Україна та українська культура в контексті проблем співвідношення західного і східного типу цивілізацій

Такий лад існував у багатьох стародавніх азіатських державах, однак  влада в них належала, як правило, не одноосібного правителя, а численної правлячого угрупування. Як це не парадоксально, піддані східних правителів не мислили себе поза цього, на їхню думку, цілком справедливого, порядку речей. Вони не прагнули звільнитися від нього. Жорсткість норм повсякденного буття сприймалася людьми як нормальне явище.

У такому суспільстві розвиток йде  циклами. Його історичний шлях графічно виглядає у вигляді пружини, де кожен  виток - це один цикл, в ньому можна  виділити 4 стадії:

1) посилення централізованої  влади і держави;

2) криза влади;

3) занепад влади і  ослаблення держави;

4) соціальна катастрофа: бунт народу, навала іноземців.  При такому циклічному розвитку  суспільство мало багатющу духовну  життя, високорозвинені науку,  культуру. На Сході виникають  найдавніші системи писемності. Найбільш ранні тексти Месопотамії та Єгипту в більшості своїй представляють документи господарського обліку, типу бухгалтерських книг або запису молитов. З часом на глиняних табличках або папірусах починають записувати поетичні тексти, а на кам'яних стелах висікати написи про важливі історичні події.

Саме на Сході зароджуються зачатки  науки (арифметики, географій, астрономії), сучасних світових релігій. У Палестині  до початку нашої ери сформувалися основи нової релігії, яка в Римській імперії отримала назву християнства. Значно раніше, ніж у Європі, книгодрукування виникло в Єгипті, Китаї та інших країнах. Перші прообрази єгипетських книг з'явилися в XXV ст. до н.е. і китайських - в XIII ст. до н.е. Для розвитку друкарства величезне значення мало винахід паперу в Китаї (II ст. До н. Е.). Поява перших книг у Китаї відноситься до VII-VIII ст., Коли вже було відомо застосування папери в якості матеріалу для письма і був вперше введений ксилографической спосіб друкування (відбиток з гравюри по дереву).

Таким чином, для них характерна висока ступінь залежності індивіда від природи і географічного  середовища, тісний зв'язок людини з  його соціальною групою, низька соціальна  мобільність, панування серед регуляторів  суспільних відносин, традицій і звичаїв.

2.3 Західний тип цивілізації

Наступним глобальним типом цивілізації, що склалися в давнину, став західний тип цивілізації. Він почав виникати на берегах Середземного моря і найвищого  розвитку досяг у Стародавній  Греції і Стародавньому Римі, товариствах, які прийнято іменувати античним світом у період з IX-VIII ст. до н.е. до IV-V ст. н.е. Тому західний тип цивілізації з повною підставою можна іменувати як середземноморський або античний тип цивілізації. Вчені зазвичай поділяють її на три основних складових: Європа, Північна Америка і Латинська Америка.

Антична цивілізація пройшла тривалий шлях розвитку. На півдні Балканського півострова в силу різних причин ранньокласові  суспільства і держави зароджувалися  не менше трьох разів: у 2-й половині III тис. до н.е. (Знищено ахейцями); в XVII-XIII ст. до н.е. (Знищено дорійцями); в IX-VI ст. до н.е. остання спроба вдалася - виникло античне суспільство.

Антична цивілізація, так само як і  східна цивілізація є первинною  цивілізацією. Вона виросла безпосередньо з первісності і не могла скористатися плодами попередньої цивілізації. Тому в античній цивілізації, за аналогією з східної, у свідомості людей і в житті суспільства суттєво вплив первісності. Панівне становище займає релігійно-міфологічний світогляд. Однак у цьому світогляді є істотні особливості. Античне світогляд космологічно. Космос по-грецьки - це не тільки світ. Всесвіт, але й порядок, світове ціле, що протистоїть Хаосу своєї домірністю і красою. В основі цієї впорядкованості лежать міра і гармонія. Таким чином, в античній культурі на основі світоглядних моделей формується один з важливих елементів західної культури - раціональність.

Установка на гармонію у всьому космосі  пов'язана була і з культуротворчим  діяльністю "античного людини". Гармонія проявляється в пропорції та зв'язку речей і ці пропорції зв'язку можуть бути обчислені і відтворені. Звідси - формулювання канону - сукупності правил, що визначають гармонію, математичні розрахунки канону, базованих на спостереженнях над реальним людським тілом. Тіло - прообраз світу.  Космологізм (уявлення про світобудову) античної культури носив антропоцентричний характер, тобто людина розглядався як центр Всесвіту і кінцева мета всього світобудови. Космос постійно співвідносився з людиною, природні об'єкти з людськими. Такий підхід визначав ставлення людей до їх земного життя. Прагнення до земних радощів, активна позиція по відношенню до цього світу - характерні цінності античної цивілізації.

Цивілізації Сходу виросли на поливному  землеробстві. Античне ж суспільство мало іншу сільськогосподарську основу. Це так звана середземноморська тріада - вирощування без штучного зрошення зернових, винограду і маслин.

На відміну від східних товариств  античне розвивалося дуже динамічно, тому що з самого початку в ньому  розгортається боротьба між поневолювали в пайове рабство селянством і аристократією. В інших народів вона закінчувалася перемогою знаті, а у стародавніх греків демос (народ) не тільки відстояв свободу, але й домігся політичної рівності. Причини цього криються в бурхливому розвитку ремесла і торгівлі. Торгово-реміснича верхівка демосу швидко багатіла і в економічному відношенні стала сильнішою землевласницької знаті. Суперечності між могутністю торгово-ремісничій частині демосу і йде в минуле силою землевласницької знаті склало рушійну пружину розвитку грецького суспільства, яке до кінця VI ст. до н.е. вирішилася на користь демосу.

В античній цивілізації на перший план вийшли приватновласницькі відносини, проявилося панування приватного товарного  виробництва, орієнтованого переважно на ринок. З'явився перший в історії зразок народовладдя - демократія як уособлення свободи. Демократія в греко-латинською світі була як і раніше прямій. Передбачалося рівність всіх громадян як принцип рівних можливостей. Існували свобода слова, виборність органів влади.

В античному світі були закладені  основи громадянського суспільства, що передбачає право кожного громадянина  брати участь в управлінні, визнання його особистої гідності, прав і  свобод. Держава не втручалася в  приватне життя громадян або це втручання було незначним. Торгівля, ремесла, сільське господарство, сім'я функціонували незалежно від влади, але в рамках закону. Римське право містило систему норм, що регулюють приватновласницькі відносини. Громадяни були законослухняні.

В античності питання про взаємодію  особистості і суспільства вирішувалося на користь першої. Особистість і  її права були визнані первинними, а колектив, суспільство - вторинними. Проте демократія в античному  світі носила обмежений характер: обов'язкова наявність привілейованого шару, виключення з її дії жінок, вільних іноземців, рабів. У греко-латинської цивілізації також існувало рабство.

Цивілізація Стародавньої Греції. Своєрідність грецької цивілізації полягає в  появі такої політичної структури, як "поліс" - "місто-держава", що охоплює саме місто і прилеглу до нього територію. Поліси були першими республіками в історії всього людства. Численні грецькі міста були засновані і по берегах Середземного і Чорного морів, а також на островах - Кіпрі і Сицилії. У VIII-VII ст. до н.е. великий потік грецьких переселенців кинувся на узбережжі південній частині Італії, формування на цій території великих полісів було настільки значним, що отримало назву "Великої Греції". Громадяни полісів мали право володіти землею, зобов'язані в тій чи іншій формі брати участь у державних справах, а в разі війни з них складалося громадянське ополчення. У еллінських полісах, крім громадян міста, зазвичай проживало особисто вільне населення, але позбавлене громадянських прав і нерідко це були переселенці з інших грецьких міст. На нижньому щаблі соціальної драбини античного світу знаходилися абсолютно безправні раби.

У полісної громаді панувала антична  форма власності на землю, нею  користувалися ті, хто був членом громадської общини. При полісної системі засуджувалося накопичення. У більшості полісів верховним органом влади були народні збори. Йому належало право остаточного вирішення найважливіших полісних питань. Громіздкий бюрократичний апарат, властивий східним і всім тоталітарним товариствам, у полісі був відсутній. Поліс являв собою практично повний збіг політичної структури, військової організації і громадянського суспільства. Грецький світ ніколи не був єдиним політичним цілим. Він складався з кількох абсолютно самостійних держав, які могли вступати в союзи, зазвичай добровільно, іноді з примусу, вести між собою війни або укладати мир. Розміри більшої частини полісів були невеликі: зазвичай у них лише одне місто, де проживало кілька сот громадян. Кожен такий містечко було адміністративним, господарським і культурним центром маленької держави, а населення його займалося не тільки ремеслом, але і землеробством.

У VI-V ст. до н.е. поліс розвинувся в  особливу форму рабовласницького держави, більш прогресивну, ніж східні деспотії. Громадяни класичного поліса рівні у своїх політичних і юридичних правах. Вище громадянина в полісі ніхто не стояв, крім полісного колективу (ідея суверенітету народу). Кожен громадянин мав право публічно висловити свою думку з будь-якого питання. Для греків стало правилом приймати будь-які політичні рішення відкрито, спільно, після всебічного публічного обговорення. У полісі наявності поділ вищої законодавчої влади (народне зібрання) і виконавчої (виборні строкові магістратури). Так, у Греції затверджується лад, відомий нам як антична демократія.

Давньогрецька цивілізація характеризується тим, що вона найбільш рельєфно висловлює  ідею суверенітету народу і демократичну форму правління. Греція архаїчного періоду мала певну специфіку  цивілізації в порівнянні з іншими античними країнами: класичне рабство, полісну систему управління, розвинений ринок з грошовою формою звернення. Хоча Греція того часу не представляла собою єдиної держави, проте постійна торгівля між окремими полісами, економічні та родинні зв'язки між сусідніми містами приводили греків до самосвідомості - бути їм у єдиній державі.

Розквіт старогрецької цивілізації  був досягнутий в період класичної  Греції (VI ст. - 338 р. до н. Е.). Полисная організація  суспільства ефективно здійснювала  економічні, військові та політичні функції, стала унікальним явищем, невідомим у світі стародавньої цивілізації. Однією з особливостей цивілізації класичної Греції з'явився стрімкий підйом матеріальної і духовної культури. В області розвитку матеріальної культури відзначалася поява нової техніки і матеріальних цінностей, розвивалося ремесло, споруджувалися морські гавані і виникали нові міста, йшло будівництво морського транспорту та усіляких пам'ятників культури і т.п.

Породженням найвищої культури давнини  є цивілізація еллінізму, початок якої поклало завоювання Олександром Македонським у 334-328 рр.. до н.е. Перської держави, що охоплювала Єгипет і значну частину Близького Сходу до Інда і Середньої Азії. Період еллінізму тривав три століття. На цьому широкому просторі склалися нові форми політичної організації і соціальних відносин народів і їх культури - цивілізація еллінізму.

До характерних особливостей цивілізації  еллінізму можна віднести: специфічну форму соціально-політичної організації - елліністична монархія з елементами східної деспотії і полісного устрою; зростання виробництва продуктів та торгівля ними, розвиток торгових шляхів, розширення грошового обігу, в тому числі поява золотих монет; стійке поєднання місцевих традицій з культурою, принесеної завойовниками і переселенцями греками та іншими народами.

Еллінізм збагатив історію людства  і світову цивілізацію в цілому новими науковими відкриттями. Найбільший внесок у розвиток математики і механіки внесли Евклід (III ст. До н. Е.) і Архімед (287-312 рр..). Різнобічний вчений, механік і військовий інженер Архімед із Сіракуз заклав основи тригонометрії; їм були відкриті принципи аналізу нескінченно малих величин, а також основні закони гідростатики і механіки, широко застосовувалися для практичних цілей. Для зрошувальної системи в Єгипті застосовувався "архимедів гвинт" - прилад для відкачування води. Це була похило розташована порожня труба, усередині якої знаходився щільно прилягаючий до неї гвинт. Обертається за допомогою людей гвинт зачерпував воду і піднімав її нагору.

Подорожі по суші викликали потреба  точно вимірювати довжину пройденого шляху. Це завдання було дозволено в I ст. до н.е. олександрійським механіком  Героном. Він винайшов прилад, названий їм годометром (вимірником шляху). У  наш час такі прилади іменуються таксометрами.

Світове мистецтво збагатилося  такими шедеврами, як Вівтар Зевса в  Пергамі, статуї Венери Мілоської та Нікі Самофракийской, скульптурна група  Лаокоон. Увійшли до золотого фонду  елліністичної цивілізації досягнення давньогрецької, середземноморської, причорноморської, візантійської та інших культур.

Цивілізація Стародавнього Риму в  порівнянні з Грецією була більш  складним явищем. Згідно з античною легендою, місто Рим був заснований в 753 р. до н.е. на лівому березі Тибру. Спочатку населення Риму складалося з трьохсот пологів, старійшини яких становили сенат; на чолі громади стояв цар (по-латині - reve). Цар був верховним воєначальником і жерцем. Пізніше приєднані до Риму жили в Лаціуме громади латинів отримали найменування плебеїв (плебс-народ), а нащадки старих римських родів, що складали тоді аристократичний прошарок населення, отримали назву патриціїв. У VI ст. до н.е. Рим став досить значним містом і знаходився в залежності від етрусків, що мешкали на північний захід від Риму. В кінці VI ст. до н.е. зі звільненням від етрусків формується римська республіка, яка проіснувала близько п'яти століть. Римська республіка спочатку була невеликою за площею державою, менш 1000 кв.км. Перші століття республіки - час завзятої боротьби плебеїв за їх рівняння в політичних правах з патриціями, за рівні права на громадську землю. У результаті поступово територія Римської держави розширюється. На початку IV ст. до н.е. вона вже більш ніж удвічі перевищила початкові розміри республіки. У цей час Рим був захоплений галлами, які дещо раніше влаштувалися в долині річки По. Однак галльське вторгнення не зіграло значну роль у подальшому розвитку Римської держави. II і I ст. до н.е. були часом великих завоювань, які віддали Риму всі країни, прилеглі до Середземного моря, Європу до Рейну і Дунаю, а також Британію, Малу Азію, Сирію і майже все узбережжя Північної Африки. Країни, завойовані римлянами за межами Італії, отримували найменування провінцій.