так далі. Ці прийоми використовуються в правотворчій і правозастосовній діяльності. Особливе значення їм надається при кваліфікації злочину. Слід зазначити, що за допомогою логічного методу виявляється відповідність основних кримінально-правових понять об'єктивній реальності. Логічний підхід до пояснення кримінально-правових явищ передбачає використання методу історизму в науці кримінального права. Розгляд основних категорій і інститутів кримінального права в їх історичному розвитку дозволяє дати об'єктивну оцінку стану науки кримінального права на конкретних етапах розвитку суспільства, дозволяє з'ясувати причини тих недоліків, помилкових поглядів і труднощів, які мали місце в науці кримінального права в конкретних історичних умовах⁶.

Одним з методів, який використовується в науці кримінального  права, є порівняно-правовий метод дослідження. Він застосовується при порівнянні аналогічних норм і інститутів вітчизняного кримінального законодавства і кримінального законодавства зарубіжних держав. Таке порівняння необхідне в цілях вироблення єдиної лінії, яка відповідає вимогам раціональної організації реакції суспільства на злочин. На базі порівняно-правового дослідження виробляються єдині норми міжнародного кримінального права, що забезпечують успішну боротьбу із злочинністю у всіх світових регіонах. Наука кримінального права спирається і на системний метод дослідження. Кримінальне право, будучи підсистемою системи права, у свою чергу є системою, що складається з сукупності безлічі елементів. Кримінальне право – це цілісна система норм права, що представляють нерозривну єдність і що знаходяться в сполученому стані, носять об'єктивний характер. Елементи, частки такої системної освіти, як кримінальне право, об'єднані лавою змістовних ознак. Зокрема, такими ознаками є: суспільно небезпечні діяння, для боротьби з якими створено кримінальне право, санкції, що передбачають покарання за ці діяння, і тому подібне. Кримінальне право є також впорядкованою системою, бо окремі елементи цієї системи – норми і інститути знаходяться в певній функціональній залежності і взаємодії. Так, Особлива частка кримінального законодавства є стрункою системою норм, розташованих по розділах, а системостворюючим чинником є родовий об'єкт злочину. Сформульованими в законі склади окремих злочинів є стрункими підсистемами, у свою чергу будучи системами по відношенню до створюючих їх елементів. Певну підсистему утворює система кримінальних покарань. Системний підхід в кримінальному праві дозволив вирішити питання про створення самостійної галузі права – кримінально-виконавчого права, оскільки виконання всіх видів кримінального покарання, врегульованого законом, також утворює певну правову систему, тісно пов'язану з кримінальним правом, але що володіє цілою лавою особливостей. Окрім вищезгаданих методів в науці кримінального права застосовується соціологічний метод. Суть цього методу полягає в розгляді і дослідженні має рацію в безпосередньому соціальному бутті, на основі зібраних фактичних даних, що характеризують соціальну необхідність правового регулювання, його передумови, реальну дію, ефективність і так далі Соціологічний метод часто іменують соціологією кримінального права. Соціологія кримінального права направлена на вивчення правової дійсності. Соціологію кримінального права слід відрізняти від кримінології (соціології злочинності), науки, що вивчає стан, структуру і причини злочинності, особу злочинця, а також розробляючою способи попередження злочинності.