Контрольная работа по «Політологія»

    В радянські часи , як тільки поставала  проблема, використовувався принцип ,  « Есть человек, есть проблема, нет  человека – нет проблема». Цей  метод під хрест могильний  поставили цілі покоління, народи, і  головне особистість. Пройшла епоха, настало 21 століття, люди залишилися ким  і були, але пріоритети змінились.

    Головним  пріоритетом цього часу є Нова ідея, і людина як, творець і носій  цієї ідеї стверджується як самоцінність. Моя думка в тому, щоб акцентувати  увагу на тому, що із смертю особи  ідея жевріє на щастя не тільки на сторінках  книжок, а впливає на поведінку  різних груп освічених громадян. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Діалектика внутрішньої та зовнішньої політики України. 

    Сучасна наука і технології змінили уявлення щодо простору та часу у світі, посилили взаємозалежність окремих суб'єктів  у політиці. Світовий простір дедалі "стискається", а масштаб локальних  політичних подій зростає. Політичні  події, що раніше розглядалися як внутрішні, виходять за межі однієї країни, набувають  міжнародного характеру і впливу.

    Предметом дослідження даної роботи є явища, що визначаються дефініціями: внутрішня, зовнішня і міжнародна політика. Словник  термінів і понять з політології  визначає їх у такий спосіб.

    Внутрішня політика - діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих  верств населення країни, на певне  їхнє підпорядкування та можливе  за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві  або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства.

    Зовнішня  політика - загальний курс держави  у міждержавних відносинах, спрямований  на створення якнайсприятливіших умов для досягнення власних цілей  і здобуття переваги у взаємодії, на співіснування з іншими державами  і народами відповідно до певних принципів  та норм.

    Міжнародна  політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і  відносин між чаподами. державами  й  групами держав,  провідними соціальними, економічними та політичними  силами й організаціями, що діють  на світовій • арені".

    При здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики державний апарат керується  Законом України Про засади внутрішньої і зовнішньої політики [1].

     Цим Законом  визначаються  засади внутрішньої політики  України у сферах розбудови  державності,  розвитку місцевого  самоврядування та   стимулювання   розвитку   регіонів,   формування   інститутів громадянського суспільства,  національної  безпеки  і   оборони,  в економічній, соціальній  і гуманітарній сферах, в екологічній  сфері 

та сфері  техногенної безпеки,  а також  засади зовнішньої  політики України.

    Внутрішня політика України. На початку 1990-х рр. економіка Україна переживала глибоку кризу. Її прояви: закриття підприємств, втрата висококваліфікованих кадрів, зростання цін на продовольчі та промислові товари, інфляція і гіперінфляція (осінь 1992 р. - рівень інфляції - 50%, в 1994 р. - 10200%), падіння курсу рубля, дефіцит продовольчих і промислових товарів, який пояснюється деформованою структурою економіки (на споживчий ринок працювало лише 29% промислового потенціалу, тоді як у розвинених країнах Заходу - 50-60%); низькі зарплати (у 1994 р. - середня зарплата в еквівалентному перерахунку становила $25. Для порівняння - в Росії - 100 $), постійні затримки з виплатою, спад національного доходу (з 1990 р.; в 1992 р. національний дохід, порівняно з 1989 р., скоротився на 1/3), продуктивність праці знизилася на 25%, дохідна частина бюджету була виконана лише на 50%, важкий стан аграрного сектора (колгоспи швидко розвалювалися, створення фермерських господарств йшло важко і повільно, скоротилися посівні площі, поголів'я худоби і птиці).

    Одним з факторів, що підсилили кризу  української економіки, було різке  зростання цін на енергоносії, які  імпортувала Україна. Ціни на природний  газ виросли в 100, на нафту - в 300 разів.

    Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 р. Українська економіка  була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних  процесів уряд мав мати власну грошову  одиницю. У 1992 р. Україна вийшла з  рублевої зони і ввела купоно-карбованці як перехідні розрахункові знаки  до введення повноцінної валюти - гривні. Однак ввести нову грошову одиницю  вдалося лише в 1996 р. після деякої стабілізації економічної ситуації.

    Слабкість фінансово-грошової системи призвело до переходу багатьох підприємств на прямий товарообмін - бартер. В результаті різко скоротилися надходження  податків до державного бюджету. Катастрофічно  росли неплатежі за надані послуги, почалися постійні затримки заробітної плати (іноді зарплата просто не виплачувалася) різко впав рівень життя.

    У жовтні 1994 р. Президент України Леонід Кучма запропонував програму економічних  перетворень: відпуск цін, обмеження  дефіциту бюджету, запровадження вільної  внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи.

    Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 млн в 1994 р. до $3122 млн в 1999 р. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

    Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок  на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 р. близько 70% обсягу промислової продукції вироблялося  на недержавних підприємствах.

    Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 р. спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 р. він склав 15.8%. Україна відмовилася  від іноземних позик і успішно  почала виплачувати зовнішній борг.

    Досягти позитивних результатів вдалося  завдяки вирішенню наступних  завдань: відновлені зовнішньоекономічні  зв'язки, зокрема з країнами СНД, збільшений експорт деяких видів  української продукції в розвинені  країни, перехід багатьох підприємств  у приватну власність, що дозволило  налагодити випуск необхідної продукції, стабілізація фінансової системи держави [2].

    На  початку 1992 р. Верховна Рада прийняла закон  «Основні законодавства про культуру», де викладено основні напрямки культурного  будівництва. У цьому документі  культура розглядається як один з  головних чинників національного відродження, збереження національної самобутності українців та представників національних меншин, що населяють Україну. Україна - держава з багатонаціональним складом, широким спектром релігійно-політичних і релігійно-культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю. Тому духовно-культурна  сфера може функціонувати лише як плюралістична. Такий підхід забезпечує кожній особистості і певним соціально-політичним і релігійним групам вибір ідеології, змісту та форм культурної діяльності.

    Разом з тим, в умовах ринкової економіки  зменшуються можливості держави  з фінансуванням культури. Таким  чином, позбувшись ідеологічного підпорядкування  правлячої партії, культура потрапила  в жорсткі лещата фінансової залежності.

    Література  і мистецтво. Для розвитку літератури, образотворчого і музичного мистецтва, театру і кіно також характерні ідеї плюралізму, відхід від методу «соціалістичного реалізму». Народу повертаються забуті імена письменників, художників, музикантів, з'являється можливість знайомства з їхніми творами.

    До  читачів прийшли твори В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Зерова, Г. Косинки, В. Стуса, І. Світличного та інших  раніше заборонених авторів.

    Українські  глядачі отримали можливість побачити виставки художників-модерністів, авангардистів. Визнання отримав живопис Г. Синиці, який більше більше 50 років був невідомий  широкому колу глядачів. Цей художник став засновником нового напряму  в монументального живописі, що отримав  назву «Українська національна  колористична школа».

    Позитивні зміни намітилися у розвитку національного  кінематографа. У 1990 р. фільм Ю. Іллєнка  «Лебедине озеро. Зона» отримав  нагороди Міжнародного фестивалю в  Каннах, В. Савельєв отримав гран-прі  за фільм «Прогін» в Сан-Ремо», відзачились  кінострічки «Кордон на замку» (режисер В. Лисенко),«Хроніка повстання у варшавському гетто»(режисер І. Дульовський).

    Нові  напрямки розвинулися в музичному  мистецтві. Великою популярністю в  Україні та за її межами користуються симфонічні твори Б. Лятошинського, І. Белз, І. Скорика (найвиконуваніший на Заході український композитор). Великою  різноманітністю відрізняється  естрадна і популярна музика. Суспільний резонанс в Україні отримала перемога української виконавиці Руслани  на конкурсі «Євробачення 2004».

    Спостерігається зростання інтересу до театральних  постановок. Кількість театрів в  Україні збільшується, з'являються  національні театри: європейські, польські, кримськотатарський та інші.

    У розвитку культури багато труднощів  і проблем. Одна з головних - комерціалізація  процесів в мистецтві. Вона призвела до того, що на екранах кінотеатрів, на телебаченні часто з'являються  низькопробні фільми, що пропагують насильство, духовне зубожіння людини. Такі фільми згубно впливають на формування світогляду, руйнують психіку дітей та молоді.

    Серед труднощів присутня найгостріша  криза національного книговидавництва. Ціни на книги різко зросли, тиражі знизилися в 3-4 рази. Мало літератури видається на мовах народів, що населяють  Україну. Знизилися тиражі газет  і журналів українською мовою.

    Низький рівень заробітної плати працівникам  сфери освіти і культури, призводить до браку викладацьких та вчительських кадрів.

    Через брак коштів закриваються або перепрофілюються культурно-просвітницькі заклади: бібліотеки, клуби, Будинки культури. Знижується число учасників художньої самодіяльності [10].

    У сучасній Україні велика увага приділяється розвитку фізкультури і спорту. Українські спортсмени брали участь в Олімпійських іграх, показували непогані результати (на Олімпіаді 2004 р. в Афінах українська команда посіла 12 місце в командному заліку, завоювавши 9 золотих, 5 срібних  і 9 бронзових медалей; чотириразова олімпійська чемпіонка Яна Клочкова була удостоєна звання Героя України; далеко за межами країни відомі боксери-брати  Віталій і Володимир Кличко).

    Однак, брак коштів серйозно гальмує розвиток спорту в Україні. Особливо це стосується дитячого і підліткового спорту [4].

    23 квітня 1991 р. Верховна Рада України  прийняла Закон «Про свободу  совісті та релігійні об'єднання», який закріпив новий характер  ставлення держави до церкви, відкрив широкі можливості для  задоволення релігійних потреб  людини, надав релігійним організаціям  право на просвітницьку та  іншу суспільно-корисну діяльність. Віруючим стали повертати храми  й інші культові споруди; знову  відкрилия монастирі, духовні  училища і семінарії. За роки  незалежності держава повернула  віруючим понад 3,5 тис. храмів, побудовано більш 3 тис. нових  культових споруд.

      Зовнішня політика  незалежної України. Справжньою датою народження зовнішньої політики України слід вважати 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет. В цьому історичному документі державу Україну проголошено суб'єктом міжнародного права та рівноправним учасником міжнародного спілкування, вперше заявлено про безпосередню участь України в загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна “...як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатич­ними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організації в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах”. Послідовно реалізовуючи курс, проголошений Декларацією, Верховна Рада законодавчо закріплювала право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами. 1 грудня 1991 року народ України у ході референдуму  підтримав рішення парламентарів на користь державної незалежності.