Контрольная работа по «Політологія»

    Почався процес міжнародного визнання України. 2 грудня 1991 р.  першою незалежність України визнала і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини  Польща. Тоді ж Канада заявила, що визнає Україну як незалежну державу. 4 грудня це зробили Литва і Латвія, 5 грудня – Росія і Болгарія. Тільки у  грудні 1991 р. Україну як повноправний суб'єкт міжнародних відносин визнано 66 державами світу, в тому числі, Аргентиною, Великобританією, Естонією, Ізраїлем, Італією, Німеччиною, США, Францією, КНР, Японією. Найвизначальнішими стали  останні дні 1991 р.: Україну визнали  всі держави "Великої сімки", що свідчило про остаточний перелом  у позиції світової громадськості  стосовно незалежності держави. Україна  стала членом Наради з безпеки  та співробітництва в Європі (тепер  — Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а 10 березня 1992 р. — приєдналася до Ради Північноатлантичного співробітництва (з 1998 р. — Рада євроатлантичного партнерства). Принципово важливим кроком на шляху становлення України  як повноправного суб'єкта міжнародних  відносин стало введення атрибутів  державності, зокрема, визначення громадянства України, національної символіки, запровадження  власної грошової одиниці. Особливо слід сказати про фіксацію та визначення правового статусу державного кордону  України.

    У проголошеному 5 грудня 1991 р. Зверненні  Верховної Ради України “До парламентів  і народів світу” підкреслювалося: “Україна будує демократичну, правову  державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. З цією метою Україна буде неухильно  дотримувати норм міжнародного права, керуючись загальною Декларацією  прав людини, Міжнародними пактами  про права людини, які Україна  ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами... Україна, одна з держав-засновниць Організації  Об'єднаних Націй, у повній відповідності  з цілями і принципами Статуту  ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у  світі, на активізацію міжнародного співробітництва в розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших  глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватися на загаль­новизнаних  принципах міжнародного права”. У  важливому зовнішньополітичному документі  незалежної України намічено основні  контури зовнішньополітичного курсу  молодої української держави, перед  якою постало завдання визначити  основну мету, пріоритети і напрями  зовнішньої політики і почати їх реалізацію.  Уже 2 липня 1993 р. Верховною Радою  України прийнято важливий документ: “Про Основні напрями зовнішньої політики України”, де окреслено базові національні інтереси України і  завдання її зовнішньої політики. В  документі підкреслювалися фундаментальні загальнолюдські інтереси, відповідно до яких формулювалися принципи, напрями, пріоритети та функції української  зовнішньої політики. Наголошувалося, що базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів держави [8].

    З метою забезпечення національних інтересів  України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання  відповідальних і складних завдань. Головне з  них – утвердження і розвиток України як незалежної демократичної  держави. Органічними складовими є  забезпечення стабільності міжнародного становища України, збереження територіальної цілісності держави та недоторканності  її кордонів, включення України у  світову економічну систему для  її повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу, захист прав і  інтересів громадян України, її юридичних  осіб за кордоном, створення умов для  підтримки контактів із закордонними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги відповідно до міжнародного права, поширення у  світі образа України як надійного  і передбачуваного партнера. Не менш важливим є чітке визначення тих основних параметрів, спираючись на які держава може реалізувати свою зовнішню політику. Принципові основи зовнішньої політики України розвивають положення, визначені Актом проголошення незалежності України, Зверненням Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” та ін. документи, які відповідають загальновизнаним нормам та принципам міжнародного права.

    У двосторонніх і багатосторонніх  відносинах Україна керується принципами добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні  справи, засуджує війну як знаряддя національної політики, дотримується принципу незастосування сили і загрози  силою, прагне до розв’язання будь-яких міжнародних суперечок винятково  мирними засобами. Україна не висуває  територіальних претензій до сусідніх держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе, неухильно дотримується міжнародних стандартів прав людини, забезпечує права національних меншин, які проживають на її території і  вживає належні заходи до збереження національної самобутності української  діаспори відповідно до норм міжнародного права. Україна виходить з того, що в сучасних умовах дотримання прав людини не є лише внутрішньою справою  окремих держав, сповідує принцип  неподільності міжнародного миру і  міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці  будь-якої держави становить загрозу  загальній безпеці світу. У зовнішній  політиці Україна відстоює підхід “безпека для себе – через безпеку для  всіх”, керується принципом примата  права в зовнішній політиці, визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, дотримується принципу сумлінного виконання усіх своїх міжнародних  зобов'язань. Важливими засадами, на яких базується зовнішня політика, є недопущення присутності збройних сил інших держав на українській  території, а також розміщення іноземних  військ на територіях інших держав без їх ясно вираженої згоди, крім випадків застосування міжнародних  санкцій відповідно до Статуту ООН. Україна вважає необхідним застосування своїх Збройних Сил лише у випадках актів безпосередньої збройної агресії, а також будь-яких інших збройних зазіхань на свою територіальну цілісність і недоторканність державних  кордонів або у виконанні своїх  міжнародних зобов'язань.

    Україна вважає себе нарівні з усіма колишніми  радянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків для жодної з держав-правонаступниць без  належноим чином оформленої згоди  всіх цих держав. Базуючись на визначальних національних інтересах та принципах, Україна здійснює зовнішню політику за такими  основними напрямками: розвиток двосторонніх міждержавних відносин; розширення участі в європейському  регіональному співробітництві; співробітництво  в межах Співдружності Незалежних Держав (СНД); діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях. Кожен з напрямків має комплекс пріоритетів, що зумовлюються національними  інтересами України та її прагненням сприяти підтримці регіонального  і загального миру, забезпеченню міжнародної  безпеки, рішенню глобальних проблем  людства. Зокрема, пріоритетом у  сфері двосторонніх відносин є активний розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших відносин з прикордонними  країнами, західними державами –  членами Європейської співдружності  та НАТО; географічно близькими країнами; державами Азії, Азіатсько-Тихоокеанського  регіону, Африки та Латинської Америки [3].

    У зв'язку з особливостями історичного  розвитку та специфікою геополітичного і геоекономічного становища  України домінантою двосторонніх відносин із прикордонними державами є  україно-російські відносини. Для  України такі відносини є відносинами  “особливого партнерства”, оскільки від їх характеру значно залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку України і Російської Федерації, стабільність у Європі і в усьому світі. Протидіючи будь-яким територіальним домаганням чи спробам втручання  у свої внутрішні справи, Україна  будує відносини з Росією в  дусі щирого добросусідства, взаємоповаги і партнерства. Україна  спрямовує свої зовнішньополітичні зусилля на те, щоб стати надійним мостом між Росією і країнами Центрально-Східної Європи. Беручи до уваги необхідність підтримки військово-політичної і соціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі, а також життєво важливі національні інтереси України, в тому числі в сфері безпеки, до головних пріоритетів належить розвиток тісних партнерських відносин із усіма суміжними державами.

    Західним  державам належить провідна роль у  сучасній міжнародній системі, зокрема  у світовому економічному комплексі  та в міждержавних інституційних  механізмах управління глобальними  і регіональними процесами. Визначальною рисою зовнішньої політики України  у ставленні до цих держав є  встановлення з ними відносин політичного  і військового партнерства, взаємовигідного  економічного співробітництва, широких  культурних, наукових, гуманітарних зв'язків. Побудова відносин із західноєвропейськими державами створює умови для  поновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України  з європейською цивілізацією, прискорення  демократизації, проведення ринкових реформ і оздоровлення національної економіки. Одночасно таке співробітництво  стає підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах і майбутнього інтегрування її господарства в загальноєвропейський і світовий економічний простір. У цьому  контексті особливе значення для  України мають відносини із Сполученими  Штатами Америки. Це єдина у світі  наддержава, що реально здатна здійснювати  і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США  стають головним фактором і гарантом процесів інтеграції України до євроатлантичної  спільноти. Стратегічне партнерство  із США має стати головним пріоритетом  зовнішньої по­літики України. Завдяки  унікальним можливостям і ролі США  це не тільки не суперечитиме генеральній  лінії України на сильну регіональну  політику, а й сприятиме їй. Рівень та інтенсивність співробітництва  України із США та державами Західної Європії є інтегральним показником наявності або відсутності в  Україні полі­тичної волі продовжувати курс на європейську інтеграцію, вести  економічні й політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи [3]

    Географічно близькі країни разом з деякими  прикордонними державами є своєрідним мостом між Україною і заходом  Європи. Україна прагне до розвитку з ними повномасштабних дружніх  відносин. Співробітництво з географічно  близькими державами розширює смугу  стабільності і миру навколо України, сприяє її утвердженню як впливової  європейської держави, прокладає шлях до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних відносин з Центральною, Північно-Східною  і Південно-Східною Європою. Розгалужені  і стабільні відносини України  з географічно близькими державами  є необхідною умовою повноцінного інтегрування України в сім’ю європейських народів, її активної участі в регіональному  і субрегіональному співробітництві. З огляду на географічну близькість та історичні зв'язки з країнами Балканського регіону, Україна розвиває з ними широкі партнерські відносини  в різних галузях. Україна постійно підтверджує свою готовність брати  участь у спільних з ООН, ОБСЄ, ЄС та іншими зацікавленими сторонами  зусиллях, спрямованих на якнайшвидше  мирне врегулювання балканської  кризи, у тому числі з метою  налагодження повномасштабних відносин із усіма країнами — спадкоємицями  колишньої СФРЮ. Геополітичне положення  України, а також наявність істотних історичних, економічних, культурних і  гуманітарних зв'язків обумовлюють  необхідність збереження і розвитку дружніх взаємовигідних відносин із країнами Кавказького регіону.

    Україна підтримує, виходячи з розумінь політичної й економічної доцільності, двосторонні  відносини з тими азіатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а  також країнами Азіатсько-тихоокеанського  регіону, що відіграють помітну роль у світовій і регіональній політиці, мають високий рівень економічного розвитку, розташовані в стратегічно  важливих для Української держави  регіонах. У такому контексті Україна  постійно шукає шляхи до встановлення контактів з країнами Близького  і Середнього Сходу, зокрема членами ОПЕК, “новими індустріальними країнами” Азії тощо. Відносини з такими державами як Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Південно-Африканська Республіка, Австралія можуть відкрити могутні джерела інвестицій в українську національну економіку і сприяти впровадженню сучасних технологій, необхідних для прискореного рішення економічних і соціальних проблем України. Геостратегічні і геоекономічні інтереси України вимагають також підтримки тісних і широких відносин з Китаєм, Індією, Пакистаном, Єгиптом та Ізраїлем. Поступовий розвиток відносин з державами Азії, Африки і Латинської Америки сприяє утвердженню економічної незалежності, зміцненню її позиції у світі.

    Визначені пріоритети двосторонніх відносин не є абсолютними, і не виключають встановлення і підтримки відносин з іншими державами у випадках, коли цього  вимагають національні інтереси України відповідно до принципів  економічної доцільності та політичного  прагматизму. Зовнішньополітичні зусилля  України постійно спрямовуються  на розвиток європейського регіонального  співробітництва у всіх сферах з  метою зміцнення державної незалежності та ефективного забезпечення національних інтересів, відродження європейської ідентичності. Пріоритетним регіональним напрямком зовнішньої політики України  є її діяльність у рамках Організації  з безпеки та співробітництву  в Європі (ОБСЄ). Участь у ОБСЄ сприяє повномасштабному входженню України  в загальноєвропейський простір  і використанню механізмів Організації  для забезпечення її національних інтересів. Україна виступає за подальше розширення сфери діяльності ОБСЄ, зміцнення  і підвищення ефективності діяльності структур і інститутів цієї авторитетної організації, створення нових механізмів, що сприяли б побудові діючої системи  міжнародної регіональної безпеки  й ефективному вирішенню проблем, пов'язаних з підтримкою військово-політичної стабільності на Європейському континенті і розвитком конструктивного  і плідного міждержавного співробітництва  в економічній, науково-технічній, культурній і гуманітарній сферах. Україна постійно нарощує рівень своєї участі в  Раді  Євроатлантичного партнерства  і Північноатлантичній асамблеї,  сприяє розвитку тенденцій поступового  трансформування цих інститутів в елементи нової системи загальноєвропейської безпеки. Повномасштабна участь у Раді Європи є важливим каналом залучення  України до європейського досвіду  побудови демократичного суспільства, забезпечення прав людини і вирішення  проблем соціального, культурного  і гуманітарного характеру. Інтереси України як морської держави вимагають  додання пріоритетного значення активізації її участі в Чорноморському економічному співробітництві і  Дунайській комісії, поступового налагодження широких контактів на Середземноморському  напрямку.

    Україна як одна з засновниць Співдружності  Незалежних Держав розвиває співробітництво  з її країнами-учасницями відповідно з Угодою про Співдружність Незалежних Держав із застереженнями. Участь України  в Співдружності відкриває можливість для вирішення на міжнародно-правових принципах питань, зв'язаних із правонаступництвом колишнього СРСР. Україна розглядає  Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і  переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і допускає сприянню більш успішному  вирішенню проблем, що виникли після  розпаду Союзу РСР. Україна відстоює позицію збалансованої господарської  діяльності в межах Співдружності  як необхідного етапу на шляху  впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів [16].