Використання компютерних моделей при вивченні фізики

4

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ………………………………………………..5

                  1.1. Сутність поняття важкі діти……………………………………..5

                  1.2. Вікові особливості важковихованості…………………………..10

                  1.3. Перевиховання: суть, функції, етапи та принципи…………….12

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ……………………………………………………………..18

                  2.1. Методи розвалення негативного складу характера…………….18

                  2.2. Методи переоцінки і переосмислення поведінки………………22

                  2.3. Методи перебудови життєвого досвіду…………………………27

                  2.4. Методи стимулювання позитивного і попередження негативної поведінки…………………………………………………………………………...30

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА………………………………………...33

                 3.1. Випадок із практики викладача ЗОШ………………………...33

                  3.2. Аналіз педагогічної ситуації……………………………………...34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..36

                                                       Трудный ребёнок – это дитя пороков родителей,

                                                          зла семейной жизни, это цветок, расцветающий в

                                                               атмосфере бессердечия, неправды, обмана, праздно-

                                                             сти, презрения к  людям, пренебрежения своим об-

                                                                   щественным долгом… это дитя нравственной непод-

                                                                готовленности родителей к рождению и воспитанию

                                                                   детей.                                                                                                                            

В.А.Сухомлинский

ВСТУП

Нерідко доводиться бачити юрбу підлітків, які поводять себе нахабно та зухвало, незважаючи ні на кого, без перестанку вживають нецензурні слова. Таке видовище спонукає до роздумів і до розмови. Навіть мовчання людей, які спостерігають за ними, є красномовним. В очах зазвичай пасивних спостерігачів можна прочитати обурення, осуд.

Нажаль, ті проблеми, які накопичувалися в нашому суспільстві протягом багатьох років сьогодні дають серьозні результати і негативно позначаються на моральній атмосфері суспільства. Вже нікого не здивувати такими явищами, як бездуховність, байдужість, моральна глухота, жорстокість, дефіцит доброти, милосердя, співчуття та ін.

Демографи і соціологи відзначають, що в умовах сучасного життя українського суспільства понад усе страждає сім'я. В багатьох джерелах є теза про те, що не має важких дітей, а є важкі дорослі. Звісно, не можу не погодитись з цією формулою педагогіки, але так чи інакше кожному вчителю доводиться заходити в клас і працювати з такими різними дітьми, деякі з яких вимагають великої напруги душевних сил і такої віддачі енергії, що ніяк по-іншому окрім важких цих учнів не назвеш. На основі теоретичних знань та мого невеликого досвіду можу сказати, що діти, що підпадають під визначення «важких» учнів вимагають певної індивідуальної роботи.

То ж проблема важких дітей дуже актуальна  в наш час. Ця проблема спонукає школу приділяти особливу увагу створенню умов для реалізації духовно-інтелектуального потенціалу учнів, своєчасному виявленню школярів з поведінкою, що видхіляється від норми, а також схильних до правопорушень.

Мета дослідження – вивчити теоретичні основи індивідуального підходу до важких дітей та дослідити шляхи його проведення.

Об`єкт дослідження – проблемне явище важкі діти.

Предмет дослідження – шляхи проведення роботи з «важкими» дітьми.

Завдання дослідження:

      на основі аналізу наукових джерел, періодичних видань з теми дослідження виявити сутність, виникнення проблемного явища;

      розглянути форми та методи індивідуальної роботи з важкими дітьми.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ.

1.1. Сутність поняття важкі діти.

Поняття «важкі» діти з'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками – глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ – на початку ХХ століття – дітей розумово відсталих. За наших часів «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є і невстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі.

Іще одним терміном користувалися педагоги на початку ХХ ст. – «морально-дефективні». Крупська Н.К. пише: «Термін «морально-дефективні » припускає, що існують якісь одвічні, непорушні етичні закони... і та людина, яка не знає їх, морально-дефективна». Але де ж цей закон? Є затравлені,озлоблені,змучені, хворі діти, але не має морально-дефективних.

В сучасній школі є термін «діти асоціальної поведінки». Це одні з найбільш складних в роботі важких учнів. Дуже часто вчителі не можуть по якимсь причинам впоратись з вихованням таких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми – соціальні чи правоохоронні.

Для мене найбільш точним і вірним виявився термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає не в їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагає більше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін «важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічна запущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношення позитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховних впливів.

Таким чином, до числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками;хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики), педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою;з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей. Чи не забагато дітей підпадає під таке визначення? Так ми всіх учнів можемо назвати важкими. Але я вважаю, що поняття «важкості» суб'єктивне і особливе для кожного вчителя. Так, не можна не погодитись, що такі діти існують, але подекуди для різних вчителів зовсім різні учні здаються важкими. Я хочу наголосити, що це і є специфічністю роботи з важкими учнями – оцінити об'єктивність поставленого вчителем діагнозу «важковихованість». (вище було розібрано, чому доцільно використовувати цей термін, маючи на увазі важких учнів. В подальшому буду використовувати ці терміни в рівних значеннях).

Однією з найважливіших задач є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.

Вже в 20–30-і роки були відокремлені три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному розвитку. (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чехов та інш.). Цими причинами були і залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм вчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища, в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішні причини важковихованості і аморальності. Педагогічною наукою встановлено, що:

1. Ніяка окрема взята причина не може привести до негативних змінень в психіці. Важковихованим, правопорушником, злодієм асоціальною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання і робота вчителя має бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнім впливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.

2. Переробка, перебудова внутрішнього світу людини – процес природний, необхідний по відношенню до всіх без виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця – це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості і поведінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основи перевиховання.

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають під однаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть стати більш цілеспрямованою, вольовою, а інша – духовно зламана, без віри в себе і людей.Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяють утворенню негативних явищ.

Перша група – фактори позитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильного виховання. До них відносять:

направленість особистості (якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддається будь-якому негативному впливу);

рівень загального розвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливо вразливим для негативного впливу);

діалектика формування внутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно з подоланням негативного);

нетиповість особистості (не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).

В цілому фактори позитивного розвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативних властивостей.

Друга група – фактори негативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень в психічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише на негативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можуть наполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я у важких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто в наслідок важкої сімейної атмосфери у дитини з'являються неврози.

Третя група – вже сформовані негативні якості.

Конфліктне відношення дитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого ряду помилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабою вимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношення з'являються в результаті помилок сімейного виховання.

Четверта група – несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості. Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життя первинного і загальношкільного колективів.

В сучасних учнів різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічний практичний опит, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.

Структура асоціального досвіду:

спотворення звичок, потреби;

зіпсовані відношення з оточуючими;

асоціальні мотиви поведінки.

В 9 випадках з 10 правопорушення підлітками здійснюються тоді, коли вони не вчаться, не зайняті суспільною справою.

Таким чином, вчителю необхідно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншому випадку. А основним принципом роботи має стати індивідуальний підхід.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику. Система освіти все більше зміщує центр важкості з індивідуального на уніфіцирований підхід. Типовий психосоціологічний підхід виявився неефективним, оскільки вважається, що шкільні проблеми – відображення особистих проблем кожної дитини. «Ми не досягнемо успіхів, якщо будемо займатися лише корекцією – пише У.Глассер – Треба з раннього дитинства привчати дітей до відповідальності за своє навчання, треба давати їм шанс досягнути успіху.»