Використання компютерних моделей при вивченні фізики

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог повинен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переконань вихованця передусім залежить від рівня його розвитку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилкових поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців; г) переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише погодився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програму життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досягнення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у процесі переконування важливо впливати не тільки на його розум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою; е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати таких психологічних моментів, коли учень відвертий, схильний сприймати настанови педагога; є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї праці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ.

2.1. Методи розвалення негативного складу характера.

Безпорадність частини вчителів в роботі з важкими дітьми виражається перш за все в тому, що їх методика виправлення важких школярів частіше за все зводиться до моралізування і покарання. Методика виправлення важких школярів органічно пов'язана із загальною методикою виховання. Подолання важковиховуваності і є сукупність методів виховання, самовиховання і перевиховання, які забезпечують усунення негативного і поглиблений розвиток позитивного в особовій системі дитини. Методи виправлення особи одночасно впливають на свідомість, відчуття, поведінку, на розвиток особистості в цілому. Окремі методи подолання важковиховуваності без взаємодії один з одним можуть виступати як засіб корекції поведінки, комплексне ж їх застосування робить ці методи засобом перебудови особової системи школярів.

Індивідуальний підхід здійснюється також через сім'ю. Відверті бесіди з батьками про дитину, інформація про добрі і погані сторони в поведінці їх сина або дочки допомагають розробляти систему сімейного виховання, специфіку важковиховуваного школяра, що враховує весь комплекс виховної роботи класного керівника, направлений на те, щоб об'єднати, скоректувати вплив соціального оточення, школи, сім'ї, дитячого колективу з урахуванням характеру і змісту важковиховуваних школярів.

Методи руйнування негативного типу характеру

Характер важковиховуваних школярів має властивості стереотипу як сукупності негативних звичок, потреб, негативних реакцій. Звикнувши до грубості і різкості старших в сім'ї, що руйнується, підліток спочатку грубить своїм батькам,які несправедливо його кривдять, потім це виявляється в його відношенні до товаришів і вчителів. Не випадково важкий підліток навіть в доброзичливому слові вчителя бачить каверзу, жарт сприймає як насмішку, насторожено відноситься до всіх дій на свою свідомість і поведінку. Тому неможливо перевиховувати, використовуючи будь-який метод дії, якщо не змінити негативний стереотип характеру важковиховуваного школяра.

При важковиховуваній властивості характеру домінує стійке негативне забарвлення, доводиться перебудовувати весь комплекс психічних рис, цінностей, переконань, мотивів поведінки. Тут все важливо врахувати: співвідношення позитивних і негативних якостей, корисних і шкідливих звичок, характер спілкування, улюблений і нелюбимий вид діяльності і т.д. Головне правило в застосуванні методів руйнування негативного стереотипу — точне, всестороннє і об'єктивне уявлення про важкого школяра.

Метод «реконструкції» характеру логічно витікає з концепції А.С. Макаренко про те, що при перевихованні не можна разом з негативним руйнувати позитивне в особі вихованця. Тому при достатньому рівні загального розвитку доцільний процес часткової зміни особистості важкого школяра — реконструкції, тобто перебудови його характеру.

Термін «реконструкція» означає відновлення всього цінного, позитивного в характері і поведінці. Відповідно до загального значення «реконструкція» характеру включає наступні елементи педагогічної діяльності:

виявлення тих позитивних якостей вихованця, які треба в першу чергу використовувати в перебудові характеру, удосконалити, розвинути, поглибити;

прогнозування позитивного розвитку особи вихованця на основі виявлених позитивних тенденцій його поведінки, способу життя;

відновлення, відродження позитивних якостей, звичок, здорових потреб, які були заглушені несприятливими обставинами;

видозміна тих негативних властивостей, які школяр сам вважає позитивними, не хоче від них відмовлятися;

переоцінка негативних властивостей, нетерпиме відношення до них;

відновлення здорового способу життя, при, якому негативні властивості, шкідливі звички і хворі потреби виявляються непридатними.

В методі «реконструкції» характеру перша і головна задача— знаходження точки опори в етичному світі школяра
яка може послужити початковим напрямом перевиховання. Точка опори при «реконструкції» характеру завжди те саме цінне у вихованця, що дорого і йому самому і тим, хто до нього добре відноситься. Її можна встановити просто: запитати батьків і товаришів, за що саме цінують вони даного важкого учня. При «реконструкції» характеру важливо створити у відносинах важкого з однолітками діловий стиль життя.

На першому етапі «реконструкції» характеру встановлюються заборони, регламентація поведінки, що включає перелік дії і вчинків, які можна і не можна робити важкому підлітку, щоб не опуститися остаточно. Цей перелік заборон залежить від провідної негативної властивості в характері підлітка: недисциплінованим не можна порушувати режим; ледачим не можна відкладати справи на завтра, передоручати їх іншим або списувати завдання, виконувати роботу неякісно; егоїстичним не можна давати можливість звеличити себе. В цілому визначається область позитивного розвитку, рекомендується діяльність, де можна проявити себе з доброї сторони, педагог одночасно підказує, що неприпустимо в поведінці і спілкуванні з людьми.

Наступний етап «реконструкції» характеру — чітке визначення задач подолання важковиховуваності, планування індивідуальної роботи з вихованцем. При цьому намічається програма інтенсивного розвитку провідної позитивної якості. Так будь-яка негативна властивість при «реконструкції» характеру долається на основі сильних сторін позитивних рис особи школяра. Етап проектування позитивного розвитку переходить в етап накопичення соціально цінного досвіду діяльності і відносин. Тут здійснюються заходи по оздоровленню найближчого соціального оточення підлітка: встановлюється контроль за вільним часом, присікаються всякі спроби втягнути вихованця в порушення норм поведінки, спровокувати вчинки. Одночасно розробляються спеціальні заходи з подолання опору підлітка виховним діям: знімаються стійкі конфлікти з окремими педагогами, нормалізуються відносини з класним активом, підліток сам стає в позицію вихователя по відношенню до інших (шефство над малюками, персональна опіка слабкого школяра, якого кривдять однолітки, і т. д.). Нарешті, «реконструкція» характеру припускає поступове включення самовиховання в процес виправлення особи.

Метод «вибуху», який виник в педагогічній практиці А.С. Макаренка, також припускає руйнування негативного стереотипу характеру. В сучасній педагогіці вже виключений елемент природності, «вибух» спеціально організовується і прямує. Цей вид діяльності в перевихованні вельми складний, вимагає великої підготовчої роботи.

Метод «вибуху» здійснюється в двох варіантах. Одномоментний «вибух» комплексного характеру протікає в невеликий відрізок часу, але впливає руйнуючи на весь комплекс важковиховуваності.

Проте в практиці метод «вибуху» може бути розтягнутий в часі.

Частіше за все важкий підліток підпадає під концентрований вплив неприємних вражень: двійки, виклик батьків в школу, обговорення на педагогічній нараді, виклик в комісію у справах неповнолітніх і т.п. . Звичайно, все це створює «вибух». Але перш за все такий «вибух» носить негативний характер.

В школі ж при «вибуху» звичайно переважають негативні емоції, а спосіб життя мало змінюється. Тоді і діють по законах збереження домінанти: висаджений стереотип відновлюється в колишньому вигляді, якщо умови життя залишаються незмінними. Цим і пояснюється мала ефективність методу «вибуху» в шкільній практиці.

Суть методу «вибуху» полягає в тому, що при несподіваному збігу обставин підліток опиняється в критичній ситуації, коли конфлікт досягає найбільшої гостроти і встає невідкладне питання, як бути далі. Відбувається щось на зразок стихійного природного бунту в підлітку. «Вибух» знищує конфліктний тип поведінки, а потім обов'язково повинна проводитися система роботи по вихованню корисних звичок, позитивних якостей. Якщо слідом за «вибухом» не буде організовано все життя підлітка на нових початках, можливо повернення до колишнього типу поведінки.

От чому педагог, використовуючи емоційний стан важкого підлітка, повинен абсолютно чітко організувати подальший процес перевиховання.

2.2. Методи переоцінки і переосмислення поведінки.

Методи переоцінки і переосмислення поведінки допомагають спонукати до самоаналізу і самооцінки важкого школяра. Починається ця робота із звичайних етичних бесід проблемного характеру, з гострою постановкою питань, незвичністю змісту, аналізом ситуацій, знайомих підлітку, несподіванкою рішення: «Куди заводить брехня?», «Якщо втратив повагу», «Друг — третє твоє плече», «Погано людині, коли він один», «Соромно жити скучно!»

Для успішного проведення бесіди багато значить психологічна підготовка до неї. Що і як готувати до бесіди, залежить від теми, яку вона розкриває.

Переконання виникає в результаті боротьби думок, перевірки на власному досвіді того, що рекомендують інші. Етичні бесіди швидше повідомляють етичні знання, ніж їх формують, допомагають більше оцінювати поведінку інших людей, ніж своє власне. Тому в IX—X класах доцільно використовувати і інші форми переосмислення етичного досвіду: диспути і конференції. Загальна система осмислення і переосмислення етичного досвіду важких школярів повинна бути доповнена, відкоректована в індивідуальному порядку. Для важких дітей взагалі властива конкретність мислення, загальні істини прикласти безпосередньо до себе вони не в змозі. При цьому навіть маленькі відмінності в прикладах, фактах для важковиховуваних учнів — привід сказати: «Це не про мене». Крім того, прагнення виправдати свою поведінку дає підставу кожному важкому учню вважати, що йому можна робити все, чого іншим не можна. Нарешті, конфліктні ситуації, зіпсовані відносини з оточуючими, стресові стани спотворюють загальну картину і характер сприйняття етичної пропаганди. Все це говорить про необхідність індивідуальної етичної освіти — особисті бесіди, співбесіди, відвертий обмін думками, повчання.

Загальні правила індивідуальної розмови з дітьми відомі: говорити віч-на-віч, відверто, показувати свою зацікавленість в переживаннях вихованця, допомагати йому розібратися в собі, об'єктивно аналізувати його поведінку, визначити лінію поведінки на майбутнє. В роботі з важкими дітьми ці загальні вимоги повинні бути істотно доповнені. Перш за все, характер співбесіди повинен відповідати педагогічній меті і відносинам, що вже склалися між важким учнем і даним вчителем. Далі співбесіда повинна проводитися у відповідній обстановці, краще всього в природній, наприклад по дорозі додому. Важковиховувані школярі взагалі люблять надавати послуги, хоча не завжди в цьому признаються навіть самим собі. З тим, кому допомагають, мимовільно стають відвертішим. Оформлення кабінету, підготовка до лабораторних занять, випуск стінгазети — все це створює природну обстановку для розмови про життя, про себе. Не завжди спонукає до відвертої розмови кабінет директора, завуча, вчительська. Це відразу додає співбесіді офіційний характер. Звичайно, мета співбесіди буває різною. Часом доцільно саме у вчительській сказати: «Ти вважаєш, що вчинив мужній вчинок, але, здається, зробив сьогодні дурість. Чи в змозі ти це зрозуміти? Подумай, дня через два я хотіла б зустрітися і почути від тебе самого, як ти оцінюєш те, що все трапилося».

Методика співбесіди багато в чому залежить від його змісту; з'ясування причин того, що сталося, обставин справ, провини краще всього відбувається в перші хвилини події по «свіжих слідах». Причому питати частіше за все доводиться інших, а що не того, хто винний. Бесіда з важким підліткам відразу після події ніколи не повинна будуватися на звинуваченні.

Коли бесіда проводиться через якийсь час, у важкого учня вже готова виправдовувальна система мотивів своєї помилкової поведінки або провини. В цьому випадку треба з'ясувати інші обставини, наперед подумати про можливі виправдання винуватцями події. Важкі діти в поясненні причин поведінки часто прагнуть приховати істину через сором, а не боязнь відповідальності або покарання. Тому в попередній бесіді учню зразу ж пояснюється мотив розмови, що відбувається.

Вихователю треба передбачити щонайменше три варіанти відповідей на свої питання: відверті, приховані, брехливі. В кожному випадку методика співбесіди буде іншою. В первинній розмові ставиться мета співбесіди і задаються головні питання, на які треба отримати відповіді. Потім встановлюється істинність події, зміст провини, події. В цей період найголовніше — розкрити всі факти, знайти найістотніше в тому, що відбувається: чому виник конфлікт, бійка, суперечка, що до цього спонукало (мотиви), що цьому сприяло (умови, обставини), які наслідки того, що трапилось, що думає важкий підліток робити далі.