Функції сучасної держави: поняття та класифікація

Функції держави необхідно відрізняти і від окремих видів державної  діяльності, які здійснюються або  спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність та ін.).

Слід також розмежовувати функції  держави від форм і методів  їх здійснення. Основними формами  здійснення функцій держави є  правотворчість, в цілому правове  регулювання і безпосередня організаторська  робота щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і  примусу.

Змістом тієї або іншої функції  держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні, або  на групу споріднених суспільних відносин.

Кожна конкретна функція держави  поєднує у собі зміст, форми та методи здійснення відповідної гілки  єдиної державної влади (законодавча  влада, виконавча влада, судова влада), застосування якої пов'язане з особливостями  конкретного об'єкту державного впливу.

Це поєднання можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони  правопорядку законності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямком  державної діяльності, застосовуються всі її форми:

а) правотворча, правове регулювання  шляхом видання відповідними державними органами нормативних актів, а також  актів конкретних (актів застосування норм права), які спрямовані на зміцнення  та охорону правопорядку, законності, визначення змісту та забезпечення здійснення прав і свобод громадян;

б) безпосередньої організаторської роботи при проведенні конкретних заходів, що стосуються вказаних питань (розподіл кадрів, їх навчання, здійснення нагляду  за неухильним виконанням положень нормативних  актів, організація цієї роботи і  тощо).

При здійсненні функції, що розглядаються, використовуються і вказані методи:

а) переконання – шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;

б) заохочення – шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг та нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з ними;

в) примус – шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктом.

Таким чином, для глибокого і  всебічного аналізу тієї або іншої  функції держави слід розглядати зміст, форми і методи здійснення відповідного напрямку державної діяльності.

 

5. Функції Української держави в сучасних умовах

 

Перед будь-якою державою постає більше чи менше коло завдань, на вирішення  яких вона використовує свої ідеологічні  та політичні сили, бюджет тощо. З  усієї сукупності цих завдань  можна виділити деякі, що визначають її сутність, без яких вона не може повноцінно діяти. Основними напрямками діяльності держави та її органів щодо задоволення  потреб суспільства, які розкривають  її соціальну сутність і призначення, є функції держави .

Сучасна Українська держава має  досить багато функцій, котрі виконує  як у самій державі, так і за її кордонами. Залежно від сфери  суспільного життя розрізняють наступні внутрішні функції сучаної Української держави:

1) гуманітарна (забезпечення, охорона  і захист основних прав людини);

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно  мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини – систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм – частина соціального і діє з ним у єдності.

Завдання  механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини – охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

Основні підсистеми механізму соціально-правового  забезпечення прав і свобод людини:

– механізм реалізації;

– механізм охорони;

– механізм захисту.

Механізм  реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для  реалізації прав і свобод людини.

Механізм  охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для  утвердження правомірної поведінки  особи.

Механізм  захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених  прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У разі порушення  прав особи без їх відновлення, а  також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту – первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист – це найдійовіша охорона, другий її ступінь.

Форми (або  засоби забезпечення) правового захисту  громадян від неправомірних дій  органів виконавчої влади та їх службовців.

1. Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріплено у в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України. Зігдно цієї статті, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист – необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Адміністративна  («управлінський тип»). Відбувається  шляхом розгляду прав громадян  у вищих органах виконавчої  влади. Як початкову інстанцію  для розгляду претензії до  адміністрації громадянин може  вибрати або орган виконавчої  влади, або суд. Громадянин  має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами  розгляду його справи державними  органами, підприємствами, громадськими  організаціями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах  СНД, судовий порядок захисту  прав громадян тривалий час (за часів  СРСР) залишався винятковим. Він  застосовувався у випадках, прямо  передбачених законом. За відсутності  прямої вказівки в законі про право  на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів  держави.

3. Адміністративно-судова форма характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спорів неконституційного-правового характеру.

Державна  охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах  місцевого самоврядування і розглядають  скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У  Колумбії, наприклад, омбудсман діє  під керівництвом Генерального прокурора.

Коло  повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим. В Іспанії  він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції – оцінює застосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсманів – це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини. У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.

В сучасній Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.

Коло  повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки  порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного  провадження стосовно державних  службовців, які порушили конституційні  права і свободи громадян, має  право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені  – тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Міністерства внутрішніх справ.

Дійсне  «середовище проживання» для  прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини – головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності. Через реалізацію, охорону і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового співтовариства.

2) екологічна (забезпечення екологічної  безпеки особи, захист навколишнього  природного середовища);

Свою політику в діяльності щодо охорони та відновлення навколишнього  природнього середовища, забезпечення екологічної безпеки на держава  чіико сформулювала у ст. 16 Конституції України: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». В юридичній літературі обґрунтовано доводиться, що ця стаття є однією з найважливіших як така, що стосується самого існування Українського народу, здоров’я нації, майбутнього поколінь. Зауважується також на тому, що саме вона зорієнтована на майбутнє, тобто саме від її виконання державою залежить нетільки сьогодення, а й життя майбутніх поколінь .

Що ж стосується форм здійснення екологічної (природоохоронної) функції  держави, то насампред хочу підкреслити, що вихідні засади екологічної безпеки  та екологічної рівноваги сформульовано  в Декларації про державний суверенітет  України від 16 липня 1990 р., де виділено окремий розділ «Екологічна безпека». У ньомузазначено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління тощо. Саме в Декларації вперше було передбачено обов’язок Української держави щодо забезпечення екологічної безпеки та збереження генофонду України .

До головних складових механізму  реалізації державної екологічної  політики належать:

– державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

– законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони;

– економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності.

Забруднення ґрунту, повітря, води, які  утворюють біосферу нашої планети  всього за декілька десятиріч досягнуло  таких масштабів, що нерідко можна  зустріти доволі песимістичні прогнози стосовно майбутнього людства у  зв’язку з деградацією навколишнього  середовища. Ще в 1969 р. в докладі Генерального секретаря ООН Економічній та соціальній раді було відзначено, що «в історії людства виникає криза всесвітнього масштабу, яка загрожує в однаковій мірі як розвинутим, так і нерозвинутим країнами, – криза середовища, яке оточує людину». Стає очевидним, що при розвитку існуючих тенденцій життя надалі буде поставлене під загрозу.

Практично всі країни світу в  тій чи іншій мірі вже зіштовхнулися  з проблемою навколишнього середовища і намагаються її вирішити на національному  рівні. Проте жодна країна, яких би дієвих заходів в цьому напрямку вона не вживала, не може почувати себе в безпеці, доки не буде задовільним  чином вирішене питання захисту  середовища тих районів, які знаходяться  в загальному користуванні всіх країн та народів.

Проблеми охорони навколишнього  середовища не обмежуються рамками  окремих країн чи регіонів – вони набули глобального характеру. Необхідність їхнього вирішення в загальнопланетарному масштабі припускає об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, розвиток міжнародного співробітництва з метою охорони навколишнього середовища.

У зв’язку з цим актуальним виглядає питання захисту навколишнього  середовища через посередництво  міжнародного права, так званого  міжнародного екологічного права.