Джерелами міжнародного приватного

принципи співробітництва  держав у певній сфері;

конкретні питання  співпраці.

     До першої групи договорів належать, наприклад, Декларація про економічне співробітництво між Україною та Канадою 1992 р.; Угода з Росією про реалізацію режиму вільної торгівлі 1994 р.; Угода з Таджикистаном про вільну торгівлю 2001 р., Угода про вільну торгівлю з Македонією 2001 р.; двосторонні угоди з Туркменистаном, Іраном про основні принципи торгово-економічного співробітництва 1997 р.; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р. Україна має намір приєднатися до Угоди про створення зони вільної торгівлі у Центральній Європі (її укладено Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Словенією; до неї прагнуть приєднатися держави, що входили до Ради економічної взаємодопомоги). Змістом цієї Угоди є скасування митних кордонів, посилення товарообігу, розвиток потенційних можливостей взаємовигідного співробітництва. Угода про співпрацю між Україною та Європейським Союзом, процес ратифікації якої наближається до завершення, містить принципи співробітництва нашої держави із вказаною спільнотою держав.[19]

    До другої групи договорів належать, наприклад, торговельно-економічні угоди з Кубою, Хорватією 1991 р., з Болгарією, Естонією, Іраном, Єгиптом, Китаєм, Угода про державний кредит з Китаєм, Взаємна домовленість про надання гуманітарної допомоги з Австрією 1992 р., з Канадою про економічне співробітництво; про торговельні та комерційні відносини 1995 р., з Норвегією 1998 р., торговельна угода з Марокко 2001 р. Довгостроковим є Договір між Україною і Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 роки від 27 лютого 1998 р. Низка питань паливно-енергетичного комплексу України та Росії вирішується в Угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у розвитку паливно-енергетичних комплексів, підписаній 7 вересня 1994 р. та затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1995 р.

     Загалом угоди про торговельно-економічне співробітництво укладено більше ніж із 50 державами. Ратифіковано угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Білоруссю (а також Протокол про вилучення з режиму вільної торгівлі до Угоди з Білоруссю), Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Латвією, Молдовою, Росією, Туркменістаном, Узбекистаном. Таку ж Угоду підписано з Литвою. До вказаної групи актів належать і протоколи, в яких знаходять свій розвиток угоди про торговельно-економічний та інші види співпраці. Такими є, наприклад, Протокол про поставки товарів та надання послуг, підписаний урядами України та Болгарії 11 березня 1993 р. на виконання Угоди між цими державами про торговельно-економічне співробітництво та платежі від 5 жовтня 1992 р.; Протокол, підписаний між Україною та Російською Федерацією на виконання багатосторонньої Угоди про реекспорт товарів та порядок видачі дозволу на реекспорт від 15 квітня 1994 р.[32]

    Угоди цієї групи укладаються переважно на короткий термін. Такими були договори з Молдовою про розвиток торговельно-економічного співробітництва на 1993, 1994 рр., Протокол погодження взаємних поставок продукції та рахунків між підприємствами України та міжнародним концерном «Ламінат», «Молдавізоліт» 1993-1994 рр. та ін.

   Прикладом детальної регламентації договірних питань є Угода відносно рибного промислу в економічній зоні архіпелагу Кергелен, підписана урядами Французької Республіки та України 1992 р.

    В ній вказано: джерела визначення економічної зони архіпелагу Кергелен; відсилання до законодавства Франції під час проведення рибальства у цій зоні суднами під прапором України; порядок отримання від французьких компетентних державних органів суднами риболовного флоту України ліцензій на здійснення промислової діяльності, дозволу на захід у порт і на стоянку на якорі у французьких територіальних водах біля узбережжя архіпелагу Кергелен, на постачання водою українських риболовних і допоміжних суден риболовного флоту; порядок запиту дозволу на зміну списка суден, які проводять рибну ловлю; про спостерігачів і фахівців з рибальства на суднах під прапором України; про перевантаження вилову з суден; про призначення на французькій території морського агента; звітування про вилов та витрати у зв'язку з цим перед французькою стороною; та ін.[15]

     Останнім часом спостерігається посилення міжнародного двостороннього співробітництва України з багатьма державами. Наприклад, результатом співробітництва з Угорщиною стали понад двадцять угод з торговельно-економічних питань та інших, укладених з 1991 по 1999 рр. Це, зокрема, Угода про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічне співробітництво від 31 травня 1991 р., Угода про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво від 26 лютого 1993 р., Меморандум між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про напрями розвитку економічних зв'язків та лібералізацію двосторонніх торговельно-економічних відносин від 11 листопада 1997 р. Це й низка угод, норми яких регулюють правовідносини у конкретній сфері діяльності (інвестування, перевезення тощо). Вже кілька років зовнішньоекономічними відомствами України та Угорщини обговорюється можливість укладення угоди про вільну торгівлю.

    Угоди про торговельно-економічне співробітництво можуть мати норми про певний вид режиму щодо товарообміну та інших форм економічних зв'язків. Здебільшого це режим найбільшого сприяння. Він може надаватися стосовно мита і податків, консульських зборів і податків, які будуть або можуть бути застосовані до імпорту, експорту, транзиту і зберігання товарів, способів їхнього стягнення, а також щодо митних процедур і формальностей.    Так, держави-учасниці договору часто звільняють від мита, податків і зборів:

• у разі ввезення на свою територію зразків будь-яких типів товарів, які походять з території іншої договірної держави, якщо вони призначаються виключно для оформлення заявок на товар, представлений цими зразками;
• каталоги, прейскуранти, торговельну інформацію та рекламні матеріали включно з кіноплівками;
• товари й предмети, призначені для ярмарок і виставок;
• предмети, прилади, матеріали та інструменти для дослідів, випробовувань та ремонту;
• обладнання й прилади, призначені для проведення монтажних, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що підлягають подальшому вивезенню;
• предмети й матеріали, призначені для забезпечення робіт, у т. ч. й такі, що є частинами створюваних об'єктів;
• майно та засоби, що ввозяться як частина статутного фонду СП;
• марковану тару, яка імпортується для наступного її наповнення.[19]

    Договірні держави можуть погодитися надати одна одній режим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час виходу, входу та перебування в портах можуть користуватися найбільш сприятливими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапором третіх держав. В угодах можуть зазначатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поширюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та переваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інтеграції тощо.

    Договори можуть установлювати дискримінаційний режим для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього капіталу - приватний, державний чи змішаний - значення не має. Це потверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформаційні агентства" зазначено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств.

    Держави-учасниці договорів можуть надавати одна одній необхідні пільгові умови для оформлення, запису або перенесення у відповідний реєстр(и) промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походження, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.[16]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

    Курсова робота присвячена комплексному дослідженню міжнародних договорів, що регулюють міжнародні приватноправові відносини. В роботі на підставі аналізу доктринальних положень, чинного законодавства України та інших держав,  Закону України "Про міжнародне приватне право", а також матеріалів судової практики, визначається розуміння джерела міжнародного приватного права, досліджено форми джерел міжнародного приватного права, які існують у світі і в Україні, їх співвідношення. Наводиться класифікація нормативних актів, що теорією та практикою відносяться до внутрішнього законодавства України. Питома вага приділяється дослідженню методології розмежування норм міжнародних договорів та внутрішнього законодавства України. У роботі також аргументується необхідність і вносяться пропозиції щодо удосконалення спеціального закону України з міжнародного приватного права.

    Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі декілька форм юридичного офіційного буття, існування» норм міжнародного приватного права. Це:

1) внутрішнє  законодавство;

2) міжнародні  договори;

3) міжнародні  й торговельні звичаї;

4) судова та  арбітражна практика.

    Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає міжнародний договір України як укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного приватного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи кількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол чи щось інше).

    Міжнародні договори можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

- предметом  регулювання (зовнішньоекономічні,  шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

- видом норм, які містяться у них (колізійні,  матеріально-правові, змішані);

- кількістю  учасників (дво- та багатосторонні);

- суб'єктами, які  створюють їх чи під егідою  яких вони укладаються (держави,  їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - відповідно СНД, МОП);

- ступенем потреби  їх опосередкованості в законодавстві  держав (потребують трансформації  в національне законодавство або ж «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

    Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворення їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного приватного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

   Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного приватного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

   Таким чином, міжнародний договір, підписаний і ратифікований Україною, може ще не мати чинності. В міжнародному приватному праві часто є важливим не тільки факт участі України у міжнародному приватному договорі, але й факт набрання ним чинності для іншої держави (наприклад, держави, до якої належить іноземний учасник відносин).

   Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

   З плином часу кількість міжнародних угод, порівняно з іншими джерелами права, зростає. Ця тенденція характерна для сфер економічного, науково-технічного співробітництва, регулювання різних видів перевезень, авторського, винахідницького, патентного, спадкового права, трудових правовідносин, правової допомоги з питань застосування матеріального та процесуального права.

   Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укладення шлюбу, його розірвання, призначення аліментів (наслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань на користь дітей та інших питань є дуже різноманітними, то виникають колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних.