Аналіз суспільно-політичного устрою Казахстану

Якщо Президент Республіки Узбекистан за станом здоров’я не може виконувати свої обов’язки, в десятиденний термін на надзвичайному засіданні  Олій Мажліса із числа депутатів  на термін до трьох місяців обирається тимчасовий виконуючий обов’язки Президента. В цьому випадку мають бути в тримісячний термін проведені всенародні вибори Президента Республіки Узбекистан.

Склад Кабінету Міністрів формується Президентом і затверджується Олій Мажлісом Республіки. Кабінет Міністрів забезпечує ефективне функціонування економіки, соціальної і духовної сфери, виконання законів, інших рішень Олій Мажліса, указів, постанов і розпоряджень Президента республіки.

Найвищим державним представницьким  органом є Олій Мажліс Республіки Узбекистан, який здійснює законодачу владу. Він складається із депутатів, що обираються в територіальних виборчих округах на багатопартійній основі терміном на п’ять років. Нині це двопалатний парламент, вибори до нижньої палати проводяться в основному за партійними списками.

До виключних повноважень Олій Мажліса належать: прийняття Конституції  Республіки Узбекистан, внесення в  неї змін і доповнень; призначення  виборів в Олій Мажліс, визначення дати виборів Президента Республіки; затвердження указів Президента Республіки про призначення і звільнення з посади Прем’єр-міністра, його першого заступника, заступників Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів; здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією.

Представницькими органами влади  в областях, районах і містах є Ради народних депутатів, очолювані хакімами, які, виходячи з інтересів держави і громадян, вирішують питання, віднесені до їх компетенції. Органами самоврядування в селищах, кішлаках і аулах є сходи громадян, які обирають на 2,5 роки голову (аксакала) і його радників. Порядок виборів, організація діяльності і обсяг повноважень органів самоврядування регулюється законом.

Судова влада в Республіці Узбекистан діє незалежно від законодавчої і виконавчої, політичних партій, інших громадських організацій. Організація і порядок діяльності судів визначаються законом.

Конституційний Суд Республіки Узбекистан розглядає справи про  конституційність актів законодавчої і виконавчої влади. Конституційний Суд за поданням Президента обирається Олій Мажлісом з числа спеціалістів в галузі політики і права у складі голови, заступника голови і суддів Конституційного Суду. В своїй діяльності судді Конституційного Суду незалежні і підкоряються тільки Конституції Республіки Узбекистан.

Останнім часом проблема формування громадянського суспільства, відносин владних структур і громадян стала активніше досліджуватись фахівцями. У книзі “Узбекистан на порозі ХХІ сторіччя: загрози безпеці, умови й гарантії прогресу” Іслам Карімов стверджує: «Величезним внеском недавнього закону встановлення демократичного суспільства є те, що стрижневим моментом виступає спрямованість на нужди, інтереси, права і свободи не абстрактного суспільства чи народу взагалі, а конкретної людини». І далі: «Для нас громадянське суспільство – це соціальний простір, де верховенствує закон, який не тільки не суперечить, але і сприяє саморозвитку людини, реалізації інтересів особистості, максимальному функціонуванню її прав і свобод... Закони, держава не повинні обмежувати права людини і громадянина, але і закони повинні дотримуватися всіма беззаперечно”.

Зайнігідін Ісламов, доктор юридичних наук, професор пише: громадянське суспільство “передбачає економічно розвинуту ситуацію і відносно високий рівень суспільного добробуту, завдяки якому суб’єкти громадянського суспільства здатні разом, але без участі держави, реалізувати свої інтереси. В Узбекистані така ситуація дає лише перші паростки”.

Принципові положення  узбекської моделі реформ викладені в книзі Іслама Карімова «Узбекистан - свой путь обновления и прогресса». Їх сутність: на перехідному етапі державі не слід випускати з рук управління виробництвом; потрібний захист особливо незахищених прошарків населення; реформи мають здійснюватися без поспіху. Іслам Карімов вважає Узбекистан країною ринкової демократії зі своїми національними особливостями: «коли ми говоримо про курс Узбекистану - дехто називає це узбецькою моделлю, - то насамперед маємо на увазі, що реформи проводимо, але не за будь-яку ціну». І ще: “В складі СРСР Узбекистан був справжнім придатком. Сьогодні ж сировинні ресурси залучаємо в економіку”. Узбекистан посідає зараз восьме місце в світі за загальним обсягом виробництва золота. Розвідані запаси вугілля перевищують 2 мільярди тонн, газу - близько двох трильйонів кубометрів.

Іслам Карімов - послідовний  прихильник світської держави. Саме діями релігійних екстремістів пояснюють терористичні акти в лютому 1999 р., коли від вибухів у Ташкенті загинуло 14 осіб, 128 – поранено. У квітні 2004 року в Ташкенті і Бухарі в результаті терористичних актів і сутичок міліції з фундаменталістами загинуло 42 особи, серед них 3 міліціонери. Сьогодні режим Іслама Карімова вважається одним із найбільш жорстоких у Центральній Азії „Узбецьким Петром І” назвала І.Карімова казахська преса. Ставши вірним союзником США в боротьбі з тероризмом, узбецький президент скористався цим для того, щоб використати більш жорстокі репресії проти опозиціонерів-ісламістів незалежно від того, виступали вони за збройні методи боротьби чи ні. І немає нічого дивного в тому, що така репресивна політика тільки збільшила ряди терористів.

Драматичні і трагічні події в узбецькому місті Аджані 13-15 травня 2005 року підтверджують цей висновок. Озброєні заколотники захопили в’язницю і звільнили біля 2 тисяч чоловік, а потім – міську держадміністрацію. Заколот було подавлено зусиллями збройних сил з великою кількістю людських жертв. Ініціаторами збройного повстання владні органи Узбекистану вважають членів організації “Акрамія” – філіалу ісламського “Хізбут-тайрід”. Урядові структури і США, і Росії практично підтримали силові дії узбецької влади. Європейський Союз ввів санкції проти Узбекистану, які підтримали США. У відповідь Узбекистан поставив вимогу перед Вашингтоном залишити до кінця року військову базу розташовану на його території.

У зовнішньополітичній сфері Узбекистан за роки незалежності визначив своє місце, набув самостійного голосу у світовому співтоваристві. Нині Узбекистан визнали 165 держав, із понад 120 країнами світу встановлено офіційні дипломатичні відносини.

3. Аналіз суспільно-політичного устрою Туркменистану

 Туркменським феноменом називають те, що нині відбувається в цій країні. П’ятимільйонна Республіка Туркменістан має яскраво виражений племінний поділ: загалом 30 племен, найбільших – п’ять. Племена мають чіткі ареали розміщення, «свої» землі. У відповідності до них республіка розділена на п’ять великих областей - велайятів. Президентом Туркменістану в 1990 р. було обрано Сапармурата Ніязова, колишнього першого секретаря ЦК Компартії Туркменістану. При цьому враховувався і той факт, що за своїм походженням Ніязов був із племені теке, з якого історично виходили правителі країни. Свою легітимність Президент Туркменістану підтвердив після прийняття нової Конституції на всенародних виборах в червні 1992 р. (за нього проголосувало 99,5 відсотка виборців) і на референдумі в січні 1994 р., який продовжив повноваження президента до 2002 року. Цьому значно сприяло толерантне ставлення глави держави до інших племен, а також до національно-демократичного опозиційного руху "Агзи бирлик" ("Єдність").

Парламент Туркменістану, "враховуючи звернення громадян і виконуючи волю народу", закріпив за президентом нове ім’я — Сапармурат Туркменбаші (вождь усіх туркменів). В грудні 1999 р. Халк Маслахати (Народна Рада, до складу якої входять Президент, депутати Меджліса, члени Уряду, глави адміністративних утворень) постановила, що Сапармурат Ніязов “не обмежений в термінах президентства”. Політрада Демократичної партії Туркменистану (С.Ніязов її почесний голова) запропонувала надати йому ці повноваження на все життя. І, нарешті, в 2002 р. Народна Рада прийняла рішення, оголосивши Ніязова довічним президентом. Проте Ніязов заявив, що він керуватиме країною лише до 2007 року.

Відповідно до Конституції, Туркменістан – демократична, правова, світська держава, в якій державне правління  здійснюється у формі президентської республіки. Туркменистан на підставі закону дотримується постійного нейтралітету.

Вищим представницьким  органом народної влади є Халк Маслахати (Народна Рада) Туркменистану. Вищу державну владу і управління в країні здійснюють Президент, Меджліс (50 депутатів), Верховний суд, Вищий господарський суд, Кабінет міністрів. Туркменистан складається із адміністративно-територіальних утворень, де діють місцеві органи самоврядування.

У руках Туркменбаші  зосереджена вся повнота влади. Він — президент республіки, глава Кабінету Міністрів, керівник вищого органу представницької влади — Народної Ради Халк Маслахати, голова Ради Старійшин. Він же — верховний головнокомандувач у чині генерала армії, голова Ради оборони і національної безпеки, начальник цивільної оборони, голова єдиної в країні Демократичної партії.

По всій країні розпочалося будівництво пам’ятників першому туркменському президенту, його іменем названо вулиці, міста, канали. В центрі Ашгабада споруджено незвичайний пам’ятник – 12-метрову позолочену фігуру поставлено на 23-метровий постамент. Аналогії подібних пам’ятників немає в історії Середньої Азії: ісламська релігія забороняла зображення людей. Сапармурат Ніязов створив звід правил, за якими повинен жити кожен туркмен. Книга названа “Рухнама” – “Духовна книга” – головна книга туркменського народу, книга–дороговказ. Вона підводить підсумки історичної діяльності туркмен, розповідає про склад їх розуму, звички, традиції, бажання і наміри туркмен. За словами Сапармурата Ніязова, в «Рухнамі» зібрані воєдино всі морально-філософські риси туркменського народу. На прикладах історичного становлення туркменської нації і її державності зроблено висновки, що тільки при внутрішній згуртованості народу, всіх його племен на єдиній платформі моральних устоїв і традицій держава може бути стабільною.

В Туркменістані за ініціативою  Сапармурата Ніязова розроблена прагматична програма «10 років благополуччя», пізніше трансформовану в «10 років  стабільності». Її основні положення: спираючись на позитивні елементи минулого, визначати і здійснювати нове. В перспективі бачиться перехід від експорту сировини (газ, нафта, бавовна, каракуль) до продажу готових виробів і напівфабрикатів. Маленька держава, на переконання Президента, повинна спиратися на власні сили.

Як живуть туркмени. У Туркменістані діє зрівняльна система. Рівень заробітної плати як у в державному, так і приватному секторах економіки обмежується законом. Середня заробітна плата становить 20-25 доларів, її вистачає для забезпечення існування за скромних умов. Ціни на комунальні послуги порівняно невисокі, забезпечення населення газом значною мірою безкоштовне. Кожному громадянину за порівняно невисокі ціни продається відповідна кількість м’яса, масла, цукру, рису, господарського мила. В згадуваній книзі «Рухнама» Туркменбаші закликає еліту і співгромадян бути просякнутими духом національної величі, необхідним для побудови нової країни. Але біда полягає в тому, що ні корумповані чиновники, стурбовані бажанням якомога швидше набити кишені, ні замордовані злиденністю громадяни не готові до сприяння геройства вождя.

У зовнішньополітичній діяльності Туркменістан дотримується статусу постійного нейтралітету, який законодавчо закріплений в Конституції країни. Визнаний світовим співтовариством постійний нейтралітет Туркменістану є основою його внутрішньої і зовнішньої політики. У грудні 1995 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила безпрецедентну резолюцію "Постійний нейтралітет Туркменістану". У цьому документі висловлено міжнародне визнання політики "відкритих дверей" і невтручання у внутрішні справи інших держав, яку проводить країна з часу проголошення незалежності. Сапармурат Ніязов: "Хочу особливо наголосити: міжнародна підтримка нашого зовнішнього курсу не випадкова. У світі дедалі більше людей розуміє — нейтралітет Туркменістану відповідає загальним інтересам наших сусідів, бо відкриває широкі перспективи для розвитку в регіоні взаємовигідного співробітництва, для стабілізації обстановки, створення клімату взаємоповаги і довіри". 

4. Аналіз суспільно-політичного устрою Киргизстану

 У Киргизькій Республіці, як і в інших незалежних державах Центральної Азії, також відбуваються складніполітичні й економічні процеси. Президентом Киргизстану 27 жовтня 1990 року обрано академіка Аскара Акаєва. На цей час з’ясувалося, що Аскар Акаєв є прямим нащадком одного з останніх киргизьких правителів хана Шабдана, тобто законним спадкоємцем престолу. Президент виступив прихильником пріоритету прав людини над правами нації, що спричинило нарікання місцевих націонал-радикалів.

Згідно з Конституцією Киргизстан — суверенна, унітарна, демократична республіка, побудована на засадах правової, світської держави. Народ Киргизстану є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку здійснює через систему державних органів. Державна влада в країні ґрунтується на принципах верховенства влади народу, яку представляє і забезпечує всенародно обраний глава держави — Президент, її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, а також поділу функцій загальнодержавної влади і місцевого самоврядування.

У грудні 1995 р. Аскара Акаєва на альтернативній основі повторно обрано Президентом Киргизстану. Перед виборами він заявив: "Я пішов на цей безпрецедентний крок, щоб довести: Азія спроможна на демократичний шлях розвитку". У грудні 2000 р. Аскар Акаєв переобраний ще на один термін.

2 лютого 2003 року у Киргизстані  відбувся референдум про внесення  поправок до Конституції. Головною  метою конституційно-правової реформи,  проведеної в Киргизстані, є  передача частини повноважень  Президента урядові й парламенту країни, що передбачає більш ефективне функціонування всіх гілок державної влади. Так, прем’єр-міністр буде вносити кандидатури членів уряду на затвердження парламентом, парламент буде затверджувати суддів усіх рівнів. Оновлена редакція Конституції передбачає створення однопалатного парламенту в складі 75 депутатів (сьогодні загальна кількість депутатів двох палат – 105 осіб), які працюють на постійній основі і обираються за мажоритарною системою.