Джерелами міжнародного приватного

б)  багатосторонні (універсальні — відкриті для всіх держав), наприклад Віденська конвенція  про договори міжнародної купівлі-продажу  товарів (1980 р.), Всесвітня конвенція  про авторське право (1952 р.), Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.), Кон-

венція з  питань цивільного процесу (1954 р.) та багато інших;

в) регіональні (відкриті для держав окремого регіону  або економічної групи), наприклад  угоди країн СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (1992 р.), і про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах з участю держав СНД (1993 р.) та ін.;

   2) за суб'єктом їх укладення

а)  укладені УРСР як однією з республік СРСР;

б)  укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонаступництва;

в)  укладені Україною як самостійною державою. Чинність міжнародних договорів, укладених  УРСР і

   СРСР, закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і Законом України «Про пра-вонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. Наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, а також наступництво прав і обов'язків за міжнародними угодами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави.

   Україною як самостійною державою міжнародні договори укладаються:

   Президентом України або за його дорученням — від імені України;

   Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені Уряду України;

   міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів.[17]

   Від імені України укладаються такі міжнародні договори:

а)  політичні, мирні, територіальні й такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;

б)  що стосуються прав, свобод, і обов'язків людини і громадянина;

в) про участь України в міжнародних союзах та інших міжнародних об'єднаннях (організаціях), системах колективної  безпеки;

г)  про військову  допомогу та направлення підрозділів  Збройних Сил України до інших  держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи термін виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;

ґ)  про використання території та природних ресурсів України;

д) яким за згодою сторін надається міжнародний характер.

    Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних, гу­манітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабінету Міністрів.

   Міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента чи Кабінету Міністрів України, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнародних договорів, які укладаються:

а)  від імені  України;

б)  від імені  Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться  в актах Президента України.

    Інші міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України або затверджуються Кабінетом Міністрів у формі постанов.[32]

 

 

 

 

 

 

ІІ. Зовнішньоекономічні договори у міжнародному праві.

2.1. Зовнішньоекономічні  договори (контракти) і право,  застосовуване до них за законодавством  України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.[18]

Серед нормативно-правових актів України, що регулюють питання форми, порядку  укладення та виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є:

Цивільний кодекс України;

Закон України "Про зовнішньоекономічну  діяльність";

Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р.;

Закон України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про  порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 7 травня 1996 p.²;

Закон України "Про операції з  давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15 вересня 1995 p.;

Закон України "Про регулювання  товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 p.;

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 p.;

Указ Президента України "Про  заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової  політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 p.;

Указ Президента України "Про  заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994 p.;

Указ Президента України "Про  застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів";

постанова Кабінету Міністрів і  Національного банку України "Про  типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми  захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21 червня 1995 p.;

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене  наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1995 p. (зареєстроване у Міністерстві юстиції України 9 жовтня 1995 р. за № 367/903)²;

наказ МЗЕЗ України "Про єдиний порядок застосування індикативних цін до всіх товарів українського походження" від 8 вересня 1996 p.

В окремих випадках з питань укладення  зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовують спеціальні нормативно-правові акти. Наприклад, якщо мова йде про військово-технічне співробітництво, застосовуються, зокрема. Указ Президента України "Про дальше вдосконалення державного експортного контролю" від 28 грудня 1996 р. та Положення про державний експортний контроль в Україні, затверджений Указом Президента України від 13 лютого 1998 p., Закон України "Про державне оборонне замовлення" від 3 березня 1999 p.

Відповідно до зазначеного та іншого законодавства права та обов'язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: [17]

продавцем — у договорі купівлі-продажу;

наймодавцем — у договорі майнового наймання;

ліцензіаром — у ліцензійному договорі;

охоронцем — у договорі зберігання;

комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

довірителем — у договорі доручення;

перевізником — у договорі перевезення;

експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування;

страхувачем — у договорі страхування;

кредитором — у договорі кредитування;

дарувальником — у договорі дарування;

поручителем — у договорі поруки;

заставником — у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів):

про виробниче  співробітництво, спеціалізацію і  кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовують право країни, де здійснюється така діяльність, або де створюю" ться передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше;

про створення СП застосовується право країни, на території якої СП створюється та офіційно реєструється;

укладених на аукціоні, внаслідок конкурсу або  на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.[19]

До прав та обов'язків  сторін в інших зовнішньоекономічних договорах (контрактах) застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту. В разі приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги право місця здійснення такого приймання, «кшр сторони не погодили інше.

                2.2. Умови та облік зовнішньоекономічних договорів.

   Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 5 жовтня 1995 р. До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання/здачі виконаних робіт або послуг), у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 p.; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

   За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і т. д.[29]

    Донедавна Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зазначеним Положенням та іншими нормативно-правовими актами було встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту).

    Він полягав у тому, що зовнішньоекономічний договір (контракт), який укладався від імені юридичної особи, підписувався двома особами: тією, яка мала таке право згідно з Посадою відповідно до установчих документів, та особою, уповноваженою довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачали іншого (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Відповідно до ч. 5 ст. б цього ж Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) міг бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідав вимогам законів України або міжнародних договорів України.

   Офіційне тлумачення порядку підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) було зроблене Конституційним Судом України у 1998 р. Воно полягало в тому, що встановлений ч. 2 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту), за яким від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності договір (контракт) підписують дві особи, є обов'язковим для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, крім випадків, коли таким суб'єктом є фізична особа Конституційний Суд вказав, що цей порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) має бути дотриманим незалежно від того, укладається договір шляхом складання одного документа чи кількох документів, можливість чого передбачена ч. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України.[30]

    Від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт), роз'яснює Суд, підписує особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів вказаного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, та особа, яку уповноважено на це довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено на це установчими документами безпосередньо.

    Сьогодні ч. 2 ст. 6 вказаного Закону викладена у новій редакції. Відповідно до неї зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності2. Таким чином спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) усунено. Це відповідає практиці укладення таких контрактів у більшості іноземних держав.[31]