Соціальні еліти як предмет філософського дослідження у працях Вільфредо Парето і Роберта Міхельса

 

 

 

 

 

 

«Соціальні еліти  як предмет філософського дослідження у працях Вільфредо Парето і

Роберта Міхельса»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. Дослідження феномену соціальних еліт у науковій традиції Вільфредо Парето………………………………………………………………...…… 5

1. Теоретико – методологічні засади теорії еліт Вільфредо Парето……... 5
2. Теорія циркуляції еліт………………………………………………...…... 9

РОЗДІЛ 2. «Теорія олігархії  і розуміння феномену соціальних еліт у науковій спадщині Роберта Міхельса»……………………………………………..….….14

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...... 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….…23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження пов’язана із філософським осмисленням феномену соціальних еліт. Раніше дослідження такого типу носили політологічний або економічний характер. Тема є абсолютно не вивченою у вітчизняній традиції, що пов’язано з відсутністю будь-яких критичних праць та першоджерел, перекладених українською мовою. Важливим є нове розуміння терміну «еліта» в соціальному житті і її універсальна роль в сучасному суспільстві. Тема є цікавою для дослідження окрім галузі філософії в політології, психології, соціології, економіці.

Об’єкт дослідження: дослідження феномену соціальних еліт у науковій традиції В. Парето і Р. Міхельса.

Предмет дослідження: філософське осмислення феномену соціальних еліт у творчості В. Парето і  Р. Міхельса.

Мета дослідження: з’ясувати зміст філософського осмислення феномену соціальних еліт у творчості В. Парето і  Р. Міхельса.

У відповідності з метою  дослідження ставляться такі завдання:

• По-перше, з’ясувати основні принципи виникнення, існування і діяльності еліт;
• По-друге, проаналізувати способи управління суспільством, виділені в працях В. Парето і Р. Міхельса;
• По-третє, проаналізувати запропоновані авторами класифікації еліт і виділити найбільш характерні риси  цих класифікацій, які відрізняють одного автора від іншого.

Методи дослідження: порівняння, синтез, узагальнення.

Наукова новизна  дослідження полягає в тому, що по-новому розглянуто питання еліт у двох різних наукових традиціях – В. Парето і Р. Міхельса. Важливим є здійснене не політологічне, а філософське осмислення поставлених завдань. Труднощі пов’язані з відсутністю виданих та перекладених першоджерел і критичних матеріалів українською мовою.

Практичне значення дослідження: філософське осмислення феномену «соціальних еліт» є лише початком дослідження цієї теми в Україні. У подальшому, з перекладом першоджерел і критичної літератури українською мовою, коло досліджених проблем у науковій традиції повинно розширитися.

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел із 21найменувань. Загальний обсяг – 24 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ  ФЕНОМЕНУ СОЦІАЛЬНИХ ЕЛІТ У НАУКОВІЙ ТРАДИЦІЇ ВІЛЬФРЕДО ПАРЕТО

1.1 Теоретико-методологічні  засади теорії еліт

Вивчення проблеми еліт для  Вільфредо Парето не є остаточною і головною метою. Це частина ширшого завдання – дослідження «стійкості суспільства».

У своїй праці «Компендиум по общей социологии» автор розглядає суспільство не як однорідне угрупування, він визнає, що люди відрізянються один від одного і в будь-якій сфері діяльності кожного індивіда наділяють певним індексом, що характеризує його професійні можливості в даній ситуації. Водночас мова йде не про потенційні, а про фактичні можливості людини.

Для свого дослідження  автор поділяє суспільство на класи, але має на увазі, що ці вони не мають чітких меж між собою - це потік, де все взаємопов’язане. І, звичайно ж, не існує жодних екзаменів, які б визначали місце людини в таких угрупуваннях – це лише соціальні «ярлики». Найбільше його цікавить клас людей, які мають найвищі показники в своїй галузі діяльності, його Парето і називає «елітою».  Таким чином, еліта – це просто об’єктивно кращі в своїй галузі. "Может быть аристократия святых или аристократия разбойников, аристократия ученых, аристократия преступников и т.п." [14, С.103]. Відповідно клас еліти автор розмежовує  на два протилежні підкласи: правлячої еліти та тих, хто не має жодного відношення до  управління. У цьому випадку важливі лише ті якості індивіда (Парето називає талантом), які він може максимально застосувати для вирішення проблеми.

Синонімами до терміну  «еліта» автор використовує «панівний клас», «аристократія», «вищий прошарок».

«Характерные черты представителей правящей элиты: высокая степень самообладания; умение улавливать и использовать для своих целей слабые места других людей; способность убеждать, опираясь на человеческие эмоции; способность применять силу, когда это необходимо». [3, С. 11]

Підсумовуючи, автор виокремлює дві страти населення:

1. «Низшая страта, т.е. класс, не являющийся элитой (здесь его возможное влияние на управление не рассматривается);
2. Высшая страта, класс избранных, т.е элита,состоящая в свою очередь, из двух частей: правящей элиты и неправящей». [14, С.309]

На мою думку, означення «вищої страти», яке наводить Вільфредо Паретто є універсальним для будь-якого суспільства, адже кожне нам відоме – є суспільством нерівностей, а еліти існують у всіх суспільствах, незалежно від форми правління.

І водночас, наскільки точними  ми є, коли говоримо про «еліти»? Чи існують певні екзамени для визначення твоєї приналежності до певного  класу чи це просто соціальні «ярлики»? Парето пише про те, що люди використовують ярлики, етикетки за допомогою яких визначають місце людини в соціальних класах. Але цей процес не є ні калькованим, ні здійсненим навмання. Коли мова йде про людину, яка  працює в певній галузі і є в  ній професіоналом, до соціальних ярликів  слід додати екзамени, які підтверджують  її приналежність до певного класу. Хоча іноді трапляються люди, які  змогли заняти такі посади за відсутності  якостей, що відповідають певному «ярлику». Парето наголошує, що найбільше таких  парадоксів зустрічається в сфері  управління.

Автор пише: «Помимо прочего, во всех упомянутых выше областях человеческой деятельности отличительный ярлык  добывает себе сам претендент непосредственно, в то время как в элите часть  ярлыков наследуется. Это относится, например, к ярлыкам, сообщающим о  наличии богатства. В былые времена среди части правящей элиты они нередко передавались по наследству…» [14, С.309-310]  Така тенденція зберігається і сьогодні. Сучасна еліта (якщо дотримуватися поглядів Парето) формується на основі фінансового капіталу або ж отримує цей титул у спадок. Таким чином, першопочаткове визначення еліти починає викривлюватися і все менше відповідає суті.

Рахшмир аналізує  процес зміни ціннісних орієнтирів, що приписувався терміну «еліта», описаний в роботі Парето так: «Если прежде он применялся главным образом к верхам правящего класса, к необычайно одаренным людям, то теперь Парето готов распространить его на все сферы жизни и деятельности, на самые разнообразные группы людей…» [20, С.56] Водночас сам В. Парето зазначає: «Если бы аристократии среди людей напоминали отборные породы животных, в течение долгого времени воспроизводящих примерно одинаковые признаки, история рода человеческого полностью отличалась бы от той, какую мы знаем». [14, С.458]

Парето аналізує ще один цікавий факт:  незалежно від  того, що є соціальною одиницею, «родинні ярлики» стають спадковими, без зв’язку з  особистими показниками людини. «Там, где социальной единицей является семья, принадлежащий главе семьи ярлик распространяется и на ее членов… В наших обществах социальной единицей является индивид, но места, которые индивиды занимают в обществе, приносят пользу также для их жен, детей, родственников, друзей.»  [14, С.310]

Суспільства відрізняються  природою власних еліт, особливо еліт, що управляють. «Эти элиты свойственны так называемым демократическим режимам, которые Парето именовал плутодемократическими.» [1, С. 454] Він зазначає це, бо вважає, що напівдемократичними режимами керують еліти, які частіше користуються хитрістю, ніж силою.

Парето стверджує надалі, що привілейована меншість утримує  власні позиції, поєднуючи силу та хитрість. Арон пише: «Если хитростью называть все средства убеждения, я решительно признаю, что он прав. Как иначе мог бы человек командовать большинством, не используя силы или не убеждая его в необходимости повиновения? Формула, согласно которой меньшинства правят с помощью силы или хитрости, несомненна при условии придания обоим терминам довольно неопределенного значения.» [1, С.476] Якщо еліта не здатна застосувати силу або хитрість, то вона вимушена поступитися місцем іншій, яка в змозі це зробити.

Автор «Трактата по общей  социологии» вже на сторінках  робить висновок щодо «теорії еліт»: "Если правящий класс не в состоянии использовать силу, необходимо, чтобы он уступил место тому классу, который может применить силу и знает, как это сделать". [14, С. 314]

«Всякая элита, не готовая  сражаться в защиту своего положения, находится в полном упадке, ей ничего не остается, кроме как уступить свое место другой элите, обладающей мужеством, которого ей недостает. Если элита воображает, будто провозглашенные ею гуманные принципы применят к ней самой, это чистая мечтательность: победители прожужжат ей уши неумолимыми словами: «горе побежденным» [14, С. 458]

 Мабуть, звідcи теза В. Парето: «История – это кладбище аристократий».

 

 

 

 

 

1.2 Теорія циркуляції еліт

Як правило, між елітою й іншою масою населення постійно відбувається обмін: частина еліти переміщується в нищий прошарок, а найбільш здатна частина з нищого – поповнює склад еліти. Цей взаємопов’язаний процес Парето і називає «циркуляцією еліт». Завдяки циркуляції еліта безперервно знаходиться в стані трансформації.

«Циркуляция элит функционально необходима для поддержания социального равновесия. Она обеспечивает правящую элиту необходимыми для управления качествами. Но если элита оказывается закрытой, т. е. циркуляция не происходит или происходит слишком медленно, это приводит к деградации элиты и ее упадку. В то же время в низшем слое растет число индивидов, обладающих необходимыми для управления чертами и способных применить насилие для захвата власти. Но и эта новая элита утрачивает способность к управлению, если она не обновляется за счет представителей низшего слоя». [3, С.83 ]

Розглядаючи девіації,  Вільфредо  Парето каже, що їх можна було б не враховувати в двох випадках:

1. Коли девіація є малосуттєвою і її можна було б не враховувати;
2. У деяких випадках, коли всередині системи все залишається практично незмінним, тобто, коли майже або взагалі не змінюється пропорція між класом вцілому і людьми, які мають «ярлик», але не мають  йому відповідних якостей.

Напротивагу цьому, реальні  випадки девіацій є абсолюто протилежними двом вищенаведеним умовам. «Девиации  слишком распространены, что не позволяет ими пренебречь; их численность меняется, и отсюда происходит появление феноменов, которые имеют большое значение для социального равновесия и которые, следовательно, требуют отдельного изучения». [14, С. 310]

Саме феномену часткового випадку, коли розглядаються тільки дві групи – клас еліти та клас «решти» - нееліти  можна дати назву  «циркуляція еліт».

Для початку потрібно обов’язково визначити, яка для однієї і тієї ж групи пропорція між її загальною кількістю членів і номінальною. Далі дослідити,  як здійснюється перехід із однєї групи в іншу, інтенсивніть цього руху, тобто швидкість циркуляції.

У цьому випадку швидіксть  циркуляції потрібно розглядати не тільки в її абсолютному вираженні, але  і відносно «попиту-пропозиції»  певних елементів групи. Парето наводить приклад: «Например, страна, которая  все время пребывает в состоянии  мира, нуждается в малом числе  военных в составе правящего  класса, и их производство может оказаться превышающим необходимое. Но когда страна находится в состоянии длительной войны, требуется много военных, и если их производство останется на прежнем уровне, что и раньше, то оно может оказаться недостаточным по сравнению с потребностями.[14, С. 311]

Для розгляду феномену циркуляції еліт потрібно враховувати лише фактичний стан  певної групи. Часто буває так, що в офіційно відкритій касті відсутні фактичні умови, які б дозволили ввійти в неї і навпаки існують багато закритих груп , всередині яких дуже часто відбуваються різноманітні інфільтракції.

Циркуляція еліт – це процес безперервної заміни актуальної еліти на «контреліту», яка являє  собою соціальний тип вольових, активних людей, які мають всі необхідні  дані, щоб брати участь в управлінні суспільством, але не мають можливості робити це через панування актуальної еліти. На початку свого існування  нова еліта зіштовхується із численними проблемами, пов’язаними з управлінням, тому вимушенна приймати до себе активних, дієздатних людей з різних прошарків суспільства. Це необхідно для того, щоб закріпитися в суспільстві. На цьому етапі розвиток еліт відбувається дуже швидко і активно. З часом еліта діє менш результативно і регресує. У результаті вона зупиняється і це призводить до утворення нової контреліти та її перемоги в циклі.