Україна та українська культура в контексті проблем співвідношення західного і східного типу цивілізацій

У перші століття існування римської цивілізації рабство в Римі було слабко розвинене. З II ст. до н.е. кількість рабів зросла у зв'язку з успішними війнами. Положення в республіці поступово загострювалося. У I ст. до н.е. війна неповноправних італіків проти Риму і повстання рабів під проводом Спартака потрясли всю Італію. Все завершилося встановленням у Римі в 30 р. до н.е. одноосібної влади імператора, що спирався на збройну силу.

Перші століття Римської імперії були часом найсильнішого майнової нерівності, поширення великого рабовласництва. З I ст. до н.е. спостерігається і протилежний процес - відпустка рабів на волю. Надалі рабська праця в сільському господарстві поступово витісняється працею колонів, особисто вільних, але прикріплених до землі хліборобів. Раніше процвітала Італія стала слабшати, а значення провінцій - зростати. Почався розпад рабовласницької системи. В кінці IV ст. н.е. Римська імперія ділиться приблизно навпіл - на східну і західну частини. Східна (Візантійська) імперія проіснувала до XV ст., Коли вона була завойована турками. Західна імперія протягом V ст. до н.е. піддавалася нападам гунів і германців. У 410 р. н.е. Рим був узятий одним з германських племен - остготами. Після цього Західна імперія животіла, а в 476 р. її останній імператор був повалений з престолу.

Падіння Римської імперії пов'язано з кризою римського суспільства, обумовлює труднощі відтворення рабів, проблемами збереження керованості величезної імперії, зростанням ролі армії, мілітаризацією політичного життя, скороченням міського населення і кількості міст. Сенат, органи міського самоврядування перетворювалися на фікцію. У цих умовах імператорська влада змушена була визнати поділ імперії в 395 р. на Західну і Східну (центром останньої був Константинополь) і відмовитися від військових походів з метою розширення території держави. Тому військове ослаблення Риму стало однією з причин його падіння. Швидкому падінню Західної Римської імперії сприяло навала варварів, потужний рух німецьких племен на її території в IV-VII ст., Що завершилося створенням "варварських королівств".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 УКРАЇНА ТА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ СПІВВІДНОШЕННЯ ЗАХІДНОГО І СХІДНОГО ТИПУ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

 

 

3.1 Культура і цивілізація

 

 

Поняття “культура” і “цивілізація”  мають органічний зв’язок. Але переважна  більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки.

Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій  людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій  людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.  Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури.

Розглянемо їх детальніше. Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій.

Дослідження свідчать, що з самого початку специфіка цих цивілізацій  була пов’язана з особливостями  трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота  населення та інші чинники. Зокрема  система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері – орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту – Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику – імператору чи феодалу.

На розвиток і особливості цивілізацій  впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства в Індії – буддизм, брахманізм, філософія йоги, в Китаї – буддизм і конфуціанство зробили значний вплив на регламентацію всієї людської діяльності. Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики. Далі, для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім’ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння. Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв’язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність. Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих “гібридних” суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру. Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності, цілісності та взаємопов’язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

В умовах розбудови суверенної Української держави, відродження національної культури особливе значення має об'єктивне висвітлення етногенезу українського народу, визначення місця даного етносу в колі слов'янських народів, його зв'язків з найдавнішими етапами історії.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в ХIII ст., польсько-литовська експансія в ХIV - ХVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в ХIХ - ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в ХVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця ХVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

На розвиток і особливості цивілізацій  впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства.

Для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім’ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння. Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв’язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Васильєв Л.С. Схід і Захід в історії (основні параметри проблематики) / Л.С. Васильєв / / Альтернативні шляхи до цивілізації. - М.: Логос, 2000. - 368 с.
2. Історія світової культури (світових цивілізацій) / Під науковою редакцією доктора філософських наук, професора Г.В. Драча. - Ростов н / Д: вид-во "Фенікс", 2004. - 544 с.
3. Історія Росії (Росія у світовій цивілізації): Курс лекцій / Укл. і відп. редактор А.А. Радугин. - М.: Центр, 2001. - 352с.
4. Павленко Ю.В. Походження цивілізації: альтернативні шляхи / Ю.В. Павленко. - М.: Логос. - 2000. - 386 с.
5. Пархоменко І.Т. Культурологія у питаннях і відповідях / І.Т. Пархоменко, А.А. Радугин. - М.: Центр, 2001. - 336 с.
6. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій / С. Хантінгтон. - М.: ТОВ "Видавництво АСТ", 2003. - 603 с.
7. Хачатурян В.М. Історія світових цивілізацій з найдавніших часів до кінця ХХ століття / В.М. Хачатурян. - М.: Дрофа, 2000. - 512 с.
8. Культурна політика України. — Київ, 1995
9. Другий міжнародний конгрес україністів (Історіографія українознавства, етнологія, культура), Львів, 1994
10. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини), Київ, 1990
11. Попович М.В. Нарис історії культури України, Київ, 1998; с. 536—Культура українського народу, Київ, 1994; с. 213—266