Джерелами міжнародного приватного

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

І. Розділ. Загальна характеристика та види джерел  міжнародного приватного права…………………………………………………………………4

1.1. Загальна характеристика видів джерел міжнародного приватного права..4

1. 2. Внутрішнє  законодавство…………………………………………………..6

1. 3. Звичаї…………………………………………………………………………9

1.4. Судова та  арбітражна практика…………………………………………....12

1.5. Міжнародні  договори ………………………………………………………13

 

ІІ. Розділ. Зовнішньоекономічні договори у міжнародному праві……….…….18

2.1. Зовнішньоекономічні договори (контракти) і право, застосовуване до них за законодавством України………………………………………………...18     2.2. Умови та облік зовнішньоекономічних договорів…………………….…21

2.3. Особливості  договірного регулювання окремих  міжнародних операцій 27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                               ВСТУП

   Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма.

    Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства.

   Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивільно-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін.[13]

   Актуальність теми. Проблема винайдення можливих шляхів упорядкування норм, які наукою відносяться до міжнародного приватного права (МпрП), вже підіймалася в роботах М.М. Богуславського, Л.Н. Галенської, Г.К. Дмитрієвої, Д.В. Задихайло, В.П. Звекова, В.М. Корецького, С.Б. Крилова, Л.А. Лунца, Р.А. Мюллерсона, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, А.А. Попова, О.О. Рубанова, Ю.А. Тихомирова, А.Г. Хачатуряна, вчених країн Західної Європи, Великобританії та США: Ж.Азема, А.Блекмана, Дж.Морріса, П.Норта, Л.Раапе, Дж.Чешира, та інших.

   В сучасній Україні ще на початку оновлення правової системи незалежної держави на базі наукового пошуку правознавців: Г.А. Гірми, А.С. Довгерта, В.Я. Калакури, В.І. Кисіля, В.Л. Мусіяки, було опрацьовано проект закону України про МПрП. На жаль, тернистий шлях кодифікаційного процесу цивільного права відбився і на міжнародному приватному праві. Автономна кодифікація МПрП висуває необхідність дослідження співвідношення спеціального закону із МПрП та кодексів України, норм міжнародних угод та звичаїв, ця проблема ускладнюється можливістю застосування норм права іноземних країн. З часу створення першого системного блоку норм МПрП якісно змінилось законодавство України, яке включає і міжнародні договори, тому опрацювання вказаного проекту має ґрунтуватися на сучасному комплексному дослідженні внутрішнього законодавства України із МПрП, винайденні та аналізі всіх колізійних приписів чинного законодавства України.

    Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні системи норм права договорів у системі джерел міжнародного приватного права.

    Досягнення цієї мети зумовлює вирішення наступних завдань:

• З’ясувати поняття джерел міжнародного приватного права.
• Вказати види джерел міжнародного приватного права.
• Визначити систему джерел МПрП, що склалася у міжнародній практиці.
• Провести комплексне дослідження норм МПрП в рамках чинного договірного законодавства України. Визначити систему і види норм міжнародного приватного права.

   Об’єктом дослідження є система джерел міжнародного приватного права в цілому.

    Предметом дослідження виступає право міжнародних договорів як джерело міжнародного приватного права.

   Методи дослідження. Головним у процесі дослідження виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми у єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових приписів у сфері, що є предметом дослідження. У процесі дослідження застосовувалась низка загальнонаукових та спеціальних юридичних методів.

І. Загальна характеристика та види джерел  міжнародного приватного права.

1.1. Загальна характеристика видів джерел

міжнародного  приватного права.

Міжнародному  приватному праву відомі чотири форми  джерел:                       1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї;  4) судова та арбітражна практика.

Конституція США  прирівнює за юридичною силою  міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI).

Конституція Франції  містить загальне положення, відповідного до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому  порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед законами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55).

У Конституції  ФРН такого положения про пріоритет  норми міжнародного договору перед  нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою). [30]

Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно з Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. 3 (2)).

Нормативно-правові  акти Китаю визначають пріоритет  за нормами міжнародних договорів із участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 p.). .У джерелах права деяких держав питання співвідношення із юридичної сили норм національного законодавства та міжнародних договорів так і не знайшло вирішення. '" У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9).

У Законі "Про  дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 p.- вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину  національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 p.3 Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17).

Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.[24]

До міжнародних  договорів за участю України, які застосовуються для регулювання відносин у сфері міжнародного приватного права, повністю застосовують загальноприйняті принципи міжнародного права, у тому числі й виражені у нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 p. (чинна для України з 13 червня 1986 p.), Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 p. (чинна для України з 26 листопада 1992 p.). Важливе значення має доктрина, яка тлумачить питання укладення, набуття чинності, завершення дії міжнародних договорів та їх зміст.

Вирішення питання  співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є  важливим ще й тому, що питома вага кожного  з видів джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.[16]

 

1. 2. Внутрішнє законодавство.

Термін "внутрішнє  законодавство" тут вживається у  широкому розумінні. Маються на увазі  не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для вітчизняної  правової системи значення мають  окремі норми Конституції України. Так, у ч. 3 ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються, тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами України.

Конституції іноземних  держав можуть включати й інші норми  для регулювання приватно-правових відносин з "іноземним елементом". Так, в Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці держави. Й норми регламентують питання міжнародних договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.[19]

Закони тгінормативт-правові  акти, які є джерелами міжнародного приватного права, поділяються на такі, що; 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи  належать, наприклад, Закони України "Про  зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 p.;

"Про правовий  статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.; "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 p.; Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 p.; Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 p. Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 p.; Положення про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ, затверджене Указом Президента України від 27 червня 1996 p.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р.6, та ін.

В іноземних  державах, особливо тих, що належать до "сімі континентального права", приблизно  з б0-х pp. широко практикується прийняття  законів з питань міжнародного приватного права, які діють і до сьогодні. [27]

Закони з  міжнародного приватного права є  комплексними актами, оскільки вони містять  систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного -  права, взаємності, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної держави.

В Україні не має закону з міжнародного приватного права, незважаючи на існування декількох проектів. Майбутнє щодо його прийняття бачиться неоднозначним. Мабуть, залишення певних матеріально-правових та колізійних норм в окремих правових актах не виключає можливості прийняття такого закону в майбутньому.

У деяких правових системах окремі розділи (частини, книги) цивільних кодексів містять норми міжнародного приватного права. Наприклад, у провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 p. набула чинності книга Х нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного права та міжнородного цивільного процесу.[22]

Крім законів  з міжнародного приватного права  та спеціальних розділів (частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних  правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання  цивілістичних відносин з "іноземним елементом". Вони доповнюють закони з міжнародного приватного права або ж певною мірою заміняють їх, як це робить Декрет про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 p.